Буквально на очах відбуваються тектонічні глобальні зміни — на жаль, без нашої позитивної й активної участі. Хоча такі складні та ризиковані умови — це шанс добитися суб’єктності й місця в топ-20 для Інакшої України. Через співконструювання Нового світу. Для дискусії про те, як саме інноватувати людство і периферійну Україну,Студреспубліка організувала у столиці III Громадянський лекторійна тему «Прогресивна адженда для людства — й українська суб’єктність» [+ відео].
Міжнародна політика, ще й за умов прогресивногоцілепокладання, — це найвища математика, проте цілком посильні речі.На III Громадянський лекторій по міжнародним відносинам*, який відбувся 11 грудня 2021р. у центрі Києва, у Товаристві «Знання» України, зібралися небайдужі громадян(к)и та потужні інтелектуал(к)и — Сергій Бєлашко, Сергій Дацюк, Ілія Куса, Василь Кушерець, Михайло Мінаков (по Zoom), Павло Федорченко-Кутуєв, Марина Черенкова. Стислий огляд — нижче.
Головний критерій інтелектуальності — чесність
Поки всі «великі» займаються своїми проблемами — ми можемо зробити ривок! Послідовно стверджуємо, що саме в таких неспокійних обставинах можна було би нарешті зреалізувати і втілити бунтівну програму іна/інноваційного прориву для України! А не «скиглити» і в акті колоніального рабського самоприниження розписуватися у власній безпорадності й колективно деградувати, спихаючи все на зовнішні інстанції, терплячи нескінченні болісні «рехворми» й очікуючи (десятиліттями? століттями?) на волю тих, хто здатен на історичність.
Абсолютно ж очевидно, що в глобалізованому світі, де Україна займає, на жаль, принизливепериферійне місце, надзвичайно багато рішень про долю нашої держави приймається «великими акторами» без нас і всупереч нам, рецидиви чого відчуваємо на власних шкірах щоденно.
Громадянські лекторії від Студреспубліки — інтенсивні лекторії з глибоким обговоренням ґрунтовних доповідей стали гарною інтелектуальною традицією вільних людей — присвячені складним темам: майбутньому й урокам минувшини, універсальним громадянським цінностям, достойному місцю нашої країни в глобальному контексті (з 2015р., це вже був 21-й; віднедавна еволюціонували до своєрідної «школи»/«університету»). Це простір свободи без цензури і хейтспічу, де кожна думка важлива і де немає правильних чи неправильних позицій.
Систематично, за участі провідних мислителів/ьок і практиків/ес України та зарубіжжя, на різних проєктах і програмах Республіканського руху, Студреспубліки досліджується і осмислюється проблематика інноватування, модернізації України та світу, необхідні для цього надзусилля. Люди довгої доброї розумної солідарної волі зобов’язані здійснювати опір — ділом, але також і словом. Республіканська відповідь на спроби насадження несвободи, все більший наступ на наші права і свободи — вільна дискусія всупереч ганебному офіціозу й ідеолого-політичним репресіям.
Справа, однак, не лише в тому, щоб розвінчувати стереотипи й міфи (нерідко зовсім дикі), пояснювати причини й закономірності, але й прискіпливо вдивлятися в майбутнє, конструюючи його. І республіканці роблять це багато років, все глибше і ґрунтовніше!
Під час відкриття ІІІ Громадянського лекторію лідер республіканців Павло Вікнянський закликав не піддаватися атмосфері тліну, розпаду, дебілізації, цвілі, тобто деградації, яка огортає нас уже зі всіх сторін — як в Україні, так і на всій Землі (зокрема, от, коли вже справи України обговорюють зовсім без України — про що ми попереджали), й не забувати, що головний критерій інтелектуальності — чесність.
Філософ, мистецтвознавець, голова правління Київської міської організації Товариства «Знання» України Василь Неволов додав про актуальне: «Багато бажаючих говорити — мало робити».
Страх роблять нашим основним супутником до кінця життя
З першою доповіддю «Куди клониться світ: підсумки року» в ролі, як він сам іронічно зазначив, Ганнібала Лектера, виступив філософ, експерт Студреспубліки Сергій Дацюк. З позитиву серед найвиразніших трендів року він виділив суперуспіхи в космосі (це наразі віддушина). А от все інше — сумне.
Тепер, замість хоча б спроби осмислення, — кінцеве фрагментування будь-якого дискурсу. А там, де це не допомагає, здійснюють фрикатування порядку денного (запускають фриків).
«Цифра» призводить лише до дискомунікації — у підсумку з’являються нові інфодемії, нові нескомпенсовані загрози. Глобальний анонімний, нерефлексований страх породжується інфодемією. Страх роблять нашим основним супутником до кінця життя, нове покоління до кінця життя буде тремтіти — якщо не докладе зусиль.
Відбулася диверсифікація глобальних інфодемій: до коронакризи додалась еколого-кліматична. Коронакриза навіть трохи поступилася в психізації еколого-кліматичній інфодемії. Незаконні коронавірусні обмеження, відповідні цензура та замовчування в медіях поставили питання: «Чи можна взагалі в умовах інфодемій мислити?» Особистісний вихід з інфодемії — це припинити боятися, а загалом її можна лише корегувати на користь окремих вигодоздобувачів.
Політична криза все гостріша. Вже говорять і про продовольчу кризу. Світові корпорації віднині повідомляють як даність, що домінант — Китай (звісно, ні CNN, ні російські ЗМІ про це не сказали). Спеціальна дія — чоловіків готують до «слабкого, задоволеного життя», втім у КНР з цим борються. Якщо ми, українці, і далі продовжуватимемо ресентиментальну політику етнізації, то ми демографічно розчинимося протягом одного покоління.
Найбільша ж загроза — це знову примара ядерної катастрофи, спричиненої світовою війною (ядерною, біологічною). Також величезною є загроза фашизму: цифрового — коли контроль держави і корпорацій (водночас функції контролю все більше переходять від держав до корпорацій), або кіберфашизму — контроль і функції прийняття рішень у ШІ.
Людство виникає там, де є впорядкованість. Для світової революції потрібна світова революційна партія, її відсутність робить можливим лише світовий бунт. Тому для початку необхідно розібратися, а не смикатися в часткових рішеннях.
«Стовпів неотесаних» багато, проте просвітників мало»
Філософ, член-кореспондент Академії педнаук України, голова правління Товариства «Знання» України Василь Кушерець говорив про «Філософський погляд на суб’єктність України в контексті державницьких поглядів Григорія Сковороди» й, обстоюючи «духовний суверенітет» України, констатував глобальну значимість постаті оригінального мислителя і містика, 300-річний ювілей якого незабаром святкуватиме цілий світ.
Звернувшись до відомої фрази Сковороди «Я стовпотворіння помножувати собою не хочу, досить і вас, стовпів неотесаних, у храмі Божому», доповідач акцентував на тому, що і зараз оцих «стовпів» багато, проте просвітників мало (заважає байдужість).
Тож необхідно практикувати мислення з позиції дарування. Основний ресурс — досвід знати, де правда, а де неправда. Думання має бути глобальне і цілісне, для цього необхідно обов’язково читати. Якщо думки вічні, то, може, і люди вічні? — запитання, на яке прийдеться відповідати тепер вже і новому поколінню.
Необхідна ресуверенізація України
«Зовнішня політика України: можливості та виклики у 2022р.» — тема доповіді аналітика Ілії Куси. У 2021р. українська зовнішня політика кінцево зайшла в глухий кут. Втім, тут практично ніколи не було послідовної і цілісної зовнішньої політики (окрім часів Кучми, бо була вертикаль влади). Величезна проблема — примітивне бінарне мислення. Ключові тенденції року:
протистояння США та КНР, яке супроводжується ресурсною оптимізацією;
нова геостратегічна роль РФ (перекреслює всі антиросійські вірування постмайданної України). Росія стає джокером. Варто розуміти, що у РФ і США є точки перетину (звісно, не в Україні);
ковід — це перша за багато-багато років глобальна криза неекономічного характеру. Китай — єдина серйозна економіка, яка в пандемійні роки вийшла в плюс;
дискурс про майбутнє світу став глобальним — проте Україна в цьому участі не бере: всі наші відповіді — інерційні й часто інфантильні (бажання, щоб інші країни робили так, як нам хочеться), є страх перед фундаментальними змінами. Україна настільки малосуб’єктна, що навіть з Молдовою і Грузією не можемо вирішити питання;
у України намітилися лінії розколу з країнами Заходу. Одначе, частина еліт (на чолі з Президентом) до сих пір не розуміє, що не будемо ми скоро ні в НАТО, ні в ЄС. Варто нарешті начисто збагнути, що реформи — це загальний евфемізм, щоб полегшити доступ для країн Заходу до української політики і ринків;
конфлікт ЄС і Польщі. Питання: чи потрібен нам такий ЄС, де загальноєесівське важливіше, ніж національне?
ситуація в Білорусі: всі сценарії працюють на користь РФ;
відносини з Туреччиною — успішні, проте дуже багато зав’язано на особистих стосунках президентів і їх оточення.
Експерт наголосив, що велика помилка сприймати Росію виклично через морально-ціннісні категорії, коли не аналізується, не осмислюється, а значить — програємо (от, у внутрішньоросійських процесах, приміром, у нас зовсім не розбираються).
Необхідна ресуверенізація України (для цього дуже важливий фактор політичної волі та розумної гнучкості):
інтеграція в світову адженду і професіоналізація дипломатії (не обмежувати свій порядок денний виключно питаннями Криму та Донбасу);
свобода (без однобоких залежностей, політизацій і «медіапромивок», гнучка багатовекторна політика, економічна диверсифікація (залучати Субсахарську Африку, Латинську Америку, Близький Схід, Південно-Східну Азію; з часом пропонувати все складніші продукти).
Міжнародні організації провалили завдання з розбудови миру на Донбасі
Конфліктолог Марина Черенковаговорила про «Архітектуру міжнародної гуманітарної та технічної допомоги Україні в розрізі збройного конфлікту на Донбасі». За визначенням ООН, на Донбасі триває збройний конфлікт низької інтенсивності, від якого на тимчасово непідконтрольних територіях 1,7 млн ос. потребують допомоги. Цих людей дуже часто розлюднюють, зовсім не звертаючи увагу на важливі специфічні чинники, наприклад, бажання людей похилого віку бути похованими біля свого померлого чоловіка/дружини на території ОРДЛО.
Зараз, коли КПВВ на 428-ми кілометрах лінії розмежування (фронту) не працюють, люди звідти, щоб потрапити на «цю сторону», змушені долати аж 1500 км, від 22 до 36 год. і ₴ 2,5‒3,5 тис — лише в один бік.
За 8 років було упущено, на думку доповідачки, щонайменше 4 реальних моменти, які б дозволили досягти миру та реінтеграції, — хоч за цей час на справу миру виділялися величезні кошти: $1,2 млрд міжнародної допомоги і $600 млн приватних пожертв… Загалом, як стверджує конфліктолог, міжнародні приватні організації, окремі представники міжнародних гуманітарних місій і неурядові організації з різних причин недостатньо ефективні.
Втім, ще є незастосовані інструменти — ресурси молодого покоління та громадянської дипломатії, впровадження ефективної архітектури, медіації та «хореографії» розбудови миру. На жаль, і академічне співтовариство поки не ставить проблеми миру як потребу.
І нехай зараз влада чує лише найбільш голосних і веселих, це не відміняє необхідності спочатку перетворення зони конфлікту в місце співдотику, а далі забирати до себе і людей, і території.
«Мир необхідно будувати, він не дається природнім шляхом»
Республіканська ідея Вічного миру, наголосив науковець, була детально розроблена Кантом саме у Східній Європі (нинішньому Калінінграді) й одразу містила діалектичні суперечності, які далі розкрилися в практичній діяльності. До Канта допускалося, що для сталого миру між народами необхідні республіки — політичні утворення, що прагнуть миру за визначенням і що сильніші за монархії через свою публічну природу. Але Кант був свідком того, що в 1795р. Французька республіка окупувала Рейнланд, продемонструвавши, що республіка може бути агресивною, порушником миру. Розділ республіканської Польщі трьома монархіями показав, що республіка може бути слабша за монархію. Кант мав заново укласти просвітницьку теорію Вічного миру.
Для республіканської держави принциповою є морально-вольова автономія громадян. Республіка — це і етос, простір моралі, і регулятивна ціль. Якщо є ідеали, які регулюють нашу дію, то будь-яку політичну патологію можливо подолати — звісно, зусиллями громадян. Треба не забувати про принцип розумності та нагадувати собі про моральну природу людини, які можуть розкритися лише у республіці.
Мир необхідно будувати, він не дається природнім шляхом. Цивілізаційний конструктивізм — це засіб людства для досягнення миру як передумови прогресу. Мир будується на відкритих правових інститутах, конструктах публічної влади, а цензура й ідеологічна монополія — це кінець республіки, закриття публічного простору і неможливість розвитку. Для України це важливий урок, нам дуже важливо повернутися до конституціоналізму.
Інтелектуал наголосив, що ті, хто дозволяє собі говорити про мир, — важливі та сильні люди, особливо в часи, коли такі ідеї не вітаються. Філософам і практикам миротворчості для успіху справи миру необхідна сміливість, віра в республіканські ідеали і міцний хребет.
Питання: що робити з демодернізаційними підходами в осмисленні суспільства, наприклад, використанням геополітики замість міжнародно-правового підходу? Відповідь: Геополітика — один з підходів до міжнародних відносин. Він справді базується на ірраціональних положеннях, але і за ними стоять свої аргументи. Хоч геополітика не є науковою, і є засадничо аморальною, але через те, що цю «мову» активно використовують у політичному мейнстримі, її необхідно знати і досліджувати. Говорити з політиками треба, а значить треба знати їхні вірування.
Великі інфраструктурні проєкти є реперними лініями розвитку сучасності та проєктування майбутнього
«Макроінфраструктурні проєкти як реальні контури політичного й економічного світоустрою» — тема ґрунтовної доповіді політолога, експерта Студреспубліки Сергія Бєлашка. Великі інфраструктурні проєкти є реперними лініями розвитку сучасності та проєктування майбутнього, навіть коли вони не реалізовані, або не до кінця реалізовані (свого часу такий статус мали Суецький канал, залізниця Берлін‒Босфор‒Багдад, Байкало-Амурська магістраль).
Макроінфраструктурні проєкти є знаками часу. Асуанська гребля — це знак деколонізації та конкуренції наддержав за вплив у «третьому світі» під час Холодної війни. Трубопроводи «Дружба», Ямал–Європа та Уренгой–Помари–Ужгород чи Волзький автомобільний завод — знаки прагматизації відносин СРСР з країнами Західної Європи, передусім Німеччиною та Італією. «Євротунель» чи міст Данія‒Швеція — знаки європейської інтеграції. Керченський міст — один з багатьох інфраструктурних знаків утвердження Росії в якості одного з центрів багатополярного світу. Знаками відповідних амбіцій КНР стали проєкти Ініціативи «Пояс і шлях», а також інфраструктурні об’єкти в інших регіонах світу — на Домініці та Цейлоні, в Ефіопії, Кенії, Гвінеї тощо. Також варто відзначити проєкти Саудівської Аравії (м. Неом, міст короля Фахда, швидкісна залізниця в Мекку та Медину) та Туреччини (газовий хаб, АЕС в Аккую, міст «Чанаккале 1915», Босфорський канал).
Макроінфраструктурні проєкти можуть бути дієвим інструментарієм розбудови миру, як, наприклад, трансафганські транспортні коридори чи «Зангезурський коридор», що має з’єднати Нахічевань з іншими регіонами Азербайджану.
В Україні експерт виділив розбудову інфраструктури агроекспорту та розвиток повітряного сполучення з країнами ЄС та Близького Сходу. Натомість у пасиві низка провалених макроінфраструктурних проєктів — космодром в Бразилії, «Морський старт», розвиток авіабудування, модернізація трубопровідних систем. У цілому, Україна стоїть перед дилемою: або стати конструктивним елементом геоекономіки, або лишитися на узбіччі прогресу.
«Левіафан не з власної волі сідає на ціпок»
Історичний соціолог Павло Федорченко-Кутуєв презентував доповідь «Держава: від клептократа до агента розвитку», в котрій апелював до наукової традиції, якій належить, — а саме, до праць і досвіду Макіавеллі, Гоббса, Енгельса, Вебера, Валлерстайна, Броделя, Аррігі, Манна, Скотта, Тіллі, Голдстоун, Дерлугьяна, etc. Належні закономірності надзвичайно важливі у справі держбудівництва, адже ефективно управляти часом без розуміння історії — неможливо.
Науковець, зробивши масштабний аналіз крізь товщу століть і соціально-економічних формацій, аргументував, що хочрепресивна природа держави і не змінюється (не дарма археологічна ознака появи держави — меч), але вона потрібна (бо є співмірні їй проблеми: пандемії, Чорнобиль й інші надзвичайні ситуації, правопорядок тощо). Втім, якщо в агросуспільствах з людей знімали останню шкіру, то зараз значно більше можливостей.
Діалектичним чином бандитське походження держави і грабунок на користь меншості (як, приміром, інститут мушкетерів) призводили до прогресу — появи бюрократії і того, що сильна держава наразі веде стратегічний компетентний діалог з агентами держави, а олігархи служать їй. Проте Левіафан не з власної волі сідає на ціпок…
Дослідник акцентує, що хоч форми Левіафана в сучасності можуть бути дуже невиразними і замаскованими, від того він лише сильнішає. Соціальна держава всюди в світі під неоліберальною атакою.
Щоб припинити деградацію в Україні, час ставити цілі соціал-демократичного штибу. Водночас, важливо пам’ятати, що нехай ми і демодернізуємося, але між Україною та колишніми західними колоніями ще величезна різниця: скажімо, поки у нас ще є широкий доступ до освіти та охорони здоров’я, хоча й небездоганної якості.
«Сутужне завдання — повернути країну собі»
Резюмуючи ІІІ Громадянський лекторій «Прогресивна адженда для людства — й українська суб’єктність», зауважили, що проєкти просвітництва та модернізації далеко не закінчені, а в умовах все більш динамічного, мобільного, щільного й активного світу (і водночас масованої «промивки мізків») ще важливішими стають глибоке теоретичне розуміння, аналіз причинно-наслідкових зв’язків і дотримання гуманістичних цінностей.
Подальша фрагментація й імітативна гра в штучні й хибні компроміси нас ще далі віддаляє від прогресу і повноцінної суб’єктності, тож необхідно поновлювати і стимулювати мисленнєві навички генералізувати. Що особливо видно, коли об’єктивні зовнішні зміни вщент нищать примітивні та наївні українські розкладки.
Павло Вікнянський підсумував, що без мислення, масштабної уяви (на рівні вселюдства) та політичного суб’єкту інноватування, який чітко розуміє, що відбувається у світі, є організаційно-практично спроможним і готовий класти на це свою енергію, час і життя, — нікуди. Здатність до Realpolitik має спиратися на складні прогресивні концепти і системи. «Сутужне завдання — не просто повернути країну народу, а повернути країну собі».
Найактивніші учасники події отримали інтелектуальні подарунки від видавництва «Саміт-книга» — гарні книги.
Пізніше будуть опубліковані стенограми доповідей, а Студреспубліка обов’язково продовжить активну роботу з розвитку громадянського суспільства та навернення України на шлях прогресу.
Партнери: ВГО Товариство «Знання» України, Газета прогресивних людей «Нова Республіка», видавництво «Саміт-книга», SendPulse, Telegram-канал «Можливості».
