Правда — не можливість, а громадянський обов’язок

Прес-служба Студреспубліки

3 года назад

Необхідність потужного громадянського просвітництва беззаперечна. Особливо в умовах, коли в Україні суспільні суперечності, обтяжені глобальною суперкризою і пандемією, значно загострюються. Для щирого і компетентного діалогу про те, як домогтися їх розв’язання в інтересах переважної більшості населення, Студреспубліка організувала у Полтаві V Громадянський лекторій на тему «Громадянин, громада і держава».

На різних проєктах і програмах Республіканського руху, Студреспубліки за участі провідних мислителів/ьок і практиків/ес послідовно осмислюється проблематика інноватування і модернізації України та світу, необхідні для цього надзусилля. V Громадянський лекторій з проблематики громадянства^* відбувся 9 жовтня 2021р. у Полтавському художньому музеї (галереї мистецтв) ім. Миколи Ярошенка, де зібралися небайдужі громадян(к)и та прогресивні й цікаві експерти — Андрій Куликов, Андрій Окара, о. Антоній Рудий, Григорій Шарий, Юрій Шеляженко тощо. Стислий конспект всеукраїнської події — нижче.

Попри всі псевдореформи, між владою і громадами — протистояння

Республіканці роблять вагомий внесок у розбудову громадянського суспільства величезним обсягом повсякденної праці та реалізацією багатьох активностей, що сприяють формуванню вільного громадянина, людини довгої доброї розумної солідарної волі.

Вільні люди мають усвідомлювати свої права, боротися за їх розширення та вміти застосовувати. Республіканська відповідь на спроби насадження несвободи, все більший наступ на наші права і свободи — вільна дискусія всупереч ідеологізованому офіціозу і лицедійським симулякрам.

Нагадаємо, що Громадянські лекторії — це простір свободи без цензури і хейтспічу, де кожна думка важлива і де немає правильних чи неправильних позицій. Ця важлива ініціатива Студреспубліки, яка збирає активістів/ок, інтелектуалів/ок, молодих лідерів/ок і просто небайдужих громадян(ок) разом для компетентного діалогу про іна/інноваційний розвиток України й особистісну самореалізацію в нових складних умовах, про розвиток людини й універсальні цінності. Формат події — інтенсивний Лекторій у режимі презентації проблемних позицій у вигляді експертних доповідей із подальшим змістовним обговоренням.

Під час відкриття V Громадянського лекторію лідер республіканців Павло Вікнянський наголосив, що, для того, аби бути спроможними до побудови Інакшої України, треба відроджувати жадобу і здатність до мислення, до уяви, до майбутнього. А держава має видавати ордени-медалі-премії зовсім не тим, хто танцює навколо неї, а навпаки, тим, хто грамотно критикує.

Олег Слизько, лідер республіканців Полтавщини, який модерував подію, зауважив, що символічності розмові додає антураж місця проведення — картини полтавських художників, виставлених до Дня міста. І проблематизував спостереженням, що сьогодні влада і громади — не те, що не є партнерами, між ними протистояння. Попри всі псевдореформи: приміром, як вирішували на рівні міста й села питання голова і купка депутатів, так і вирішують, а вплинути на них неможливо; тільки раніше це було в рамках 5–10 сіл громади, а зараз ОТГ сягає і 50, і 150 сіл, а все залишилось по-старому.

Олександр Лемешко, перший заступник голови Полтавської облради, відзначив особливу важливість для теперішніх часів живого спілкування, зокрема, публічних дискусій щодо соціально значущих питань.

Зі словами привітання також виступили начальниця відділу реалізації молодіжної політики Департаменту культури, молоді та сім’ї Полтавської міськради Олена Стрілець і Студентський президент України-2021/2022, Студентський мер Полтавщини-2021/2022 Олександр Мамай.

Потрібна «симфонічна людина»

Розпочав основну частину інтелектуального свята з доповіддю «Складна людина» в умовах «нелінійності» розвитку пост-постмодернового суспільства» політтехнолог і політичний філософ Андрій Окара.

Інтелектуал підкреслив, що нездатність України до суб’єктності є трагічною, як і відсутність солідарного цілепокладання. Для того, аби змінити цю ситуацію, варто усвідомити, що за нинішньої доби постмодернового та пост-постмодернового суспільства люди (і особливо молодь) втратили здатність до сприйняття довгих лінійних текстів, до мислення у категоріях причини та наслідків: зараз панує кліпова естетика і таке ж кліпове мислення. Це в ситуації, коли у студентів та й у сучасних людей в цілому можливостей зараз для розвитку і освіти незрівнянно більше, ніж будь-коли за всю історію людства, але вони дуже мало ними користуються.

Відстань між людиною і звіролюдиною дуже скоротилася. Так само, як і відстань між людиною та Божественною людиною. Але потрібна мотивація — аби рухатись в другому, а не у першому напрямку. Відповідно, в пострадянській Україні домінує спрощення мислення, примітивізація організації економіки та промвиробництва, панують настрої ентропії та деградації. І тільки «симфоническая» («складна», «нова») людина здатна долати ці виклики.

Як її творити, цю «складну людину»? Особливість некласичної раціональності в умовах пост-постмодернового суспільства в тому, що вона дозволяє одночасно змінювати і людину, і соціально-економічні умови. Тут немає однобічної детермінації (коли, приміром, як у класичному марксизмі, буття визначає свідомість та мислення, а економіка — визначає соціально-політичну організацію, культуру та релігійність). Одним з методів такої синергетичної трансформації можна вважати художню літературу епічних жанрів (насамперед, роман), а також кіномистецтво та театр. Звісно, в Україні політична «еліта» (істеблішмент) майже не переймається подібними проблемами — і це напряму впливає на те, що українська політика квола та несуб’єктна.

Філософ зауважив, що зараз в українські політиці відбулось велике обнуління, і що він не знає більше нікого з громадсько-політичних сил, окрім республіканців, хто виходив би з критеріїв Спільного Блага, органічної солідарності, необхідності виховання «складної людини» та займався б розвитком і популяризацією складного креативного мислення.

«Патріотизм — це значить нічого не приховувати про своє»

Журналіст Андрій Куликов обґрунтовував, що «Правда — громадянський обов’язок (не лише) в журналістиці». Доповідач відзначив, що «які б приємні міти не були, вони впроваджують людей в оману», а це означає, що «окремі люди, цілі групи людей, спільноти, а іноді і суспільство в цілому не знають орієнтирів, за якими потрібно діяти, для того щоби забезпечити розвиток».

Та й пропаганда все лише погіршує. От, як намагання деяких українських політиків спекулювати на тому, що «Кубань — це Україна», ігноруючи ту стріхітливу роль, яку грали українці в підкоренні тих територій Російською імперією.

Брехня дає набагато більший негативний ефект, ніж будь-яка, здавалося б, «ризикована» правда. Приховувати ж свої злочини — ще жахливіше. Прикладів під час, зокрема, війни на Донбасі, на жаль, достатньо. А патріотизм — це значить нічого не приховувати про своє, бо інакше не зможемо це виправити. Спростовувати ж брехню іншою брехнею особливо неефективно. Бо, як стверджує журналіст, «література — це вигадка, нехай шляхетна, а журналістика — це правда».

Сила — в правді, але справа в тому, що ми робимо з цією правдою, заради чого її говоримо. Іноді й гасло «Говори правду!» використовують з метою маніпуляції.

Інтелектуал активно розбивав стереотипи. Застеріг від потрапляння у величезну ілюзію від вживання виразів на кшталт «всі» і «ніхто» (бо так не буває) і «у кожного своя правда» (бо може бути лише своє розуміння однієї правди). Заявив, що соцмережі не можуть по-справжньому мобілізовувати людей, це всього лише платформа для масової комунікації. А термін «фейки» придумали, щоб зняти з себе відповідальність за те, що ми з ними мляво боремося.

Промовець наполягає, що експертом/кою є кожна людина, якщо правильно визначити для неї галузь. Приміром, громадське радіо пішло з досвіду самоорганізації неписемних болівійських шахтарів.

Наостанок свого виступу закликав менше розмірковувати про те, спрацює щось чи не спрацює, — а діяти.

Несправедливість веде до війн та депресії

На «Культурі миру та ненасильства в громадянському суспільстві» акцентував Юрій Шеляженко, дослідник миру. Варто усвідомлювати, — нагадав він — що мир будується на людській свободі, а культура миру ґрунтується на документах ООН. Основне в цьому — ідеї співпраці та неконфліктності, пошук нових форматів взаємодії. Втім, дуже важливо, що без справедливості — миру не буває.

Необхідно дотримуватися принципу «Зла уникаємо, добро чинимо». Задача тих, хто прагне миру — розвивати ноосферу і номосферу.

Далі психолог і священик о. Антоній Рудий мав доповідь на тему «Цинізм як ілюзія уникнення депресії». Як бачиться експерту Студреспубліки, депресія все більше й більше огортає людей в першу чергу через безгрошів’я. Культура надмірного споживання призводить до того, що по-справжньому важливі в житті речі чим далі, тим більше знецінюються.

Стійкість в добрих цінностях і власних життєвих принципах, звичках (структура життя) — це відповідь на депресію. Треба приймати свій депресивний стан, інакше людину колишить. Бо чим дальше від депресії біжиш, тим вона має більшу владу. Тож багато хто намагається приховатися за цинізм.

Циніки знецінюють зусилля інших людей і спільнот, нахабно порушують норми співжиття і зазіхають те, що належить іншим, більшості людей. Ці, здебільшого багаті, люди не бажають увійти в суть своїх екзистенціальних проблем — і такою зухвалою поведінкою виправдовують власну бездіяльність. Бідні ж від страху та відчуття своєї скривдженості, несправедливості, часто зневірившись в тому, що жити можна достойно, готові жертвувати тими цінностями, в яких були виховані.

Держава наразі заганяє людей в депресію і безнадійний стан. І хоч депресія може стати основною причиною непрацездатності, держава і роботодавці не опікуються навіть базовою меддопомогою, не кажучи вже про психологічну. Проте не можна людину опускати нижче певного рівня — заради збереження її гідності.

Що робити? Наприклад, Студреспубліка відверто і правдиво говорить (в міру сил) про негайні проблеми, які потребують вирішення.

«Тільки ті, хто пов’язує свою долю з долею простого народу, мають взагалі право апелювати до народу»

Завершальним був виступ полтавського експерта з економіки природокористування Григорія Шарого на тему «Соціально-економічні актуалітети розвитку українського села: як зупинити занепад».

Досвідчений держуправлінець зазначив, що диспропорції в економіці й відсутність реального самоврядування нищать українське село: «30 років в країні пісня про децентралізацію… — туфта і фікція». Раніше, приміром, основні питання життєдіяльності села вирішувалися за обов’язкової і прямої участі колгоспів.

Щоб врятувати наше село, на думку фахівця, потрібні політичні еліти, зацікавлені в цьому, відповідні велика загальнодержавна програма соціально-економічного розвитку та потужний профільний орган влади з реальними повноваженнями і розвиток виробничої сфери в громадах. Але найголовніше — це не допустити закриття шкіл й інших об’єктів соціальної інфраструктури: не буде в селі вчителя і лікаря — села не буде.

Підсумовуючи V Громадянський лекторій «Громадянин, громада і держава», згадали, що історія Громадянських лекторів на різні теми, унікального для України формату громадянського просвітництва, невипадково розпочалася саме з теми «Вільні громадяни – сильні громади – запорука ефективної держави» (або простіше — «Громадянин, громада і держава») ще у 2015р. і саме на Полтавщині. Це вже — 19-й, який став першою спробою організації проєкту ближче до формату своєрідної «школи»/«університету».

Так, без вільного громадянина не може бути потужних громад, а отже й ефективної держави, втім, останнім часом цей трюїзм приходиться ледь не скрізь доводити. Бо не хочеться, щоб Україна і далі йшла по занепадницькому шляху «гаїтизації», від того ж, що десь у сусідів/ворогів може бути гірше — адекватним людям не легше.

Треба чітко розуміти, що без високих горизонтів майбутнього немає. І що дискусія про Спільне Благо, прогресивні форми солідаризації, кооперації, спільнодії та спроба побудови Інакшої, інаваційної України, роботи навколо прогресу і миру — це далеко не тільки декларативна частина і практика, це й особистий ризик і вчинки людей. Хоча, варто визнати, що ми самі вже потрохи, на жаль, починаємо себе цензурувати, підбирати слова…

«Тільки ті, хто пов’язує свою долю з долею простого народу, мають взагалі право апелювати до народу та спільно з ним реалізовувати найсміливіші, найпрекрасніші й найамбітніші речі, які тільки можуть бути. Ми, республіканці, так живемо і намагаємося в цю цікаву Історію залучити інших», — фіналізував лідер республіканців Павло Вікнянський.

Активні учасники/ці події отримали інтелектуальні подарунки від видавництва «Саміт-книга», Департаменту культури, молоді та сім’ї Полтавської міськради і Полтавської Студреспубліки — круті книги.

Наступного дня республіканці відвідали літературно-меморіальний музей Панаса Мирного — класика української літератури і водночас практика держслужби, достатньо високопоставленого провінційного чиновника.

Пізніше будуть опубліковані стенограми доповідей, а Студреспубліка обов’язково продовжить активну роботу з розвитку громадянського суспільства та навернення України на шлях прогресу.

Партнери: Департамент культури, молоді та сім’ї Полтавської міськради, Полтавська обласна рада, Газета прогресивних людей «Нова Республіка», видавництво «Саміт-книга», Полтавський художній музей (галерея мистецтв) ім. Миколи Ярошенка.

* Громадянський лекторій відбувся за дотримання адекватних і повністю законних карантинних приписів