Молоді науковці пропонують власний план розвитку України — чи прислухаються до них державні мужі? Інтерв’ю лідера Студреспубліки Павла Вікнянського всеукраїнській газеті «День».
Україні потрібна стала стратегія розвитку на кілька десятиліть наперед — про це ми чули неодноразово, але поки що реальних кроків до цього, а тим паче — результатів, немає. Аби прискорити процес створення стратегії, Всеукраїнська молодіжна громадська організація Студреспубліка за сприяння Благодійного фонду «Богдана Гаврилишина» уже другий рік поспіль реалізовує програму «Новий старт». Це своєрідне змагання студентів, аспірантів, наукових співробітників та підприємців, які мають власні ідеї, наукові розробки чи проекти, що можуть підняти Україну на вищий рівень розвитку.
Пропозиції молоді — різноманітні: від створення підприємства по виготовленню біопалива, відкриття єдиного арт-терапевтичного центру до впровадження в Україні сімейної медицини. Нібито ідеї не нові, але знаємо про них більше на словах, ніж на ділі. Важливість «Нового старту» в тому, що його переможці не просто поділяться з експертами своїми задумами, а отримають кошти від інвесторів на їхнє втілення. Детальніше про важливість конкурсу та необхідність стратегії довготривалого розвитку в Україні розповів голова Всеукраїнської молодіжної громадської організації СтудреспублікаПавло ВІКНЯНСЬКИЙ.
— Пане Павле, які ідеї пропонують молоді люди для розвитку країни?
— Торік проект реалізовувався як реакція на виклики світової економічної кризи. Після його завершення стало ще раз зрозуміло, що в нашій країні правляча сила абсолютно не займається питаннями сталого розвитку держави. А значить — їм нецікаве майбутнє нації. Але треба відчувати й реагувати на громадські настрої, лише тоді суспільна увага буде акцентована на сталий розвиток країни, причому на тривалий період. У проекті брало участь дуже багато молодих людей, які пропонували ідеї у кількох напрямках: зміни в економіці, освіті, науці та соціальній сфері. Йшлося про винаходи й прикладні інновації у машинобудуванні, розробку альтернативних видів енергії, наприклад, один із цьогорічних учасників пропонував використовувати теплові насоси, сонячні колектори та інфрачервоні випромінювачі для опалення будинків. Також у проектах йшлося про реформи середньої та вищої освіти, однією з пропозицій було впровадження єдиного державного центру контролю успішності студентів. Чимало проектів присвячені соціальним проблемам, зокрема, роботі з молодими родинами, незахищеними категоріями населення тощо.
Усього надійшло понад 150 конкурсних матеріалів із різних регіонів, з них було допущено до відбору трохи більше ста. Найважливіший етап проекту — оргдіяльнісна гра, коли найкращі учасники моделюють свої проекти в умовах реального часу, в умовах створення жорсткої конкуренції одне з одними і, звісно, в умовах критики. Цього року в такій грі візьме участь 45 осіб. Виживуть ті учасники, які насправді зможуть на практиці реалізувати свої ідеї, бо написати проект — це одне, а довести, що ти дійсно маєш всі шанси його успішно реалізувати, — зовсім інше. Під час гри учасники отримають чимало порад від експертної ради, але що найважливіше — якщо проект буде потенційно прибутковий і зацікавить інвесторів, учасник отримає кошти на його впровадження. Але халява й проїдання — це не наші проекти.
— До речі, який призовий фонд вашого проекту?
— У нас він неординарний. По-перше, ми надаємо можливість взяти участь у оргдіяльнісній грі, а це дуже недешева річ, а також учасники мають шанс обмінятися досвідом і спілкуватися з менеджерами різних українських компаній та експертами. Є ще матеріальні винагороди. Ми намагаємося дарувати людям те, що знадобиться їм у професійному зростанні. Найголовніше, що це можливість отримати реальні гроші від інвесторів. Наші партнери зазначили, що немає значення, яка це буде сума. А в деяких проектах вказані кошториси на суму мільйон чи півтора мільйони гривень.
— Яких результатів вдалося досягти за два роки існування проекту та чи відчуло їх на собі українське суспільство?
— По-перше, ми успішно виконуємо місію Студреспубліки — виховання поколінь людей, які є свідомими лідерами, тобто виховання не споживачів, які по-хижацьки ставляться до Батьківщини, а людей, налаштованих прагматично і водночас патріотично. За підсумками минулого року, крім нагородження переможців матеріальними призами, учасники вирішили, що будуть допрацьовувати свої проекти, бо оргдіяльнісна гра показала: у конкурентних умовах вони є досить слабкими. Певна частина людей після доопрацювання подала свої проекти знову до нас, і їх ми залучаємо відразу в другий тур. На відміну від минулорічного проекту, нині в нас є партнер — інвестиційна компанія, представники якої ознайомляться з роботами, найдостойніші будуть профінансовані. Ще один результат — продовження терміну тривалості стратегії. Торік ми оголошували стратегію до 2020 року, а не до 2050, як нині. Просто під час реалізації виявилося, що для серйозних результатів цього недостатньо. Проаналізувавши досвід інших країн, від Франції та Німеччини до Китаю, ми дійшли висновку, що у всіх них є далекий план розвитку, і в другій половині ХХ століття ці плани вже реалізувалися. Якщо ми не хочемо жити в країні третього чи четвертого світу, треба думати про довготривалу стратегію розвитку й привертати суспільну увагу до того, на чому вона має базуватися.
Позитивом є те, що після обрання нового президента був прийнятий указ про створення комітету «економічного порятунку», а це вже хоч якась увага до серйозних стратегічних речей. Якщо наші ідеї та дії співпадуть з планами комітету, і стратегія розвитку стане річчю, на яку держава спочатку зверне увагу, а потім візьметься за реалізацію, це буде найкраще, що може бути. Коли кожен з нас уявляє своє майбутнє, наприклад, хоче побудувати будинок, то спочатку уявляє його, замовляє план, а вже потім будує. Що ми будуємо в Україні зараз — незрозуміло. Кожен новий керівник тягне свою сторону й усе радикально змінює. Тому потрібне чітке й тривале стратегування, якому будуть підпорядковувати всі інші речі.
Ще одна тенденція — в учасників проекту з’явилося більше прагматизму й менше фантастичних ідей, коли вартість дуже велика, а допомогти у підсумку можна тільки десятьом людям. Ми одразу відмовлялися від реферативних робіт, бо, як показує досвід, навіть кандидати наук можуть подавати реферати, ледь не скачані з інтернету.
— Наскільки зараз важко молодим людям пробитися зі своїми ідеями та проектами?
— Якщо це просто задумка чи фантазія, треба вислухати критику і з’ясувати — чи треба це робити взагалі. Слоган нашого проекту — це слова Володимира Вернадського: суспільна рівновага підтримується лише безперервною працею. І це рецепт виходу з будь-якої кризи. Якщо людина хоче створити власний бізнес, завжди можна знайти потенційних інвесторів. Якщо є бажання працювати в міжнародній компанії, можна прикласти максимум зусиль і для здійснення цієї мрії. Але для нас важливо, щоб люди ставали успішними в Україні й розуміли, що перспективи життя є і в нас. Для цього треба знову ж таки стала стратегія розвитку. Бо світ давно живе в економіці знань, а ми це втрачаємо і в науці, і в соціальній сфері.
— Коли реально суспільство відчує користь від ваших проектів?
— Користь — це окремі свідомі люди, які проходять через оргдіяльнісну гру, спілкування з досвідченими бізнесменами, науковцями, експертами, бо будь-які кардинальні зміни відбуваються лише в свідомості людей. Про практичні результати хочеться говорити тоді, коли держава по-справжньому зверне на це увагу, бо, наприклад, Міністерство освіти і науки і Міністерство у справах сім’ї, молоді та спорту підтримують нас тільки організаційно. А хочеться донести до всіх, що все, що не стосується майбутнього країни й конкретного плану життя у ній, — це маніпуляція народною свідомістю. Тому найголовніше наше завдання — достукатися до державних мужів, а далі — реалізувати намічені плани.
