Майдан-3 або інші, альтернативні сценарії розвитку України?
ОДГ на «VIII Зимовій Студреспубліці» подарувала розуміння цілої низки питань, які принципово важливі для майбутнього України. Безперечно, головні події гри розгорнулися в вечорі другого дня, коли виникла ситуація, що моделювала новий Майдан. Подальший розвиток подій на ЗиСР є високоймовірним сценарієм розвитку подій в Україні, якщо не впровадити комплексу заходів щодо його недопущення.
Україна: чи бути їй у як суверенній державі в майбутньому взагалі, якщо так, в яких кордонах, які зміни в суспільстві нас очікують та чи бути повномасштабному Майдану-3, про це все говорили учасники «VIII Зимовій Студреспубліці», що проходила з 26 по 29 лютого у с. Мигове на Буковині в форматі оргдіяльнісної гри. Далі – аналіз того, що виникло на грі від її ігротехників. Ми просто не можемо мовчати про те, чого ще можна запобігти.
Отже, під час гри наявна в Україні революційна ситуація призвела до виникнення серйозного протестного руху, який охопив народні маси та засновувався на незадоволені збіднінням громадян, які вимагали проведення глибокого реформування через впровадження глибинної децентралізації та здійснення відповідного конституційного процесу.
Політичні еліти в грі показали нездатність домовитись із народом, тому безлад охопив цілу низку регіонів, що призвело до втручання силовиків, реальної військової диктатури (хунти) та повномасштабної громадянської війни. Зрозуміло, що міжнародне співтовариство засудило втручання військових у політику та застосування ними сили проти народу.
Розгортання конфлікту призвело до появи сепаратистських настроїв… у декількох регіонах Західної Україні, які виявили бажання входження до умовної Польщі, остання виявилася не проти такого розвитку подій. Ситуація ускладнилася ще більшою ескалацією у взаємовідносинах між Росією та країнами НАТО через підвищення градусу напруги в Україні. Світ буквально став на грань світової війни з використанням ядерної зброї.
Тільки впровадженням глибокої децентралізації, фактично федералізації, вдалося не тільки вийти з конфлікту, але і повернути втрачені території Донецької та Луганської областей, відновити взаємозв’язки з Кримом і Севастополем як шлях реінтеграції півострова з Україною, нарешті розпочати модернізацію України.
Як перетворити енергію Майдана-3 в енергію розвитку
Розуміючі природу оргдіяльнісної гри, можемо констатувати, що Україна дуже близька до катастрофи. Більше того, катастрофа в Україні може стати тим сірником, який підпалить нову світову війну.
При цьому в грі еліти знову показали свою неспроможність до адекватної, проукраїнської (у розумінні України як суверенної держави) поведінки, а радикальні, ультраправі сили не підтримали народ, зайнявши реакційну, репресивну позицію.
Розуміючи подібний сценарій майбутнього, який має велику ступінь імовірності, необхідно розгорнути роботу, яка його унеможливить. Це, насамперед, забезпечення соціальних стандартів, зменшення «повернутості» на силових методах (орієнтуватись на діалог) і, нарешті, треба здійснити справжню децентралізацію (передачу влади разом із повноваженнями низовим громадам), а не імітувати її впровадження.
Також варто констатувати невміння в Україні чути один одного. Проблема поганої комунікації різноманітних прошарків населення України може зіграти злий жарт із нашим майбутнім. Відсутність політичної культури вирішення складних питань спільного блага формує основу для прірви, яка роз’єднує. Натомість, інструменти об’єднання нашого суспільства відсутні. Війна на сході, зрозуміло, лише погіршила ситуацію.
Глибока децентралізація як альтернативний курс
Ключову позицію гри представляла група «Децентралізація», яка ставила на перше місце саме людину, яка має безпосередній реальний вплив на управління своїм містом і країною. Концепція децентралізації нам пропонує збереження цілісності через, свого роду, «поділ» країни.Щоб отримати майбутнє – нам потрібно відмовитись від старої, неефективної України, яку ми маємо ось зараз. Урозумінні учасників, які відстоювали цей концепт – необхідно стати ворогом всього відсталого, архаїчного, гальмуючого, що є в нинішній Україні, та боротися за Україну майбутнього, за Україну, де громадянин визначає правила гри, а не хтось їх диктує, з центру чи ще звідкись.
І перше, що пропонувалося учасниками цієї групи – це позбутися стереотипів щодо безальтернативності жорсткого унітарного устрою України. Позиція «децентралізація України» руйнує звичне уявлення про управління країною. Натомість, у центрі мають, на думку, учасників ЗиСР бути цінності людини, саморозвиток і найголовніше право — самостійно кожному обирати курс розвитку та брати участь у найважливіших рішеннях общини (поліса) – це призводить до критичної маси свідомих, сучасних людей. Але досягти, згідно даного концепту, цього можна лише через мінімізацію центрального апарату та передачу всіх повноважень на общини, необхідно створити ситуативний центр, який лише координує поліси, займається зовнішньою політикою та безпекою оновленої, децентралізованої України. Автори позиції впевнені, що Україна в сьогоднішньому стані, з продажними політиканами, гнилою бюрократичною системою та тотальним небажанням чути, спілкуватись з громадами, не потрібна людям і не тільки приречена на розпад на окремі суб’єкти, а й має великий шанс на ліквідацію взагалі.
Щоб уникнути трагедії та вивести Україну майбутнього на прогресивний курс розвитку, на думку учасників групи, потрібно поступово переводити міста на нову систему управління, а саме проводити динамічну децентралізацію, де кожна община, місто візьме на себе стільки повноважень, за скільки зможе відповідати, провести референдуми в кожному місті за визначення громадами, чи потрібно їм залишатись разом, чи ні. Створити общини дому, двору, вулиці, міста, регіону, за напрямками діяльності – наукові, професійні, за вподобаннями та захопленнями, творчі (наприклад, музичні, математичні) тощо. Саме общини мають право вирішувати свою долю у майбутньому.
Ті общини, які можуть себе забезпечувати та розвиватись, реєструються як поліси. Вони конкурують між собою по різним показникам: по рівню життя, по соціальному забезпеченню, по надходження до бюджету та соціальним ініціативам. При такій системі центр, у розумінні, в якому він є сьогодні, не потрібен взагалі. Створюються певні «департаменти», які вирішують питання безпеки, науки тощо, на рівні оновленої країни. Максимум свободи, відповідальності за дії та прозорість і є запорукою безпрецедентно стрімкого розвитку країни та потенційного об’єднання всього світу в подібну систему, де вже не буде війн, територіальних посягань і голоду.
Цікаво, що ЗиСР-VIII розгорталася навколо декількох ідеологічних позицій: праворадикальна, права та ліберальна (в різноманітних їх проявах, у т.ч. у вигляді сучасного неоліберального мейнстріму й у формі різного роду лібертаріантських течій) і ліва (у вигляді об’єднаної ліво-демократичної платформи та синдикалістського проекту). Результати гри дозволяють стверджувати, що праворадикальна позиція, хоч і вагома у сучасному суспільстві, але формування державної політики на таких основах небезпечне для України та може вилитись у повномасштабну громадянську війну та фактичне знищення української державності.
Натомість, різноманітні ліберальні підходи, які з’являлися під час гри, проявили стійкість: реакцією на ту чи іншу критику були нові рішення в рамках ліберального підходу. Можливо зробити висновок, що ліберальний підхід, особливо в соціально-економічній площині, є важливою частиною політичних настроїв сучасної України.
Потужний дискурс відбувся щодо лівої ідеї, яка на початку була малопопулярною, але її прибічники чим далі, тим більш системно працювали над своїми позиціями, які в результаті отримали широке поширення в грі. В суспільстві домінує скривлене розуміння лівої ідеї, яка асоціюються лише з радянським досвідом, де була багато в чому спотворена реалізація поглядів Маркса й інших лівих теоретиків. Популяризація учасниками ідей лівого толку в результаті призвела до того, що ліва партія нового типу об’єднала широке коло активістів і змогла згенерувати альтернативний порядок денний для країни. Важливо, що сталося це у взаємодії з міцним громадянським суспільством, яке згуртувалося навколо ідеї про загальнонародний референдум стосовно нового суспільного договору, в центрі якого ідея глибокої децентралізації.
Бачення модернізаційних змін
«VIII Зимова Студреспубліка» подарувала нам не лише глибокий аналіз реальних проблем, але і розробила бачення модернізаційних змін, які необхідно впроваджувати в Україні. Розділимо напрацювання на два напрямки: соціально-економічний і політичний.
1.Соціально-економічна система
Розробка змін у соціально-економічній системі базувалися на соціально-орієнтованих поглядах і розроблялися в ігровій групі «ліві». Так, основною несправедливістю, яка домінує в суспільстві зараз, було названо фактичну відмову від права на додану вартість продукту для найманих робітників, які його, власне, виробляють, для вирішення цього протиріччя було запропоновано цілу низку дій:
найманий робітник має бути соціально захищеним (оплачувані відпустки, лікарняні, пенсійне забезпечення тощо);
для реального захисту робітників має бути створений спеціальний профспілковій фонд, який отримуватиме обов’язкові платежі від підприємства та розраховуватись узалежності від обороту компанії, наприклад, 1% від обороту – профспілкам;
для справжнього вивільнення робітників необхідно забезпечити максимально прості можливостідля ведення підприємництва. Процедури реєстрації приватного підприємця та малого підприємства мають бути дуже простими, держава має надавати безкоштовні послуги щодо супроводження малого бізнесу, наприклад, бухгалтерські та юридичні послуги, тобто кожен столяр має розуміти, як стати підприємцем, мати доступ до необхідних ресурсів (у т.ч. фінансових) і не мати клопотів із адмініструванням;
середній бізнес має відбуватися на кооперативній основі, асоціації малих та/або середніх підприємств мають мати доступ до будь-яких тендерів, що проводить державна та муніципальна влада;
великі підприємства мають бути обмежені у своїх правах:
1. недопущення монополій, природні монополії мають чітко регулюватися місцевою владою та громадою або передані в державну чи комунальну власність; 2. жорстко контролюватися щодо експлуатації природних ресурсів і відповідати екологічним вимогам; 3. забезпечувати соціальні стандарти працівникам та фінансувати профспілки; 4. система контролю ліквідації виробництв, що призводять до соціального вибуху, наприклад, ліквідація містоутворюючих підприємств.
2. Політична система
Необхідно запровадити справжню демократію, подолавши олігархію, для цього здійснити низку інновацій, серед яких:
запровадження двопалатного парламенту, у якому друга палата буде складатися з громад, які об’єднаніпо територіальній, професійній або іншійознаці. Громади мають право законодавчої ініціативи та право вето щодо законопроектів, які прямим чином стосуються інтересів громад;
для національних ЗМІ має бути введено обмеження щодо кількості власників, наприклад, не менше 7 власників для національного ЗМІ;
обмеження суми фінансування партій для юридичних і фізичних осіб, ут.ч. пов’язаних, запровадження публічної звітності доходів і витрат партій; запровадження системи реального контролю витрат під час виборчих кампаній, ут.ч. оплати праці агітаторів і штабних працівників.
Головний висновок: або ми зосереджуємося над здійсненням справді радикальних змін у країні, або на нас очікує Майдан, його деструктивне придушення і повний занепад держави. Часу залишилося обмаль.
