fbpx
 
НОВИНИ
РЕГІОНИ
АР Крим
Вінниця
Волинь
Дніпропетровськ
Донецьк
Житомир
Закарпаття
Запоріжжя
Івано-Франківськ
Київська обл.
Кіровоград
Луганськ
Львів
Миколаїв
Одеса
Полтава
Рівне
Суми
Тернопіль
Харкiв
Херсон
Хмельницький
Черкаси
Чернівці
Чернігів
м. Cевастополь
м. Київ
Світ
Білорусь
КАТЕГОРІЇ
всі теми
Новини Cтудреспубліки
Новини НДЛМ
Новини ВМГО
Аналітика
 
26-06-2014 / Аналітика /  Україна

Політична свідомість українців: наукові дані

Україна переживає гостру державницьку кризу. Такого б точно не сталося, якщо б українці відповідально ставилися до роботи з майбутнім, ґрунтовно аналізували ризики та рухалися наввипередки від конкурентів. Картину загроз чітко видно з факультативу «Політична свідомість українців у 1994-2012рр.: рух від минулого до майбутнього», який ще 25 серпня 2013р., під час фіналу Студреспубліки-2013 у Криму, прочитав соціальний психолог Вадим Васютинський. Розміщуємо стенограму.

Павло Вікнянський: Думаю, що ми можемо розпочинати, я хочу вам представити поважну людину, яка спеціально приїхала до нас на кілька годин. Ми довго запрошували пана Вадима взяти участь або у «Зимовій республіці», у «Новому старті»

Вадим Васютинський:  Я довго ломався.

Павло Вікнянський: Щось довго у нас не сходилося, але, нарешті, під час [цьогорічного] фіналу Республіки вдалося створити можливість діалогу з приводу спеціалізації гостя, а також побачити цікаву та розумну людину. Отже, тема факультативу пана Вадима Васютинського – це «Політична свідомість українців у 1994-2012рр.: рух від минулого до майбутнього». Від себе додам, що пан Вадим, мабуть, найвідоміший український соціальний психолог і, справді, мені дуже цікаво і приємно, що подібний захід у нас відбувається. Отже, прошу [аплодисменти].

Методологія багаторічних досліджень

Вадим Васютинський: Дякую, ну, я найвідоміший, але тільки в певних вузьких колах, тому давайте не будемо перебільшувати.

Дані, які я хочу вам сьогодні повідомити, – це результати багаторічних досліджень – із 1994-го року. У 1994-му році ще майже нічого в Україні не робилося з цього приводу, але ми вже намагалися досліджувати і зафіксували багато цікавих даних, фрагмент яких я вам сьогодні спробую висвітлити. У мене матеріалів десь годин на шість – я спробую викласти за годину, тому буду пропускати найпікантніше, але якщо скажете: «Ой-ой-ой, про це ще раз», – я зможу вам більше розповісти.

Отже, Інститут соціальної та політичної психології існує якраз із 1994-го року. Називався він Науково-практичний центр політичної психології, потім став інститутом; він у системі Академії педагогічних наук. Чому так, чому ми стали Академією педагогічних наук? Тому що на 1991-й рік в Україні була одна науково-психологічна установа – Інститут психології ім. Г.С.Костюка, потім створили Академію, куди ввійшов цей інститут, а згодом ми від нього відокремилися. Зараз у цій системі, в Академії педагогічних наук, уже десять наукових інститутів, ну, і серед них – Інститут соціальної та політичної психології. Ми десь на половину вписуємося в проблематику Академії педнаук, на половину не вписуємося. Будемо говорити про ту половину, якою не вписуємося. 

Дані, про які я говоритиму, ми отримували на основі щорічних опитувань 2000 осіб (це такий собі соціологічний стандарт – 2000) по всіх регіонах України. Як казав один: «А ви в селах питали?», – кажу: «Ну, а як же, обов’язково! По селах, у кожній області». Ознаки, за якими структуруємо вибірку, – це вік, стать, рід занять, місце проживання. Це так звана паспортичка, ось, для орієнтації, про що саме ми питали громадян: їхній вік – ділили на три групи: 18-29, 30-49, 50 і старші; стать – традиційно на дві групи, третьої не вводили; національність – українець, росіянин, інша; рід занять – про це скажу пізніше; місце проживання – ми виділили 4 категорії: обласний центр, інше місто, селище, село, щоправда, потім ми ділили міста за іншими категоріями, але, мабуть, не буду на цьому зупинятися…

Тимур Михайловський: Зачем национальность?

Вадим Васютинський: По-перше, це дуже традиційний показник. А по-друге, за багатьма критеріями, які нас цікавлять, зокрема, що стосуються масової політичної свідомості, національність дуже важлива і дає виразні відмінності. Я про це скажу пізніше.

Рід занять – ми вибрали 10 пунктів. Це дуже складна на сьогодні ситуація – рід занять, у радянські часи був робітник, селянин, трудова інтелігенція. Сьогодні це все страшенно змішалося, і дуже важко визначити рід занять, я іноді для жарту описую це так, що можна одну особу наділити дев’ятьма пунктами з цих десяти. Але коли, наприклад, людина не може визначити точно свій рід занять, то вона має описати його в «іншому» – і ми завжди її теж куди-небудь відносимо. Один-єдиний раз не змогли зарахувати, коли, вибачте, дві дами записали, що вони проститутки. Ми взагалі-то зарахували їх до сфери обслуговування, але така проблема була єдиний раз.

Ось зразок анкети – для прикладу [показує]. Принцип її побудови ми взяли в московського психолога В.Петренка, який пропонував оцінювати різні вислови на політичні теми ще в 1989-1990 роках, вивчаючи активістів політичних партій Казахстану і Росії. Далі ми анкету вдосконалили, розширили, і тепер наша методика мало схожа на методику Петренка. А в її основі лежить такий прийом: запитуємо респондентів, чи згодні вони з такими-от висловами.

«Як би важко нам не жилося, головне, зберегти в Україні мир і спокій?» – такий дуже простенький вислів, ми його ставимо на початок – це для того, щоб респондент втягнувся і зрозумів, що від нього хочуть. Спочатку це було суто технічне запитання, і в 1994-му році з ним були згодні 95%. А на сьогодні з ним погоджуються тільки 60%. Уже не технічне запитання, як бачите… Завдяки тому, що ми впровадили 3-бальну шкалу: «Згоден – Важко сказати – Не згоден» (відповідно, 3, 2, 1 бали), ми змогли кількісні показники 2000 респондентів узагальнити статистично і на цій основі побудувати те, що ми назвали «Модель політико-семантичного простору сучасного українського суспільства». Це наше найбільше досягнення в межах цієї проблематики і це основний матеріал, про який я сьогодні говоритиму. Я не буду вдаватися в математичні деталі, бо це теж багато часу займе, скажу лише, що в основі моделі лежать два вектори. Ми досить довго називали їх по-різному, але зупинилися врешті-решт на таких варіантах: реформаторські настрої–антиреформаторські настрої та антиросійські настрої–проросійські настрої. Це два вектори, які домінують у кожному опитуванні, виходять на перші місця. Буває так, що проблема влади, ставлення до неї трохи конкурує з ними, але, як правило, саме ці два вектори домінують. І саме вони відіграють основну роль у тому, як диференціюється, проявляє себе масова політична  свідомість, масові політичні настрої. Я зрозуміло висловлююсь? Бо якщо незрозуміло, то ви мене зупиняйте, трохи буває таке – професійна деформація…

Реформаторські-антиреформаторські та проросійські-антиросійські настрої

Що таке реформаторські–антиреформаторські настрої? Це, простіше кажучи, хочемо ми капіталізму чи соціалізму. І з отих кількох десятків висловів, які пропонуються в анкеті, найбільше навантаження за факторним аналізом припадає на ставлення до колгоспів, яке виявляється найбільш значущим. Цікаво: колгоспів уже нема, а ставлення до них залишається домінантним у нашій свідомості, особливо в сільських жителів, але в міських теж. Тобто якщо, наприклад, запитати людину, як вона ставиться до колгоспів, чи хоче вона їх відновити, чи, навпаки, треба їх назавжди забути, то за цим дуже принципово визначається її загальна позиція за цією шкалою.

Другий вектор – російський, де на двох полюсах антиросійські і проросійські настрої. Тут центральне питання, як ви думаєте, яке? Мова – українська чи російська? Я до цього ще повертатимусь, скажу тільки одразу, що мовний фактор особливо посилюється, коли йдеться про вплив на вибори, про визначення позиції виборців. Що цікаво, коли ми проводимо опитування десь так у невиборчий період, то на перше місце виходить реформаторський вектор, а якщо перед виборами, десь так за кілька місяців до них, то на перше місце виходить російський вектор. Чому так? Тут може бути багато різних пояснень, але, очевидно, для масової свідомості цей вектор набагато зрозуміліший: політик за Росію чи за НАТО, якою мовою він говорить тощо, це легше, ніж розбиратися в тонкощах економіки, приватизації, фінансів і т.ін.

Для кожного респондента, який дав відповідь на нашу анкету, можна знайти місце в цій моделі. І один раз знайшли місце для всіх 2000 респондентів, і що вийшло: уся площина моделі була заповнена, лише з різною густотою. Тобто позиції респондентів, як бачите, є найрізноманітніші, і ніколи не було, немає і не буде в суспільстві так, щоб усі думали однаково. Це була мрія комуністів чи ще когось, хто хотів, щоб було так, але так не буде ніколи. Але якщо вирахувати середню позицію, то вона кожного року мінялася. Ось у 1994-му році узагальнена позиція українських громадян: настрої істотно ліві – дуже антиреформаторські і досить виразно проросійські.

Далі 1995-й рік, 1996-й, 1997-й. Як бачите, відбувався рух у правий бік політичного спектра. І мене як прихильника приблизно цих настроїв такий рух дуже радував. Але в 1998-му році позиція зсунулася різко вліво, ми навіть трохи переживали, думали, що щось не так зробили, щось негаразд із вибіркою чи щось інше, але в 1998-му році були парламентські вибори, і соціологи паралельно з нами теж зафіксували зрушення масової свідомості вліво. У 1999-му і 2000-му – масова свідомість тупцює на місці. 2001-й – стрибок управо: це був, очевидно, ефект діяльності тодішнього уряду Віктора Ющенка (хоча більше, мабуть, діяльності Юлії Тимошенко). Це був перший виразно проукраїнський уряд, що виявився відносно ефективним. Бо в нас є така проблема: патріотичний уряд, як правило, неефективний, а ефективний – не досить патріотичний. Потім знову зсув у ліву частину – 2002-й, -3-й, -4-й рік (ще до Помаранчевої революції), і рік 2005-й – виразне поправіння масових настроїв. Цю зміну ми, на жаль, частково проґавили. У нас, як правило, гроші на дослідження збираються під кінець року, і ми провели його наприкінці 2005-го р., це вже було після відомого скандалу, коли помаранчева влада зазнала фіаско. Проте в масовій свідомості якась післядія ще залишилася. 2006 р. – позиція прямо в центрі моделі, потім дуже знаменна зміна протягом 2007, 2008, 2009 років. Із 2005-го р. по 2009-й керує помаранчева влада, вона реформаторська та, умовно кажучи, антиросійська. А зміни в масовій свідомості протилежні: посилюються проросійські настрої. Тобто, влада діє в одному напрямі, а масова свідомість зсувається в протилежному. Очевидно, основна причина була в тому, що та влада була неефективною і поступово втрачала популярність. Нарешті, кінець 2010-го р. – уже майже рік керує інша влада, яка на той час була істотно антиреформаторською і дуже проросійською, а масові настрої зсувається в інший бік. Ось позиція 2011 р. – дуже права, я досі не вірю, що це можливо, тут, я думаю, спрацював якийсь тимчасовий ефект, тому що це настрої, характерні фактично для Львова. А такими в нас виявилися загальноукраїнські. Ми рахували, перераховували – так вийшло, хоча, думаю, є якась похибка…

З аудиторії:  А вы можете объяснить, почему 2004-й и 2012-й рядом получаются?

Вадим Васютинський: У цьому випадку позиції справді близькі, але те, що вони такі однакові, це певний збіг. Насправді ми не можемо стовідсотково стверджувати, що в 2004 р. позиція була саме така, вона була приблизно такою, як у 2012-му.

Так, а тепер дивіться, отой весь період із 1994-го року по 2012-й я поділю на дві частини. 1994-й – 2004 рр. – ось подивіться, які тут були зміни.

А тепер 2005-2012 – масова свідомість стрибає, сама не знає куди.

Тобто куди ми, власне, рухаємося? Я не знаю точно, в якому напрямі ми рухаємося. Загалом ми в принципі рухаємося нібито зліва направо, але схоже, що не так рухаємося в певному напрямі, як борсаємося, не знаємо, де зупинитися.

9 політико-психологічних регіонів України

Ну, і знайома вам картина. Наш інститут виділяє дев’ять політико-психологічних регіонів України. І я постійно переконуюся, що кращого поділу ніхто не придумав, бо навіть Інститут соціології робить тут деякі помилки.

Ось ці дев’ять регіонів. Почнемо із Заходу на Схід. «Найкрутіший» регіон – Галичина (Львівська, Івано-Франківська і Тернопільська області). Потім чотири області – Волинську, Рівненську, Закарпатську і Чернівецьку – ми об’єднуємо в один регіон – Захід без Галичини. Ці області досить різні – історично, психологічно, ментально, але оскільки вони невеличкі… Наприклад, у Чернівецькій області ми опитуємо 35 осіб. Це ніщо для соціологічного розуміння, тому ми ці області змушені об’єднувати в один регіон. Наступний регіон – Правобережний Центр: шість областей – Хмельницька, Вінницька, Житомирська, Київська, Черкаська, Кіровоградська. З них відносно правіша Київська обл., бо вона тяжіє до Києва, і відносно лівіша Кіровоградська, що тяжіє до південно-східних регіонів. До речі, Хмельницьку область часто зараховують до Заходу: коли говорять про прогноз погоди, це правильно, а коли про ментальні орієнтації, то це не Захід. Як окремий регіон виділяємо місто Київ. Далі – Північний Схід – Чернігівська, Сумська і Полтавська області, дуже цікавий регіон, прокоментую трошки пізніше. 

Ці два регіони – Північний Схід і Правобережний Центр – це, по суті, Центральна Україна, національно не дуже свідома, досить аморфна, миролюбна. Боюся, що якби галичани і дончани межували безпосередньо, то була б уже громадянська війна… Чому її нема? Бо між ними є отака Центральна Україна. Так ось, схоже на те, що поступове утвердження патріотичного світогляду відбувається насамперед у центральних регіонах. Мабуть, це дуже позитивно і, можливо, це може забезпечити психологічну основу єдиної України.

Далі Південно-Східна Україна. Тут по-своєму «найкрутіший» Крим (АР Крим і Севастополь), який ніколи не був українським і, мабуть, ніколи не буде, але це вже інше питання.

Спартак Сергієнко: Зачем Вы так говорите?

Вадим Васютинський: Зачем я так говорю? А я маю право говорити, у нас Конституцією гарантовано право говорити.

Спартак Сергієнко:  Нет, ну, Вы такой толчок делаете, что Крым не был и никогда не будет Украиной… Он – Украина!

Вадим Васютинський: Формально й офіційно він – Україна. Я ж не закликаю до територіального переділу, я кажу про масові настрої, які в Криму майже не українські.

Наступний регіон – Південь без Криму (Одеська, Миколаївська, Херсонська області). Тут трохи вирізняється Одеська, але, знову ж таки, кожну окрему область ми не виділяємо в окремий регіон. Далі – Донбас (Донецька і Луганська області). Потім те, що ми назвали Схід без Донбасу, тут Харківська, Дніпропетровська і Запорізька області.

Загалом можна сказати, що регіон – це ознака, за якою в Україні найбільше диференціюються масові політичні погляди. Якщо в Галичині за щось голосують 90%, то в Криму 90% голосують проти цього, це очевидна річ.

Зараз я запропоную вам угадати, де позиція якого регіону в нашій моделі. Це узагальнена картинка за кілька років. Будемо це робити?

Андрій Окара: Давайте спробуємо [учасники в швидкому ритмі відповідають на питання].

Ось дуже реформаторський і найбільш антиросійський регіон? Галичина. Далі що? Захід без Галичини. Три – це що?

З аудиторії: Город Киев…

Вадим Васютинський: Правильно. Чотири – це Правобережний Центр. П’ять? Північний Схід. От, до речі, це саме тут найбільше тужать за колгоспами [сміх]. А це вже, зрозуміло, друга – південно-східна – частина України. Шість – це що?

Із аудиторії: Запоріжжя?

Вадим Васютинський: Ні… Дев’ять – це що? Крим, правильно. Шість – це Південь, правильно. А це сім і вісім – Донбас і Схід без Донбасу. Хоча і за результатами виборів, і за, скажімо, етнічним складом, і за іншими показниками вони досить сильно різняться між собою в межах Південно-Східного регіону, у нашій моделі вони завжди дуже близькі.

І ось ці регіони на нашій моделі, будь ласка, можете подивитися. Тут узагальнено дані за кілька останніх років.

Які українці за етносом, віком, родом занять і матеріальним статусом?

Далі про етнічний склад і відповідні настрої, теж за кілька років. Отже, ми маємо три великі групи: українці, росіяни та «інші». Коли нас питають конкретно про «інших» – євреїв, поляків, угорців, то ми нічого про них не можемо сказати, тому що в загальній вибірці їх є дуже мало, від кількох до кільканадцяти осіб, тому говоримо лише про всю цю групу. Отже, тут – росіяни, тут – українці, тобто найбільш реформаторські в нас «інші».

Чому? А тому, що їм нема куди подітися. Для них не має особливого сенсу ідентифікуватися з Україною або Росією, тому їм залишається просто жити і заробляти гроші. А що українці? Вони, зрозуміло, є найбільш проукраїнськими, хоча вони дуже різні, тому загалом не є суперантиросійськими. Натомість етнічні росіяни мають чіткі проросійські настрої. Якщо врахувати ще й рідну мову або мову спілкування, то, як правило, російськомовні українці опиняються між україномовними українцями і росіянами, раніше вони були ближчі до росіян, сьогодні ближчі до україномовних українців.

Тепер віковий розподіл, три групи: до 30 років, 30-50 років і понад 50 років. Тут усе цілком очевидно: молодь найбільш реформаторськи-патріотична, а старше покоління займає протилежні позиції.

У 1990-х роках, коли з’являлися нові партії, вони казали: «Ми переможемо». Як ви переможете? – «Ми будемо агітувати молодь». Я їм говорив: «Розслабтеся, агітувати молодь не треба, по-перше, її мало порівняно з іншими віковими групами, по-друге, вона не піде на вибори». Ось кого треба агітувати – пенсіонерів, які не просто йдуть, а навіть повзуть на вибори [сміх].

Тут ви можете подивитися рід занять. Справа в нас студенти, підприємці, службовці (т.зв. інтелігенція); зліва – пенсіонери і робітники; на позиціях патріотично антиреформаторських – працівники сільського господарства (вони ж переважно сільські жителі, етнічні українці), які найсильніше виступають за колгоспи); найближчі до центру позиції займають військовослужбовці (з тяжінням до реформ), безробітні (з антиреформаторськими тенденціями), працівники сфери обслуговування і домогосподарки.

За рівнем матеріального забезпечення ситуація міняється дуже очевидно: від найлівіших бідних до найправіших багатих. Єдина річ, що коли вдавалося опитати дуже багатих, то вони виявлялися малопатріотичними. Дуже багаті в нас – не щирі українці…

Практична частина: на фіналі Студреспубліки домінують настрої реформаторські і не проросійські (хоча і не антиросійські)

Тепер я хочу запропонувати вам таку практичну частину. Ось тут є вісім висловів. Кожному треба мати папірець із ручкою, щоб записати. Пронумеруйте вислови: 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8. І на кожен з них дайте відповідь: «згоден», «важко сказати», не згоден. Так, треба зачитувати, чи всім видно?

Отже, перше: «Необхідно якнайшвидше провести референдум і відновити союз братніх радянських народів». А ви пишете або «згоден», або «важко сказати», або «не згоден». Можна однією буквою – З, В, Н. Плюс або мінус не треба, бо потім при підрахунку будемо ставити ці знаки.

Друге: «Треба активніше розвивати фермерські господарства, колгоспи і радгоспи давно вже вичерпали себе».

Третє: «Хоча на шляху нашої державності багато перешкод, я все одно вважаю: Україна повинна бути незалежною». До речі, ця фраза належала Миколі Амосову. 

Четверте: «Приватизація виявилася казкою для наївних, а насправді одні позахоплювали все, а більшість стала рабами».

До речі, коли ми ще в 1990-х роках проводили опитування, один раз на нас наїжджала СБУ, один раз – прокуратура: «Бдительные граждане сообщают, что вы тут такое написали«. Обійшлося… Насправді ми брали ці вислови з різних газет, потім дещо додумували самі, тепер беремо переважно з інтернету. А в інтернеті є все що хочеш, тільки матюки викидаємо [сміх].

П’яте: «У Конституції слід надати статус державної двом мовам – українській і російській».

Шосте: «Влада повинна стимулювати людей до володіння приватною власністю, ефективно її захищати».

Сьоме: «У незалежній Україні державною повинна бути лише одна мова – українська».

І восьме: «Слід негайно заборонити грабіжницькі комерційні банки».

З аудиторії: Наскільки це коректно так ставити питання?

Вадим Васютинський: От соціологи вважають, що ми ставимо неправильні запитання, бо дуже багато місця для суб’єктивних інтерпретацій. Але нас як соціальних психологів саме це й цікавить. Я тут опустив, що коли ми взялися перший раз, то 400 висловів «прогнали» на студентах і відкинули ті вислови, де всі були згодні або всі були не згодні. А вибрали ті, де відповіді по-різному ділилися. І  виявилося, що вони, як правило, неоднозначні. І тому тут, наприклад, вживається слово «грабіжницькі». Якщо його викинути, то вийде «Слід негайно заборонити комерційні банки». Усі скажуть, що за дурість?! А якщо грабіжницькі, то «конечно, надо запретить» і т.д. Тому тут прийом такий: залежно від того, на що в змісті вислову особа більше реагує, що для неї є важливішим, то вона й вибирає відповідний варіант згоди чи незгоди.

А тепер підраховуємо два показники за шкалами «реформаторські–антиреформаторські настрої» та «антиросійські–проросійські настрої» [пояснює, як рахуються бали:

«Реформаторські настрої» – по 1 балу за відповідь «так» на вислови 2 і 6 та за відповідь «ні» – на 4 і 8; за протилежні відповіді – по -1 балу; за всі відповіді «важко сказати» – по 0 балів. Визначаємо суму (може бути як додатна, так і від’ємна або нульова).

«Антиросійські настрої» – по 1 балу за відповідь «так» на вислови 3 і 7 та за відповідь «ні» – на 1 і 5; за протилежні відповіді – по -1 балу; за всі відповіді «важко сказати» – по 0 балів. Визначаємо суму (може бути як додатна, так і від’ємна або нульова).

Будуємо вісь координат: по горизонталі – «Антиреформаторські – Реформаторські настрої» від -4 до 4 (зліва направо); по вертикалі – «Проросійські – Антиросійські настрої» від -4 до 4 (знизу догори). Осі перетинаються в точці 0.

Далі відкладаємо свої показники та знаходимо місце їхнього перетину: у верхньому правому квадранті – реформаторськи-антиросійська позиція; у нижньому правому квадранті – реформаторські-проросійська позиція; у нижньому лівому квадранті – антиреформаторські-проросійська позиція; у верхньому лівому квадранті – антиреформаторські-антиросійська позиція].  

Далі можете визначити, з мешканцями якого регіону ви найбільше ідентифікуєтеся.

З аудиторії: А у меня 0 и там, и там.

Вадим Васютинський: Значить ви в нас найгармонійніша особа, зразок ідеального громадянина.

Я так і думав, що в цій аудиторії домінують настрої реформаторські і не проросійські. Приблизно так: не антиросійські, а не проросійські. Антиросійські – це настрої крайни. Часом питають: а польський, американський, єврейський чи ще якийсь вектор є? Вони всі є в Україні, але незрівнянно слабші за російський, який цілковито домінує, жоден інший і близько до нього не наближається.

Або візьмімо такий важливий показник, як релігійність. Релігійність проявляється виключно як конфесійна характеристика і повністю вписується в оцей російський вектор як вибір між Московським і Київським патріархатом.

Андрій Окара: А ви відрізняєте прорадянські симпатії і проросійські?

Вадим Васютинський: Так, звичайно, але я говорю про тенденції провідні. У нас прорадянські симпатії в основному вписуються також у проросійський вектор. А власне прорадянські проявляються десь на 8-9-й позиції, тобто є малозначущими.

Ольга Лебедєва: Ви казали про Київський і Московський патріархат, а які погляди в атеїстів?

Вадим Васютинський: Різні, зараз чітко не пригадаю, але можу припустити, що це погляди помірно реформаторські та невизначені за вектором російськості.

Спартак Сергієнко: Тогда я извиняюсь перед всеми, перед Вами, за то, что Вы сказали, что по Конституции можете говорить, что угодно: Вы – болтун, потому что по Конституции я имею право это говорить. Но это не самое главное и страшное, сейчас каждый из нас находится в Крыму, территория Украины, я – украинец, а Вы сказали, что он никогда не был украинским и никогда не будет!..

Вадим Васютинський: Дякую, за нашими законами ми не маємо права робити двох речей: зводити наклеп і ображати… [галас] А що стосується Криму, я поясню, бо, може, не дуже чітко висловився, я мав на увазі, що ментально та етнічно Крим ніколи не був українським. Етнічно – у тому розумінні, що українці в ньому не становили не тільки абсолютної, а й навіть відносної більшості.

Спартак Сергієнко: Ну и что?!

Вадим Васютинський: Друге, Крим не є українським у ментальному розумінні, тому протягом останнього часу і до сьогоднішнього дня в ньому ніколи не переважали настрої, прихильні до української державності. Хіба що за одним-єдиним винятком – референдумом 1991-го року про незалежність, де більшість тих, хто взяв участь у голосуванні, проголосували «за». Але це не була більшість населення Криму. На сьогодні, якщо говорити про політичні настрої, то якби провести в Криму референдум – піти в Росію чи залишитися в Україні – співвідношення буде приблизно таке: десь 50-55% проголосують за Росію, а 40% – за Україну. А що стосується більш віддаленого майбутнього, то я маю на увазі, що Крим не буде українським у такому собі традиційно-етнографічному чи навіть політичному розумінні, яке пропонують наші патріотичні партії. У найближчі 50 років більшість населення Криму не розмовлятиме «на украинском», дивитиметься московське телебачення, як і сьогодні. Що буде через 50 років, я не знаю, ось ви доживете, тоді краще за мене знатимете.

Я думаю, що Крим – це велика проблема для України і було б набагато краще, якби в 1954-му році його не передавали в склад України. Це моя особиста позиція. Але це не означає, що тепер Крим треба віддати Росії, бо це буде ще гірше. Просто ця проблема дуже складна.

Далі пропоную розглянути, як розподілилися оцінки респондентами всеукраїнської вибірки цих восьми висловів. Наведу дані за 2011-й рік. Якби в нас було більше часу, я запропонував би вам самим спочатку зробити прогноз, а потім порівняти, угадали ви чи не вгадали.

Отже, відновити Союз: «згоден» – 24,7%, «важко сказати» – 29,5%, «не згоден» – 45,8%. Незгодні не становлять абсолютної більшості.

Що стосується колгоспів, переважає негативне ставлення до них: 48,1% проти 16,2% тих, хто не згоден, що колгоспи і радгоспи вже вичерпали себе.

Україна повинна бути незалежною: так думають 74,4%, а не згодних – 7,3%. За нашими даними за різні роки частка згодних з цим висловом «Україна повинна бути незалежною» коливалася від 58 до 65. А тепер, за даними 2011-го року, ми отримали цифру, якої ніколи не отримували. Ну, на сьогодні ця цифра трохи менша, соціологи пишуть, що десь понад 60% підтримують незалежність.

Приватизація. Ну, тут зрозуміло: про капіталізм ми не дуже мріємо, як бачите, дві третини (67,7%) негативно оцінюють приватизацію, тоді як позитивно – лише 8,8%.

За дві державні мови – 31,3%, проти – 43,1%. Така досить велика різниця почала проявлятися відносно недавно, раніше позиції розподілялися приблизно порівну, десь так 40 на 40. Зараз зросла підтримка української мови.

Влада повинна стимулювати й захищати приватну власність. Як пам’ятаєте, більшість була проти приватизації, ніби й проти капіталізму, а тут відносна більшість – 47,1% – за приватну власність, за капіталізм. Ну, ось така амбівалентна, двоїста природа масової свідомості в Україні.

Державний статус лише однієї мови – української: за – 50,6%, проти – 31,3%. Знову ж таких даних ми ніколи не мали. Було у дев’яностих роках приблизно так: десь 40% погоджувалися, 45 не погоджувалися; потім у 2000-х позиції вирівнялися: приблизно 45 на 45. а тепер в останні 2-3 роки ми і соціологи зафіксували посилення підтримки державного статусу української мови. Це дуже цікавий феномен, тому що в Україні зростає частка російськомовних громадян за ознакою рідної мови: старше покоління – більш україномовне – поступово відходить, а кожне наступне покоління виявляється дедалі більш російськомовним. А при цьому зростає підтримка української мови як державної. Тобто утверджується статус української мови як офіційної і статус російської як мови неформального спілкування: спілкуються в побуті російською мовою, а люблять українську, і більшість голосує за ті партії, які проголошують державність саме української мови.

Микола Дмитрієв: Попередній слайд, будь-ласка. Мені дуже цікаво, яким чином Ви вибирали, не знаю чому я зараз перейшов на українську мову, мабуть, тому, що заговорили за державність, перейду на русский. Мне интересно, почему Вы выбрали вот этот вопрос на обсуждение и каким образом, что именно в этом вопросе влияет на показатели проросийкого/антиросийского?

Вадим Васютинський: Якщо Ви уважно стежили, то цей вислів відображає вектор не проросійський–антиросійський, а реформаторський–антиреформаторський. Ці індикатори ми відбирали на основі факторного аналізу: ми визначили, по-перше, ці два провідні вектори, а в межах кожного вектору – які показники є більш навантаженими, і виявилося, що в реформаторському векторі це ставлення до колгоспів, а в російському – ставлення до мови. У принципі, нічого складного, статистично це досить просто. А який вислів куди ввійшов – це не ми придумали, це вийшло за результатами опитувань.

Микола Дмитрієв: Еще один вопрос по поводу практического задания. Мне интересно почему восемь, т.е. четыре вопроса связано с реформаторством и четыре связано с Россией, достаточно ли восьми?

Вадим Васютинський: У реальній анкеті в нас до 70-ти запитань. А ця анкетка – така собі попса для ілюстрації [сміх].

«Сама Росія дуже сприяє тому, що посилюються проукраїнські настрої»

З аудиторії: От дивіться, Ви кажете, що раніше про мови було десь 50 на 50, на початку 2000-х… І фактично зараз, коли прийняли закон про статус регіональної, у нас іде скачок саме за українську мову. То що, виходить, що якщо нам зараз скажуть ідемо в Росію, ми, взагалі, зробимо навпаки?

Вадим Васютинський: По-перше, сама Росія дуже сприяє тому, що посилюються проукраїнські настрої. А ще я в цій моделі вам показав по роках, що дії помаранчевої влади призвели до того, що посилилися протилежні – антиреформаторські і проросійські настрої. А дії влади теперішньої викликали протилежний ефект. Чому так? Очевидно тому, що і та влада, і теперішня не стали авторитетними для народу, тому їхні намагання породжують протилежні зміни.

Павло Присяжнюк (Харків): Хотів запитати… Саме слово «грабіжницький», ну, Ви казали про нього, що саме його вибрали. Якщо це слово взяти до такого питання: «Чи підтримуєте ви, там, грабіжницьку російську політику», то мені здається навіть ті, хто були за російську, через це слово почали б сумніватися.

Вадим Васютинський: Це запитання? Ну, я з Вами згоден [сміх].

Андрій Окара: Це називається індуктивні питання.

Вадим Васютинський: Шановні, я ще раз розповім про процедуру розробки анкети. У 1994-му році наші експерти визначили основні політичні проблеми, які турбують громадян. Потім ми взяли кілька популярних газет різного спрямування і вибирали з них характерні вислови. Редагування зводилося до того, що викидали зайві слова, скорочували. Потім прогнали 400 висловів на студентах, вибрали ті з них, які, умовно кажучи, працюють. Тобто це не ми їх формулювали. Тому зараз питати, чому ми вибрали саме «грабіжницькі» банки… Ми не вибрали, так воно склалося.

З аудиторії: К системе координат можно перейти на слайдик, где разделены антироссийский/пророcсийский, реформаторские/антиреформаторские регионы? Более всего пророссийских настроений в антиреформаторских. Можно ли считать, что именно эти области тянут нас на дно?

Вадим Васютинський: Можна, у певному розумінні (залежить від того, де ми бачимо дно). Відомо, наприклад, що реформаторські настрої більше властиві людям із вищою освітою. В Україні етнічні росіяни мають вищий рівень освіти, ніж етнічні українці, тобто росіяни повинні бути більш реформаторськими, ніж українці, а вони такими не є. Чому? Ось одна з гіпотез: бо їхня проросійськість тягне їх у минуле – туди, де Радянський Союз, звезды Кремля, Москва і т.д. Тобто багато хто з етнічних росіян в Україні не перейшов у нову якість.

Павло Вікнянський: Отже, я вважаю, що корисно, цікаво і навіть прикладно, ми мали можливість ще й практично спробувати речі, про які ми знаємо тільки з досліджень чи підручників. Я, мабуть, перший раз був об’єктом такого дослідження, мені було дуже цікаво проаналізувати і побачити, навіть, як це може працювати. Давайте подякуємо пану Вадиму [аплодисменти].

Сподіваємося, Вам також було цікаво, за деякі наші речі вибачаємося: в Студреспубліці є багато речей, які не дуже дозволені в зовнішньому світі, а тут можливі: і гарні, і специфічні, скажімо так.

Інші статті з розділу Аналітика-2013




Підпишіться на Телеграм-канал Studrespublika, щоб оперативно отримувати найважливішу інформацію про діяльність Студреспубліки

Автор: Вадим Васютинський, авт. ред.