Поглиблення варварської демодернізації та деіндустріалізації України, які залишають без перспектив і витискають мільйони наших співвітчизників, особливо молодих, за кордон — невтішний підсумок 2017-го. Над реальною альтернативою сумлінно та вперто працює команда республіканців. Про необхідність для нової індустріалізації концентрації на розвитку математики, філософії, хімії та фізики говорили під час фіналу Студреспубліки. У прямому ефірі «Громадського радіо» Павла Вікнянського про це розпитували Андрій Куликов й Анастасія Багаліка.
Фінал Студреспубліки, який завершував літній цикл Студреспубліки-2017, — наймасштабніший в Україні майданчик дискусій про майбутнє нашої країни та всього світу. Найкращі експерти та молоді лідери наприкінці серпня під Очаковом разом шукали відповідь на тему «Освіта – ключовий напрямок нової індустріалізації України». Далі — про що говорили в рамках найбільшого інтелектуального «здвигу» України.
На чому Україні слід зосередитися для прориву
Андрій Куликов: На прямому телефонному зв’язку із студією «Ранкової хвилі» лідер ВМГО «Студентська республіка»Павло Вікнянський. Він зараз на Миколаївщині, де відбувається здвиг «Студентської республіки», хоча насправді цей термін використовують деякі інші українські молодіжні організації. Фінал Студреспубліки-2017: «Освіта — ключовий напрямок нової індустріалізації України». Дякуємо Павле, що приєдналися до нас, але Ви певні, що Ви правильно визначаєте, що нам зараз індустріалізація потрібна? У світі ведуть мову, про те, що потрібна інформатизація і постіндустріалізація.
Павло Вікнянський: Чому освіта? Ну, думаю, це зрозуміло, це драйв розвитку, центральна ланка будь-якої модернізації в сучасному світі. Чому «нова індустріалізація»? Цей термін досить умовний, він означає наступний етап, який іде за індустріальним етапом розвитку і може мати під собою, власне, нову індустріалізацію, як у Китаї, де є створення індустрій на нових, адитивних, принципах, тобто 3D, 4D, 5D, дуже гнучких, пов’язаних із сферою ІТ, глобалізованих, зав’язаних на космічну індустрію, тобто те, що в нас люблять називати хай-тек, і те, що є надсучасним.
Андрій Куликов: А наскільки в Україні є передумови для нової індустріалізації, на Вашу думку?
Павло Вікнянський: Вчора ввечері, вже під ніч фактично, у нас була гостра дискусія між учасниками. Було декілька яскравих позицій, одна з них, що треба продовжувати нинішні тренди, в т.ч. металургію — що нині є, і на чому Україна заробляє валюту. Наступне, це така фантазія, що раптом ми станемо новою Силіконовою долиною… ну, всілякі такі приємні речі, але які, на жаль, не є реалістичними.
І третій напрямок, більш прагматичний, тут треба чесно подивитися правді в очі: і правда виглядає таким чином, що якщо ми хочемо рости і зробити свій внесок як розвинута країна, то треба подивитися, що відбувається в світі. Дискусії серед науковців показують, що всього 7 країн у світі здатні до серйозних інновацій і мають до цього ресурси: Ізраїль, Велика Британія, Німеччина, Франція, США, Китай, Японія. [У цьому переліку] немає жодної пострадянської країни, там немає східно-, центральноєвропейської держави — і виникає питання, на чому ж може зробити акцент Україна.
Моє бачення — це розвиток науки. При цьому, треба зрозуміти, що модні зараз, пов’язані з наукою сфери, такі, як програмування, мають розвиватися, але вони не є для України зосередженням потужної точки росту. Але [такими є] математика, філософія, хімія і фізика. Для цього є бекґраунд, базис старих індустрій, які зараз для України заробляють кошти, незважаючи на величезні проблеми на Донбасі. Є стара школа математики, яка є серед найпотужніших шкіл у світі. Має розвиватися гуманітаристика і центральна її ланка — філософія. Це дозволяє зосередити не такі величезні кошти, як би того потребувало створення нових індустрій, як у тому самому Китаї, вже не кажучи про постіндустріальну/інформаційну економіку «Тесли», електромобілів, орбітальної космічної індустрії того самого Ілона Маска, нових інструментів, таких як блокчейн, смартконтракти, які в світі вже реальність, а у нас ще напівфантастика.
І ось ці зосередження дозволяють нам спробувати встигнути застрибнути хоча б у наздоганяючий потяг. Ми в це віримо: треба просто брати і робити, це правильний дороговказ для національних еліт.
Як по-іншому, якщо це абсолютно до снаги, і це класна, прикольна задача для лідерської молоді, для студентів таким чином розбудовувати, ось так із запалом Україну!
Мусимо жити, працювати заради України. Не вмирати
Анастасія Багаліка: Пане Павле, а скажіть, коли йдеться про такі вимірювання, де у світі є країни, які здатні на прорив, то що є підґрунтям для цього прориву, які критерії беруться до уваги?
Павло Вікнянський: Зрозуміло, ми живемо в прагматичному світі: це матеріальний критерій, наявність ресурсів, здатність їх зосереджувати (це дуже важливо, в т.ч. чому вдалося авторитарному Китаю це зробити, бо зміг швидко сконцентрувати зусилля і «бабахнути» те, на що потрібні були десятиліття, а в деяких країнах і століття). Наступне — це височезний рівень розвитку освіти, науки, передусім інноваційної. Потрібна інноваційна, креативна реформа системи науки в Україні, яка дозволить зосередитися ось на тих напрямках, про які я казав [вище].
Треба бути креативними, сміливими, дискурс між українськими політиками має бути про те, як розвиватися Україні, і як облаштувати нам країну. Що кожен українець мусить зробити, не тільки для того, щоб захищати Україну, вмирати (називаймо грубо, але речі своїми іменами) заради України, але, передусім, жити заради України, працювати заради України. Це та ціна, яку ми просто зобов’язані заплатити, але це та ціна, яка до снаги новому поколінню України — це те круте, що може заставити українську молодь не тікати за кордон, а жити тут, радіти тут, бути щасливими тут!
