fbpx
 
НОВИНИ
РЕГІОНИ
АР Крим
Вінниця
Волинь
Дніпропетровськ
Донецьк
Житомир
Закарпаття
Запоріжжя
Івано-Франківськ
Київська обл.
Кіровоград
Луганськ
Львів
Миколаїв
Одеса
Полтава
Рівне
Суми
Тернопіль
Харкiв
Херсон
Хмельницький
Черкаси
Чернівці
Чернігів
м. Cевастополь
м. Київ
Світ
Білорусь
КАТЕГОРІЇ
всі теми
Новини Cтудреспубліки
Новини НДЛМ
Новини ВМГО
Аналітика
 
06-09-2007 / Аналітика /  Україна

«Студентська республіка-2007» by Альона Горбатко

Для мене це вже друга всеукраїнська Республіка. 2005 року я навіть стала депутатом Студентського парламенту, але тільки зараз зрозуміла, що вибори на Республіці – це аж ніяк не мета, а лише засіб досягнення мети, якою, до речі, як і в будь-якій іншій організаційно-діяльністній грі, є розвиток «миследіяльності» її учасників.

Один мій знайомий, журналіст, нещодавна нагадав мені про такий цікавий жанр журналістики як репортаж. Перевага репортерів – це можливість розповісти про подію через призму власного сприйняття. Не треба прикидатись політтехнологом чи ігротехніком, якими ти не є, намагаючись дати об’єктивну оцінку ситуації – мої намагання так вчинити на Студреспубліці-2007 призвели лише до конфліктів. Сама того не розуміючи, я всі три дні була гравцем: так само, як більшість учасників стратегічної гри, недооцінювала, шукала, помилялась, аби в кінці кінців відкрити для себе сутність не лише громадянства, але й самої «Студентської республіки» як організаційно-діяльносної гри.

Для мене це вже друга всеукраїнська Республіка. 2005 року я навіть стала депутатом Студентського Парламенту, але тільки зараз зрозуміла, що вибори на Республіці – це аж ніяк не мета, а лише засіб досягнення мети, якою, до речі, як і в будь-якій іншій організаційно-діяльністній грі, є розвиток «миследіяльності» її учасників.

Як відомо, проблемним питанням гри було питання «Що означає бути громадянином?» І хоча на відміну від більшості учасників ОДІ паспорт як представник оргкомітету я отримала однією з перших без будь-яких проблем, мені не довелося прибирати за іншими чи спостерігати нічні рейди в наметовому містечку та зі шкіри вон лізти, щоб завоювати лідерство в новостворених командах, – тим не менш, кризову ситуацію я теж переживала: працюючи в прес-центрі, я начебто робила звичну для мене справу звичним для мене способом: писала статті про те, що бачила і чула. Незважаючи на це, матеріали стрічали невдоволення, наче скандальні статті жовтої преси!.. Вважаючи, що це лише типова реакція «влади» на правду, я відмовлялася визнати свого нерозуміння ситуації, аж поки вже вдома не відшукала в Інтернеті визначення ОДІ. Просвтлення прийшло, коли побачила список характеристик ОДІ, серед яких були:

  • створення кризової ситуації ігротехніками,
  • непорозуміння серед гравців через неможливість донести свою думку,
  • намагання вирішити проблеми звичними способами,
  • і як результат формування в гравців нових цінностей.

Разом із більшістю я була «за» проведення виборів, очікуючи, що після цього все прийде до ладу. Але я зрозуміла, що вибори не вирішать кризову ситуацію, коли залишилася сидіти разом із своїм паспортом, в той час як інші – виключно члени регіональних магістратів і мери – пішли на голосування. Чому я не можу проголосувати? Бо це не зазначено в Основному Законі. Чому? Бо напередодні ввечорі лідери груп, які працювали над вдосконаленням Конституції, не вважали за потрібне надати мені і багатьом іншим, таким як я, таке право. Всі 19 кандидатів до Парламенту і 3 кандидати в Президенти – самовисуванці, а значить, не несуть відповідальності ні перед ким. Як же вони відповідатимуть за всю країну?

І ось він, початок мисленнєвої діяльності, спровокованої кризою цьогорічної ОДІ: громадянин починається не з депутатського чи президенського крісла чи навіть їхнього прагнення, а з почуття відповідальності перед оточуючими – чи то товаришам по команді, чи то близькими людьми. Це створює сприятливі умови для самоорганізації.

Чи відчула я себе громадянкою на цьогорічній Республіці? Мабуть, ні. Не тільки через те, що не змогла виконати свій «громадський обов’язок» і проголосувати, але й через те, що більшість часу провела в «коморі прес-центру» – один на один з комп’ютером – а не народних зборах, беручи активну участь в процесах «державотворення». Тоді і громадська позиція б сформувалася, і друковані матеріали були б об’єктивніші і цікавіші.

 

Маєш свою думку з цього приводу?
Висловись на форумі




Підпишіться на Телеграм-канал Studrespublika, щоб оперативно отримувати найважливішу інформацію про діяльність Студреспубліки

Автор: Альона Горбатко