«Якщо постане питання брати на себе відповідальність — ми візьмемо!»

Це стверджував Павло Вікнянський, перебуваючи 7 лютого 2014р. у прямому ефірі телеканалу «112 Україна». Публікуємо найцікавіше з розмови лідера республіканців і ведучих уранішнього ефіру Антона Середи та Наталії Тихопій.

Антон Середа: В нашій студії вже з’явився перший гість. До нас завітав Голова громадської організації, всеукраїнської громадської організації «Студентська республіка» Павло Вікнянський. Павло, доброго ранку Вам!

Павло Вікнянський: Доброго ранку.

Антон Середа: Як Вам, от, взагалі ті дискусії, ті баталії, які відбуваються у Верховній Раді. Скажіть, було б класно, якби замість тих 450 депутатів набрати студентів із «Студентської республіки»?!

Павло Вікнянський: Я переконаний, що український політичний клас має дуже низьку якість через те, що у нас люди не мають адекватної політичної культури і не володіють вправними інструментами для її застосування. Необхідно не тільки мати гарну освіту та постійно навчатися, але й брати участь у певних практичних заходах. Одним із таких практичних інструментів в Україні є вже давно «Студентська республіка».

І в своїй тезі Ви абсолютно праві, як це не сміливо звучить. Треба обнулити всю політичну еліту України. Що це значить? Заборонити балотуватися на наступних президентських, парламентських виборах усім керівникам політичних партій, які є в парламенті. Хай прийдуть ті люди, які за ними, — я думаю, що вони розумніші; хай за ними — ще нові люди, а там вже поряд і нові політичні сили.

Наталія Тихопій: Пане Павле, це ілюзія, тому що у депутатів, які не зможуть, у них є діти, яких, власне…

Антон Середа: …яких вони влаштують у вашу «Студентську республіку».

Павло Вікнянський: Хай приходять!..

Наталія Тихопій: Правонаступність влади, якщо так можна сказати. Мабуть, у парламентській державі такого поняття нема, але в Україні реалії такі є, спостерігаються.

Павло Вікнянський: Я впевнений, що це переборюється тільки через практичну політичну дію: але треба розібратися, що ж таке політична дія? Це просто як конкуренція в клубі «Що?Де?Коли?» або в КВНі: хто краще вправляється з вербальним? Або все-таки політична дія — це конкуренція політичних стратегій і програм? Якщо ми будемо говорити про конкуренцію політичних стратегій і політичних програм, ок, нема питань, нехай чийсь син або донька так само їх пропонують. Ми будемо сильніші!

Антон Середа: А Ви б, ну, не хотіли б або можливо задавались питанням того, щоб провести якусь відкриту дискусію між студентами і політиками? Ну, чи робили Ви це? Чи звертались до них? І чи не бояться вони це робити?

Павло Вікнянський: Я дякую за питання, дуже слушне. Як тільки в Україні розпочалися ці суворі події ми запросили до діалогу в форматі громадянського круглого столу керівників усіх політичних сил, представників влади — на жаль, окрім експертного середовища, найкращих українських експертів жоден із діючих політиків не мав сил і рішучості, для того, щоб прийти.

Антон Середа: А чому вони від вас приховуються: вони вас бояться чи просто, ну, не вважають «Студентську республіку», студентство взагалі такою рушійною силою, до якої потрібно прислуховуватись?

Наталія Тихопій: Нащо виховувати собі конкурентів, Антоне!

Павло Вікнянський: Бо багато наших активістів, так сталося, по обидві сторони барикад, і, слава Богу, що вони займають розважливу, розумну позицію, не деструктивну, а ту, яка спрямована на збереження громадянського миру і соборної солідарної України.

А чому приховуються – дуже слушне питання. Як їм краще вести дискусію? Коли ти (тобто він) – начальник, а ми – «піонери»… У нас же є рівний, раціональний діалог. Немає якихось погонів, орденів — ти вимушений спілкуватися напряму. Більше того, так може статися, що ти — студент або молода людина, молодий підприємець і розумніший за політика.

Наталія Тихопій: Якщо говорити про фінансування, хто фінансує «Студентську республіку»? Це ви існуєте при якихось конкретних політичних силах?

Павло Вікнянський: Так, ми існуємо при політичній силі, яка називається… Студреспубліка, і я абсолютно пишаюся тим, що ми є унікальна в Україні структура. Ми знаходимо кошти самі для себе, і переважна більшість нашого кошторису на рік, який публікується кожен рік на нашому сайті, складають внески самих учасників.

Антон Середа: А от тут більш детально. Ви сказали, що так, дійсно, політична сила – «Студентська республіка». Тобто «Студентська республіка» із громадського об’єднання може піти в політику? Тому що я пам’ятаю «Студентську республіку», коли я навчався в університеті, де я брав активну участь у діяльності цієї організації — було досить цікаво. І ще тоді розглядалось питання, що було б класно, аби студенти сформували ініціативу, щоб студентські інтереси були представлені скрізь, де тільки можливо.

Павло Вікнянський: Я вам відповім так: на цей час ми – це не тільки студенти, вже виросло ціле покоління людей, які пройшли крізь Студреспубліку. Для них це важливий період у житті, і не тільки як емоція, але й як певна цінність, як спроба змістовної роботи. Коли в Україні немає відповідальних політичних сил, не треба боятися  виголошувати, що є така річ, яка називається «відповідальність». Якщо постане питання брати на себе відповідальність — ми візьмемо!

Наталія Тихопій:  Ага, тобто Ви не виключаєте можливість політичної сили?

Павло Вікнянський: Абсолютно!

Наталія Тихопій: Зрозуміло. Ви сказали про те, що є кошторис, і ви його оприлюднюєте. Могли б назвати кошторис на 2013 рік?

Павло Вікнянський: Більше 500 тис. грн. у нас був прихід коштів за рік.

Наталія Тихопій: Від учасників?

Павло Вікнянський: Більшість від учасників, частково бізнес, допомога провідних українських (для нас дуже важливо, щоб це були саме українські!) фондів. Ми охоче працюємо з іноземними структурами, але переважно ті партнери, які в нас є — українські, зокрема, фонд видатного українця Богдана Гаврилишина. Є багато партнерів на рівні наших регіональних осередків.

Антон Середа: Чи намагався хтось із політиків придбати? Давайте називати речі своїми іменами. Тобто політики, які б сказали: «Ми вас будемо фінансувати, і ваша структура нам подобається, ми вас будемо використовувати для своєї політичної сили». Чи вам були такі фінансово-політичні пропозиції?

Павло Вікнянський: Було б дивно, якби їх не було. Якщо ми є самостійна структура, більше того, вже не тільки наші амбіції, а й можливості сягають рівня не просто щорічного проведення найбільшої громадської програми в Україні, але й задач щодо соборної самостійної України, яка має бути серед країн-лідерів не тільки в Європі, а, як це не здається фантастичним — у світі!

Специфічно звучить, коли ми говоримо: «Ось, Президент полетів у Сочі, вирішувати якесь питання». Так само говоримо: «А ось, ми прирівнюємо до чого нашу національну валюту? До американського долара». Шановні, ми постійно рівняємося на якісь зовнішні параметри! Принаймні, це треба рефлексувати… Так,  це  є об’єктивна реальність, треба на це зважати, але, при цьому, зважати як доросла людина, а не просто, що «так є, і так воно завжди має бути». Може бути інакше!

Наталія Тихопій: Хто з ваших учасників… ну, «Студентська республіка» — це не однорічний проект, якщо Антон розказував, що він теж брав участь…

Антон Середа: А я вже пенсіонер майже!

Наталія Тихопій: …хто з окремих політиків є вихідцем із «Студентської республіки»?

Павло Вікнянський: Досить багато людей, переважно на регіональному рівні, список великий.

Наталія Тихопій: А в парламенті є?

Павло Вікнянський: Є вихідці з Республіки, люди, які були або серед організаторів, або брали участь у різноманітних етапах, вони іноді підтримують зв’язок із нами, з місцевими організаціями, коли треба можуть надати допомогу.

Антон Середа:  Це, маються на увазі, і спікери, які беруть участь і в різноманітних формах ігор із державотворення, тобто ті, хто через себе пропустив цей дух.

Павло Вікнянський: Що таке Студреспубліка? Це є велика модель держави України, а на місцевому рівні — так само, окремої території, наприклад, Сумщини, Одещини чи, там, Закарпаття або Донеччини. Студреспубліканці моделюють, як ця держава може функціонувати, використовуючи різноманітні інструменти, в тому числі часто специфічні, які в Україні публічно табуюються.

Антон Середа: Дивіться, зокрема про варіанти того, як можна займатись державотворенням, як можна моделювати різноманітні системи. Я ж знаю просто, коли відіграється певний процес, ви робите висновки, їх тоді записуєте і дивитесь, як вони спрацьовують. От сьогодні йде переговорний процес. До переговорного процесу, нібито, йдуть, кажуть, Президент, представники Президента і три лідера опозиції. І, як бачимо, що починають вони якось активно домовлятись тоді, коли активно говорить вулиця. Студенти, на сьогоднішній день, ще такого активного слова, як чекали від студентів, ще не сказали. Чи не думаєте, чи можливо спрогнозуєте, коли підключаться студенти, щоб почати тиснути, як на опозицію, так і на владу? І який це може бути тиск? 

Павло Вікнянський: Я вам відповім словами нашого друга, американсько-українського професора Сергія Плохія, з яким ми робили минулого року відкриту лекцію в Могилянці та в Донецькому національному університеті. Він сказав так: «Той, хто формулює питання, той на 75% виграє дискусію». Зараз не студенти, не молодіжні організації, взагалі не громадський сектор України формують порядок денний — його формують, давайте будемо відвертими, олігархи та т.зв. політичний клас, ті люди, які обслуговують олігархів.

Антон Середа: Політики, які вже були у владі.

Павло Вікнянський: Вони майже всі вже були у владі, а ті, хто не був у владі, прямо з нею працював — не треба обманювати. Вони, наприклад, були депутатами місцевих рад, у тому числі, у нас в Києві, отже мають так само нести відповідальність за те, що відбувалось за всі попередні 20 років. І це – ніяка не ілюзія, це — правда. Тому я кажу про повне обнуління еліти – в цьому нічого страшного немає. Досвід Грузії от же ж він, наявний! І не треба радикальних репресій і люстрацій – «колишні» люди йдуть у запасник, «збоку» радять, допомагають, підтримують, фінансують, якщо треба, але моральну та політичну відповідальність, — хай несуть нові люди. Не треба цього боятися!

Антон Середа: Ну, знаєте, час все-таки шукати якісь виходи, тому що студенти, все-таки, сказали своє слово, і змусили, нарешті, і опозицію, і владу домовлятися. Тому що Платон казав, що, ті, хто достатньо розумний, щоб не лізти в політику, взагалі, потім під впливом тих, хто «глибше», ніж вони. Тому — який термін, коли студенти почнуть активно висловлювати свою позицію? Я не кажу мітинг, я не кажу через вулицю, тому що є «Студентська республіка», студентські профкоми, організації студентів, на сьогоднішній день людей, які народились в Україні. Я маю на увазі і Схід, і Захід; людей, які люблять цю державу, людей, у яких немає ностальгії по Радянському Союзу і по розвалу Радянського Союзу; і ті люди, які б хотіли бачити центральноєвропейську сильну країну, саме про цих людей! Як Ви думаєте, через які важелі, через що вони можуть почати впливати? Тому від демагогії – до справи.

Павло Вікнянський: Ми проводимо наприкінці зими і на початку весни нашу традиційну «Зимову Студреспубліку», яка є всеукраїнським заходом, і відбудеться в Карпатах, де ми будемо працювати над темою: «Наступний крок (для України та світу)». Ми хочемо напрацювати новий порядок денний для України, як політичний, так і щодо реформування з точки зору економіки. Бо виходити на перемовини, як я вже підкреслював, за чужими правилами – це однозначно програти. А, якщо це звучало не тільки, як питання, а й як пропозиція, — так, ми готові брати на себе цю відповідальність і проводити відповідну змістовну роботу. Підкреслюю, для цього має бути не тільки слово, але слово, підкріплене набором певних дій! Тобто має бути стратегія.

Наталія Тихопій: Пане Павле, ну, Ви знаєте, чесно, особисто скажу, я не зовсім поділяю, наприклад, ту думку Антона. З якого приводу?

Павло Вікнянський: Ви не брали участь у «Студентській республіці»? Ми Вас запрошуємо!

Антон Середа: Ні, в мене не оптимізм. Це просто аналіз того, що може ще статися.

Наталія Тихопій: Я в якому плані? Цей заклик, про зміну облич у політиці, я вважаю, це «голос волаючого в пустелі». Я поясню чому. Дивіться, що зараз відбувається в партіях, я буду говорити і про владні, і опозиційні. Прихід молодих політиків, не рівня студентів, це політики, яким, нехай, за 30 — кожного разу це означає витискування політиків старої формації. А політики старої формації не хочуть витискатися. І ми бачимо, навіть, протистояння в одній відомій партії, де зараз прихід політиків нового формату, яким, там, за 30, спричинює протистояння тих, кому не за 30, кому вже, наприклад, за 50 і 60. Як Ви бачите собі прихід студентів, якщо всередині партії ті, хто є, розібратися не можуть? Хто їх туди пустить? Хто допустить їх до цієї годівнички? Да ніхто їх не допустить! І ці заклики — вони ні до чого!

Павло Вікнянський: По-перше, я Вам хочу сказати так: до годівнички і не треба йти. Звісно, що туди не пускають — і ми туди не йдемо. Наступне, для того, щоб країна нормально працювала, треба створювати інфраструктуру, яка дозволить «харчуватися» всім нормально і адекватно, і, як кажуть, не боротися за доступ до корита. Наступна річ, як казав Макіавеллі, владу ніхто ніколи не дає — її тільки беруть. Ми переконливо виступаємо за виключно конституційні способи вибору цієї влади. Але це не значить, що не треба за неї боротися. Коли ти владу отримуєш, треба розуміти, що з нею робити. Треба пропонувати і формувати нові змісти. На жаль, в Україні практично ніхто, навіть із молодих політиків нові змісти не несе. Ми готові їх нести, більше того, вже декілька років працюємо над Стратегією-2050 для України.

Антон Середа: Скажіть, от завдяки «Студентській республіці», тим програмам, які ви там розглядали, розглядали ви питання: яке було б оптимальне управління державою в Україні зараз? Зараз ведеться дискусія у Верховній Раді України. Комуністи кажуть: «Давайте знімемо Президента, щоб в нас не було Президента»; опозиція: «Давайте повернемось до Конституції редакції 2004 року, з обмеженими правами і обов’язками Президента, і збільшимо відповідальність парламенту». Ви розглядали, взагалі, систему правління державою?

Павло Вікнянський: Так, ми розглядали це питання, і не раз, при чому системно, по відношенню до об’єктивної історії, в якій опинилась Україна. Наша відповідь — має бути справжня, реальна демократизація, яка має ґрунтуватися на душе широких правах місцевого самоврядування, яке в нас нехтується. Кожна з партій, яка бореться за владу, перед тим як перемогти на виборах, у тому числі й опозиція, декларує максимальні права місцевого самоврядування. А що вона робить, як тільки приходить до влади? Вона ще більше звужує місцеве самоврядування.

Наступна річ: ви знаєте, ми думаємо, мріємо про Україну як про країну, в якій хочемо жити: будинок, подвір’я якесь, мабуть, садок, гарні сусіди. А можна ж інакше думати… ось як зараз в Україні: думаємо, щоб зняти готель, швиденько десь переночувати, а далі – буде видно. Оце – неправильна постановка питання. Я всіх закликаю, щоб усі думали про Україну як про дуже гарний будинок! 

Антон Середа: Ну що ж, на цій оптимістичній ноті ми ставимо три крапки… Дякуємо Вам!

Автор: Прес-служба Студреспубліки