Потрібно Україні залишатись Україною

«Поки ми будемо говорити гаслами, а не стратегіями, планами, то в нас нічого не вийде», — погоджувались учасники громадянського круглого столу на тему «Сучасна політична криза. Шляхи вирішення з точки зору суб’єктності України у світовій політиці», який нещодавно, 13 грудня 2013р., відбувся в Педагогічному університеті столиці. Серед учасників заходу, організованого Студреспублікою, були активні молоді лідери й прогресивні інтелектуали.

Розміщуємо скорочену стенограму дискусії.

Павло Вікнянський: Студреспубліка завжди славилася виваженим і по-справжньому патріотичним підходом до конфліктних питань, які повинні вирішуватись мирним шляхом, а не мовою погроз. Ми вдячні молоді і студентам за відповідальність і свідомість, що вони підхопили хвилю невдоволення сьогоднішньою ситуацією і небайдужі до пошуку вирішення конфлікту. Ми хочемо донести до українських політиків, що вони повинні втримати громадянський мир в Україні й припинити підбурювати, маніпулювати нашими співвітчизниками.

Перш ніж передати слово далі, хочу зауважити, що у нас вже було Звернення, обговорене з керівниками регіональних організацій Студреспубліки. Ми не орієнтуємося на один певний політичний табір, а є рівновіддалені від усіх, тому наше Звернення конструктивне, не політиканське: ми пропонуємо стратегічні кроки для того, щоб Україна могла по-справжньому вийти з затяжної кризи, яка вже не лише політична, а й державницька.

Ми вирішили зібрати як представників Студреспубліки, так і наших друзів-експертів, адже ми впевнені, що молодіжна енергія має спиратися на інтелектуалів.

Незважаючи на те, що зараз стало модним запрошувати представників Кремля, Брюсселя, Вашингтона для того, щоб вони розказували, як нам треба правильно жити в нашій домівці, я переконаний, що 45 млн нашої нації здатні до адекватних дій, і, вибачте, як мінімум, не дурніші [від тих, хто радить]. Отже, я закликаю до того, щоб наша дискусія була змістовною, і ми говорили не мовою емоцій, гасел і закликів. У нас діє правило піднятої руки, слово матиме кожен, хто хоче виразити свою позицію, і, я сподіваюся, ми зможемо виробити кроки щодо подальших дій.

Я вдячний за сприяння в проведенні громадянського круглого столу нашому учаснику Партнерської ради і другу Анатолію Володимировичу Толстоухову, а також Національному педагогічному університету ім. Михайла Драгоманова. Передаю слово пану Анатолію Володимировичу.

Розмова з розумом або розмова з галасом?

Анатолій Толстоухов: Дякую, я всіх щиро вітаю! Як співголова наглядової ради Національного педагогічного університету імені Драгоманова, за дорученням ректора і в присутності проректора Богдана Івановича Андрусишина хочу сказати, що це зібрання проводиться не на замовлення і не з ініціативи влади. Вчора було звернення «Студентської республіки» з проханням знайти майданчик для проведення цього заходу, а оскільки я маю безпосереднє відношення до народження і діяльності «Студентської республіки» з перших її днів заснування, запропонував зібратись саме тут.

Але це буде «Студентська республіка», проте, вибачте, не студентський майдан. Тому що моя особиста позиція відносно того, що зараз відбувається в країні, не є ні для кого секретом і оприлюднена у мене на особистому сайті — вона називається «МАНІФЕСТ. “Я” и равно–Бедствие: між владою і Майданом». Я так себе поводив і в 2004 році, коли відбувалися відповідні події, але тоді це була більш політична позиція. Я сьогодні займаю більш інтелектуальну позицію, але як народний депутат України першого скликання ніколи не відмовлюсь від того, що я сказав або написав, ані через 5, ані через 10, ані через 25 років. І тому той, хто буде тут сьогодні говорити, пропонувати, вимагати, нехай іде цим курсом! Бо коли на другий день чи навіть в перший день, увечері, після перемоги Помаранчевої революції, мене запросили на «5 канал», я зустрічався там із легендами та героями [тих часів], я їм [телеканалу] запропонував просту річ: щоб пройшло три роки, і вони від А до Я повторили все, що транслювали в ефірі. І запевнив їх, що вони цього не зроблять, а якщо і зроблять, то зароблять величезні гроші, бо сюди будуть приходити люди і будуть просити: «Оце виріжте і оце виріжте, і мене не показуйте, а я вам за це проплачу». Я як політик, який голосував за народження української держави, за свої слова готовий відповідати і через 10, і через 25 років. Тим більше, коли це надруковано, то слів назад не беруть.

Сьогодні я не читав жодної заяви політичної партії, жодної заяви лідера, а просто слухав виступи на мітингах, які я називаю «мутінгами», я бачив різні програми, але не читав сьогодні того, що хтось готовий відповідати через 25 років. А я готовий! І тому почну з того, що тут поки називається епілогом:

На Майдані у столиці

Гуляє гнів, гуде народ,

Хто там кому дає по пиці?

Хто завтра свій зірве джекпот?

Країна котиться в провалля

І водночас іде вперед,

Всім від старих часів нам шабля,

А для нових років намет.

Ще б одне одного почути,

Ще б зупинитися на мить,

Минуле не дає забути…,

Але майбутнє вже болить.

Весь світ із нами на Майданах,

Між Заходом і Сходом ми,

В полоні ще, вже не в кайданах,

За крок до волі і тюрми…

Між жовтим кольором, блакитним

Воюють різні прапори,

І пам’ятник вождя розбитий,

А на трибуні нових три…

Три президенти із четвертим

Ведуть в ефірі «круглий стіл»,

Але приходить ніч і «Беркут»

Знов «без наказу» силу вжив…

Вже новий рік не за горами,

Хай справді новим буде він,

Хай в душах наших стануть храми

І їх весь світ почує дзвін. –

Дзвін неминучих перемін.

А тепер давайте поговоримо, я виступлю перед вами коротко, але зрозуміло. Завтра з одного боку буде стояти один Майдан, з другого боку — інший: і два Майдани поміж собою ніколи не домовляться, адже вони не розмовляють розумом і серцем — вони розмовляють галасом. І починаючи з понеділка, ситуація може незворотньо загострюватись до того, що це поверне нас до міжусобиць часів Київської Русі, до Війни Червоної і Білої троянди, протистояння Півдня і Півночі в Сполучених Штатах, до [конфліктів] правого і лівого берега Дніпра, хтось вам скаже, що якщо ми будемо поводити себе саме так, як ми себе поводимо, то поміж Дніпром скоро будуть нейтральні води. І з одного боку будуть дуже розумні силою, а з другого — дуже розумні патріотизмом, незрозумілим — від минулого чи для майбутнього.

Так от, у мене є посада, яка називається народний депутат України першого скликання. І коли те, що я пишу, не подобається владі або опозиції, я кажу: «Вибачте, я не пам’ятаю і не знаю, де Ви були, але я був у Верховній Раді, тиснув кнопку, тому я відповідаю не перед Вами, я відповідаю перед історією, я відповідаю за ту історію, яка більшою мірою була». Вам же відповідати за ту історію, яка більшою мірою буде! Тому будьте відповідальними, коли кажете навіть хоча б просто слово.

Так от, Україна — це унікальна і дивна країна. Оскільки, у нас 24 серпня ще жодного разу не було спільного святкового столу, то наша держава і досі не вийшла з кризи історії, бо для всіх інших країн свято незалежності — це спільне свято. А у нас його немає! З іншого боку, в Україні через 40 років буде ще на 10–15 мільйонів менше… Я це називаю кризою перспективи. А поміж кризою історії і кризою перспективи не може не жити криза політики, при чому політики по суті. Не хто президент, і не в кого булава — на Банковій чи у Верховній Раді — а що таке політика, що таке влада, що таке довіра, хто є еліта, і як вони вміють не обслуговувати себе, а слугувати народові і Богові, якщо вже моляться дуже сильно і регулярно!

Так от ми з вами переживаємо кризу політики так, як інші країни ще будуть її переживати: і Європа, і Росія, і Сполучені Штати. І тому, коли нам пропонують сценарій «ви лікуйтесь так, як саме ми вам пропонуємо», то я впевнений, що вони цим лікуватись у подальшому не будуть. Якщо ви візьмете матеріали Комітету розвідки Сполучених Штатів, почитаєте доповідь про моделі розвитку світу, суспільства, людства до 2030р., то ви прочитаєте такі три речі, які є незаперечними. Перше — індивідуальні можливості людини будуть збільшуватися, владні позиції будуть зменшуватись і боротьба за ресурси буде наростати. Це означає, що громадянське суспільство там, де воно ще не народилося, буде розвиватися не за минулими сценаріями, держави будуть втрачати свій вплив, і все це буде провалюватись до рівня особистості. Тому ця книжка [показує] починається простими словами, які є зверненням до вас:

Выйди из собственной тени,

Выйди из тени других,

Это запомни мгновенье

И помолись в этот миг.

Сколько тебе? – Безразлично…

Кто ты? – Не все ли равно…

Важно теперь уже личное

Ставить на жизни клеймо.

Можливо хтось вважає, що його можна поставити на Майдані, можливо, хтось вважає, що його можна поставити у підвалі — я не знаю, але головне, щоб за цю печатку, за це клеймо, ви були готові відповідати все своє життя. І тоді це буде серйозна розмова, і тоді це буде відповідальність. Я довго думав, яким треба бути тут і написав для себе свою позицію так:

Я – причина, я – и цель,

Я – мотив и средство.

Бьется целостность во мне,

Чтоб стать умным сердцу,

Чтобы добрым стать уму

И в союзе этом.

Обступившую нас тьму

Разорвать рассветом…

Те, що ми сьогодні переживаємо — це чергова темрява, при чому в ній сплелися історичні, цивілізаційні й політичні коріння. І не потрібно думати, що це не має ніякого відношення до жовтня 1917р., бо ми всі живемо в тому, що називається эхо 1917р. І не випадково [був] 13-й рік, із яким у радянські часи все порівнювали, і не випадково наступний рік 14-й, і не випадково потім буде жовтень 17-го, а потім 18-го і 20-го. І я беру на себе сміливість стверджувати, як це не погано і не прикро, що такий лайнер, як Україна, з зони політичної турбулентності до 2020р. не вийде. А як ми там будемо себе в салоні почувати, то це буде залежати від нас і від екіпажу, а ще від тих, хто нас готовий буде приймати в якомусь аеропорту.

Ситуація надзвичайно непроста, тому що в Україні і вибори, і вибір потенційно несуть у собі соціальну революцію в тій чи іншій формі. Це означає, що ми з вами між Сциллою і Харибдою, від якої залежить наша доля: чи ми пройдемо, чи ми не пройдемо. Чому я так кажу? Я малюю вам просто ситуацію. В суботу і неділю буде Майдан з одного боку на мільйон і більше людей, буде Майдан на кілька сотень тисяч і з іншого боку. Але ж майдани не показники, тому що регіони у себе на своїх майданах можуть виставити іншу чисельність.

А потім Ради приймуть рішення, адже не весь же час Раві-Руській приймати рішення — потім приймуть рішення інші. Ви ж згадайте, коли Євген Кушнарьов сказав у Сєверодонецьку, що до Москви чотириста з чимось кілометрів, Віктор Андрійович Ющенко сказав, що він сепаратист і його треба посадити в тюрму, а коли Рава-Руська прийняла рішення йти у Європу, Віктор Андрійович мовчить… Це не сепаратизм, з точки зору українського закону? Ми скільки ще будемо грати в однобоку демократію чи в спекулятивну демократію? Коли ми навчимось відповідати за країну, як таку, щоб у мене не було сина, якого я люблю і доньки, яку я не люблю? Це торкається і опозиції, і влади. Тому що влада для мене — це коли діюча влада і опозиція разом і конкуруючи відповідають за долю країни. А якщо вони ведуть боротьбу один із одним, то для мене це не влада — це дві барикади. Але й Майдан, вибачте, не є конституційна влада.

Минулий Майдан починався з того, що заборонили Конституцію — цей Майдан починається розумніше, але він дуже швидко перетворюється після розгону і крові з народної революції в Помаранчеву революцію №2. Тому що якби Майдан по-справжньому був євроінтеграційним, то вже на другий день він би прийняв рішення щодо забезпечення всіх умов для роботи владних структур, аби протягом тижня можна було прийняти всі рішення стосовно вступу до Європи. А там які були гасла? «Геть! Ганьба! Пішов! До побачення!» — так, вибачте, це 2004р., це не євроінтеграція! Тому я не можу бути ані там, ані там.

У мене є інше бачення ситуації. Ви знаєте, я за проханням певних людей пішов на Майдан в неділю: мене там зустрічали різні люди, тиснули руки, потім я поїхав у Палац «Україна», де йшла «Мелодія двох сердець». До людей, які там зібрались, я звертався своїми віршами, а потім вони слухали пісні на мої вірші. То для мене сьогоднішній Майдан — це, наприклад, Палац «Україна». А бути на Майдані, де говорять «проти», я не мушу, бо я народився в Донбасі, але сьогодні проект «Україна: історія великого народу» більшою мірою відбувається у Львові, у Рівному; для мене немає різниці, я не можу це розділити, і я не хочу це ділити, навіть якщо мені ще раз доведеться, як у 2005р. читати свою кримінальну справу, за якою Віктор Андрійович намагався дати мені три роки.

Тому я вас прошу бути відповідальними, я вас прошу думати про Україну. Напередодні Нового року, я вам у вигляді тосту прочитаю таке:

За Україну, що була,

Що є тепер

І завжди буде.

За ту, що свій

Слов’янський рід,

Козацьку долю… –

Не забуде.

За всіх, хто

Український дім

Вважає рідним,

Як і мову,

Хто і в лиху

Годину з ним,

Хто його любить

Знову й знову…

За всіх

І мертвих, і живих,

Що, народяться

Й будуть жити,

Всіх, хто шевченків заповіт

Читає серцем,

Як молитву.

Хай буде новим

Кожен рік,

Хай буде добрим і щасливим,

Хай буде українців рід

Здоровим завжди і красивим.

Я вам цього всім щиру бажаю. Якщо у вас є запитання, я на них відповім, а далі ви будете продовжувати свою дискусію, щоб ніхто не сказав, що на вас тиснула Європа, Росія, влада або Толстоухов.

Перед інтеграцією необхідна внутрішня консолідація

Олег Куявський: Пане Анатолію, можливо, я не до кінця зорієнтувався… Зараз Україна, начебто, стоїть на шляху вибору — Європейський Союз чи Росія, і разом з тим ми знаємо, що є Закон «Про основи внутрішньої і зовнішньої політику України». Там чітко сказано про те, що Україна повинна інтегруватися з Європейським Союзом. Я хотів би уточнити Вашу позицію. Дякую.

Анатолій Толстоухов: Моя позиція дуже проста. Я в минулому році зустрічався з одним із послів Сполучених Штатів: ми з ним так щиро поговорили, що я думав, що мене в Сполучені Штати ніколи не пустять. Але зараз я маю візу на 5 років, і їжджу, і займаюсь спільними проектами. Так от я його запитав:

— Пане посол, куди Ви йдете з точки зору нового світового порядку?
— В майбутнє.
— А Росія куди йде?
— У новий світовий порядок.
— А Китай куди йде?
— В новий світовий порядок
— А ЄС куди йде?
— В новий світовий порядок.
— А чому ж мені як Україні пропонують порядок ХХ ст. — або на Схід, або на Захід? Я хочу йти вперед разом із вами, і для цього брати краще як зі Сходу, так і з Заходу. Я не можу відірвати свої стосунки з Росією, торгівельно-економічні зв’язки з Митним союзом, але я й не буду туди вступати. Я хочу від вас навчитись демократії і новим стандартам життя, але я і до вас не піду, бо для мене це розрив країни. Так, я хочу йти вперед, а ви мені що пропонуєте?! Ви для цього підготували все – у вас валіза, у якій декілька рівнів демократії, а на кожному рівні є декілька варіантів стандартів.

Брехні вже стільки, що правда вилазить сама по собі! Я ще в 2005р. написав книжку, яка називається «Філософія демократії» і вивів поняття «спекулятивна демократія». Я в таку демократію не граю!

Олег Куявський: Але весь світ інтегрується, ми знаємо про інтеграцію з практики Євросоюзу.

Анатолій Толстоухов: Я вам ще раз скажу, що будь-яка інтеграція України без внутрішньої консолідації — це ілюзія або провокація! І не треба під це підводити Закон «Про основи внутрішньої і зовнішньої політики», тому що перед Вами людина, яка знає ці закони, тому що вона за них у тому числі голосувала. І не потрібно їх викладати так, як комусь зручно: там немає «йти туди — і крапка, не йти сюди — і крапка». Не грайтесь у слова, бо за кожне слово, особливо в майбутньому, доведеться відповідати.

В’ячеслав Богуславський: Я хотел бы призвать всех уважаемых коллег, всех, кто здесь находится, сейчас постараться уйти от каких-то оценочных вещей, потому что мы все имеем субъективное мнение, а есть объективная реальность. Страна на пороге войны!

Анатолій Толстоухов: Ух ты! Извините, только про войну не надо, хорошо?

В’ячеслав Богуславський: Объективная реальность заключается в том, что сейчас есть противостояние, кризис, напряжение. Ради того, чтобы мы были конструктивными, я хочу, чтобы мы были конструктивными, не говорили о своей оценке ситуации, а говорили о предложениях поиска инструментария выхода из этой ситуации. Я думаю, что для всех это задание свято, [чтобы] без крови. Поэтому мой вопрос совершенно четкий и ясный к специалисту и державотворцю Анатолию Владимировичу: как Вы считаете, какие должны быть конкретные шаги по выходу из сложившейся ситуации?

Анатолій Толстоухов: Первое, я отвечаю на вопрос, который Вы задавали: я плохо себе представляю, как человек, не давая оценки ситуации, хотя бы про себя, может предложить инструментарий, которым будет пользоваться вовне себя. Это раз. Во-вторых, мы действительно подошли к критической черте, и это уже не теория, к сожалению, это уже практика, которая уже на следующей неделе может начаться, и я этого очень не хочу. Потом спохватятся, потом будут говорить о чем-то…

Я привык отвечать за то, что я говорю, я на Ваш вопрос отвечу тем, что прочитаю, а дальше уже не буду отнимать ваше время. Не кто виноват, но что делать — пером написал, топором не вырубишь…

Политическая ситуация в Украине — равнобедствие.
Политическая перспектива — тупик (при легитимной власти и народном Майдане).
Политическое будущее — Что? Где? Когда? 

Причины.
Допраздновались!.. Дотанцевались!.. Допелись!.. Доворовались!.. Доигрались!.. Додрались!..

Действия.
1. Призвать общество к терпимости, законопослушанию, толерантности. На Первом общенациональном канале организовать обращение к Украине авторитетных государственных, политических, общественных, религиозных деятелей — «Микрофон примирения и согласия».

2. Приостановить интеграционные действия любого вектора, дестабилизирующее ситуацию в стране. Продолжить переговоры с ЕС, Россией для создания условий выхода из системного кризиса и проведения всенародного опроса.

3. Учредить «круглые столы» общенационального примирения и согласия.

1. Власть — Национальный комитет сопротивления — Майдан.
2. Религиозные конфессии.
3. Представители регионов.
4. Политические партии.
5. Общественные организации.
6. Средства массовой информации.
7. Студенчество.

Цель: выработка общей платформы примирения и согласия. 

4. Провести открытое заседание Совета национальной безопасности и обороны Украины с трансляцией в прямом эфире для принятия плана действий в чрезвычайных политических и экономических условиях.
5. Обеспечить законность и порядок, уважение прав и свобод людей, сформировать совместные с органами правопорядка, общественностью, СМИ «силы наблюдения и реагирования» с показом на национальных, региональных каналах и информированием населения.
6. Обеспечить все необходимые условия для работы Президента, ВРУ, КМУ, выполнения ими своих законных функций и совместных договоренностей.
7. Обратиться к международному сообществу с предложением способствовать мирному и благоприятному развитию процессов и событий без вмешательства в наши внутренние дела. 

Нет блокаде, нет провокациям, нет противостоянию и насилию!
Да толерантности!
Да закону и порядку!
Да правам и свободам человека!
Да национальному примирению и согласию!
Кто должен уйти — уйдет.
Кто должен ответить — ответит.
Главное вместе работать на перемены, на будущее!

Я вас благодарю за внимание.

Павло Вікнянський: Я дякую. Перш за все, має бути змістовна дискусія. І я прошу всіх вас, щоб ми в цьому темпі, виваженому, європейському, західному, християнському стилі і продовжували нашу розмову. Як я тільки що казав у коментарі телебаченню, саме студенти і громадянські активісти почали громадянський протест, відповідно процес примирення також мають розпочати представники цих же ж груп. Отже, наш круглий стіл може стати початком нових процесів громадянського примирення. Ми маємо дати приклад дуже «зарвавшимся» політикам: треба, не зважаючи ні на що, домовлятися.

В’ячеслав Богуславський: Когда все начиналось, было ясно и понятно, до ночи той субботы, когда ребят побили, что тот Майдан был наполнен смыслом, тот Майдан стоял за евроинтеграцию и нужно было каким-то образом этого добиться. Я скажу честно: я отношусь к евроинтеграции постольку поскольку, это спорный  момент, но потом произошло нечто, что совершенно перевернуло смысл — и сейчас этот Майдан нельзя назвать Евромайданом в полном смысле, этот Майдан украинский. Мы с группой аналитиков, [с которыми] вместе работаем, сидели и думали над тем, чем это может закончиться и самое главное — как из этого можно выйти, понимая, что есть две задачи.

Задача номер один — это отсутствие крови, при любых раскладах, вариантах. Задача номер два — это наполнение процесса смыслом. Мы решили узнать, какой же все-таки смысл. Поменять одних на других — никакого смысла, потому что это не работает, можно менять двадцать раз — и ничего, и никуда. Евроинтеграция? Ну, большие вопросы!.. И мы пришли к выводу (это наше субъективное мнение), что смысл и шанс сегодня — это изменение системы власти. Мы, к сожалению, забыли, у нас есть константа — Конституция. В Конституции четко написано: есть одно джерело влади — народ, что такое джерело влади, что такое народ — это такое странное, непонятное понятие. Народ у нас субъективизирован, [значит] должен быть представитель — субъект, и мы начали читать дальше, и мы поняли, что это могут быть всеукраинские общественные сборы представителей территориальных громад. Мы начали смотреть на это с точки зрения практики, как это можно сделать в правовом поле (нравится оно нам, это правовое поле на сегодня, или не нравится, хотим мы этого или не хотим, но Виктор Федорович Янукович — Президент страны, в правовом поле его снять нельзя, для этого нужна только революция, это надо совершенно четко понимать). Нужно находить инструменты в правовом поле, потому что Конституция — это единственная константа сейчас, на которую нужно опираться.

Так вот, загальнонаціональні збори, оказывается, [возможны согласно] ст. 169 Цивільного кодекса. Мы на сегодняшний день организовали оргкомитет по сбору національних зборів Украины, мы говорим, что нужно собрать національні збори, и мы готовы этим заниматься. На сегодняшний день к этой инициативе присоединилось 87 общественных организаций и инициатив. Я хочу, если это возможно, послушать ваши предложения, я пришел послушать умных людей.

Нужно понимать, что крови точно не должно быть, а она уже совсем близко, поверьте, я уже 3 дня на Майдане, ([хотя] я сам из Днепропетровска, я еврей, я занимаюсь спортом — я должен быть на другом Майдане), потому что прекрасно понимаю, что там каким-то образом что-то такое проявилось, с чем я может быть согласен или не согласен, но оно важно для того, чтобы иметь шанс изменить все докорінно.

Власть постоянно путает дефиниции: они забыли, что они менеджеры, они называют себя властью, но они наши менеджеры, это раз. Вторая дефиниция, которая забыта — это политические партии, которые [ошибочно] считают, что они находятся в очереди: как это, они вкладывали кучу бабла, а тут появляется кто-то «непонятный» и что-то пытается рассказать! Поэтому мы, в этой ситуации, не призываем ни в коем случае ни против одних, ни против других, потому что они точно так же являются частью нас, они – это мы. Мы говорим о том, что нам нужно собраться легитимно в одном месте в одно время и принять решение, которое перезагрузит эту страну и эту систему власти.

На Майдане как сетевой динамической мереже есть большое количество инициатив и несколько точек сборки, назовем это так, мы сейчас коммуницируем между ними, потому что много решений витает в воздухе, но единого мнения Майдана сейчас нет, и сказать что мы представляем Майдан, мы не имеем права, это была бы неправда. Здесь [у нас] люди, которые с этим инструментарием согласились, и мы эту идею продвигаем нашими мероприятиями.

Поєднати енергетику зі змістом

Валентин Цішковський: Я представник студентства. [Викладу] мої погляди, я не аналітик, не політик, як я дивлюся на це? Ми говоримо про те, що було — навіщо це обговорювати, це потрібно пам’ятати. Ми бачили перший Майдан, до 30-го числа, і що це був за Майдан? Це студенти, такі ж самі як і я, як багато присутніх. Вони стояли за що, стояли, танцювали, співали, роздавали печиво, мандарини, готувалися до Нового року десь в душі? Вони стояли за євроінтеграцію, а чому? У нас почався процес євроінтеграції, а зараз настає вирішальний момент, бо влада його призупинила. З іншого боку, якщо подивитися на Митний союз, що він нам дає? Вже не один рік ми співпрацюємо з Росією. Якщо подивитися на економіку країни — нічого, я дивився на своїх друзів, батьків, особо ніякої злагоди немає. Я повернуся до Майдану: що зі сторони влади відбулося? Я не критикую теперішню владу, я критикую владу ту, яка віддала звірський наказ, яка порушила всі конституційні права, свободи, вони побили, дійсно побили беззахисних студентів. Навіщо?

Я, наприклад, зі своєї позиції за те, щоби змінювати саму структуру обрання керівництва тієї самої влади. Адже ми знаємо як обирається: багато корупції, так само і в наших судах, і в іншому. Якщо подивитися в засобах масової інформації, довіра до судів у нас мізерна: мені говорили (я сам не перевіряв) — близько 1–2% довіра народу до суддів. Про що можна далі говорити? Якщо навіть той самий суд, який судить нас, хто правий, хто не правий, а народ йому не довіряє. Зараз потрібно стояти не просто на Майдані, не стояти за Президента, а потрібно стояти за себе, за свій шлях! І починати змінювати саме суспільство і своє розуміння, адже в інших країнах, як говорять про українців: так, співучий чудовий народ, але з іншого боку є ще й інша сторона медалі. Дякую!

Павло Вікнянський: Я дякую, що ця думка прозвучала, мені вона здається дуже характерною відповідно до того, про що думала більшість студентів на т.зв. студентському майдані — і ця думка дуже романтична. Це добре, але, частина місії Студреспубліки в тому, що ми намагаємося поєднати молодіжну, студентську енергетику зі змістом. Я абсолютно впевнений, що молодь повинна читати книжки, правильні книжки, якщо хоче бути особистостями.

Вадим Камінський (м. Запоріжжя): Я просто трошки випав із контексту. Я хотів би сказати, що якщо ми шукаємо конструктив і мета зібрання цього круглого столу отакою і є, то результатом цього круглого столу має бути чіткий, на скільки це можливо, сигнал владі припинити тиск і репресії. Я вважаю, що тільки за таких умов можливий конструктивний сценарій, а не військовий стан в країні.

В’ячеслав Богуславський: Я прошу прощения: вони — не влада, вони — органи влади.

Павло Вікнянський: Хотів би підкреслити таку річ, яка абсолютно є важливою. Знаєте, як кажуть конфліктологи, в любому конфлікті завжди винні обидві сторони. Тобто апелювати треба не тільки до влади, мабуть, й інша сторона трошечки має з любов’ю спробувати співвіднестися до всього цього, інакше ми, люди, всі один одного давно би перегризли, якщо би  не були здатні до компромісу.

Як Ви бачите по тексту нашого Звернення, ми також наголошуємо на справедливому підході. До речі, було приємно, коли частина з того, що ми запропонували ще 4 грудня, сьогодні звучало під час національного круглого столу. Тобто якщо слово влучно сформульовано, воно більш дієве, ніж навіть гроші. І не обов’язково воно має бути у формі галасу, як на стадіоні.

Василь Остапчук: Я координатор кластера «Інтелект економіка», це технологія на інтернеті. Я хочу сказати, те про що сказав Толстоухов (я перший раз чую, що хтось від людей близьких до влади, або, можна сказати, серйозних [таке промовляє]), що йде відмирання держави, іде встановлення громадянського суспільства — і це завдяки інтернет-технологіям. Я хотів би сказати: те, що потрібно любому «столу», за яким зібрались люди — щоб суспільство повернулося до науки. Тому що те, що сьогодні відбувається на Майдані, воно контраверсійне. Влада, в тому числі і на Майдані — це вплив на масову свідомість. Якщо цього люди не розуміють, то через якихось пару років вони зрозуміють на своїй шиї і на своїх дітях. 

Відмирання держави й ідеологій — це не одномоментно, це довгий процес, він ще називається «еволюція онлайн». Коли мені говорять: «А ми повинні йти в Європу!..» Ну, що за дурниця, якщо комусь хочеться, то він бере чемодан, сідає і їде. Питання ж [насправді] стоїть про підписання угоди з ЄС. А тепер я питаю любу людину, яка за підписання ось цієї угоди з ЄС — вона бачила вообще ось цю угоду? Я брав участь в [одному] обговоренні, і там навіть Бураковський говорив: «Я її не читав до кінця». Якщо ви її бачили, то ви можете сказати, що ви кожну статтю проаналізували?.. Тоді виходить, ми з Європою пальцем у небо йдемо! 20 років ми так ходимо! І хто буде відповідати за те, що підпишеться Угода, хто її підписав? Звичайно, Янукович, я думаю, не хоче брати на себе цю відповідальність. А до нього приходить хлопець зі Львова і говорить: «Підпиши!» Наслідки будуть через 20 років — і буде відповідати Янукович, не той, хто сьогодні кричить на Майдані. Тому нам потрібно, якщо ми хочемо щось зробити конструктивно в цій країні, то треба, перш за все, братися за науку. Крім марксистської науки я не бачу ніякого більше направлення.

Хто б не став головою держави, він має вирішувати 3 питання — село, наука і ЖКГ, 20 років це не вирішувалось. На сьогодні потрібно, щоб до Верховної Ради потрапила партія, яка має алгоритм рішення цих питань. На Майдані є вирішення питання села, є питання науки, ЖКГ? Спасибі за увагу.

Павло Вікнянський:  Мені здається, самим цінним у промові було слово «алгоритм». Я не вважаю адекватними алгоритмами, наприклад, копіювання чиїхось інших стратегій, не можна робити кумирів, навіть із тих країн, які зараз більш розвинені, ніж ми — треба вивчати та залучати у всіх найкраще. Наша ж пропозиція, висловлена також в нашому Зверненні, полягає у створенні Стратегічної групи, а далі — Комітету майбутнього, який понесе крайню відповідальність і за розвиток країни, і за впровадження інструментів для модернізації.

Загрози та виклики

о. Андрій (Ткачов): 20 лет для страны — это еще очень небольшой срок, и эту бедную страну могут угробить те, кто больше всего ее любит. Чем больше пафоса, чем больше вот этого всего раскручивания, тем больше угроза, что она может не прожить до полноценного срока существования страны. Что я хочу сказать? Здесь очень много большевизма. Чем старше человек, тем он имеет больше возможности оценить. Я, например, жил в двух или трех эпохах: я родился в стабильном СССР; потом я жил в конфликтные 90-е, там была моя молодость; я сейчас живу. У меня в голове есть несколько эпох, и я их могу сравнивать, и это мой, в общем-то, капитал. Люди, которые не могут ни с чем что-то сравнить — они мифами руководствуются. Я здесь большевистскую мифологию вижу, я вижу, что советская власть не зря победила в Советском Союзе,  и не зря она так долго ракеты в космос пускала, и весь мир в напряжении держала — это не было ошибкой истории, это очень естественно, потому что наш народ — это большевистский народ. Молодежь наша — большевистская молодежь, она любит зажигать, кричать, воевать, поливать милицию, баррикады, чтоб они замерзали на снегу, на морозе. Они любят воевать, их не учил никто, а они любят!

Наш народ по факту состоит из 72% населения никогда не бывшего заграницей. Вы понимаете, что мы хотим туда, где мы не были?! Те, кто был, они осторожно хотят или не хотят вообще, или хотят с оговорками. А те, кто не был никогда, они хотят куда-то в мечту. В мечту хотят! Конечно, мечту отнимать нельзя, но есть dream как сон, а есть dream как что-то другое, понимаете? Поэтому наша современная молодежь вышла, высыпала на Майдан, вот им и разгребать, родные-то. Они должны книжки читать, они должны понимать, что революции разгрызают черепа тех, кто их организовывает. Что революция жует и отрыгивает тех, кто ее создал — чиновник побеждает в конце всех революций, маленький, мелкий человечек с папкой под мышкой. Все ораторы, все насыпающие баррикады, все кричащие — всех этих разгрызут, как орешки. Вы поймите, что чиновник неизбежен… Демократия — это уважение к писаному закону, вычитанному, написанному и жестко исполняемому, а не к народным традициям. 

Возникает вопрос о том, что вообще нужно переосмыслить прошлое ради будущего. Нам столько лет внушали, що ми козаки, у нас и в гимне есть [слово] «козацького», у нас в Конституции оно «почти что» есть. Друзья мои, казачество — это прямая республиканская демократия, прямого воздействия, там ребра ломали гетманам. А у нас с вами, позвольте, не прямая демократия, а представительная. Значит, если вы хотите иметь Конституцию, то Конституция — это священная корова, ее не троньте! Если незаконно менять, то это кровь (и не из разбитого носа, это будет кровь по колена). Вы же ученые, вы же все книжки читаете — мы живем в государстве с представительной демократией.

Парламент не провел через себя отставку правительства, для импичмента Президента [возможностей нет]: какой он бы ни был, он не диктатор, он законно избранный Президент этой страны. Его нельзя свергать, нельзя хунту организовывать и военными какими-то штуками что-то сделать, как это было в Египте, в Мали, где-нибудь в других странах весь ХХ в. 15й-год: на выборах мы идем к урне — я считаю, что это лучше, чем бунт. Нужно идти к урне, голосовать и решать судьбу страны заново демократическими процедурами. А иначе, если мы с вами, ребятушки, все валим, все переворачиваем с ног на голову, тогда будет не кровь из носа и тогда не спасут собрания каких-то там мифических представителей, крестьянских депутатов каких-нибудь, ничего вас не спасет, это будет просто бунт в центре Европы! И тогда будет расчленение страны, тогда будет все очень опасно уже, не балуйтесь, я вас умоляю!

Давайте уважать нормальную власть, которая нормальнее всякого хаоса. Поэтому надо пересматривать всякие эти казацкие закидоны такие: «Мы сейчас пойдем и сменим!» Подождите, секунду, я против! Я ни разу не ходил на Майдан, я ненавижу революции, я православный священник, я родился и вырос в советской стране — поэтому у меня в крови ненависть к революциям. Если поднимется вопрос: приехать скорой к больному или не приехать, хлеб привезти в магазин или не привезти, оперировать врачу больного или на Майдан бежать — ну ребята, ну вы что?! Книжки читайте, думайте!

Понимаете, студенты — это люди, пока еще не родившие детей, они пока сами дети. Они немножко думают про себя, что они все знают, на самом деле, они еще ни за что не отвечают. Как правило, их кормят их родители и отправляют в университеты, чтобы вы учились, получали дипломы и потом были качественными специалистами. Вдруг я заболею, он, например, врач, я лягу на операционный стол, а он говорит: «Я делать эту операцию не могу, я тогда был на Майдане, лекцию прослушал». Да и Европа — это вам не казацкий бунт, Европа — это уважение к писаному закону, а полиция, кстати, в западных демократиях очень жесткая.

Толстоухов — молодец, это мужик, который был при власти, он понимает всю эту кашу и он говорит: «Не балуйтесь с революцией!» Я вам говорю так: ребята, если вы студенты, если вы умные люди, если вы книжки читаете, если у вас совесть есть, если вы переживаете за свою маму и своих будущих детей, которых вы еще не родили, значит, ребята — по домам! В 15-м году к урне и голосуйте! Если же иначе, насильно менять Конституцию, то разбитым носом не обойдетесь… будет очень серьезно все. Я это говорю, заявляя, что у меня много детей, у вас ни одного еще. У меня много детей, и я отвечаю за тысячи людей, а вы ни за кого, кроме себя! [аплодисменти, галас]

Павло Вікнянський: Дорогі друзі, тут у нас, як і завжди в Студреспубліці, обґрунтовані позиції можуть бути різні. Скажіть, чи є тут хоч одна людина, яка проти громадянського порядку в Україні? [жодної піднятої руки]

Вибачайте, що не дам одразу слово всім. В іншому місці можливо порядок визначається якось інакше, а тут тільки піднятою рукою і регламентом. Я дуже дякую, о. Андрію, поважаю Вашу точку зору. У своєму житті я звик рефлексувати різні точки зору, в кожній із них можна знайти раціональне зерно. Краще вислухати і подумати, а може людина частково в чомусь права: як правило, кожна людина в чомусь права. Якщо ми патріоти, ми маємо працювати раціонально, якщо ми справжні демократи, республіканці, то маємо поважати чужу думку, не перекрикувати.

Юрій Гуленок: Я по образованию юрист и политолог и хочу поддержать о. Андрея. Я родился еще при Сталине и фотографировался возле памятника Сталину, когда они еще были. Я против демократии, принципиально! Я, наверное, первый в Украине официальный противник демократии. В 92-м году, когда формировалась Конституция, Верховный Совет собирал предложения по Конституции, от городских советов и народа посылали предложения: я официально предложил отказаться от демократии. Но [если уж говорить о демократии], то, к сожалению, у нас нет представительной демократии. Конституция Украины подразумевает три способа осуществления власти народом. Первый способ — через органы местного самоуправления, второй — через органы государственной власти и третий — безпосередньо, это прямая демократия. Нравится нам или не нравится, основной субъект власти — народ, он имеет право в любой момент полностью взять власть в свои руки. И всем остальным сказать: «До свидания, вы свободны!» Это конституционно, хотя лично мне очень не нравится.

Юрій Радченко: Сайт gardarica.net, я економіст, кандидат економічних наук. До речі, бомбу у Конституцію (безпосередня демократія через референдум та інші (не сказано які) методи) заклав якраз наш парламент миролюбців. І ось тільки зараз ми підійшли до подібної ситуації. Але, от з іншого боку, ви бачите, моя особиста позиція зрозуміла: я сьогодні в ніч із Майдану. Я розумію і студентську позицію. Але тільки що таке ж приблизно зібрання було в Інституті філософії, здавалося б філософ, що ж від нього чекає суспільство: розкрити ситуацію, зробити її повністю прозорою — цього не відбувається. Одразу в голові є така ситуація, штамп: «побиття – злочинна влада». Ми висловлюємо до неї ставлення, але ми її дуже часто не розкриваємо.

От дивіться, я дуже просто накидаю вам кілька запитань, а ви самі на них відповідайте. В останні два дні відбулося наступне: System Capital Management, система п. Ахметова, оприлюднила заяву, що вона європейська і проамериканська структура — прес-реліз, про всяк випадок, Пінчук передає привіт Майдану, «шоколадний король» завозить на Майдан мішки для побудови барикад, міжнародні ЗМІ тиражують інформацію, що мільярдери відвертаються від Януковича. А тепер скажіть мені, будь-ласка, пам’ятаєте минулі вибори Президента, як через дві години після перемоги Януковича з приймальні позаминулого Президента всі перебігли до приймальні цього Президента? А тепер ще одне питання: яка ситуація є причиною економічного стану України сьогодні? Адже ви розумієте, що ідеологія від економіки не може бути повністю відірвана. Що, уряди є носіями економічної системи? Певні люди фінансують і партії, і Уряд, вони розкладають у декілька кошиків. Тепер дивимось вимоги… Чудово — ви зняли міністра Захарченка, а що за цією системою у вас не буде нового міністра Захарченка? Ви повинні дивитись у підкладку ситуації.

Ще кілька питань суто тактичних. Хто вивчав теорію вірогідності, він знає: «Спортлото» — це шість знаків у величезній вибірці, а тут небагато. От, перша кров з’явилася через день після закриття політичного Майдану. Це співпадіння? Чудово, можливо, це співпадіння. Штурм Банкової. Я особисто був на площі: за 2–3 години хлопці ходили, [оголошували, що] через 40 хвилин ідемо на Банкову, через 30 хвилин — весь Майдан знав, що ми йдемо на Банкову. За 4 години на Банковій не з’явилося жодного керівника опозиції і з іншого боку замість «Беркута» стояли призовники внутрішніх військ. Скажіть, це можливо без угоди між сторонами? Припустимо, ні, припустимо, це знову збіг…

Третій аспект — в опозиції була ситуативна більшість із комуністами, адже вони навіть намагалися з комуністами голосувати за відставку Уряду. І тут раптом, раз — збивають пам’ятник Леніну. Це [значить, що] гарантовано опозиція не має ситуативної більшості і комуністи проти. Як ви як аналітики можете оцінити всі ці речі? Тож, я, власне, кажу те, що це занадто складна ситуація, щоб бути однозначною. Вона ставатиме все складнішою і складнішою, але ви намагайтесь проаналізувати. Тобто не сприймайте жодне гасло, жодне партійне висловлювання як щось залізобетонне, те, з чого ми повинні виходити. Аналізуйте самі і ситуація перед вами буде потрошку розкриватися.

Тарас Ємчура: Я навіть не знаю, як представитися, тому що фактично тут я представляю і «Лігу інтернів», громадську організацію, і проект Фонду Богдана Гаврилишина «Молодь змінить Україну». Обидва проекти направлені на розвиток молоді, демократії. Я прийшов із зустрічі з Табачником, де нас, студентів, зібрали, як жовтенят, посадили і те саме розказували. Я втомився слухати це, молодь втомилася: молодь не довіряє (я не розписуюсь за всіх, я за тих, з ким я спілкуюсь) старим політикам! Система стара не може існувати. Ми прив’язані до Конституції як до єдиного якогось порядку, якого всі повинні дотримуватися… Мені згадалась цитата з книги «Вся королевская рать» [із приводу законів]: «А как это туда попало? А очень просто — кто-то взял и вставил». За яких умов це було, давайте розберемось: редакції Конституції 2011-го, 96-го року; незрозумілі процеси з виборами — нас просто навмисно заплутують, щоби громадянське суспільство не могло консолідуватися. Вони не розуміють однієї дуже простої речі — це революція молодих, і вони використовують маніпуляцію і брехню, не враховуючи одного фактору — в кожного з нас в долоні є така штука [показує смартфон], за одну секунду є доступ до будь-якої інформації і потрібно це врахувати, потрібно користуватися цим. Розумієте, і критично ставитись до Конституції, влади, провокацій, революцій. По-моєму, все має відбуватись еволюційним шляхом, поступово і помірно. Дякую!

Чим стратегія відрізняється від гасел

Сергій Дацюк: Я, понад усе, віддаю перевагу стратегічним моментам і рефлексивним позиціям, тому що тільки вони дозволяють дивитися далі, бачити перспективу і виходи зі складної ситуації. Я був на Майдані, намагався говорити з людьми і питав їх, а чого вони стоять? І діалог був приблизно таким:

— Ну, як справи? Довго будете стояти?
— Будемо стояти до перемоги.
— Угу, а що Ви називаєте перемогою?
— Банду геть!
— Добре, а яку банду?
— Ну, Януковича.
— Добре, а Ви знаєте, що законних підстав зняти Президента нема? Імпічмент не можна, бо у нього більшість у парламенті, сам він не піде. Інших шляхів зняти його нема. Знаєте про це?
— Знаємо, а ми його зженемо.
— Яким чином? Ви ж мирний Майдан?

Оп! То почекайте або ви мирний Майдан, або ви збираєтесь його проганяти. Якщо збираєтесь його проганяти, то законних способів нема. То ви маєте перестати бути мирним Майданом. Якщо ви перестанете бути мирним Майданом, до вас одразу застосовують усі можливі важелі, які є в розпорядженні держави. І це буде велика кров. Тобто от посидіть і проаналізуйте, чи у вас є бодай найменший шанс вирішити ситуацію раніше ніж до 2015р.? Тому що можна простояти до 2015р. і в 2015-му будуть вибори, і тоді просто не вибрати цього Президента. Я розглядаю такий сценарій, можна стояти до 2015-го, потім піти на вибори і зняти Президента.

От знов підхожу:

— Ви хто?
— Слава Україні!
— Героям слава!
— Смерть ворогам!
— Яким ворогам? Хто у Вас вороги?
— Ну, хто-хто? Москалі!
— А їм чого смерть? [сміх] А вони чим завинили? Вони переслідують свої інтереси…
— А вони нам ціну поставили високу.
— А ви самі підписали цей контракт.
— А Юля тепер сидить.
— Ну, сидить, і що? Москалі-то чим винуваті? Чого вони мають померти?

Ну, от коли починаєш говорити з людьми, особливо з молодими, виявляється, що їхнє мислення просто не ходило тими дорогами, де будується перспектива, де відпрацьовується стратегія. Я починаю розповідати. От дивіться, кажу, от ви кажете — гідність та свобода, а що понад цим? Понад цим стоїть цілісність країни. От, розумієте, що гідність і свобода для Західної і Центральної України — це Європа, а гідність і свобода, умовно кажучи, для іншої частини держави — це можливо не зовсім Росія, але точно не Європа. І от тепер ви почнете кричати: Майдан гідності! Один… а [є ще] Майдан гідності два. І от у нас два майдани і вони пішли стінка на стінку, бо кожен стоїть за свою гідність. Це громадянська війна, це розкол країни.

Тепер, яка цінність?  Цінність у вас найголовніша яка? Якщо Європа, то вам наплювати на цілісність країни, тоді ставте питання кардинально: ми за Європу, але ми хочемо в Європу ввійти частиною країни. Тоді давайте такий сценарій: Західна і Центральна Україна входить в Європу, а Південна і Східна входить в Росію. Всіх влаштовує? Всіх, ну, тоді нема питань. Все, розійшлися краями: ті пішли в Росію, ті пішли в Європу — всі задоволені. Кажуть: «Ой, нє!» Як ні? «А ми їх переконаємо!» В чому? Це ж не малі діти, це ви можете того, хто на горщику сидить, надавати йому по задниці. Це дорослі люди, з досвідом, зі своїми поглядами. Що значить ви їх переконаєте? Якщо у вас 20 років було на переконання, нічого у вас не вийшло, і ви раптом думаєте, що за 3 тижні стояння на Майдані ви переконаєте і раптом Східна Україна передумає: «Ой, ми не подумали, точно, треба в Європу». Це, вибачте мені, якийсь такий дитячий садок. Дитячий садок на Майдані! Тому що говорити нормально, стратегічно, намагатися аналізувати сценарії там неможливо. Люди просто окрім гасел, зробити крок після гасла, ще один крок, другий, третій крок, подумати, до чого це веде, неспроможні. Ну, добре, це неспроможні зробити люди, які приїхали (в них там інженерні спеціальності, вони там мерчандайзери, ще якась фігня), а люди приходять із університетів, кричать мені: «Слава Україні!». Ну, слава і що? Далі що? Чому за «Славу Україні» треба стояти на Майдані? Мета яка? В цьому сенсі, назви в Майдану нема. Тому що це точно не Євромайдан: Євромайдан закінчився 29-го.

Ідеї нема, тому що зняти Уряд — це не ідея, навіть якщо вдасться — це не ідея. Це не призводить до змін, тому що ми урядів пережили уже, слава Богу, більше десятка в Україні за часи незалежності. Зняти Президента — не ідея. Чи ви думаєте, Кличко буде кращий Президент? Олігархи його от так вокруг пальця обведуть і він буде на них працювати і навіть знати не буде. Точно так само як і Ющенко: обвели, дали гроші не йому, а його рідним — і все, сидів, ані пари з вуст і нічого не зробив за 5 років. Хоча стояв Майдан, і всі кричали: «Ю-щен-ко!» Майдан цілий стояв, люди час витрачали — і прийшло от таке і за 5 років нічого не зробило. От добре, давайте зараз знімаємо Януковича, прийде Кличко. В нього що є гуманітарна освіта, в нього є програма, ну, окрім, звичайно, піти в Європу? А економіка як? А як стратегічні галузі, як із ними бути? Чи ви думаєте, Європа дозволить, щоб у нас було літакобудування, суднобудування, щоб ми комп’ютери робили свої, щоб ми наукоємні частини промисловості розвивали? Ви думаєте, що це не те саме що Росія? І Росія нас в цьому плані нищить і нагинає, і Європа те саме буде робити. Ніхто не зацікавлений у цих галузях промисловості, окрім самих нас.

У цьому сенсі, не з цього треба починати. Потрібно починати з опрацювання революційних ідей соціальних змін. Створювати клуби, в яких ці ідеї розробляти. Потім ці ідеї поширювати, в них переконувати людей, за 3–5 років переконати. Вийти на якісь прийнятні речі, які, зауважте, будуть виконуватись не на Майдані, а принципово іншим сучасним чином. Одна бюджетна революція, щоб її зробити — це потрібно років 3–5 працювати, осмислювати, робити аналіз структур, бачити куди гроші ідуть олігархам, через які статті, бачити як соціальні статті розмиті по всьому бюджету, виокремити їх в одну, щоб бачити, структуру планувати. Викладайте бюджет онлайн, створюйте фонд, лякайте, що через незалежний фонд, а не через бюджет, підуть податки. [Далі] держава мала би створювати цей фонд — податки йдуть через фонд, ви починаєте поступово контролювати, контролюєте бюджет онлайн, нагинаєте чиновників, що вони не можуть уже нічого вкрасти. Крок за кроком, крок за кроком, рік, два, три, п’ять, от так треба! Це, вибачте мені, більш складні речі, ніж піти пострибати на Майдані. Це речі, які вимагають інтелекту, це речі, які потребують інтелектуальної молоді, це речі, які потребують стратегічного довготривалого руху, а не постояти на Майдані: «Геть! Банду геть! Геть!» І що? Тобто потрібні складні дії, дії в розрахунку на 5, 10, 15, 20 років. І так по кожній позиції.

І по Конституції так само, тому що в Україні за весь час жодних пропозицій інноваційної конституції не було сконструйовано. Хто не створював конституційного самоврядування? А їх створювали на Майдані вже не раз, ще й мене туди запрошували. Я кожного разу відмовлявся, бо це дурня. Потрібна інноваційна конституція, а вона має побудуватися за новим типом, із розумінням, що держави відмирають, як це говорив Толстоухов, із розумінням того, що принципово змінюються повноваження місцевих громад, що субсидіарність, термін, який був винайдений в Європі — застарілий, принципово потрібно міняти, принципово до нових уяв. Все міняти, теорію міняти! Оце робота для молоді, але це звичайно не на Майдані. Щоб зробити нову правову теорію треба 5–10 років. Розробити, обговорити, досягти розуміння в суспільстві, а потім під цю нову теорію й інноваційну конституцію створювати.

Ця я тільки про країну говорю… а що робити зі світом? Потрібно ООН реформувати, бо ні хрена вона не працює, потрібно змінювати Декларацію прав людини, вона давно вже застаріла, як це видно, не працює, потрібно безліч речей міняти, безліч стратегічних, важливих. Для цього потрібна довга, наполеглива робота. Дякую! [аплодисменти]

Олександра Новик: Доброго вечора, я є представником студентського самоврядування нашого університету [НПУ ім. М.П.Драгоманова]. Отже, Ви запитували, що буде коли два Майдани вийдуть «стінка на стінку», дивиться, яка склалася ситуація: той Майдан, про який ви казали, назви немає, тому що вона закінчилась 29-го числа, можливо і немає, але люди, як тоді стояли за ідею, так і зараз стоять… більшість. Майдан, який інший, вибачте — Антимайдан, там люди, в основному, стоять за гроші, і якщо люди за гроші підуть стінкою на інших людей!.. Руйнувати своє здоров’я і йти на цей Майдан — це просто є безглуздим. За політичною схемою, да, це є вихід, і можна реально ввести надзвичайний стан, тому, що «Беркут» там ніяку участь брати не буде — і все класно, всіх розженуть, і все супер; політична технологія класна.

Отже, яка мета того, що люди стоять на Майдані? Можливо, хтось там стоїть за євро, а в основному це — змінити режим. Тому, що люди за що стоять — за ідею, яка ідея — краще майбутнє. Нехай, у когось вона утопічна, більшою мірою, але тим не менше, це ідея, і це є вибір їхній стояти на тому Майдані. Тому Ваші заклики до того, що потрібно реформувати кожен день десь на протязі 10 років — вони є раціональними, але вони не є реальними, тому що у нас більшість населення робити так не буде та і меншість, у принципі, теж. Щодо мого бачення, як вийти з цієї ситуації: потрібен діалог. Я поважаю Вашу думку, і кожен має поважати думку іншої людини, з якою він спілкується. Але вибачте, одна справа, це слухати, а інша справа — чути: я вам даю гарантію, що всі, хто тут є, вони слухали, але почули вони? Ні, ті, хто ходили на Майдани, будуть ходити, ті, хто не ходили — ходити не будуть.

Сергій Дацюк: Тут є одна серйозна обставина. Так, дійсно, в засобах масової інформації дуже часто говорять про те, що, от, інший Майдан, він оплачується. Мало того, навіть ті, хто приїжджають, ці речі не приховують. Так, дійсно, їм проплачено. Але от навіть, якщо їм і заплатили, якщо дорогу оплатили чи за перебування!.. Довожу до Вашого відома: Східна Україна зовсім не так влаштована, як Західна, там людей дуже мало таких, що ми називаємо «середній клас», там дуже багато тих, хто є найманими робітниками, вони не можуть собі дозволити так, як власники крамниць, маленьких генделиків на Західній Україні, сісти собі у свою машинку та й приїхати, вибачте, у них зарплата, яка не дозволяє їм так от просто знятися і на тиждень приїхати, щоб виразити свою громадянську позицію, для них потрібно, дійсно, щоб їм заплатили.

Тепер друге питання. А якщо навіть за таких умов вони приїхали — це частина України чи ні? Якщо ви вважаєте, що це якісь нікчемні, погані люди, я вам пропонував сценарій — відмовтеся від цієї частини України. Ну, раз ви вважаєте, що вони нікчеми, які за гроші готові продати все, що завгодно — відмовтеся від цієї частини. Навіщо вона вам? Відмовтеся, і тією частиною, яку вважаєте гідною, йдіть у Європу — це, принаймні, зрозуміла, чесна позиція. Але  якщо ви хочете зберегти цілісність, ви мусите повірити в те, що там теж гідні, нормальні, чесні люди. З уявленням про те, що інша частина країни — негідні, ви дуже швидко втратите цілісність країни. Оце все, що я хотів сказати.

Олександр Стеценко: Я представитель студенчества НПУ им. М.П.Драгоманова. Я лично считаю, что нам не обязательно вступать в Евросоюз, я был очень согласен по поводу тех людей, которые говорят: «Мы хотим в Европу», действительно, собирайтесь и езжайте в свою Европу. Я вам абсолютно честно признаюсь, я не видел [документов по] этой Ассоциации в глаза, я не читал, но я был на встрече с вице-премьер-министром Вилкулом А.Ю., и он сказал, что это, по большей части, экономическая угода. И, по-моему, всем хорошо понятно, что Украина сейчас не готова к этой экономической сделке. По речи предыдущего оратора: он сказал, [что] достойные пусть идут в Европу, недостойные пусть вообще идут, куда хотят, хоть лесом, хоть в Крым к татарам. Так нельзя, это самая большая ошибка теперешнего времени! Сейчас не нужно вступать ни в ЕС, ни подписывать эту Ассоциацию. Дорогие друзья, нужно Украине остаться Украиной. Потому что сейчас, как никогда просто ее раздербанить на кусочки. И куда мы вернемся? Не для этого наши предки соединяли Левобережную Украину с Правобережной, чтобы мы сейчас взяли и разорвали её на куски: одну в Евросоюз, одну в Россию, одну вообще не понять куда, в море выкинем «отдельным островом».

Олег Куявський: «Батьківщина молода». Дякую, що запросили мене на цей круглий стіл: я не очікував, що буде саме така дискусія, я багато сьогодні дізнався нового, в тому числі, що 29 листопада завершився Євромайдан, можливо хтось мені пояснить, чому 29-го? Моє бачення, чому все так. Не вперше студенти вийшли на Майдан, але так трапилося, що вони дуже мобілізувалися і вийшли такою кількістю, що донесли  до всіх свою позицію. Щодо старшого покоління — потрібно, в тому числі, коли ви слухаєте молодь, думати про те, що їй жити в цій країні, і те, що вони зараз висловлюють, навіть, якщо не можуть сформулювати, можливо це десь ідеалістично, десь реалістично, але це потрібно слухати. Молодь ще раз доказала, що в неї є сили і вона просить із собою рахуватися. Насправді, те, що відбулося 29 листопада — це звірство, до якого йшла країна протягом декількох останніх років, ви бачили, що ситуація постійно нагніталася. Зі вступом в повноваження нинішньої  влади почалися постійні репресії, всі мирні зібрання опозиції супроводжувалися силовими структурами, далі почали переслідувати політичних опонентів, саджати людей, потім ми дійшли до того, що суди почали вирішувати забороняти мирні акції на цілих конкретних територіях.

З приводу європейської інтеграції, демократії і всього іншого, я так спробую узагальнити: насправді, по-перше, ми пам’ятаємо, що демократія — це обговорення і після прийняття рішення більшістю, виконання всіма іншими. Слава Богу, все те, що відбувається, стрімко підвищує відсоток населення в Україні, який виступає за інтеграцію в Європейський Союз. Коли ми говоримо про інтеграцію в ЄС, ми в першу чергу говоримо про стандарти. Звичайно, що вони нас сприймають і як конкурентів, захищають свої інтереси, нам також треба захищати свої національні інтереси. Угода, яка є, експертне середовище, її проаналізувало, але я також так само не читав ті сотні сторінок… Треба розібратися і побачити, в чому її зміст, але, безумовно, рішення буде прийнято, є законодавча база, є інші рішення, в тому числі, і діючої влади про те, що Україна хотіла в ЄС.

Я  думаю, що наступними кроками виходу з ситуації  може бути: перше, це випустити всіх політичних в’язнів; друге, наказати людей, які відповідальні за те нелюдське відношення до людей на Майдані; і третє, потрібно сісти за стіл переговорів, відправити у відставку людей усіх винних і сісти за стіл переговорів. Я думаю, що потрібно шукати платформу для компромісу саме у Конституції, не може так бути, що одна людина в країні вирішує за всю країну всі питання. І можливо треба повертатися, є законні підстави до Конституції 2004р., де більш-менш децентралізована влада по різних гілках, і потрібно шукати саме мирним шляхом виходи з цієї ситуації.

Вікторія Носатенко: Представник Студреспубліки. На сьогоднішній день ситуація в Україні дуже напружена, і будь-що може статися кожної хвилини, і люди звичайні, які зараз знаходяться на Майдані, вони перебувають у зоні ризику. І таке просто стояння теж є малоефективним, тому що опозиційні лідери забирають у людей час, говорячи свої беззмістовні промови з трибуни. Для мене, в першу чергу, зараз є важливим недопущення розколу в суспільстві: щось зруйнувати дуже легко, а побудувати важко. Щодо моїх пропозицій, я вважаю, що Президент сьогодні має вийти, наприклад, на Майдан і висловити свої позиції, мотивацію прийнятих рішень, тому що багато хто їх не розуміє, чому так було зроблено (а люди вийшли, стоять там, не аналізуючи ситуацію). Це повинен бути офіційний захід, на який повинно бути запрошено всіх, хто бажає долучитися з різних куточків України. І повинен відбутися діалог між суспільством і владою.

Необхідність власної позиції

Артем Ніколенко: Представник «Української  ініціативи». Особисто мені дуже не подобається наша форма бесіди, як ми промовляємо: оця половина має йти до Росії, ця — до Європи. Навіщо нам цей розкол? Ми увійшли об’єднані до історії, але з початку отримання незалежності ми розриваємося між, умовно, «помаранчевими» та «синьо-білими», Європою та Митним союзом. Навіщо це? Ми повинні розвивати спочатку себе, а потім вже дивитися, куди ми саме хочемо.

Ми як «Українська ініціатива» представляємо групу молодих людей, молодих  підприємців, яким не байдужа наша держава, її майбутнє — і ми намагаємось практичними кроками в нинішній складній ситуації бути корисними: залучаючи волонтерів, надавати юридичну й іншу допомогу, відвідувати потерпілих від Майданів. Я закликаю до всіх громадських організацій, всієї ініціативної молоді, до людей, яким не байдужа країна — давайте робити конкретні кроки. Якщо ми будемо тільки промовляти, ми не дійдемо взагалі ні до чого. Натомість, ми за конкретний план діалогу та подальших дій влади, опозиції та громадянського суспільства.

Олег Слизько (м. Полтава): Шановні друзі, ми [Студреспубліка] запросили на наш круглий стіл усі партії, які мають фракції в парламенті, в нас є такі фракції, де по 40, 100, 200 депутатів, але вони не делегували нікого, хто би був здатен висловити позицію. Це говорить про те, що наші політики абсолютно не бачать першочерговою задачею примирення і не бачать шляхів вирішення політичної кризи, а напевно переслідують якісь свої особисті інтереси. Давайте згадаємо, що перший Майдан був громадський, була ідея, але не вистачало змісту, [також] ніхто не зміг очолити цей Майдан. Пам’ятаєте, політиків навіть не допускали в перші дні — оце була позиція, але вона не мала продовження. Опозиція пішла до людей, тому що політики без людей — ніхто, вони опустили прапори і пішли туди, і Майдан з Майдану проєвропейського став Майданом антивладним. Місце те саме, люди ті ж, але Майдан став інший.

Дивіться, яка ситуація виникає: ми тут зібралися з однією метою, показати свою сторону, не євросоюзівську, не російську, а українську — правильну сторону. Але її складно розказати народу, тому що люди бачать або одну, або іншу сторону, а коли ми говоримо про свою, третю позицію, то її часто сприймають як нейтралітет. Але це не нейтралітет, коли ні за кого, в стороні — у нас своя, дуже конкретна позиція! Треба доказати, в першу чергу, громадянам це все. У цьому ж і полягає проблема: як донести, якщо у нас медіа-простір закритий? Якщо ми зможемо довести це громадянам, то політики нікуди не дінуться, вони прийдуть до нашої спільної позиції, тому що вони ніхто без народу.

Чому зараз є пропозиція створення стратегічного руху країни? Тому що у нас раніше планували десь на період каденції, на 4–5 років, то зараз — від бюджету до бюджету живемо, далекоглядності немає. Навіть пани молоді топ-політики, які неодноразово приїжджали на фінальну «Студентську республіку», я їм задав питання про стратегування: так у них більше 5 років не було в планах, я відповідаю їм: «Але ми ж вас, молодих політиків, вважали надією, а ви нам говорите про якісь 5 років!» Вони подумали і кажуть: «Ну, максимум на 10 років». До речі, Студреспубліка займається Стратегією-2050.

А я вам відповім, чому ніхто не хоче займатись стратегуванням. Тому що в стратегуванні є така особливість, що там ні посади, ні індивідуальні рейтинги не працюють — там працюють конструктивні позиції, колективне мислення, раціоналізм. Зараз у мене одне питання, як під час ейфорії людям доносити нашу позицію? Медіа-простір закритий, а той метод, який ми використовуємо, через соціальні мережі, він не працює належним чином.

Олександр Щерба: По-перше, коли ми бачимо якусь ситуацію, завжди цікаво подивитись, кому ця ситуація вигідна. Мені здається, якщо ми поетапно розберемось із тими подіями, які відбувались, тоді побачимо, що тут грають якісь політичні угрупування. Можливо якісь інші сторони, такі як Росія, Європейський Союз, можливо Штати і т.д. В мене є підозра, що насправді ми як громадяни України, люди, які хочуть будувати цю державу, в цій ситуації стали заручниками цієї гри. Бо коли ми йдемо на Майдан і славимо Україну, то ми можемо її славити до тих пір, поки ми не залишимось без тієї України! Бо нас у цій великій шаховій грі обіграли, а ми навіть не побачили, як це зробили.

По-друге, що робити? Це має бути мирний цивілізований діалог і вирішення — конструктивне, раціональне, законне. Тільки так ми можемо жити, це досвід, який ми здобули за тисячоліття. Хочу підтримати та доповнити Олега [Слизька]. Насправді, жодна політична сила, жодні великі громадські об’єднання, окрім Студреспубліки, не пропонують хоча би задуматись і серйозно працювати над стратегією розвитку. Ок, буде в нас нове обличчя — і що? Зміна облич ні до чого не призведе. Ми мали програмні гасла, коли збиралися тут круглі столи, які організовувалися політичними силами перед виборами — ми критикували ці програмні гасла, які не можливо реалізувати — з конструктивом і пропозиціями, як це можна зробити, щоб був діалог і був розвиток. Ми отримали відповідь: так — але на вибори вони прийшли з тими самими популістськими програмними гаслами. Отже, поки ми будемо говорити гаслами, а не стратегіями, планами, то в нас нічого не вийде.

Тепер про хороше — про надію. В мене є надія, що ця кризова ситуація дасть можливий поворот, дасть можливість зародитися такій критичній масі громадських організацій, інституцій, які нарешті зрозуміють, що потрібна велика системна робота не на один рік, а на десятиліття! Як, наприклад, Студреспубліка! Без такої роботи, без підготовки, такі зміни неможливі. Зміни відбуваються на Майданах, у роботі маленьких групи, які хочуть потроху виношувати якусь ідею і потім розповсюджувати її. Лише потім відбудуться зміни, але поступово. Дякую.

Тарас Ємчура: Дуже приємно, що ми знайшли якийсь резонанс. Революція вже відбулась, питання в тому, які були в неї завдання? Головне завдання на завтра, через місяць чи рік — зберегти своє обличчя в прямому і переносному значенні. Це є ключовий момент, тому що далі ми повинні якось діяти. Нам потрібно буде роз’їхатись і почати щось робити, це довгий процес. Можна буде швиденько возвести якийсь новий формальний будинок і він знов завалиться, а можна по крупицях будувати міцний фундамент. Це є робота 3–5 років. Проект вже працює, молодь їздить Європою, досліджує і пише проекти. На сьогоднішній день зрозуміло, що жодна партія не має ідеологічних засад. Тому, можливо потрібно створити партію, яка б мала їх! Ідеологічні засади — це можуть бути напрацювання ініціативної групи «Першого грудня», які є досить здорові та конструктивні, але це тема для дискусій.

Павло Вікнянський: Я трохи продовжу: кожний наш проект змістовний, хто був присутній цього року на фіналі Студреспубліки, той знає, що у нас було своє наметове містечко, де була своя «революція». Отож, я не буду розказувати, чим все завершилось, а ті, хто бачив це своїми очима, сьогодні тверезо дивляться на ситуацію в Україні.

Анастасія Ковальова: Я одна из глав студенческого совета одного из институтов нашего университета [НПУ им. М.П.Драгоманова]. Мне стыдно за студентов, которые стоят на Майдане, потому что они не знают, за что они стоят. Они думают, что подписание договора с Евросоюзом сразу обеспечит их безвизовым режимом, повышением пенсий и зарплат. Никто не знает о стратегии, что Украина должна сделать за 5 лет, чтобы окончательно вступить в Евросоюз. Может здесь есть ошибка власти, что она не донесла народу о причинах не подписания договора с ЕС. Мы пришли в университет учиться, так давайте же учиться, а участвовать в протестах — в свободное от учебы время! Мы будущее Украины, мы должны получить знания, чтобы не допустить разрухи страны. Я считаю, что решением  данной ситуации являются переговоры за круглым столом между Украиной, Евросоюзом и Россией.

Юрій Іванов: Вице-президент Военно-христианского братства. Я хочу сказать, что пока готовился этот круглый стол, мы разговаривали с Павлом Матвеевичем [Викнянским], и первая идея была сделать тему «Майдан — демократия по—трезвому». Все наши эмоции и точки зрения должны быть трезвыми! У власти есть механизмы, как исправить данную ситуацию, и нет никаких шансов у Майдана, без демократических путей, без кровопролития решить этот вопрос с властью. Чтобы хотелось пожелать Студреспублике: мы знаем, что молодежь с энергией и готова сразу вступать в дело, не только, как о. Андрей говорил, уткнуться в учебники — молодежь хочет обучаться на практике, участвовать в этой жизни, и это правильно. Сергей Аркадиевич [Дацюк] тоже был прав, когда говорил, что надо стратегически мыслить. Как говориться: «Мысли глобально, действуй локально», глобально надо учиться, как делать, а локально нужно работать. Первый практический шаг уже есть — это идея инициативной Стратегической группы Студреспублики.

Что конкретно мы можем пожелать региональным лидерам Студреспублики сделать у себя на местах? Во-первых, мы все выступаем против войны, во-вторых, против несправедливости, и, в-третьих, мы выступаем за нашу Независимость и целостность! По этим трем блокам, нужно конкретно сказать, что сделать. Главное, наверное, чтобы не было войны — не выходить на Майданы или Антимайданы. Все должно решаться на местах, в общественных организациях и коллективах. И здесь же студенчество могло бы найти такие формы, как вы предлагали — информирование, да? У нас, вот, в советской армии была 2 раза в неделю политинформация для солдат. Почему это нельзя сделать в вузах? Пригласить туда депутатов Верховной Рады от вашего же региона, пусть они скажут! А вы мониторьте их действия.

Вы инициативные! Вас, студенчество, любят все поколения граждан нашей страны, потому что одни были студентами, другие имеют детей—студентов или внуки скоро станут студентами, и наоборот, школьники станут студентами. Поэтому ваша любовь, любовь к вам — она должна способствовать именно трезвой оценке всей ситуации. Удачи вам!

Ольга Кривошеєва: Я хочу сказати, що будь-який союз: чи Євросоюз, чи Митний союз — він дещо нагадує шлюбний союз. І, якби, наприклад, до мене прийшов хлопець і сказав: «Знаєш, от ти там знімаєш якусь квартирку, давай ми одружимося, я попрошу у батьків, вони там трішки нам допоможуть з грошима, я якусь машинку собі куплю, буду таксувати, таким чином ми трішечки твою квартирку відремонтуємо». То я подумала, чи це не буде принижувати мою гідність? Якби до мене прийшов молодий чоловік і сказав: «Слухай, оцю квартирку, що ти знімаєш, ти не знімай. Знімай краще он ту, кращу, в центрі міста за дві тисячі доларів. Де ти будеш брати гроші — мене не цікавить. Але ти повинна виглядати як пані, бо я ж на тобі одружуюсь». Я думаю, дівчата мене підтримають, і вже придумали, яку відповідь на це дадуть.

У принципі, я вважаю, що в цій ситуації, Україна має знати свою гідність і мріяти. Нам віками мріяти ніхто не давав. Якщо зараз обом сторонам Майдану задати запитання та організувати акцію «Мрія Майдану» (і того, і того): не мета, а мрія через 10–20 років, може, до 2050р. я впевнена, що і той, і той Майдан написав би однакову мрію. Зараз не спекулюють на тому, що у різних регіонів можуть бути різні мрії, тобто у Донецька може бути одна мрія, у Львова — інша, але насправді їх треба просто узгодити. Давайте мріяти разом! [аплодисменти]

Павло Вікнянський підводить підсумки, резюмуючи всі конструктивні пропозиції та дякує присутнім.

Позиція Студреспубліки щодо ситуації в Україні

Автор: Прес-служба Студреспубліки