fbpx
 
НОВИНИ
РЕГІОНИ
АР Крим
Вінниця
Волинь
Дніпропетровськ
Донецьк
Житомир
Закарпаття
Запоріжжя
Івано-Франківськ
Київська обл.
Кіровоград
Луганськ
Львів
Миколаїв
Одеса
Полтава
Рівне
Суми
Тернопіль
Харкiв
Херсон
Хмельницький
Черкаси
Чернівці
Чернігів
м. Cевастополь
м. Київ
Світ
Білорусь
КАТЕГОРІЇ
всі теми
Новини Cтудреспубліки
Новини НДЛМ
Новини ВМГО
Аналітика
 
21-10-2019 / Аналітика /  Україна

Спільне важливіше, ніж егоїстичне

Які подальші плани республіканців? Чому так важливо займатися громадянським просвітництвом? Чому російська мова – це не просто не власність путінського режиму, але є важливою для розвою вільної, демократичної України? А також про фемінітиви, екологію як національну ідею і відродження молодіжної політики в прямому радіоефірі говорив лідер республіканців Павло Вікнянський.

Біля мікрофону в рамках програми «Громадська хвиля», яка транслюється одразу і на «Громадське радіо», і на «Українське радіо», 14 жовтня 2019р. працювали журналісти Андрій Куликов і Богдан Хворостяний. Для вас – стенограма ефіру та лінк на аудіоверсію.

Та Україна, яка є моєю – це дуже вільна країна

Андрій Куликов: […] От приходить до нас Павло Вікнянський, відразу роздає, я би сказав так, агітматеріали «Студентської республіки». І я тут бачу, що з’явилося нове слово «студреспубліканці». Так що – є і студдемократи?

Павло Вікнянський: Я всіх вітаю, і передусім зі святами, з Покровою, а також з величним днем – із Днем Захисників Вітчизни. І хочу подякувати всім, хто…

Андрій Куликов: День захисника України.

Павло Вікнянський: Вітчизни України. Хто на даний момент захищав, захищає або буде захищати – чоловіки, жінки немає значення – нашу конституційну спроможність і взагалі, майбутнє України. А також дисидентів, які мають право на інакшу думку. Бо та Україна, яка є моєю Україною – це дуже вільна країна.

З приводу того, чи є студреспубліканці – давно вже є.

Андрій Куликов: Так, а є студдемократи?

Павло Вікнянський: Це ми, так само.

Андрій Куликов: Так ви що, за однопартійну систему?

Павло Вікнянський: Ми за дуже-дуже багатопартійну систему, за зниження бар’єрів, а може навіть і за їхню ліквідацію, чи як в Ізраїлі – 1%. Щоб потім не позбігалися всі, хто тільки можна – і потім одним списком, як це зараз в нас сталося, незрозуміло якої ідеологічної позиції стануть депутатами – без підготовки, без досвіду, в принципі, без якоїсь позиції як такої. Нехай краще буде багато різних, але перевірених ідеологічних команд, які будуть конкурувати, змагатися – це краще слово.

Андрій Куликов: Ну мені це нагадує гасло, яке в роки мого юнацтва лунало приблизно так: нехай розквітають 100 квітів, нехай суперничають 100 шкіл.

Павло Вікнянський: Так казав Мао Цзедун.

Андрій Куликов: Так і чим це закінчилося?

Павло Вікнянський: Великим Китаєм. Двояко закінчилося, бо нічого в світі немає однозначного: з однієї сторони, катастрофою Тянаньминь, із іншої сторони – країною, яка зараз вже є першою по економіці в світі і демонструє абсолютно фантастичні показники. […]

Богдан Хворостяний: А мені цікаво, хто ж такі оці от студреспубліканці?

Павло Вікнянський: Це величезна родина молодіжних, студентських, але не тільки, ще й інтелектуальних, стратегічних активістів. А також випускників Студреспубліки, яких уже, мабуть, декілька сотень тисяч за 22 роки реалізації в усіх регіонах України, а потім на всеукраїнському рівні нашого ключового проекту, який так і називається – Студреспубліка. І ми обстоюємо Україну в топ-20 найбільш розвинутих держав світу, Україну вільну, Україну дуже транспарентну, яка не просто буде суперзахідною країною, а ще й краще багатьох країн Заходу.

І виховуємо, формуємо нову якість лідерства… так як можемо – зрозуміло, як і все в нашій країни, не на 100% вдається. Але послідовно, те чого так не вистачає в Україні, в одну точку намагаємося працювати, бити – і буде точно результат, я переконаний у цьому.

Андрій Куликов: п. Павле, якщо ви за модернізацію, і от я читаю [з сайту Студреспубліки]: «На Джарилгач – у пошуках енергії модернізації». Ви маєте на увазі в переносному сенсі енергію, чи ви все ж таки, в т.ч., і енергетикою відновлювальною опікуєтесь?

Павло Вікнянський: В обох сенсах. Передусім, вітальною енергією.

Андрій Куликов: Вітальна – це «вітаємо вас»?

Павло Вікнянський: [сміється] Життєва! Але й так також: і з Майданів вітаємо, і з телеефірів. І ви бачите, у нас новий Президент примудряється дуже багато годин приділяти якомусь такому дивному спілкуванню з журналістами замість просто нормальної, відвертої бесіди, як вона має бути, і компетентних відповідей на питання.

Але також важлива й екологія, я би навіть сказав, це має бути нова національна ідея України, яка має нас гуртувати. Бо країна дуже принижена кількістю сміття, неекологічними всілякими нашими виробництвами, які є застарілими, тощо.

Хоча ми обстоюємо «нову індустріалізацію», але маємо на увазі надсучасну промисловість, яку треба будувати. І власне, на Джарилгачі… по-перше, там поряд наш улюблений український Крим, і там поряд наші українські нафта і газ, які тимчасово «відтяпнуті» путінським режимом. Тобто там відчуваєш не тільки те, що в нас є «українські Мальдіви» – це Джарилгач, але в нас є і наші надра, ресурси, які ми обов’язково повернемо й екологічно будемо використовувати.

Андрій Куликов: Які належать всім громадянам України.

Павло Вікнянський: Тільки так, є спільною нашою власністю. І ми, республіканці, обстоюємо, що спільне важливіше, ніж егоїстичне.

Кредо по життю: служити людям

Андрій Куликов: Вже маємо дзвінки до п. Павла. […]

Василь: Добрий вечір, я з Волинської області. […] Василь мене звати. Розумієте, от Ви розповідаєте нам за це все, ну за добробут, за все. Але розумієте, що? Якщо ми ніколи не почнемо з себе одненького… От я йду по вулиці і бачу, лежить ранком бутилка з-під горілки… всьо, не забрали її, ну, може, підкинули… – й пішов.

Андрій Куликов: Зрозуміло. Отже, я спробую сформулювати запитання не те, щоб замість, а на розвиток того, що сказав п. Василь. От яку маленьку справу сьогодні зробив Павло Вікнянський, не як очільник Студреспубліки, а просто як український громадянин, щоб нам всім стало легше. А потім я вам вірш розповім.

Павло Вікнянський: [сміється] Є дуже дрібні справи, наприклад, я вже практикую не перший місяць роздільне збирання сміття: я сьогодні викинув пластик окремо, а побутові відходи окремо.

Також сьогодні дуже багато робив, хоч і вихідний день, інтелектуальної роботи. Мені треба було вичитати стенограму факультативу [на ЗиСР-ХІ] одного з провідних українських філософів Михайла Мінакова, я майже її доробив. Така проста, звичайна справа, вона стосується того, що, ну я сподіваюсь, тисячі людей в Україні зможуть потім прочитати, задати питання, прорефлексувати одного з найвідоміших українських інтелектуалів, який затребуваний і відомий у світі.

Можу ще продовжувати, бо в мене відношення до власного життя таке, що я маю служити людям. Я перепрошую, може, за якусь пафосність і надривність.

Андрій Куликов: Слуга людей, а не слуга народу, так?

Павло Вікнянський: Громадянам… служити громадянам, а це значить служити і собі. Я не дуже вірю в теорію малих справ, коли кажуть, що не займайтеся спільними питаннями, а тільки собою, «почніть із себе». Це дуже добре… а потім такі люди, котрі «починають лише з себе», стають народними депутатами чи губернаторами і починають красти так само, бо починають для себе там… шуба, машина і т.д.

А от передусім треба думати про спільне! Тим більше, що це західний досвід: лейбористи в Британії, ліві партії в Європі. Потрібен баланс ліві-праві, якого в Україні немає, – це один з тих ресурсів, з якого ми маємо взяти нову парадигму розвитку модернізованої України. А країна, на жаль, стала дуже права…

Андрій Куликов: Я в жартівливому тоні розмовляю із Павлом Вікнянським, а він завжди на дуже серйозне переводить. Ну і щоби покласти край моєму жартівливому тону, я не можу не зачитати вірш, котрий я зустрів у міському парку Коростеня. Це щодо малих справ. Я приїхав туди якось, а там весь парк увішаний різноманітними плакатами. І один я просто завчив одразу:

Букашка, мурашка і хрущик
Благають з тоненької гілки:
Не кидай у лагідний кущик
Порожні пляшки з-під горілки.

[сміх] До речі, от пан з Волині – це в тому напрямку, можливо.

Павло Вікнянський: Я ж відповів так само про сміття… Тому, бачите, ми думаємо всі в одному напрямку, і це добре.

Андрій Куликов: Нагадаю, що Андрій Куликов і Богдан Хворостяний працюють коло мікрофона.

Державна молодіжна політика після Булатова і Жданова у дуже деструктивному стані

Богдан Хворостяний: Павло Вікнянський зараз з нами в студії. А ще дивлюся у вас на сайті є така новина із заголовком: «Як відродити державну молодіжну політику?». Ви вважаєте, що її взагалі в Україні немає, чи вона є, чи в якому вона стані?

Павло Вікнянський: Вона дуже в деструктивному, розваленому стані. Цьому передумови були ще до Євромайдану, але, на жаль, як і багато чого, після перемоги Революції Гідності її догробили, що називається, [екс-]міністр Булатов, проти якого ми виграли один з перших чи, може, перший у країні антикорупційний суд одразу після Євромайдану – за маніпуляцію з бюджетними грошима, і колишній, слава Богу, міністр Жданов, який замість роботи займався постійно якимось інтригами, корупцією, заграванням з ультраправими. І це вилилося в те, що ми бачимо системну кризу, в т.ч. і студентського самоврядування, молодіжного руху і «двіжухи».

Подивіться навіть по результатам виборів: краща оцінка того, як при Порошенку реалізовувалася молодіжна політика, що молодь колективно проголосувала або за Зеленського, або, вибачте, за Шарія (тепер він, може, буде мене тролити). [сміється]

Богдан Хворостяний: А чому так, що немає молодіжної політики? В принципі, якщо так подивитися, то студенти досить часто самі перші об’єднуються у випадку, коли треба щось швидко і вчасно зробити. І так само, наприклад, було і під час Євромайдану, який Ви згадали. Тоді, в принципі, студенти були одними з перших і ключових учасників протестів.

Павло Вікнянський: Дуже круте і точне питання, я дякую Вам, Богдане. Дивіться, треба розділити: молодіжна політика загалом – і державна молодіжна політика. Те, що стосується певних кроків, політик, які реалізують органи державної влади – це державна молодіжна політика: вона – деструктивна, вона – занадто етнонаціоналістична, вона – корумпована. А те, що стосується самоорганізації – так, вона посилюється.

До речі, я можу пояснити чому, і дуже просто. Не тільки тому що свідомість молоді зростає. Дуже багато молодих людей мандрують до Європи по студентському обміну, навчаються, бачать, як там, у провідних західних країнах, живе молодь, як живуть різноманітні студентські утворення, і потім намагаються втілити це в Україні. Сюди приїжджають іноземні, західні студенти, є цей діалог – вони й на Студреспубліки наші приїжджають. І з цього йде потім якісний результат, але всупереч, на жаль, позиції держави. Хоч, зрозуміло, якісь там кроки робляться…

Але я можу розповісти по фактам навіть, що ми за ці 5 років [пережили], скільки вже хвиль було дифамації, […] скільки нас намагалися репресувати, скільки на нас нацьковували всіх цих ультраправих, скільки СБУ, ну, фактично нас «кошмарила». Не дуже хочеться про це говорити, але це були реалії нашого нестерпного життя протягом цих 5 років.

Андрій Куликов: п. Павле, тут необхідно уточнити. Ми вже знаємо, що є Всеукраїнське молодіжне громадське об’єднання «Студреспубліка». А ви кажете: «Приїжджають на Студреспубліку». Це явно щось інше, так?

Павло Вікнянський: Це трошечки інше. Це молодіжна програма або проект, який реалізується вже 22 роки в країні. Це найдовша безперервна молодіжна програма в країні.

Андрій Куликов: Це називається «вічні студенти»?

Павло Вікнянський: Так і є, нормально. […] Як слово «студент» перекладається з латини? Той, хто навчається. А навчатися треба все життя. І, до речі, це провідні західні тенденції. От нова міністерка освіти Новосад, окрім якихось не дуже розумних, непродуманих речей, скажімо коректно, які від неї звучать, таких швидкоплинних, вона відверто каже, що треба займатися навчанням людей протягом всього життя. Освічена багатоетнічна українська нація – це наша конкурентна суперперевага до сих пір.

Російська мова як простір української творчості

Андрій Куликов: Дуже цікаво мені те, що в газеті «Нова Республіка» подибуємо статтю «Чому фемінітиви – це важливо», і те саме… ну, не те саме, а на ту саму тему на сайті Студреспубліки є. Але що мені впадає в око, у нас же тут ще з українською навіть не вирішили, які фемінітиви вживати, які запроваджувати, а ви навіть уже бачу в російську мову впроваджуєте фемінітиви. І в замітці російською мовою… а, ну от, «философ, эксперт Студреспублики Сергей Дацюк вместе с политологиней Ольгой Михайловой» и т.д. Слухайте, на що ви зазіхаєте?

Павло Вікнянський: [сміється] Ми вважаємо, що російська мова – це точно не є власність путінського режиму і навіть російської держави – Російської Федерації, це також частина нашої культури і природи: маємо абсолютно зрозуміле право використовувати і фемінітиви, і якісь інновації.

До речі, ті росіяни, які звідти, вони завжди відзначають, що київська або українська російська – вона інша. Це не мені треба розповідати, а, мабуть, спитатися у Миколи Васильовича Гоголя, коли російська літературна мова формувалася і тут, у нас. Н,авіть не те, що це є українська скарбниця – це загальносвітова скарбниця. Бо що б там не відбувалося в тій, зараз жахливій, авторитарній Росії, але Пушкіна, Лермонтова, Достоєвського, Толстого, Набокова ми нікуди… і не треба нікуди дівати. Треба пишатися, тим більше коли мова йде про Булгакова, про Чичибабіна, про тих людей, які є українцями, і які по-різному [ставилися до політики], як Булгаков (якого іноді критикують, бо він не дуже сприймав наші національно-визвольні змагання).

Андрій Куликов: Я би сказав, він дуже не сприймав.

Павло Вікнянський: Але ще раз я підкреслю, що в Україні мають бути дуже сильні воїни, які боронять Україну, а, з іншої сторони, має бути сильне дисидентство. Це в Росії всі «побудувалися строєм» і йдуть, куди скаже вєлікій Путін. У нас має бути прямо, діаметрально протилежне. Хоча, зрозуміло, є якісь родові травми в наших ультранаціоналістів, ультраправих, які чомусь хочуть, щоб все було як у Дугіна і Путіна. Ну так, може, їм треба іншу державу собі обрати?!

Андрій Куликов: І у нас є дзвінок: будь ласка, Ви в ефірі. Звідки телефонуєте? Запитання до Павла Вікнянського, якому треба одягти навушники знову. Тільки Вам краще відійти від радіоприймача, щоб добре було чути.

Лідія Михайлівна: Добрий вечір! Хмельничанка, Лідія Михайлівна. Дуже багато хороших думок у цього чоловіка, у п. Павла. Я не дуже люблю оці «пан, не пан» [сміється].

Андрій Куликов: Головне, щоб не пропав.

Лідія Михайлівна: Так. Дуже багато розумних думок – молодець, на правильному шляху. І про різноманітність різних партій також, це правильне питання. І про мову – правильне. […]

Громадянське просвітництво – це відповідь республіканців на суспільну деградацію

Андрій Куликов: п. Павле, що зараз у планах Студреспубліки? Ну окрім відродження державної молодіжної політики і пошуків енергії модернізації?

Павло Вікнянський: [посміхається] На 26 жовтня, до речі, запрошуємо [на І Громадянський лекторій у Києві, на тему міжнародної політики]. У нас є такий формат роботи, називається Громадянські лекторії, це виклик – треба займатися громадянським просвітництвом. Якщо держава в цьому не допомагає, тим більше має бути ініціатива, власне, знизу. Ми це робимо вже не перший рік. І намагаємося на різні гострі питання збирати молодь, інтелектуалів і вибудовувати діалог, там де немає «правильних», «неправильних» думок, а є змістовна комунікація.

Ось буде по темі міжнародної політики, це перший раз – «Прогресивна адженда для людства – й українська суб’єктність». Усі про це люблять спекулювати, але ж так природно, щоб поговорити, яке саме наше місце в світі, що зі світом відбувається ось тут, на наших очах. Поки нам болить наше, українське, на жаль, війна на Донбасі й російська інвазія, але, дивіться, така сама історія відбувається зараз в Сирії, коли Туреччина без жодних санкцій [згідно міжнародного права], просто їй так захотілося, як і Путіну захотілося, перейшла кордон. Американці, росіяни, всі намагаються якось навколо того танцювати, а курди – нещасні, бездержавні, до речі (це зараз найбільший в світі розділений народ без державності, фактично як колись українці), і навіть ми, українці, не даємо їм солідарності. Це трагедія! Це говорить про те, що ми, [українці,] не розуміємо, що з нами відбувається, і яка наша «деколонізація» справді. […]

Андрій Куликов: Павло Вікнянський, лідер руху «Студентська республіка», у «Громадській хвилі». Дякуємо за участь!

Аналітика гри-2019 

 






Автор: За матеріалами «Громадського радіо»