Site icon Студреспубліка

Україна як проростання одні в одних

Про значення республіканської діяльності для відновлення повноти нашої української спільноти, активнішого проростання різних клітин України одні в одних, інклюзивного діалогу всіляких груп, перспективи прогресистської (Р)еволюції, перетворення студентства в авангард змін — у прямому ефірі «Громадського радіо» говорили лідер республіканців Павло Вікнянський і знаменитий журналіст Андрій Куликов.

Головними фокусами розмови в рамках програми «Громадська хвиля» від 5 травня 2021р., зокрема, стали змістовні підсумки ЗиСР-ХІІІ, місія політичного крила Республіканського руху, унікальність миротворчих зусиль Студреспубліки. Отже, для вас — фрагменти розшифровки прямого ефіру та лінк на аудіоверсію.

Щоб в Україні було нове покоління — дуже інноваційне та вольове

Андрій Куликов: […] Наступне на сайті Студреспубліки мене змусило прочитати, щоб зрозуміти, про що ж ідеться: «Треба добра довга розумна солідарна воля» та ще й знак оклику — це що мається на увазі?

Павло Вікнянський: Це висновок факультативу нашого експерта, відомого українського і в світі філософа Михайла Мінакова: доповідь він прочитав під час останньої «Зимової Студреспубліки», яку ми ось наприкінці зими проводили на Буковині. І це такий висновок на питання про діалектику, про протиріччя, які треба вирішити для того, щоб Україна нарешті подолала ту прірву, в якій ми всі знаходимося, тобто на питання про прогрес і справжню суб’єктність, незалежність України. Отже, всім нам потрібна добра довга розумна солідарна воля! Передусім, в політиці, але також і в громадянському житті.

Андрій Куликов: От, що ідеться саме про солідарну волю — це інші слова для того, щоби сказати, що нам нарешті потрібна національна ідея, чи що?

Павло Вікнянський: Мова йде про інклюзивний діалог абсолютно різних груп. Можна би це було назвати політично-національною ідеєю — в розумінні не етнонації, а в розумінні політичної нації, яка би скріплювала навколо спільних цілей українське громадянство, але також би і забезпечувала правила спільної гри. […] Звісно, хочеться, щоби ті перші слова з української Конституції про те, що ми є демократична правова соціальна держава, були не тільки закликом, але й нормою.

Андрій Куликов: Ну і за традицією на таке твердження я можу сказати, а що ви для цього зробили, пане Вікнянський, або очолювана Вами організація, або і Ви, і організація, і т.д.?

Павло Вікнянський: Нагадаю, що нещодавно було 1 Травня, день, який в усьому світі є знаковим, який символізує, відображає боротьбу трудящих усього світу, різних країн за свої права і за те, що не треба жодного разу ними поступатися, бо ті люди, які нами маніпулюють, навіть можуть обдурювати — таке слово сказати буде доречним — вони ні перед чим не зупиняються, тож ми маємо пручатися, відстоювати нашу правду — правду переважної більшості українських громадян, трудящих людей.

Я по змозі докладаю зусиль для того, щоби рух до деградації, демодернізації, по-перше, хоча б уповільнити, а по-друге, наприклад, ми з нашими соратницями і соратниками, вже енну кількість років реалізуємо наш ключовий проєкт — всеукраїнську (це дуже важливо!) програму «Студентська республіка». Вже 23-й рік — і з кожним роком ми додаємо серйознішого змісту до того, щоби ми в Україні, незважаючи на багато скепсису, все-таки отримували нове покоління — дуже інтелектуальне і дуже вольове. Є такий дефіцит, як ми бачимо, зазирнувши в сесійну залу Верховної Ради.

Вимагаємо загальнонаціонального інклюзивного міжособистісного діалогу!

Андрій Куликов: Якщо йдеться про всеукраїнську організацію, всеукраїнську діяльність, то які у Вас позиції в окупованих територіях, в анексованому Криму і на непідконтрольній території Луганської і Донецької областей?     

Павло Вікнянський: Ми тут не боїмося так прямо і сказати: не втратили певну зв’язність з людьми, які залишилися на тій території, які дуже хочуть, щоби відновилася наша українська спільнота, […] наше єдине справжнє громадянство і нарешті був досягнутий мир. А друге — ми даємо можливість людям з тимчасово непідконтрольних територій брати участь у наших змістовних подіях. І не тільки в змістовних, але і в дозвіллєвих. Для того, щоби студенти, молоді люди, інтелектуал(к)и з різних регіонів України, включно з тимчасово непідконтрольними територіями, мали можливість хоча б неформально спілкуватися, обмінюватися думками — але важливо, що офлайн і в просторі стратегічної, модельної гри, де обговорюються дуже серйозні питання.

І я точно переконаний, що нам, українцям, дуже не вистачає цього діалогу. Бо є якась хибна розмова: тобто буцімто, якщо ми говоримо з тими територіями, то це значить — з «сепаратистськими главарями» і значить — їхня легітимізація. Але жодних зусиль для того, щоби організувати розмову без медій, просто звичайну, навіть конвеєром — я би навіть так сказав: ударну, «стаханівську», щоби тисячі людей одні з одним спілкувалися про те, як саджати помідори, як закатувати огірки, про «щось». І взагалі заборонити — якщо це можливо, попросити людей не говорити про політику. […]

Наполягаю, що прямо особисті зустрічі треба робити, не тільки застосовувати медійні інструменти. Бо це той, до речі, модне зараз слово — трек, який ще жодного разу за ці роки не використовували, за цим величезний приховується потенціал.

Бо насправді ми залишаємося єдиним народом, як би що не було.

Допомогти взаємному проростанню — місія справжнього, а не спекулятивного патріотизму

Андрій Куликов: Павло Вікнянський, голова Всеукраїнського молодіжного громадянського об’єднання Студреспубліка у «Громадській хвилі». І ви, шановні слухачки і слухачі, можете поставити Павлові власне запитання за тел.: 0-800-750-490 або написавши на Viber: 0676740476.

Отут, до речі, написав Влад: «Інтелектуальне і вольове — це про молодого кандидата наук Іллю Киву?» [сміх] «Правда там з патріотизмом не дуже, але складова патріотизму в ефірі, здається, не прозвучала».

Ну, як на мене, не обов’язково говорити «патріотизм», щоби патріотизм був. І принаймні в тому, що говорив Павло Вікнянський, він присутній, на мою думку, але нехай Павло Вікнянський обґрунтує. Чому складова патріотизму не пролунала?

Павло Вікнянський: Ну, ми багато речей не проговорюємо — треба бути скромнішими, це взагалі було б корисним всім нам, українцям. Розуміється само собою: якщо ми працюємо над зшиванням України, якщо ми — всупереч всьому, незважаючи на ризики переслідувань — це робимо, то це найбільше характеризує нашу роботу, як в самому гарному сенсі слова — патріотичну. Але не в спекулятивно-патріотичному сенсі, як, на жаль, стало дуже модним в Україні.

Андрій Куликов: Не люблю я страшенно цей термін «зшивання», тому що він, на мою думку, передає штучність: окремі клапті, ми їх нитками одне до одного примоцуємо — розірвати дуже легко, розрізати ножицями тим більше. Я би радше вів мову, якщо вже про тканину, то про сплетіння або про проростання одні в одних — це набагато міцніше.

Павло Вікнянський: До речі, проростання — дуже класна метафора — це правда! Єдине, що якщо говорити про проростання, то тут доречно сказати про тканини, як після якоїсь операції.

Андрій Куликов: Так.

Павло Вікнянський: Поріз якийсь — зашили, все загоїлося, і вже забули, ніби так воно й було. Я взагалі не сумніваюся, що так буде. […]

Андрій Куликов: І все ж таки наша молодь за Вашими спостереженнями, дослідженнями, за результатами Ваших дискусій — це більше «Р-р-р» чи еволюція? Революція чи еволюція?

Павло Вікнянський: Дуже класне запитання, дуже класне! Знаєте, по духу, по пасіонарності все-таки — революція; по сподіванням, по тому, що вони бачать, мандруючи чи навчаючись, навіть працюючи у країнах Європейського Союзу, на Заході — це намагання вибудувати нарешті тут, у нас нормальний шлях. Але чим далі, тим більше є таке розуміння, що без певних достатньо послідовно радикальніших речей з приводу втілення інновацій, ми не здатні стати на цей шлях.

І поготів, ми точно не здатні стати на нього, постійно озираючись на те, що нам скажуть з якихось там посольств і т.д.

Задача студентського руху: з сервільного стану перетворитися в авангард

Андрій Куликов: Пане Вікнянський, наскільки Студреспубліка співпрацює зі студентськими парламентами? От, я був свідком і навіть трошки долучився до дебатів кандидатів на пост ректора Київського національного університету, які відбулися, на мою думку, тільки завдяки тому, що з такою ініціативою тамтешній cтудпарламент виступив.

Павло Вікнянський: Вони залучені передусім до нашого основного проєкту «Студентська республіка».

Андрій Куликов: Масово чи окремо?

Павло Вікнянський: Масово, в кожному регіоні, практично в кожному виші, який долучається. Цей рік активніші одні, інший — трохи інші. Але треба розуміти, що, на жаль, студентське самоврядування нерівномірно розвинуте в Україні. Є виші, де воно має свої традиції, історію і, як от Ви кажете, навіть впливає на порядок денний в цілому виші, а є, де воно виконує сервільну функцію — і з приводу адміністрацій вишів, і загалом, як ми бачимо по епопеї з тим, що не вдалося відстояти стипендії, припинити наступ на соціальні права студентів. На даному історичному етапі цей рух є послабленим.

Але це значить, що наступний виток винесе знову студентство в авангард, у цьому немає жодних сумнівів.

Андрій Куликов: Винесе в авангард, чи студентство саме в авангард вийде? Тут у Вас такий детермінізм.

Павло Вікнянський: В авангард винесуть організації, які здатні допомогти зорганізуватися соціальним, класовим процесам — і студентство буде знаходитися в цьому тренді, в цій двіжусі.

Андрій Куликов: Голова ВМГО «Студентська республіка» Павло Вікнянський був нашим співрозмовником у програмі «Громадська хвиля».