України без стратегування розвитку вищої освіти не буде — до такого висновку прийшли учасники засідання Клубу молодих політиків на тему «Вища освіта України. Від політичних спекуляцій до усвідомлення і вирішення проблем», яке провели 28 квітня 2010 року в київській арт-галереї «Худграф» Фонд ім. Фрідріха Еберта разом із Студреспублікою та УСС.
Організаторами заходу стали: Регіональне представництво Фонду ім. Фрідріха Еберта в Україні та Білорусі, Студреспубліка та ВМГО «Українська Студентська Спілка».
Засідання відвідали окрім лідерів різноманітних молодіжних рухів, організацій, експерти з освітньої проблематики, такі як Олександр Ковріга, методолог, екс-начальник відділу освіти та науки Секретаріату Президента України, що виступив із ґрунтовною презентацією, та Наталія Семенченко, кандидат економічних наук. Окрім цих та інших експертів у роботі брали участь також студентські та учнівські лідери — таким чином дискусія стала ніби містком для налагодження взаєморозуміння між представниками різних поколінь та інституцій. Від імені Регіонального представництва Фонду ім. Фрідріха Еберта в Україні та Білорусі присутніх привітав менеджер проектів Фонду Тарас Михальнюк.
Під час заходу основна дискусія розгорнулася навколо питань необхідності стратегування та розвитку в галузі вищої освіти в Україні. Окремо стояло питання фінансування освітніх програм, впровадження ЗНО і «болонської системи» на європейських та вітчизняних теренах. Учасники жваво обговорювали також роль студентів у здійсненні освітніх змін.
Лідер Студреспубліки Павло Вікнянський у вступному слові зазначив:«Головне, щоб «болонський процес» допомагав українським студентам реалізуватися в Україні, а поки що він робить їх фактично втраченими для своєї держави. Колись Японія поставила для себе принципове питання тотальної вищої освіти, і ми були цим здивовані, а зараз ми бачимо, що те саме відбувається в Україні (тільки ось якість кардинально інша). Але виникає і проблема того, що наші фахівці на ринку праці виявляються неконкурентноздатними. Отже,справжнє завдання — уникнути профанації освіти і перестати вірити у міфологеми». Вікнянський наголосив на тому, що українська система вищої освіти потребує стратегування, усвідомлення, рефлексії, критики.
Своє ставлення до ситуації, що склалася в українській освіті,висловила гість заходу — Наталія Семенченко, фахівець із питань реформи освіти, член-кореспондент УАН: «Я категорично ставлюся до системи зовнішнього оцінювання у такому вигляді, в якому воно існує зараз. Як викладач я бачу студентів, які пройшли через нього, і знаю, чого вони, на жаль, варті. Ми мали свою базу, хоча вона і була неідеальною. На момент перебудови та глобалізації необхідно було лише поновити методичнийматеріал, налагодити зв’язок із бізнесом, виробництвом. Насправді, бізнес дуже потребує професійних кадрів. Але ще у перші роки запровадження «болонської системи» до Києва приїжджали представники європейських вишів і також відгукувалися не лише позитивним чином. Усі провідні виші Москви взагалі однозначно відмовилися від цієї системи. Я довгий час працюю у великій корпорації і вже два роки веду соціальні проекти. Я все це бачу та розумію, наскільки важко зараз молоді».
Голова ВМГО «Українська Студентська Спілка» Станіслав Куценко, який модерував засідання, розказав про головні питання, які постають перед сучасними школярами як майбутніми здобувачами вищої освіти та власне необхідності цієї освіти у тому вигляді, в якому ця система зараз існує в Україні.
Радянський, болонський та вітчизняний сценарії розвитку освіти прокоментував Олександр Ковріга, кандидат економічних наук, магістр з підготовки вищих управлінців, консультант із розвитку суспільних та корпоративних систем. Він зазначив, що доволі жорстка індустріальна радянська система, побудована у 50–60 рр., не мала можливості видозмінення і тестування. У 1979–83 роки пройшла серія пленумів і спеціальних закритих нарад ЦК, де були відповідні постанови, спрямовані на радикальне підвищення якості та рівня практичної підготовки студентів радянських вишів, але втілити їх так і не вдалося. Це, до речі, і було однією з тих причин, через які ми свого часу почали «перебудовуватися», адже у тій, радянській системі, не існувало самого способу перебудови і з’ясувалося, що просто неможливо щось суттєво змінити. Зараз українську ситуацію з «болонським процесом» дуже важко оцінювати, оскільки ніякого моніторингу на державному рівні не відбувається (повний текст презентації О.Ковріги — у долучнику внизу).
Для всіх присутніх Олександр Ковріга показав презентацію стосовно вищої освіти та, зокрема, зазначив: «У своїх роботах я спирався на досвід Німеччини — країни, де все це працює доволі злагоджено. Можу сказати, що найвпливовіша німецька газета свого часу розгорнула цілу кампанію по згортанню «болонського процесу». Їхні бізнесмени вважали, що «болонський процес» дозволить скоротити витрати на державну вищу освіту, розраховували на мобільність кадрів — щоб студент, який провчився 4 або 5 років, знайшов гідне місце роботи.
Але наріжним камнем «болонської системи» для них виявилося введення бакалаврата як базового. Це знищило вищу освіту, оскільки бакалавр — це не вища освіта у тому сенсі, що він не забезпечує вихід на інноваційне мислення. Бакалаври виявилися німецьким діловим колам просто непотрібними. Зараз потрібні «складні», просунуті спеціалісти, а на бакалаврах цю справу не побудуєш». Він також зауважив, що «болонський процес» в Україні — чистий обман, тому що нам ніколи не вдасться забезпечити рівень і якість середовища освіти, адекватні європейському, а міністерство з самого початку розуміло, що це нереально, проте робить вигляд, що створює таку ж систему. Насправді,зараз «болонська система» забезпечує працевлаштування нашого народу в західних корпораціях. Тому нам потрібно мати національну стратегію розвитку вищої освіти, у тому числі щодо участі у «болонському процесі», якої досі не існує.
Активну участь у дискусії взяв Валентин Якушик, професор Києво-Могилянської академії,який зазначив, що взагалі не розуміє, як в цій країні взагалі можна працювати, якщо глибокі методологічні ідеї «не чіпляють». Він наголосив: «У нас має бути певна технологія роботи. Думаю, зараз перед нами є проблема збереження суверенітету нашої держави. Залишатися у країні іноді просто безперспективно, оскільки отримати житло і знайти хорошу роботу молодим людям надзвичайно важко. Проблема в тому, що перед українським студентом стоїть питання спочатку як отримати якісну вищу освіту, а потім постає ще більше: як її гідно використати?»
Іван Слободяник,екс-радник Міністра освіти і науки України,висловив своє бачення щодо розвитку освітньої політики:«Сьогодні абсолютно незрозуміло, навіщо взагалі потрібна вища освіта. Первинно, у середньовіччі, університети створювалися з метою донести певні знання до еліти, оскільки освіту могли собі дозволити лише діти заможних людей. Вони сподівалися, що світ зміниться і захищали католицизм. З розвитком промисловості університети стали використовувати просто для того, щоб «робити кадри» для неї. Але тоді було замовлення держави, а зараз все ще більше змінилося: ніякого замовлення взагалі немає і, скоріш за все, не буде. Якщо зараз ви хочете влаштуватися на хорошу роботу з великою зарплатою, то освіта має доволі вторинне значення. Перш за все значення має досвід роботи, це говорить про те, що знання, які даються в університетах, відірвані від практичної діяльності та життя. Особливої уваги держави потребують певні негуманітарні сфери. У нас хороші перспективи у програмуванні чи біоінженерії — ми уже випередили східні країни, які раніше були на передовій. Я вважаю, що «болонський процес» — перш за все діалог між владою та університетами, наукою та бізнесом, зокрема. Тому незатребуваність таких ідей не визначає їх непотрібність. Виникає питання: чи готова наша влада до такого діалогу. Наша задача — дискутувати і формувати різні думки, аби разом шукати сутність».
На необхідності проведення аудиту освіти наголосила Наталя Якуніна, керівник секретаріату Всеукраїнської студентської ради при Міністерстві освіти і науки України. «Що ж стосується фінансування, то у популярних тв-шоу воно часто набагато більше, ніж фінансування наукової діяльності наших університетів. Необхідно також дослідити думку студентських та шкільних організацій щодо того, яким має бути ЗНО, чи потрібні 12 років навчання перш за все нам самим. Багато студентів у свої молоді роки вже є справжніми лідерами думки, і тому, можливо, є доцільним на пострадянському просторі вищу освіту починати навіть трохи раніше, ніж є зараз, бо у нас є розуміння того, що ми справді знаємо, можемо, вміємо», — зазначила вона.
Світлана Сакаєва, керівник Київського регіонального центру оцінювання якості освіти, нагадала, що головною метою зовнішнього незалежного оцінювання (ЗНО) було поєднання випускних іспитів із вступними до ВНЗ. Але ЗНО — зовсім не панацея, а інструмент, який треба вміти вдало використовувати. Зараз зовнішнє незалежне оцінювання видозмінюється. Ми користувалися іноземним досвідом, але порівняти ЗНО в Україні з тим, яким воно є закордоном поки що нереально. ЗНО має передбачати базові знання незалежно від фаху, а поки що воно показує лише місце окремого абітурієнта серед окремої групи, а не його відповідність певному рівню знань.
Анатолій Гармаш, завідуючий сектором болонського процесу Міністерства освіти і науки України, також висловив свою думку з приводу «болонського процесу» в Україні: «Це можливість нашим випускникам отримувати, наприклад, вищу зарплату закордоном. Але постає питання, чому вони взагалі хочуть працювати не в Україні. І це уже не питання освіти, а системне питання економіки. «Болонський процес» включає в себе багато питань, і кожна країна-учасниця самостійно вирішує, як їй рухатися у цьому напрямку».
«Ми сподіваємось, що людські ресурси будуть спрямовані на реальне зростання. Можливо, вже скоро наша еліта захоче, щоб її поважали на високому рівні. Я думаю, що ми знаходимося на початку непростого шляху побудови дискусії щодо стратегії вищої освіти. Маємо працювати над тим, щоб влада разом з нами обговорювала проблеми, які нас турбують. Бо якщо є така серйозна проблема, просто необхідно, щоб вона викликала такий суспільний резонанс, стала мейн-стрімом», — зазначив наостанок Павло Вікнянський.
Під час засідання учасники також торкалися моментів із доповіді Міністра освіти і науки України Дмитра Табачника (повний текст доповіді у долучнику внизу). За підсумками було прийняте рішення продовжити дискусію, зауваживши необхідність більш серйозної уваги та відповідальності держави щодо проблем освіти загалом та вищої освіти зокрема.
Також на засіданні Клубу молодого політика можна було побачити Олександра Бланка, Михайла Мінакова, Анну Масну, Сергія Пархоменка, Руслана Хасанова, Артема Глінського, Олександра Верголяса, Романа Дзиговського й інших лідерів і експертів.
