Люди довгої доброї волі зобов’язані повсякчас порушувати найскладніші питання, докладати надзусиль до їх розв’язування, шукати шляхи для спільного позитивного майбутнього, до прогресу. Особлива відповідальність — в часи тяжких випробувань. Як вирватися від «пропащої сили» — розбиралися під час IV Громадянського лекторію на тему «Інноваційний прорив і «нова індустріалізація» як складові модернізації України», організованого у Києві Студреспублікою.
Деіндустріалізована економіка — це синонім бідності та депопуляції
Глобальна суперкриза (одночасно — фінансово-економічна, екологічна, всіх відносин у світі) та пандемія, якою прикриваються панівні групи і класи для того, щоб приховати та перекинути на якісь «реалії», «обставини» й усе суспільство відповідальність за суперкризу та некомпетентність і корумпованість своїх дій під час неї, супроводжуються справжніми тектонічними змінами.
Було очікування, що саме в таких складних і ризикованих умовах можна було би нарешті зреалізувати і втілити бунтівну програму інноваційного прориву для України. Проте, вітчизняні панівні групи та класи безсуб’єктні і ні на що для власної країни та народу, окрім шкоди, не здатні. Поки всі «великі» займаються своїми проблемами наполягаємо — ми все ще можемо зробити ривок.
Проте, критики, криків про зраду категорично недостатньо! Необхідно випрацьовувати альтернативу. За її втілення має відповідати особливий політичний суб’єкт модернізації, для якого це питання є екзистенційним, який готовий до напруги (р)еволюційних змін, а його учасники/ці здатні до максимальних надзусиль, мислення, роботи з глобальною аджендою і творення вселюдської солідарності.
Нагадаємо, що Громадянські лекторії — це простір свободи без цензури і хейтспічу, де кожна думка важлива і де немає правильних чи неправильних позицій. Ця важлива ініціатива Студреспубліки збирає активістів/ок, експертів/ок, молодих лідерів/ок і просто небайдужих громадян(ок) разом для діалогу про іна/інноваційний розвиток України й особистісну самореалізацію в нових складних умовах, про розвиток людини й універсальні цінності.
Формат події — інтенсивний лекторій у режимі презентації проблемних позицій у вигляді експертних доповідей із подальшим змістовним обговоренням, без цензури та хейтспічу.
На початку лідер республіканців Павло Вікнянський акцентував, що Україна, замість того, щоб скористатися суперкризою як ідеальним моментом для ривку, — дуже швидко архаїзується. У той час, коли у «нормальних» країнах ламають списи в дебатах про крах, а щонайменше — небачену кризу звичного нам світу, про посткапіталізм, загострення боротьби класів й ідентичностей, а нові економічні моделі й цікаві експерименти не лише обговорюють, але і застосовують (ModernMonetaryTheory, безумовний базовий дохід, «вертолітні» виплати тощо), то наша країна деградувала до фактичного статусу периферії, деіндустріалізується і економіко-політично дуже сильно і без вигоди для нас залежить від країн Заходу і міжнародних фінансових інституцій.
Далі з промовою звернувся державний діяч, Прем’єр-Міністр України (2001‒2002рр.), голова УСПП Анатолій Кінах, який відзначив, що наша тема і подія «мають величезне стратегічне, державне значення», а наш обов’язок — казати правду, давати чесну фахову діагностику та керуватися комунікативним принципом «5% — констатація, а 95% — що необхідно робити». Підкреслив, що Україна в умовах коронакризи тест на дієздатність держав і суспільств не витримує: держава дуже не ефективна і не є захищеною, маємо ситуацію морально-психологічної деградації, адже, приміром, при відборі на держпосади жодного значення не мають ані програми, ані досвід, ані спроможність, а лише «чий хто холоп».
«В Україні втрачено сучасну промислову політику, але деіндустріалізована, сировинна економіка — це синонім бідності, депопуляції, трудової міграції. Політика «врємєнщиків» і спрощення — це жах, а підміна копіткої високопрофесійної роботи хайпом і піаром веде у тупик».
Георгій Зубко, комерційний директор ДП «Міжнародний Аеропорт «Бориспіль», звертаючись зі вступним словом до учасників/ць Громадянського лекторію, зауважив, що «цікавого інтелектуального контенту завжди бракує, і ми в Україні дуже мало говоримо про розвиток». І хоч «пандемія нас [аеропорт] зупинила, і після глобального стопу ми починали з якоїсь абстрактної точки — це однозначно дуже цікавий процес саме для розвитку».
Держави стають фейковими, далі — світ корпорацій, і це буде не дуже добрий світ
За 30 років незалежності суб’єкта змін в Україні не було, відповідно, зміни в Україні і не плануються, і не втілюються — робить висновок мислитель. Після ж провалу «проєкту змін Євромайдану» (кінцево — після невдачі «Міхомайдану» восени 2017р.) про Україну можна говорити лише як про уявну спільноту. І злочин влади, що вона людям прямо не сказала про зміну курсу, що ми більше не управляємо ні економікою, ні територією, ні демографічними показниками, а маємо зовнішнє управління. Громадяни відреагували на це поверхнево, що буцімто «всі погані — давайте «нові обличчя» — що, звісно, було глупо і марно.
Але розкол спільності стався ще раніше — під час обох «революцій», зокрема на Євромайдані дієвими були 3 різні групи — націоналісти; ті, хто за ЄС; і ті, які за деолігархізацію (їх було менше всіх), котрих олігархи зіткнули один з одними так, що їхнє об’єднання вже неможливе. Без втрат з цієї ситуації нам уже не вийти.
Ще десь рік будуть добивати авторитет держави, а попереду — світ корпорацій. Це буде не дуже добрий світ, адже корпорації впритул не бачать соціалки, науки, освіти й інших гуманістичних надбань. Держави стають фейковими, відповідальність зникає як у держав, так і в їхніх міжнародних проєкцій — ООН, ВООЗ тощо. Звернімо увагу, що наша держава навіть під час епідемії не спромоглася поновити СЕС і здійснити повноцінну сертифікацію вакцин.
На глобальному рівні відбулася відмова від керованих інновацій — тепер залишається лише роздивлятися спонтанні, стихійні інновації, і хоча б пристосовуватися до них, бо навіть на це нам мислення не вистачає. А щоб розгледіти, треба конструювати спеціальну — Інакшу мову (наука всередині об’єктного мислення нам вже не може допомогти і філософія — також, бо не бачить пустот).
Вивихнута оптика бачить лише псевдоінновації, які, наприклад, «впарює» МВФ, в цих умовах пояснити, що таке архаїзація та інновації — неможливо. За все віджиле зараз чіпляються до останніх сил — аж до безпосередньої смертельної загрози. Консультації та тренінги, звісно ж, не можуть змінити мислення.
Інакше без мислення — це тероризм. Тож потрібен принциповий соціальний рух з інакшими словами, інакшим мисленням. У контексті Студреспубліки — це означає, що на додаток до підтримки традиційної діяльності (події як «ритуали»), яка дозволяє організації в ворожих умовах зберегтися та втримати спільність, треба значно посилити, власне, рух.
«Прогрес — не така вже і цінність, якщо він не гуманізований»
«Реабілітація прогресизму в суспільному дискурсі» — правильна постановка проблеми від філософа Андрія Єрмолаєва. Інтелектуал поділився спостереженням, що людей, які зараз не лише про «побалакати та поговорити» — все менше. В той же час, під час пандемії, тобто коли дуже треба, навіть Академія меднаук і фармацевтична галузь (а ці структури є далеко не в усіх країнах) — мовчать. «Уход Патона» став символом помирання «тієї» України — України розвитку.
На зміну індустріальному технократизму прийшов соціократизм, коли управляти людьми важливіше, ніж економікою (але бачимо, що навіть теперішня трагічна історія Донбасу українську верхівку цьому не навчила). Секрет ажіотажу навколо достатньо пересічних запусків ракет Маска — в тому, як в соціократичному правлінні працює гегемонія та ієрархії, яким у них є місце США.
Основним двигуном вже став не ВПК, а медіа-промисловий комплекс. За цих умов боротьба з фейкометами не має сенсу, бо фейкомети самі нічого не розуміють. Проблема постправди пов’язана не з брехнею, не з фактами, а з девальвацією науки — люди не знають, щоістинно. Досягнення ХХ ст. — творення умов для всезагальної освіти, щоб утримувати наукову базу про світоустрій, — відкинуто. Знання стало десаєнтізованим і дераціоналізованим — у підсумку, маємо дві реальності: об’єктивну, яка опирається на наукове знання, і медійну.
Необхідна реабілітація «знання, що знає» («знающего знания») насамперед через університети. Займатися сферою знань і розвитку має стати круто і поважно!
Проте, мусимо чітко усвідомити, що сам по собі прогрес — не така вже і цінність, якщо вінне гуманізований. Старий порядок ще рушиться, тому гуманізація прогресизму — важливе завдання в нових умовах конкуренції за розвиток, коли на противагу «старому Заходу» постає трикутник «Москва – Пекін – Тегеран».
Для прогресистського проєкту необхідні 20‒200‒2000 модернізаторів!
Олігархи та зовнішні інстанції заблокували шлях до Майбутнього. Граючи по правилах «Великого базару», перемогти його не можна. І це всупереч тому, що глибинною вимогою Євромайдану була саме модернізація країни — Україна ж вперто намагається будувати «європейське вчора».
Людський фактор і борги — головні чинники, що зараз гальмують модернізацію. Треба усвідомлювати, що коли спекулюють, що на модернізацію буцімто немає грошей — це глибока омана, от Китай, що жебракував — зміг. На чолі ж прогресу ми маємо поставити людський капітал.
Щоб розібратися в надзвичайно складній ситуації, необхідно розплутати величезний клубок протиріч, приміром: від кінцевої десуверенізації країну утримують олігархи, при цьому, жодної реальної зацікавленості олігархів у суверенітеті — немає.
Вердикт інтелектуала: нам не пройти повз перезавантаження держави, а для прогресистського проєкту необхідні 20‒200‒2000 модернізаторів!
Відсутність реального плану розвитку — це катастрофа
Осучаснення енергетики, безумовно, необхідне, адже структура української економіки дуже енергомістка, але в ПЕК — бардак та злочинна бездіяльність, і це ще «за мінімалістичними оцінками». Навіть в 90-ті ситуація в енергетиці була не така безнадійна, тому що енергоблоки ще не випрацювали тоді свій ресурс.
Експерт робить висновок, що ринок в українській енергетиці — це неправильно, а при використанні планового господарства — все було б куди більш ефективно. Ще одна катастрофа — це відсутність реального плану розвитку.
Якщо Україна хоче вижити (і в умовах глобальної суперкризи, і загалом), то мусимо ставити колективне завдання — важкими, тернистими шляхами маємо повертатися в світовий топ. Для цього, на думку доповідача, Україні потрібен «розумний протекціонізм», який полягає у першочерговій підтримці підприємств, що мають досягти ефекту зростаючої віддачі від масштабів виробництва — для успішної конкуренції з відповідними світовими аналогами, та «юних галузей економіки» — з метою створення/розвитку нових та/або слаборозвинутих галузей.
Така політика має, серед іншого, сприяти інноваційним продуктам і товарам з високим рівнем доданої вартості, які виконують функцію імпортозаміщення, а також системно підтримувати експорт. І це лише елемент великої програми модернізації економіки, розвиток якої має спиратися, перш за все, на громадян України (історичний досвід підходу «Свій до свого по своє»).
Науковець нагадав, що загальним світоглядом повоєнного світу, який деколонізувався, стала ідея девелопменталізму, частиною міфу про котрий стало «омріяне імпортозаміщення». Наступною стадією розвитку мало стати зростання, яке стимулюється експортом товарів, що виробляються промисловістю, яка дисципліновано «визрівала» під наглядом держави. Симптоматично, що в Єгипті у 1960‒70-ті рр. проголошувалося гасло: «Експортуй або помри».
Загалом, ми перебуваємо в ситуації залежного недорозвитку. Основне питання, яке перед нами стоїть — це дієздатність, автономія та спроможність держави. Відповідно, постає питання про агентність (суб’єктність) держави, яка може стимулювати розвиток, дисциплінуючи капіталістичний клас.
Сучасна держава має бути універсалом, як боєць ММА. Натомість, ми в інтелектуальному сенсі досі живемо у світі ілюзорних ідеологем, які незрідка домінуються європоцентричим світоглядом. Натомість необхідно, як в елліністичні часи, синтезувати різний досвід, та, досягаючи синкретизму, використовувати ці напрацювання.
Зусиллями окремої держави здійснити модернізацію вже неможливо
Відомий у світі український інтелектуал з жалем зазначив, що продовжується дедалі глибше розлучення науки й українського суспільства. І ще раз наголосив на важливій внутрішній проблемі — це вірування у теорії змов, зовнішнє управління тощо, які є симптомами подальшої інфантилізації, деемансипації українського населення. Тож, виправити ситуацію в Україні можна, подолавши виклики демодернізації та невірного розуміння прогресу.
Демодернізація — поняття, яким описуємо повний чи частковий зворотній розвиток, і яке включає в себе: × відмову від прогресу, складності і багатоманіття (неотрайбалізм, боснізація, системна корупція); × консервативну творчість (політика заборон і деемансипації громадянина, суверенізм); × ретромодерн (частковий прогрес при частковому регресі).
Філософ акцентує, що зусиллями окремої держави здійснити модернізацію вже неможливо, можливості прориву є лише у інтернаціональній солідарності національних, інтернаціональних і субнаціональних спільнот.
Нинішній короткий неоліберальний «прогрес» відбувався в хибному напрямі й «коштує» занадто дорого для народів і природи, а також серйозно поглиблює нерівність глобальну і в країнах. Сам прогрес і модернізація — та їх напрями — заради людського і нелюдського життя і щастя мають бути переглянуті, і для цього необхідне Нове Просвітництво, яке дає шанс на виживання і гідність у «заповненому світі» (глобалізованому світі, де простору для екстенсивного економічного та політичного розвитку вже немає, а інтенсивність комунікації досягла міри, де національні чи великі корпоративні актори не можуть бути ізольованими).
Щоб відновити розвиток, держави повинні грати набагато більшу роль для забезпечення соціальної справедливості, що означає повернення «великої держави» на основі нових соціальних угод, а на мікрорівні — посилення дигіталізації. Для України «великим» національним проєктом, що показав би можливості вірного прогресу, міг би стати проєкт «спільного Дніпра», головної водної артерії України, від якої залежать і люди, і тваринний світ, і сучасна індустрія, і сучасні міста.
Джерелом натхнення має бути рух уперед, а не озирання на прогресивні 1980-ті. Важливе застереження: прогрес не має бути повторенням ще одного Чорнобиля. Наше завдання — створити таку країну, в якій втрати від конфліктів були б менші, була б подолана війна, було б ефективне попередження хвороб тощо.
Від короткозорих способів ухвалення рішень треба перейти до стратегування з «мінімалістичним ідеалізмом», де практики і візіонери можуть бачити наявний стан справ у країні та світі без ілюзій, але й без розпачу. Спільне завдання — стати стійкими до гіпершоків, які несе близьке майбутнє.
На завершення події був зачитаний лист-звернення до учасників/ць події від політолога, експерта Студреспубліки Андрія Окари.
Підсумовуючи IV Громадянський лекторій «Інноваційний прорив і «нова індустріалізація» як складові модернізації України», виділили, що модернізаційні та прогресивні зміни в Україні втілити з тими, хто не мислить, і з «врємєнщиками» — неможливо, для того ж, щоб здійснити принципові широкомасштабні зміни, необхідно працювати з планетарною аджендою, а для цього потрібні нові обрії мислення. У прогресизмі ж є сенс лише тоді, коли він розуміється у гуманістичному залозі.
Павло Вікнянський повторив рефлексивний висновок ЗиСР-ХІІІ, що «коли ми відмовляємося од перетворення світу, це призводить до того, що, як зараз, ми вже навіть не здатні описати цей світ», отже «потрібно вийти за рамки, докладати надзусиль і показати власний приклад, для цього жодних алгоритмів не існує».
І як показує мисленнєвий доробок Республіканського руху, Студреспубліки, які послідовно, в рамках різних програм і проєктів, досліджують проблематику модернізації та прогресу України й світу, революційні події і в Україні, і в усьому світі — близькі та невідворотні. Поки що ми ще можемо спільно вплинути: чи це буде прогресистська революція, або, зважаючи на ступінь цинізму правлячих груп і зомбування, декласованості мас — попереду ще більше одичіння, архаїзації, нещастя.
А найактивніші учасники події отримали інтелектуальні подарунки від видавництва «Саміт-книга» — класні книги.
Пізніше будуть опубліковані стенограми доповідей, а Студреспубліка обов’язково продовжить подальшу роботу з розвитку громадянського суспільства та навернення України на шлях прогресу.
Партнери:Український союз промисловців і підприємців, Газета прогресивних людей «Нова Республіка», видавництво «Саміт-книга», SendPulse, Telegram-канал «Можливості».
* Громадянський лекторій відбувся за дотримання адекватних і повністю законних карантинних приписів
¹ Модернізаційний курс полягає у відновленні нормального, людського життя, встановленні широких свобод і втіленні безлічі прогресивних інновацій та інавацій. ² Інавації — як правило, несподіване відкриття Інакшого. Це не технологія, вона є завжди невчасною і недоречною. Треба розуміти, що не все нове — Інакше, але все Інакше — нове, яке породжує цілий ряд наступних інавацій. Для появи інавацій необхідна солідаризація без домінації, тобто деліберативний процес. ³ «Нова індустріалізація» — досить умовний термін, який означає наступний етап розвитку соціально-економічних відносин людства і полягає у розвитку індустрій, які ґрунтуються на надсучасних технологіях, є дуже гнучкими, індивідуалізованими й, одночасно, глобалізованими, тісно зв’язані з безперервною освітою протягом усього життя, які можуть бути побудовані на адитивних принципах (3D, 4D, 5D), пов’язані зі сферою ІТ, віртуальністю, зав’язані на всі рівні космосу тощо.
