Блискучий вираз Орвела ще раз підтвердили учасники 1-го в Києві Громадянського лекторію, організованого Студреспублікою та газетою «Нова Республіка». Актуальна тема «Свобода слова в умовах безпекових викликів: чому не можна її обмежувати» викликала і дискусії, і спробу вибудувати змістовний діалог. Загальний рефрен такий, що не може бути виправдань брехні чи напівправді, чим би вони не прикривалися: війною або намаганням бути таким собі «дуже патріотичним» українцем.
Подія була реакцію на серйозні загрози свободі слова в нинішній Україні, а відбулася з нагоди першої річниці «Нової Республіки» та Міжнародного дня Землі, в цей день інтелектуали всього світу протестували проти т.зв. «постправди». З доповідями 22 квітня 2017р. у Київському Будинку природи виступили знані представники медіа й експертної спільноти Євгенія Більченко, Сергій Дацюк, Денис Жарких, Руслан Коцаба, Андрій Куликов та Олександр Мартиненко. Подробиці, хто, про що говорив — далі.
Наступ на свободу слова: Україна і світ
Громадянський лекторій — це спеціальний формат обговорення складних питань, коли є можливість без агресії почути кожного з учасників. А були понад 50 активістів, журналістів, експертів зі столиці і не тільки.
Досвідом же, роздумами, позицією ділилися як легенди вітчизняної журналістики та медій, інтелектуали, так і дисиденти, люди, які на власній шкірі відчули, що то таке не-свобода слова і тиск, навіть тюрма.
Під час відкриття лідер республіканців Павло Вікнянський зауважив, що наступ на свободу слова відбувається по всьому світу. Постправда, альтернативні факти, фейк-війни, кіберспецоперації, «прослушка» і контроль над громадянами в інтернеті — то реальність навіть західних країн, т.зв. зразків демократії. Проте в Україні ситуація набагато гірша. Але, якщо ми відповідальні та дійсно вільні громадяни, то мусимо опиратися спробам обмеження свобод в Україні, особливо коли для цього прикриваються війною. Він навів цілий ряд фактів, як протягом останніх 3,5 років тиск на журналістів і медії (по всій конституційній території України) збільшувався, вбивства журналістів залишаються не розкритими, влада ставить під контроль одне ЗМІ за іншим, пропаганда все частіше замінює дотримання журналістських стандартів.
Далі головна редакторка «Нової Республіки»Віра Андріюк поінформувала присутніх, що незабаром буде можливість читати чесні та критичні новинні й аналітичні матеріали з газети на сайті-дзеркалі. І нагадала, що тим, кому до вподоби отримувати інформацію в друкованому вигляді, газету можна переплатити в будь-яку точку України по пошті.
Ударимо ґаджетами та цікавістю по тиску і фейкам!
Руслан Коцаба, журналіст, блогер, в’язень сумління, котрий за право вільно висловлювати пацифістську позицію відсидів у тюрмі, говорив про громадянську журналістику як альтернативу державній цензурі. Він зауважив, що в соцмережах ми все ще можемо говорити правду, у фіксуванні ж та поширенні інфи нам мають допомагати різноманітні ґаджети. Ми повинні перебороти страх, — зауважив Руслан, — адже влада боїться нашої активності.
Далі з ґрунтовною доповіддю «Розвиток медій у незалежній Україні: ретроспективний аналіз» виступив медіа-корифей, генеральний директор ІА «Інтерфакс-Україна» Олександр Мартиненко. Він зауважив, що зараз час абсолютного маніпулювання, а медії перестали бути прибутковими, отже залежать чи від спонсорів, чи від грантів. Також підкреслив, що для свободи потрібні правила, порядок, а ми зараз у стані хаосу, люди не розуміють, що взагалі відбувається. Як розібратися в усьому цьому, при тому, що, як сказав експерт, «у цій країні моральних авторитетів не існує»? Перше, Олександр Владленович порадив нікому не вірити, а друге, коли аналізуємо події, то «якщо обираєте між бардаком і змовою — завжди обирайте бардак». І насамкінець пояснив, чому так завжди «заходить» фейк, бо це наче казка, світло, цікаво, яскраво, відповідно від має перевагу над документальною формою. Стандартизовані новини — нецікаві, отже треба вчитися оригінально, захоплююче подавати матеріал, щоб він «перебивав» спокусу фейку.
Патріотизм журналіста — не в брехні й намаганні виправдати «своїх»
«Зірка» української журналістики Андрій Куликов, який пройшов усі сходинки професії, ще починаючи з УРСР, і має величезний досвід у будь-якій сфері журналістики, мав доповідь на тему: «Свобода слова — особиста відповідальність». Він підкреслив, що «свобода слова існує не в цілому, а для тих, хто її здійснює, тією мірою, якою вони її здійснюють. Дуже багато громадян здійснюють свободу слова, не будучи журналістами». Метр розповів, що існує три види тиску на журналіста: з боку власників чи політиків, з боку редакторів чи керівників, і третій, який є на 2/3 корисним — це тиск з боку аудиторії. Треба навчитися слухати аудиторію, працювати з нею. Головним посилом п. Куликова були слова: «Коли мене запитують, у чому полягає патріотизм журналіста під час війни, я завжди відповідаю, у бездоганному виконанні своїх професійних обов’язків». Ключовою ж порадою: «думати над кожним словом». І журналістам, і читачам/слухачам.
Що робити з мовою війни?
Україна зараз переживає драматичний період історії, а АТО та російською агресією намагаються виправдати, зокрема, і переслідування інакомислячих, і маніпуляцію з мовами, і спроби обмеження свобод. Про мову та дискурс в умовах війниговорив філософ Сергій Дацюк. Він вважає, що через Майдан і війну багато громадян України почали переходити з російської на публічну українську — вести дискусії, читати лекції, народжувати щось нове. Цікаво, що зараз є мейнстримовий дискурс і принципово інший іннодискурс. На думку інтелектуала, українська мова почне вигравати тільки тоді, коли буде генерувати оцей інноваційний дискурс, а не бла-бла-дискурс. Нам потрібні: 1) якісні переклади зарубіжної літератури, 2) своє якісне кіно, насамперед, гарні серіали, 3) своя потужна література (цікава, несподівана…) — лише інфраструктурні речі, інновації. І так… мовний маркер — поганий, але іншого поки немає. Українцям необхідно перемогти у війні дискурсів, вважає п. Дацюк, інакше доведеться боротися у громадянській війні.
Вільні медії — зброя проти неототалітарності
Фактично антитезою попередньої доповіді став виступ поета, професора культурології Євгенії Більченко. Людина, в якої закрили один із найбільш популярних в укрнеті блогів, говорила на тему: «Віртуальний тероризм і самоцензура в Україні як ознаки неототалітаризму, що наступає». Вона сказала, що критерієм чисток зараз є не мова і не етнос, а відповідність твоєї позиції ідеології, і цей т.зв. національний патріотизм із яскравими ознаками нацизму є набагато небезпечнішим за вульгарний етніцизм, тому що він є маніпулятивним. Це некласичний тоталітаризм із Освенцимом-Соловками, але й часи змінилися. Зараз класичне тоталітарне суспільство, де меншість контролює більшість через органи безпеки, змінюється на новий тоталітаризм, де більшість контролює одне одного через інтернет, допомагаючи тим самим органам безпеки («Миротворець», тощо). Євгенія навела й інші ознаки «нової тотальності» в Україні: віртуальна війна, громадянське протистояння через кіберпростір, ідеологічний кітч, у центрі якого етнічний націоналізм, самоцензура і «внутрішні темники», героїзація фанатиків, накладені на залишки радянської номенклатури — і при всьому цьому синдром суцільного хаосу.
Дискусію на Громадянському лекторії завершив психолог, письменник Денис Жарких, виступом на тему: «Психологія свободи слова: соціальний та інформаційний контекст». Він зазначив, що журналістику потрібно любити і працювати не заради винагороди, а заради того, аби тебе знову і знову хотіли читати, що гарним журналістом буде лише той, який у першу чергу хоче докопатися до суті, розібратися, а що ж воно таке, і максимально точно і грамотно донести це до своїх читачів.
Видатний англієць Джордж Орвел казав: «Свобода — це право казати іншим те, що вони не хочуть чути», — це зараз величезна кількість українців сприймає як виклик і проблему, проте направду — це рішення. Хоч на завершення було підведено, на жаль, не дуже втішні висновки для України, що хоч свобода слова в нас формально є, але вона обмежена, дозована й контрольована з боку держави й олігархів. Так, дехто каже, он, у Росії гірше. Це не аргумент, бо приміром, в Узбекистані ще гірше, а в КНДР — іще. Мусимо кожну мить дбати, оберігаючи право кожного на вільну думку, а значить слово. Передусім, займатися громадянським просвітництвом, дуже важливою частиною якого є розвиток критичного мислення та медіапросвітництво.
Пізніше будуть опубліковані стенограми та відео доповідей, а Студреспубліка обов’язково продовжить подальшу роботу з розвитку громадянського суспільства та навернення України на шлях прогресу.
