Діяльність Студреспубліки наближує світ до України
«Змістовна комунікація, діяльність і результат правлять бал на фіналі —Студреспубліки», — наголошує лідер республіканців Павло Вікнянський в ефірі програми «Своїми руками», що є спільним проектом «Громадського» й «Українського радіо». Також до прямого ефіру про сенси Події Покоління долучилися бренд-менеджерка Віра Андріюк і регіональна координаторка Харківської Студреспубліки Марія Корабельнікова.
Разом із ведучими радіоефіру Андрієм Куликовим і Наталією Соколенко 28 липня 2018р. обговорили, як проходитиме фінал ХХ ювілейної Студреспубліки, котрий відбудеться 24–27 серпня на узбережжі Чорного моря під Очаковом і як це вплине на майбутнє України. І не тільки України. Найцікавіше з розмови — далі.
Серйозну світову проблематику треба наблизити до тих, хто буде елітою України
Наталія Соколенко: Сьогодні цей спільний проект «Українського» та «Громадського радіо» — «Громадську хвилю» ведуть Андрій Куликов, я, Наталія Соколенко. Допомагає нам звукорежисерка Інна Безміна. А відеотрансляцію забезпечує Олександр Шульга, на сайті hromadskeradio.org. […]
Андрій Куликов:Студреспубліка офіційно називається ВМГО, тобто Всеукраїнська молодіжна громадська організація, а неофіційно називається громадський рух, який чи то допомагає змінювати світ, чи змінює світ. А Україну як змінює? Іноді здається легше змінити світ, ніж Україну. Розкажіть, до яких реформ ви причетні.
Павло Вікнянський: У нас дуже глибоке і змістовне, концептуальне відношення до того, як мають здійснюватися реформи з приводу модернізації України. Тому все абсолютно логічно: як банально кажуть, зміни починаються з окремої людини, далі вже починається рівень громади, далі — країна, а далі, все ж таки, світ. Ми забуваємо про те, що ми громадяни вже глобалізованої Землі, що на Землі є складні відносини, з іншої сторони — елементарно подолати будь-який шлях від Нью-Йорку до Токіо, і це відкриває величезні можливості. […] І от, власне, діяльність Студреспубліки пов’язана з тим, щоб наблизити світ до України. Не тільки з т.з. міжнародних контактів, а щоб серйозну світову проблематику наблизити до тих, хто точно буде, віримо, елітою України, яка введе Україну до топ-20 найбільш розвинутих держав світу.
«Я сама і є прикладом змін, які творить Студреспубліка»
Андрій Куликов: Це все дуже привабливі гасла. А конкретний приклад? От Віра Андріюк, конкретний приклад, як це відбувається, на Вашу думку?
Віра Андріюк: Конкретний приклад? От зараз ми готуємо наш найбільший проект, він, власне, так і називається, Міжнародна програма «Студентська республіка». Цього року ми святкуємо 20-річчя. Тобто 20 років поспіль, незважаючи на будь-які події, які відбувалися в країні, ми проводили проект. Проект проходить на березі Чорного моря. Раніше він був у Криму, цього року — в Миколаївській області. Туди з’їжджаються переможці регіональних етапів або просто ті, хто бажають узяти участь із усієї країни. З усієї країни, підкреслюю, з кожної області у нас є учасники! […]
У нас є одна велика загальна тема, над якою ми працюємо 3 доби, коли перебуваємо там. Цього року тема «Як досягти прогресу і миру в Україні та на планеті». Гра проходить у 2-х великих форматах. Перший — це змістовна частина, оргдіяльнісна гра, де працюють, власне, над цією темою. І друга, більш така розважальна мульти-фестивальна частина, до складу якої входить 20 різних суб-фестивалів: Фото-конкурс, Фестиваль аматорського відео, «Денна туса», «Нічна туса», Music Live Awards, тобто музичний фестиваль, конкурси краси «Перша Леді» — абсолютно різні активності для того, щоб всі, хто приїжджають, могли взяти участь. Хто бажає — у більш інтелектуальній роботі. Хто хоче легшого формату, може себе проявити в тих суб-фестивалях, які до вподоби. Крім того — наша оргдіяльнісна гра: окрім того що там самі учасники безпосередньо працюють, приїжджає пул експертів, інтелектуалів різних напрямків, вони проводять факультативи, постійно працюють із учасниками, і цим допомагають, підсилюють їх роботу.
Студреспубліка — це, одночасно, і пропозиції до змін, і тренування, і дороговказ для дій
Наталія Соколенко: І до теми цьогорічного вашого зібрання на березі моря — «Як досягти прогресу і миру в Україні та на планеті». Ну ясно, нас більше цікавить Україна. Результати цієї діяльності, вони будуть покладені у щось? Пропозиції до когось? Чи це просто тренування?
Павло Вікнянський: Знаєте, і пропозиції, і тренування, в т.ч. задля того, щоб самим прийшовши до влади в Україні, втілювати зміни, або долучившись як громадянські активісти до мирного процесу на конституційній території України, чого ми, на жаль, поки в Україні не бачимо. Бачимо маніпуляції [наших] політиків, бачимо маніпуляції «великих політиків» із інших країн, які, мабуть, не дуже зацікавлені насправді глибоко, щоб в нас тут все було так, як українці вважають за потрібне.
З іншої сторони, дуже приємно, що зараз мало хто з кандидатів в українські президенти не скористався тими інтелектуальними напрацюваннями, які свого часу були в змагальній атмосфері напрацьовані на нашій Студреспубліці.
Наталія Соколенко: Наприклад?
Павло Вікнянський: Наприклад, один із останніх текстів нашого шанованого експерта Сергія Дацюкав «Українській правді», про «велику Україну» на противагу «малій Україні», яку нинішня правляча українська верхівка і минула, в т.ч. до Майдану, будувала. Україна частини українців… Україна, спрямована на подальше збагачення 1%, незаконного, корупційного збагачення… А треба дати владу і можливості розпоряджатися нашим спільним — іншим 99% українців!
Наталія Соколенко: Великій Україні?
Павло Вікнянський: Так.
Наталія Соколенко: Я перепрошую, це цікаве питання. Дацюк був присутній на цих обговореннях Студреспубліки?
Павло Вікнянський: [Майже] кожен раз у нас Андрій Окара, Сергій Дацюк, Андрій Єрмолаєв, Михайло Мінаков… можу дуже довго продовжувати цей перелік, провідні українські, найінтелектуальніші експерти — наші постійні експерти й експертки. Кожен рік вони, по-перше, приєднуються до нас на узбережжі моря, а по-друге, також ми намагаємося їх долучити до регіональної роботи. Бо Віра розповіла про такий наш загальний гепенінг, а є ще і в кожному регіоні України.
Андрій Куликов: А є ще перформанси?
Павло Вікнянський:Гепенінг і перформанси — дійсно, по Бахтіну навіть можна це назвати великим змістовним, інтелектуальним маскарадом.
Похилий вік починається тоді, коли людина перестає себе відчувати молодою
Андрій Куликов: Саме настав час дати слова людині із т.зв. регіону, із Харкова. Марія Корабельнікова. Які ж там перформанси влаштовує Студреспубліка?
Марія Корабельнікова: У нас щойно завершилася регіональна Харківська Студреспубліка, за результатом якої було обрано Студентську мерку Харківщини і 10 депутатів магістрату, які будуть представляти Харківщину на фіналі, на всеукраїнському рівні. […]
Андрій Куликов: Що це за [суб-]фестиваль «Перша Леді»?
Наталія Соколенко: Дружини колишніх президентів беруть участь?
Марія Корабельнікова: Зовсім ні.
Наталія Соколенко: Майбутніх?
Андрій Куликов: Чи з огляду на те, що ви з Харкова, це має інше значення?
Марія Корабельнікова: Це конкурс краси особистості. Дівчата проходять кілька випробувань, в першу чергу, інтелектуальні: представляють свої соціальні проекти, які вони безпосередньо будуть запроваджувати. А також презентувати свої вміння гарно рухатися, акторські надбання, таланти. […]
Андрій Куликов: Мене завжди цікавить, відколи починається похилий вік. І Ви розумієте, чому це мене цікавить…
Марія Корабельнікова: [сміється] Похилий вік починається тоді, коли людина перестає себе відчувати молодою. Коли вона сама себе відносить до похилого віку, тільки так.
Андрій Куликов: Марія Корабельнікова з Харкова, Студреспубліка. А ще в нас є Віра Андріюк, вона бренд-менеджерка Студреспубліки, і Павло Вікнянський, який цей рух очолює. Так у вас парламентська республіка, президентська чи парламентсько-президентська? Яка вона?
Павло Вікнянський: У нас мережева республіка з широкими елементами прямої демократії. Власне те, що ми пропонуємо Україні. Де є не диктат якихось персон, не диктат якихось міфологем, а де правлять бал змістовна комунікація, діяльність і результат. Змістовна, підкреслюю! Тобто не про те, яким чином, я перепрошую, відбрехатися від того, що ми щось не зробили, а як довести справу до кінця, як це зробити, щоб зберегти солідарність.
Тому цього року, і на регіональних дискусіях, і так буде під час фіналу, ми дуже багато уваги присвячуємо питанню розумної солідарності. Бо це те, чого критично не вистачає нам, українцям. Тобто не за рахунок релігії, як це тепер популярно, не про етнічність чи расові речі. А про те, що ми як розумні, свідомі громадяни робимо всі разом, що нас об’єднує, власне, як мешканців України, яким чином ми можемо бути раціонально корисні один одному. […]
Наталія Соколенко: Якою має бути виборча система, на думку присутніх тут представників Студреспубліки, щоб до влади прийшли люди не «похилого віку», фігурально виражаючись.
Андрій Куликов: Та кажіть вже «похилих якостей».
Павло Вікнянський: Максимальна демократія. Ми, українці, дуже любимо долучатися до прийняття якихось рішень. Менше любимо відповідати, але це питання навичок. Треба більше досвіду в цьому нам. Це значить, що парламентська демократія. Це дуже широкі права — але не федералізація. […]
Будуючи IV Українську республіку
Знову Дацюка згадаю: він гарно рефлексивно говорив про минуле Студреспубліки, що саме ми першими в історії України з інтелектуалами і з молоддю почали говорити про те, що Україна знаходиться дуже в небезпечній ситуації війни, можливих заколотів всередині країни, це було ще в 2012–2013рр. А в 2014р. ми почали першими говорити про альтернативи, з однієї сторони — бла-бла-бла-мирному процесу (ну бачимо, чим воно закінчилося), з іншої сторони — ультра-псевдопатріотизму (який також виявився абсолютно збанкрутілим і неефективним). А ось раціональної розмови, передусім, між громадянами, профспілковими активістами, між лідерами різноманітних громад, в т.ч. на тих територіях, які непідконтрольні Україні, немає.
Наталія Соколенко: Там є лідери?
Павло Вікнянський: Там є люди, які переживають за Україну. Які, я абсолютно в цьому переконаний, прагнуть бути з нами. Але, звісно, і вони це підкреслюють, вони не хочуть в ту Україну, яку ми, до речі, також критикуємо. В ту Україну, де править бал корупція. І це питання до розмови про те, щоб нова суб’єктність і ця нова Україна, яку ми справді хочемо, IVУкраїнська республіка базувалася на принципах справжнього громадянства, де кожному знайдеться місце. І це абсолютно не є популізмом, це наші конституційні норми. І за це, до речі, голосували на референдумі при отриманні української незалежності.
Віра Андріюк: Можна я про молодь додам?
Андрій Куликов: Так, так. Це додає Віра Андріюк.
Віра Андріюк: Оскільки я прийшла в Студреспубліку, я хочу сказати, що говорять багато: «Ми чуємо молодь, слухаємо молодь, багато ініціатив». Насправді молодь не слухають і не чують, тому що всі наші напрацювання, які ми за 3 доби ось цього фіналу проводили… Ми потім підсумки, окрім того, що ми їх оприлюднюємо на нашому сайті studrespublika.com, ми робимо офіційні листи із підсумками, і направляємо у всі державні органи: в парламент, до Президента, в міністерства. І я не пригадую, щоб була конкретна, змістовна відповідь. […]
Наталія Соколенко: А ким фінансується Студреспубліка?
Віра Андріюк: Учасники платять оргвнесок. І ще є робота з партнерами. От, власне, я займаюсь роботою з партнерами. […]
Андрій Куликов: Марія Корабельнікова є в нас, вона з Харкова, очолює рух Студреспубліка там. Ви зустрічаєтесь на фіналах, принаймні, Студреспубліки з людьми з інших країв нашої країни. От наскільки це впливає на те, як ви бачите країну?
Марія Корабельнікова: Ну я хочу сказати, що не тільки на фіналах ми зустрічаємося. Яскравим показником цього була наша регіональна Студреспубліка, де в нас було багато представників із інших регіонів.
Андрій Куликов: Які це були регіони?
Марія Корабельнікова: Це була Полтава, це був Миколаїв, які досить активно включилися в роботу. Вони навіть висували своїх кандидатів у Студентські мери Харківщини. І досить багато допомагали і в організації, і безпосередньо брали участь. […] У нас постійно якась співпраця, ми постійно один одного доповнюємо. Саме завдяки консолідації і солідаризації навколо спільної мети ми можемо щось напрацювати. […]
Наталія Соколенко: А ким фінансується Студреспубліка?
