fbpx
 
НОВИНИ
РЕГІОНИ
АР Крим
Вінниця
Волинь
Дніпропетровськ
Донецьк
Житомир
Закарпаття
Запоріжжя
Івано-Франківськ
Київська обл.
Кіровоград
Луганськ
Львів
Миколаїв
Одеса
Полтава
Рівне
Суми
Тернопіль
Харкiв
Херсон
Хмельницький
Черкаси
Чернівці
Чернігів
м. Cевастополь
м. Київ
Світ
Білорусь
КАТЕГОРІЇ
всі теми
Новини Cтудреспубліки
Новини НДЛМ
Новини ВМГО
Аналітика
 
18-09-2020 / Аналітика /  Україна

Щеплення від цинізму

Завдяки унікальному досвіду та знанням, а головне, щепленню від цинізму, отриманим під час Студреспубліки, якщо б «і Студентський президент, і Студентський парламент України зараз би сіли у паралельні своїм — державні крісла, то якість управління навіть стала би кращою», — стверджує лідер республіканців Павло Вікнянський у радіобесіді зі знаменитим журналістом Андрієм Куликовим.

По гарячих слідах фіналу ХХІІ Студреспубліки-2020 на тему «Надзусилля для прогресу та справедливості» говорили про пошуки альтернативи неоліберальній ортодоксії і чому для подолання «пропащої сили» та здійснення інноваційного прориву необхідні саме надзусилля. Програма «Громадська хвиля» транслювалася 1 вересня 2020р. одразу і на «Громадське радіо», і на «Українське радіо». Отже, для вас — стенограма прямого ефіру та лінк на аудіоверсію.

Простих зусиль недостатньо

Андрій Куликов: Павло Вікнянський, він очолює дуже цікаве таке молодіжне українське об’єднання, яке називається «Студентська республіка» або скорочено — Студреспубліка. […] У вас, наскільки я розумію, закінчився літній сезон?

Павло Вікнянський: Всіх вітаю! Абсолютно, так точно. І хочеться, щоби новий сезон нарешті всім приніс уже не тільки випробування, але й трошечки гарних новин. Хоча, враховуючи тему фінальної Студреспубліки (яку ми всупереч всьому проводили цього року) — «Надзусилля для прогресу та справедливості», це потребуватиме ще більшого зосередження від нас, від української громади, народу і, насамперед, від українського громадянина.

Андрій Куликов: А чому ж так прямо аж надзусилля?!.

Павло Вікнянський: Так, бачите, звичайні якісь речі не спрацьовують в Україні… Що, от, скільки нам не розказують: і так зусилля, і сяк, і паски треба якось закрутити навколо себе — а воно не спрацьовує!.. Тільки в окремі моменти: зокрема, з приводу конфлікту з Росією; зокрема, з приводу відстоювання територіальної цілісності; зокрема, з приводу революційних спроб, які були в Україні — от тоді трошечки майорить надія і на солідарність серед українців, і на те, що ми зможемо перескочити з того занепаду, в якому ми є, кудись далі, вище. Відповідно, треба, щоби це не сплесками було, а значить точно необхідні надзусилля, мабуть, не тільки одного покоління, це прямо така задача на багато-багато років.

Андрій Куликов: Ну а що ж позначилось сьогодні, в цьогорічний сезон? У що результувалися надзусилля Студреспубліки?

Павло Вікнянський: Передусім, в модельній частині обрана нова студентська влада — Студентський президент України та депутат(к)и Студентського парламенту України, які представляють різні регіони України, а новий Студентський президент, хлопець з Миколаївського університету ім. Петра Могили Рахмі Карабулут — дуже класний і перспективний, для мене це такий образ нової України.

Андрій Куликов: Павле, я перепрошую, коли Ви почали казати, що представляють різні, я так і подумав: різні політичні партії, — а це різні регіони…

Павло Вікнянський: А, це 100%!

Андрій Куликов: Так?

Павло Вікнянський: І це також. У нас немає там розділення. Вірніше, є ігрові політичні партії, які на відміну від умов у тій, дуже специфічній Україні, яку ми з вами спільно любимо, але розуміємо, яка вона в нас специфічна, і ось так живемо — у нас виключно можуть бути ідеологічні, із фокусом у майбутнє, [партії].

Революціонери таки посунуть неолібералів?

Й іноді, знаєте, вони навіть випереджають загальноєвропейські, загальносвітові тренди. І цього року в нас відбувся такий батл, змістовний і дуже глибокий, ідеологічний між мейнстримним неолібералізмом, який навколо нас…

Андрій Куликов: Слухайте, ну стільки англомовних просто запозичень: і батл у вас відбувся, і мейнстримні, що там, напрямки і т.д…

Павло Вікнянський: Двіжуха! [посміхається] […] А якщо простіше: протидіяли, так це назвемо, ті, хто за людей, за народ, за те, щоби вистачало з великого цього нашого загалу, з котлу, з бюджету всім, максимально кому можна — і ті, хто вважають, що [діставатися має] тільки найбільш нарваним, найбільш… ну, іноді це називають «активним», тим, кому родичі дали, або самі, така вдача, але все ж обмеженій частині українців. І вийшло так, що оцей потік, щоб окремі, «обрані» отримували більше ніж всі інші, він трошечки похитнувся. І так вийшло, що коли в нашій грі голосували, то політично виграла саме партія, яка виступала за збільшення загальнонародного блага, за збільшення солідарності — називалася вона в нас «Новий суспільний договір».

До речі, за результатами революції: […] вони підняли дуже серйозні протести. Цими протестами вдалося посунути те, про що нам в Україні зараз розповідають як «загальноприйняте», що буцімто немає альтернативи приватній власності, її треба поширити на державні об’єкти. Європа інакше вважає! Найбільші там — це державні банки, і нікого не дивує велика кількість підприємств із часткою державною власності. Треба акцептувати це!

Андрій Куликов: Ну, гаразд, приклад Британії?

Павло Вікнянський: А Британія, знаєте… часто-густо кажуть, що коли за консерваторів приватизували залізницю, — це дуже крутий приклад. Так, навпаки, в Європі сміються, тому що це зараз одна з найбільш відсталих в Європі залізниць. А люди на Заході, європейці, британці-лейбористи […] якраз дуже потужно виступають за те, щоби прості люди впливали на ситуацію, а не мільйонери. […]

Як олігархи та корупціонери узурпували українську владу

Андрій Куликов: Павле, а все ж таки, ну дорослі вже, здавалося би, люди, так? Студенти — гаразд, комусь, може, 16, але комусь вже і за 20, так, а все граєтеся в парламент, у президента і самі там кажете — якась модельна гра, так? Навіщо вам? Може, чимось серйозним заопікуєтеся?

Павло Вікнянський: Залюбки! […] Ми — готові! Питання в тому, що краще би ці люди [зі Студреспубліки] не потім, як доля туди-сюди кидала, а одразу потрапляли в нормальну українську політику. Я переконаний, що якість управління була би точно, як мінімум, не гірша від нинішньої і від попередньої влади.

А що [Студреспубліка] дає? По-перше, досвід. По-друге, це, знаєте, таке щеплення від цинізму — хоча би на певний час — є бо цей тотальний цинізм в українській політиці та й взагалі в українському житті, а хочеться побачити більше довіри, більше, коли люди обіймаються і потискають руку один одному, де експерт(к)и — не якісь відірвані від людей, які за олігархічні гроші повчають, що треба робити соціал-дарвіністські дереформи, а Дацюк, інші просунуті філософи ходять поряд з простими, звичайними студентами і можуть з ними обговорити, що завгодно, і допомогти розібратися в цьому дуже складному навколишньому світі, без посередництва «телебрехунця» і проповідників у Facebook. Це багато чого коштує.

Ще раз повторюю: абсолютно переконаний, що і Студентський президент, і Студентський парламент зараз би сіли у паралельні своїм — державні крісла, то якість управління навіть стала би кращою.

Андрій Куликов: А хто не дає?

Павло Вікнянський: За це боремося, до цього рухаємося. Перше, є виборчі цензи щодо того, кому можна стати Президентом України і т.д. — а найгірше, що це не тільки вікові цензи. […] Є майновий ценз. Мільйона грошей самі студенти, навіть як 100 людей збереться, не назбирають — це просто на реєстрацію, на те, щоби просто взяти участь у місцевих виборах. А йти до олігархів, просити гроші в корупціонера, чи навіть якщо він сам їх дає, то це значить знову відтворювати оцю круговерть, «пропащу силу», як каже наш друг, експерт, філософ Андрій Окара.

Андрій Куликов: Павло Вікнянський, «Студентська республіка». «Громадська хвиля» — спільний проєкт «Українського» і «Громадського радіо». На телефон 0-800-750-490 додзвонилася людина з запитанням до Павла Вікнянського. Будь ласка, Ви в ефірі. Звідки телефонуєте? Ваше запитання до Павла.

Слухач: Доброго вечора, Андрію! Марко Ясновельможний, з Полтави. До пана Павла таке запитання в мене.

Скінчився сезон, summer moved on — але все-таки студенти про екзамени ніколи не забувають. Два маленьких екзаменаційних запитання: арифметика і англійська мова. За Вашими спостереженнями, знання англійської мови для студентів, наскільки допомагає в успішній кар’єрі? І арифметика: якщо зараз наша Україна, можна сказати, що ми на нулях, коли ж ми все-таки вийдемо на одиничку? Коли ми побачимо ясновельможного пана гетьмана на цій посаді? Ваша кандидатура? Дякую Вам за відповідь.

Павло Вікнянський: Дуже дякую за круті запитання. Я Вам так би сказав, що Україна зі зрозумілих причин більше зараз вмонтована в загальносвітовий ансамбль, і дійсно, з англійською все набагато краще, ніж, можна порівнювати, це було 5-10 років тому. З іншої сторони…

Андрій Куликов: Але гірше з німецькою, французькою, іспанською.

Павло Вікнянський: Так точно.

Андрій Куликов: Я вважаю, що ми дуже багато втрачаємо, коли перемикаємось здебільшого на англійську.

Павло Вікнянський: Про це і хотів сказати. […] Гірше стало з приводу розуміння великих, світоглядних концептів. Ну, банально, чим відрізняється — це раніше знали — марксизм від лібералізму, і які різновиди всередині є. У цьому будь-яка освічена людина мусить розбиратися і достатньо в деталях, вже не кажучи, розрізняти чим анархо-синдикалізм відрізняється від анархізму батьки Махна. Хоча і це бажано було би.

«Правда і свобода завжди перемагають — хоч і не одразу!»

Андрій Куликов: Нестора Івановича. Слово «батька» зараз… [сміються]

Павло Вікнянський: …у Білорусі точно дискредитовано.

Андрій Куликов: …трохи дискредитовано.

Павло Вікнянський: І, до речі, хочу висловити слова солідарності з білоруськими братами і сестрами: тримайтеся, мужності вам, і жіночості також; правда і свобода завжди перемагають — хоч і не одразу! Це і про Україну — наша спільна доля. Сподіваємося, ця хвиля врешті-решт і до Росії дійде. І тут буде, дійсно, тоді простір не авторитарно-тоталітарних режимів, «мерцающих», як у нас іноді, в угорців і т.д., а буде величезний простір Великої Європи, великої свободи.

А що стосується гетьманів… Мусимо цю нашу інфантильну тягу до того, що прийде якийсь месія і всіх нас врятує, забути назавжди. Ми як європейці мусимо тут усвідомлювати себе як відповідальні громадяни, підтримувати інших, демонструвати солідарність і вибудовувати якраз не системи, де замикається на одній особі, а вибудовувати систему, де є транспарентність, де є колективність — усвідомлена, розумна колективність. Де люди спільно приймають рішення, бажано — консенсусно. І де такі ситуації, коли ОМОН, «Беркут» чи внутрішні війська під яким би не було приводом б’ють власних громадян, будуть унеможливлені назавжди. […]

Ми віримо в це, ми будуємо таку Україну, і знаємо, що коли ми на це кладемо наші життя і докладаємо таких надзусиль, то це точно вдасться. […]

Слухач: Доброї ночі! Мене звать Олєг, місто Лубни. У вас в разговорі була така тєма, шо государствєнне управлєніє лучше, чєм частне. Я би поспорив би: дєло в том, шо давайтє примєр Ілона Маска — ведь це часний сєктор, і наскіки може продвигать це. У мене такий вопрос.

Андрій Куликов: Дякуємо.

Павло Вікнянський: Дякую за запитання. От якраз під час гри ми багато про таке дискутували. І я вам інше скажу, що це ніби здається приватна історія про Ілона Маска, але за ним стоїть Пентагон, за ним стоять просто сотні мільярдів доларів державних американських грошей, сприяння купи американських наукових інституцій. […] Проте, він, дійсно, самородок, дуже цікава особистість. Але не обманюйтесь, коли вам кажуть, що це виключно приватна ініціатива. Так ніде в світі не було, не буває і не буде. І ми мусимо, до речі, нашу державу Україна в цьому дещо із зиском навіть використовувати, для того щоби збільшувати наші спільні та приватні можливості. […]

Поки всі ті активіст(к)и, які раніше пригали, бігали і що завгодно робили, поховалися, як ті кроти, під час суперкризи та коронавірусної пандемії, то в нас відбулося 7 регіональних етапів Студреспубліки, а потім ще фінал. […] Ми зі всієї України поприїжджали, дехто, як от із Чернівців, автобусом.

Андрій Куликов: Павле, з цілої України — а з окупованих територій?

Павло Вікнянський: З різних. Зрозуміло, почасти не афішуємо, бо це небезпечно просто. Але для нас абсолютно принципово, [щоб була вся Україна]! Більше того, серед цих 7 самородків, з самих крутих наших регіонів, [які змогли провести «регіоналки»] цього року, в Сєвєродонецьку навіть Луганська обласна Студреспубліка відбулася, і деякі їхні представники/ці добралися, доїхали. Тим регіонам, де війна — окремий респект, це просто звитяга!

Аналітика гри-2020




Підпишіться на Телеграм-канал Studrespublika, щоб оперативно отримувати найважливішу інформацію про діяльність Студреспубліки

Автор: За матеріалами «Громадського радіо»