fbpx
 
НОВИНИ
РЕГІОНИ
АР Крим
Вінниця
Волинь
Дніпропетровськ
Донецьк
Житомир
Закарпаття
Запоріжжя
Івано-Франківськ
Київська обл.
Кіровоград
Луганськ
Львів
Миколаїв
Одеса
Полтава
Рівне
Суми
Тернопіль
Харкiв
Херсон
Хмельницький
Черкаси
Чернівці
Чернігів
м. Cевастополь
м. Київ
Світ
Білорусь
КАТЕГОРІЇ
всі теми
Новини Cтудреспубліки
Новини НДЛМ
Новини ВМГО
Аналітика
 
18-06-2021 / Аналітика /  Україна

Свобода слова — це не про слова. Це про достоїнство

Свобода слова — універсальна цінність. І це не лише про журналістику, а загалом про можливість мати голос, а значить обстоювати свої особистісні та колективні, класові інтереси. Тим паче, коли наступ на свободи, зокрема свободу слова — це сумна реальність України. А значить, люди довгої доброї розумної солідарної волі зобов’язані здійснювати опір — ділом, але також і словом. IV Громадянський лекторій на тему «Свобода слова в умовах безпекових викликів: чому не можна її обмежувати», організований у столиці Студреспублікою, був дуже на часі.

Наступ на свободу слова — надзвичайно важлива публічна проблема, вона потребує суспільної уваги, обговорення та вирішення. Чому й був присвячений IV Громадянський лекторій по свободі слова*, який відбувся 12 червня 2021р. у центрі Києва, у Товаристві «Знання» України, де зібралися небайдужі громадян(к)и й потужні експерт(к)и — Віра Андріюк, Олександр Мартиненко, Михайло Мінаков (по скайпу), Василь Муравицький (по скайпу), Андрій Окара, Сергій Чернявський, Віктор Щербина, Олексій Якубін. Стислий конспект події — нижче.

Уневолюють не лише умови українського компрадорського олігархічно-мафіозного капіталізму, але й безпосередньо державно-політичний тиск. Шокує, що багато хто це виправдовує. Натомість республіканці послідовно обстоюють свободи, саме тому методи громадянського просвітництва у нас серед ключових.

Цензура і замовчування тепер стосуються всього небажаного порядку денного, який містить загрози мафіозно-клановій системі — насамперед, коли мова йде про питання прогресу, модернізації та миру, пошуку альтернативних суб’єктних моделей розвитку України.

Все гірше стає з базовими правами та свободами людини не лише в Україні, а і в т.зв. «розвинутому світі», на який ми звикли рівнятися. Під загрозою, власне, самі універсальні гуманістичні цінності — й обстоювати їх треба не через те, що — як багато хто звик — за це похвалить «західний дядя» чи, може, дасть гроші якийсь фонд, а тому що це фундаментальна загрозу розвою людства. Специфічним досвідом стали й безпрецедентні обмеження прав і свобод через суперкризу та карантин.

 

 

 

 

 

 

Однак, запевнимо, що надія є, не «все пропало»: за участі провідних мислителів/ьок і практиків/ес України та зарубіжжя, на різних проєктах і програмах Республіканського руху, Студреспубліки послідовно досліджується і осмислюється проблематика модернізації України та світу, необхідні для цього надзусилля.

Нагадаємо, що Громадянські лекторії — це простір свободи без цензури і хейтспічу, де кожна думка важлива і де немає правильних чи неправильних позицій. Ця важлива ініціатива Студреспубліки, яка збирає активістів/ок, інтелектуалів/ок, молодих лідерів/ок і просто небайдужих громадян(ок) разом для компетентного діалогу про іна/інноваційний розвиток України й особистісну самореалізацію в нових складних умовах, про розвиток людини й універсальні цінності. Формат події — інтенсивний лекторій у режимі презентації проблемних позицій у вигляді експертних доповідей із подальшим змістовним обговоренням.

Під час відкриття ІV Громадянського лекторію лідер республіканців Павло Вікнянський пройшовся по основним проблемам зі свободою слова в Україні: контроль практичного всього інформаційного поля «грошовими мішками»; позасудове неконституційне закриття медій і «віджим» ліцензій; атмосфера беззаконня і несправедливості; насильство (аж до вбивств) проти журналістів/ок і відсутність якісного розслідування таких фактів; прояви (само)цензури; засилля пропаганди і фейків; переслідування, позбавлення волізалякування репресіями та вуличним ультраправим насильством критично налаштованих журналістів/ок, публічних діячів/ок і організацій; все більше спроб контролювати інтернет; правителі/ьки регулярно «радують» спробами законодавчого обмеження свободи слова; відсутня системна журналістська солідарність — це сумна правда на всій конституційній території України.

З вітальним словом також виступив друг і партнер Студреспубліки, директор видавництва «Саміт-книга» Іван Степурін, який відзначив, що Студреспубліка, приділяючи увагу найскладнішим проблемам, системно гуртує «красивих, прогресивних, мислячих людей», і подякував за спільну роботу «своєму найбільш надійному інтелектуальному партнеру».

«Фейки — красиві, а правда — поки нудна»

Доповіддю «Актуальні тенденції розвитку українського медіаринку» розпочав інтелектуальний марафон Олександр Мартиненко, генеральний директор ІА «Інтерфакс-Україна».

Експерт звернув увагу на парадокс, що тепер люди все менше читають, але «при цьому чомусь пишуть»: через років 10 читання сайтів — це буде те ж саме, що і нині читання газет. Це фундаментальна зміна: аж до того, що дивляться відео в темпі «подивився–забув», і так цілий день.

Медіа в Україні вже стали сировиною для бізнесу людей, що приймають рішення — проте для 90% людей вони для розваг, а політика — це вже тепер така сама розвага.

Телебачення як бізнесу практично немає, всі — на утриманні, це зараз олігархічні та грантівські гроші, а також невдале державне «Суспільне». Цінність ефірних ліцензій знижується, в той же час для YouTube-каналів вже потрібні олігархічні гроші. Соціально-економічний уклад нинішньої України, навіть спроби жорстко унормувати медії у вигляді відповідного законопроєкту робить марними, адже навіть чисто юридично на етапі підготовки заінтересанти внесли такі правки, що унеможливлюють наміри до жорсткого контролю.

І хоч методи закриття все ще достатньо ефективні, одначе, загалом проблема з фейками невирішувана цензурними методами, бо фейки — красиві, а правда — поки нудна.

Цензура наразі добралася і до соцмереж: блокування YouTube-каналів на прохання різних країн — це вже тенденція. І це політична цензура — наприклад, «Навального» не заблокують. Поки ситуація така, що жалітися на це немає кому, але це поки. Воднораз Telegram — не став повноцінним медіа, і є відмінним способом зливу, раєм для політтехнологів.

У часи, поки запит на оновлення в українському суспільстві ще буде триматися, мусимо усвідомлювати, що все ж таки головне — не як, а що упаковувати.

Як контролюють український медіапростір

Про те, як «Як соціально-економічна криза послаблює можливості медіа захищати свободу слова» говорив експерт Національної спілки журналістів України Сергій Чернявський.

На думку медіафахівця, що таке національна безпека — встановлюють ті, хто управляють державою. Яким чином управляють медійним (журналістським, експертним і активістським) простором, видно по ситуації з законопроєктом про медії, який просуває влада та її зовнішні партнери: є громадські організації, які не отримали гранти через те, що засуджували «цензурний законопроєкт». У той же час, всупереч викликам, журналістське співтовариство в Україні розділене — щонайменше на дві частини.

Економічна криза дуже сильно вдарила по медіям, особливо регіональним. Це ускладнюється, як повідомляє представник НСЖУ, тим, що система роботи як з державними, так і недержавними, медіями в Україні — надзвичайно неадекватна і застаріла, про що, зокрема, свідчить і провал «Суспільного ТБ».

А ще цікаво, що змінилася структура споживання інформації з інтернету — тепер читають здебільшого по дорозі на роботу і перед сном.

Ілліберальна демократія — це коли вибори є, але конституціоналізм порушений

Політолог Олексій Якубін розпочав доповідь про те, «Що нам в 2021-му може сказати концепт «ілліберальної демократії» з тези, що в часи, коли атомізація суспільства все більше зростає, особливим цінною є діяльність Студреспубліки з раціоналізації всього, що відбувається.

Експерт наполягає, що концепт ілліберальної (невільної) демократії вже можна застосовувати і до України. В умовах, коли вибори стали основним маркером демократії, еліти навчилися прикриватися фасадними демократичними ознаками (процесами), при цьому, підважуючи, а то й знищуючи конституціоналізм. Саме тому інстанції, які можуть обмежити вихід за рамки конституції, в ілліберальних демократіях атакуються: як от нападки на Конституційний суд в Угорщині, Туреччині чи Україні. Тобто ілліберальна демократія — це коли вибори є, але конституціоналізму немає чи його системно порушують. У нас це робиться, зокрема, і способом «РНБОізації» реальності.

В той час як демократія має збільшувати наші соціальні можливості та права, ілліберальна демократія посилює соціальну нерівність. Водночас, криза представницької демократії дає шанси, зокрема, і прямій демократії. Доповідач зізнався, що незалежні ЗМІ — це ілюзія всюди, втім, маємо цікаву суперечність: всім ЗМІ при цьому треба імідж «вільного ЗМІ».

Поміж «чорним шумом» — і новим актом біологічної еволюції та проявленням нової цифрової реальності буття

Дискусію з темою «Свобода слова як необхідний компонент сучасного суспільства» продовжив соціолог Віктор Щербина. Науковець наголосив, що розглядати свободу слова як «кінь у вакуумі» — неможливо, бо це суспільне явище, наряду з іншими явищами. Свобода слова — це не про всяке слово, а про вираження власної — індивідуальної та/або групової — позиції.

Треба розрізняти свободу слова при традиційному, модерновому та комунікативному суспільствах. У традиційному суспільстві можлива лише поведінкова модель: «Я можу лише «встроїтися», і людина не може її змінити — тож свобода слова не допускається, а задачею безпеки є, власне, не допускати свободу слова. Для модерного ж суспільства необхідні цілепокладання та відповідна діяльність, конкретна результативність, тобто необхідний внесок кожного (метафора будмайданчику або заводу) — тут свобода слова неможлива без цензури, адже необхідне точне управління такими складними процесами. За комунікативного укладу все навколо є результатом гри виробничих сил, комунікація тут безісторична, все є рівнозначним, мірила немає — тож свобода слова тут базова, адже як інакше вступати у відносини.

Ми наразі живемо у світі, де замкнуті системи неможливі. З одного боку, доречна метафора Пелевіна про «чорний шум», коли інформація комерціалізована й свідомо організована таким чином, що до справжнього навіть випадково не можна доторкнутися, тобто все очевидно — а не бачать. З іншого, поява кіберкомунікативної культури — це ознака нового акту біологічної еволюції, а також ознака нової цифрової реальності буття.

Проте свобода слова — недостатня умова для розвитку. Необхідно ретельно досліджувати те, що відбувається з нашим суспільством — чого не роблять. Бо трансформація, яка відбувається з нами — унікальна, адже ще ніде в світі не було переходу від соціалізму до капіталізму і чи можливе це історично в принципі — питання відкрите.

В умовах другої трансформації пострадянського простору свобода слова в Україні обмежується фактичною цензурою і є предметом ідеологічної боротьби. Яким чином протистояти ситуації реакції культурної гегемонії, яка фундує корумповану та відсталу державу? — Необхідна конкретна практика і наявність груп людей, які вбачають своєю місією докорінне перетворення реальності.

Інакші, чесні та прогресивні, партійні медії — можливі

З позицією «Чому правдиві політичні медіа мають бути передусім волонтерськими?» виступила головна редактора газети «Нова Республіка» Віра Андріюк. Одна з лідерок республіканців для початку зосередила увагу на необхідності бути вільними, мислити вільно — інакше згодом буде стидно, що піддалися пропаганді, глибоко не розмірковували, таким чином, самі посилювали деградацію, через що з «нами» й ін. людьми сталися драматичні речі.

Розуміючи це і використовуючи прогресивний західний досвід, політичним крилом Республіканського руху — Партією «Республіка» і було прийняте рішення про створення Інакшого партійного медіа, яке би було не стидним «бойовим листком», яке підлаштовується під олігархічних спонсорів та іноземні центри впливу і «запарює» мізки громадянам, а було б дуже інтелектуальним і прогресивним, дотримувалося б усіх журналістських стандартів — газети «Нова Республіка». Деякі наші експерт(к)и порівнюють газету з, приміром, «Огоньком» або «Сучасністю», тобто ми публікуємо такі матеріали, що практично всі з них з плином часу не старіють.

«Наше медіа таке, бо це наше зусилля волі, ми — принципова Партія і для нас цінності свободи слова не є пустими. У нас таке бачення, ми так живемо і завдяки волонтерським зусиллям нашої команди ми саме так видаємо газету». Ця довга добра розумна солідарна воля і дозволяє нам, республіканцям, роками пручатися погрозам, жорсткому тиску та фактичним репресіям.

«Демодернізаційні інновації» для політичних переслідувань

Василь Муравицький, журналіст, в’язень сумління, виступив зі скайп-позицією «Юридичні особливості нових політичних переслідувань журналістів/ок», під час якої наголосив, що з приходом Зеленського принципово репресії «не зупинилися і зупинені не будуть». На його думку, у країні функціонує ціла система політичних репресій на чолі з СБУ. Ця система відточувалася на Коцабі і т.д. — тепер поставлена на конвеєр. Загалом, на цей момент, як каже журналіст, маємо ≈600 звинувачень по ст. 110 ККУ і т.зв. «чотирьом одиничкам» (ст. 111 ч. 1 ККУ) — у «державній зраді», які є політичними статтями. З «демодернізаційних інновацій» постмайданного режиму він відзначиє:

1) договір обвинувачуваних з прокурором, коли держава тим чи іншим чином «вибиває зізнання», що послуговує при відповідній медіїзації залякуванню активістів/ок і народних мас;

2) «продажні експерти», які забезпечують «умовно істинні виводи» під самі божевільні та фантастичні формулювання (див., зокрема, справи Дудкіна, Шарія, Муравицького). Це все стало механізмом політрепресій, затикання рота, залякування, видавлювання з країни і т.д. опозиційних і критично налаштованих лідерів/ок, активістів/ок і журналістів/ок. 

У нелінійній парадигмі сучасності головною стає творчість

У доповіді «Який формат свободи слова можливий в умовах сучасних консциєнтальних війн», прочитаної політологом, експертом Студреспубліки Андрієм Окарою, провадилась думка, що в нелінійній парадигмі розвитку сучасного людства головними стають креативність, творчість, створення нового змістовного контенту. Зокрема, йшлося, що в добу Модерну центральною є інституція фабрики — головного майданчика матеріального виробництва. Тоді як зараз провідну функцію отримує інституція конструкторського бюро. Центральним є змістовне наповнення, інтелектуальний капітал, інженерна концепція, інтелектуальна власність, ноу-хау, в кіновиробництві — сценарій та режисерське рішення, а не кіноплівка та реквізит. Стадія матеріального втілення перестає бути ексклюзивною. Головне — творчий задум і його концептуальна реалізація.

В медіасфері відбуваються такі самі процеси, тому провідною є не інстанція ЗМІ, а фігура журналіста (блогера) та змістовного контенту. Але якщо ЗМІ відігравали функцію фільтрації змісту та встановлення «адженди» (порядку денного), то в новій інформаційній реальності ця функція перекладається на самого реципієнта, тобто читача, глядача, слухача.

При конструюванні Нової Республіки зростання добробуту мультитюду має супроводжуватися збільшенням свободи

Останньою була скайп-доповідь «Автократизація та демократизація — і розвиток України» від філософа, експерта Студреспубліки Михайла Мінакова. Всесвітньовідомий український інтелектуал, роблячи певний емоціональний висновок з Громадянського лекторію, вигукнув: «Як ми обережно говоримо!.. Маємо величезний рівень самоцензури, й вона буде і у моєму виступі».

Філософ кваліфікував теперішній український режим не як ілліберальну демократію, а скоріше як гібридний режим з елементами демократії, електоральної автократії, неопатрімоніалізму та анархії. Адже ми ніколи не були ліберальною демократією, але й відвертого антилібералізму істеблішменту, ідеологічного протистояння з лібералізмом, як у Польщі чи Угорщині, в Україні немає. А в цей час наші автократичні сусіди стають репресивно-авторитарними. При цьому, необхідно розуміти, що елементи тоталітаризму в нашому регіоні присутні не більше, ніж у інших регіонах світу, зумовленого діями транснаціональних it-корпорацій.

Інтелектуал нагадав, що сучасна розвинена демократія складається з трьох елементів — це ліберальний компонент (верховенство права і прав людини) + виборча демократія + компонент участі громадян в повсякденному ухваленні рішень. Український політичний режим має певну специфіку, яка, зокрема, задається і наявністю нацифікаційних законів, які чомусь названі декомунізаційними. На наступ на свободи і права українців парламент фактично мовчить. Тому наш парламентаризм — це не про diversity і не про «щоденний референдум бути разом», а інструмент чергових автократичних спроб. Хоч якось рятує ситуацію те, що наші державні інститути мають надзвичайно низьку ефективність — відповідно й «РНБОізація» країни поки невдала.

Для розуміння сучасної України дуже важливо пам’ятати перший справжній Майдан незалежної України — робітничо-шахтарський майдан-страйк 1993р., витіснений з пам’яті суспільства, оскільки ще тоді еліти його «кинули».

Звернімо увагу, що в антиолігархічній лексиці влади необхідність боротьби за свободу взагалі не звучить, українська політика не настільки прив’язана до політичних свобод, як це подається нашими урядами. Тож ризики для громадян і держави виглядають критичними.

Для розбудови нового світу «не підходять старі методи, зауважимо, що радянські інститути також». Слід конструювати Нову Республіку, де зростання добробуту «народу» (мультитюду) супроводжувалося би збільшенням свободи.


Свобода — це наслідок нашої здатності до конструювання кращого світу і прогресивнішого суспільства

Підсумовуючи ІV Громадянський лекторій «Свобода слова в умовах безпекових викликів: чому не можна її обмежувати», відзначили, що зважаючи на те, що звуження свобод відбувається надцинічно, невпинно, крок за кроком, то навіть сама участь у Громадянському лекторії — це, як висловився лідер республіканців Павло Вікнянський, маленький, але «вчиночок».

Україна має стати переднім краєм глобальних інновацій, але наразі показує лише приклад громадянської анігіляції. Так, бо свободи, зокрема свобода слова (не у міщанському значенні, а в контексті відповідальності за спільне, за осмислене життя), — то не про «ляпати шопопало», а наслідок нашої здатності до конструювання кращого світу і прогресивнішого суспільства.

Громадянське просвітництво — це не один одному розказувати «розумні речі», а без страху, без «рожевих» ілюзій і кивання на «інших», які поки є байдужими чи скептиками, здійснювати взаємне навчання і передачу досвіду практик свободи, практик протесту, відстоювання спільних прав, радикально більшої соціальної справедливості, здійснення свободи слова як прямої акції, свободи зібрань як прямої акції — повсякчас. Важливо розуміти, що свобода слова — це про достоїнство людей.

Найактивніші учасники/ці події отримали інтелектуальні подарунки від видавництва «Саміт-книга» — круті книги.

Пізніше будуть опубліковані стенограми доповідей, а Студреспубліка обов’язково продовжить активну роботу з розвитку громадянського суспільства та навернення України на шлях прогресу.

Партнери: ВГО Товариство «Знання» України, Газета прогресивних людей «Нова Республіка», видавництво «Саміт-книга».

Про ІV Громадянський лекторій у Києві (2021; інновації та «нова індустріалізація»)
Про ІІ Громадянський лекторій у Києві (2020; міжнародні відносини)
Про ІІІ Громадянський лекторій у Києві (2020; інновації та «нова індустріалізація»)
Про IІI Громадянський лекторій у Києві (2019; політика пам’яті)
Про І Громадянський лекторій у Києві (2019; міжнародні відносини)
Про ІIІ Громадянський лекторій у Києві (2019; свобода слова) 
Про ІV Громадянський лекторій у Полтаві (2019; громадянин, громада і держава)
Про ІІ Громадянський лекторій у Києві (2019; інновації та «нова індустріалізація»)
Про II Громадянський лекторій у Києві (2018; політика пам’яті)
Про ІІ Громадянський лекторій у Києві (2018; свобода слова)
Про Громадянський лекторій у Києві (2018; інновації та «нова індустріалізація»)
Про Громадянський лекторій у Києві (2017; політика пам’яті)
Про ІІI Громадянський лекторій у Полтаві (2017; громадянин, громада і держава)
Про I Громадянський лекторій у Києві (2017; свобода слова)
Про Громадянський лекторій у Сумах (2016; гуманістичні цінності)
Про ІI Громадянський лекторій у Полтаві (2016; громадянин, громада і держава)
Про І Громадянський лекторій у Полтаві (2015; громадянин, громада і держава)

* Громадянський лекторій відбувся за дотримання адекватних і повністю законних карантинних приписів




Підпишіться на Телеграм-канал Studrespublika, щоб оперативно отримувати найважливішу інформацію про діяльність Студреспубліки

Автор: Прес-служба Студреспубліки