Вже дуже скоро десятий, ювілейний фестиваль «Студентська республіка»! За 10 років багато чого змінилося, дещо зникло, дещо з’явилося… Але суть мульти-фестивалю та ж сама – це наймасштабніша подія в житті українського студентства!
Володимир Олексійович Крутько – голова всеукраїнської молодіжної громадської організації «Студентська республіка» розповість з чого ж все починалося…
Яку кінцеву мету ставили перед собою організатори, придумуючи гру 10 років тому?
Ну по-перше, дати молоді навички участі в суспільному житті, розуміння тих громадсько-політичних процесів, які відбуваються в суспільстві: як, до чого, чому так відбувається, від чого це залежить. Також дати навички і розуміння діяльності демократичного суспільства, коли влада формується знизу, мається на увазі, коли люди можуть впливати на формування влади. Дуже важливо було для нас, щоб молоді люди, студенти зрозуміли ці механізми, як це все працює. І власне, я думаю, що Студентська республіка вклала свою частку в те, що Україна розвивається, як демократична держава.
Із чого починався всеукраїнський формат? Яким був перший фінал? Що змінилося з тих пір?
Вперше фінал ми провели в 2004 році. Яка була особливість? Це був новий крок для молоді. Наприклад, ті студенти, що їхали на фінал Студентської республіки, вони взагалі не знали, що відбуватиметься. І в цьому, до речі, була одна із важливих запорук успіху Студентської республіки 2004 року.
Також в ті часи, ви знаєте, що це було напередодні президентських виборів 2004 року, країна вимагала змін. Тому на тій Студентській республіці, протягом гри ми максимально намагалися наблизити ситуацію на до того, що відбувалося в Україні: адміністративні ресурси, корупція, репресивний апарат діяльності уряду та інше. І саме тоді ми побачили праобраз майдану, який був пізніше. Ми тоді ще не розуміли, що це дійсно буде. На грі нам вдалося взяти ту ситуацію під контроль, тобто не довести її до такого абсурду, як це відбувалося осінню-зимою 2004 року. Але настрій суспільства тоді проявився. І в цьому, звичайно, була особливість Студентської республіки.
Хто з активістів Республіки зміг досягти професійних вершин за межами гри?
Ви знаєте, головне, що багато лідерів Студентської республіки змогли більше розкритися і самореалізуватися. Деякі молоді люди, наприклад Іван Слободяник, Дмитро Кулібаба, створили Всеукраїнську студентську раду при Міністерстві освіти. Зараз це дозволяє студентам вибудовувати якийсь діалог із Міністерством освіти. Дехто став радником міністра у справах сім’ї та молоді, наприклад Станіслав Куценко. Дехто себе само реалізовує в бізнесі. Тобто люди не втратилися в цьому житті і зараз будують своє життя самі, бо вони само реалізовані як лідери. Також багато лідерів Студентської республіки стали депутатами місцевих рад.
Малопомітна суспільна діяльність протягом останніх СтудРеспублік є результатом нецікавої гри або характерною рисою нецікавої молоді?
Коли суспільство вимагає якихось кардинальних змін, це сприяє мобілізації людей. А коли суспільство розвивається не так добре, але більш-менш у тому напрямку, в якому суспільство вважає за потрібне, що воно має розвиватися чи прості люди вважають, тоді кількість людей, задіяних в громадсько-політичних процесах, зменшується. Я думаю, що в даному випадку Студентська республіка також відображає настрій українського суспільства. Є якась апатія серед простих людей в Україні, це таке ставлення до тих політичних процесів, що відбуваються в Україні. Особливо це ми бачимо на статистиці відвідання останніх виборів. В якійсь мірі це пов‘язано з розчаруванням людей стосовно „помаранчевих лідерів”. Але також ніхто не зможе заперечити, що Україна розвивається. Відповідно на Студентських республіках це також проявляється. Люди починають само реалізовуватися в різних сферах не тільки в політиці чи громадському житті, а й у бізнесі, культурі, відкриваються якісь нові можливості. Тож ця енергія спрямовується в ці різні галузі життєдіяльності суспільства.
Також на останніх двох Студентських республіках ми намагалися все-таки з молоддю говорити про якісь цінності, позитивні речі. Але, чесно кажучи, мабуть, молодь ще не готова це сприймати й усвідомлювати. Краще сприймається, коли є криза. Тоді молодь про це може говорити. Але знов, коли суспільство більш-менш спокійно розвивається, то молодь важко розуміє, що означає свобода, як нею користуватися.
Кому належить бренд "Студреспубліка"?
Студентська республіка, як торгова марка, належить Всеукраїнській молодіжній громадській організації Народно-демократична ліга молоді (НДЛМ) і ТОВ «Студреспубліка». А є ще громадська організація «Студентська республіка», але так як вона створилася вже в результаті проекту пізніше, то вже до цього моменту авторські права були вже оформлені.
Чим займається всеукраїнська організація, яку Ви очолюєте? Які в неї формальні й фактичні відносини з аналогічною київською організацією?
Я очолюю Всеукраїнську Студреспубліку, а Студентської республіки, як громадської організації на рівні Києва ще не створено і не зареєстровано.
Є лише проект на рівні міста Києва, який організовують певні люди. Ставлення позитивне. Проект має відбуватися. Інша справа, що в цьому році він пройшов не вдало. По-перше, не відбулися вибори. По-друге, у Києві 200 тисяч студентів, а учасників було 80 чоловік, то це якось не серйозно. На Всеукраїнському рівні рішенням оргкомітету ми вимагали, щоб регіональних Студентських республіках були представлені хоч 50% вузів. А якщо порахувати, що від кожного вузу по 10 чоловік, то це 8 вузів. А в Києві близько 50 вузів, то це означає, що в повній мірі студентство Києва не було представлене. Це про зовнішні оцінки. Я не знаю чому так відбулося, як, не хочу шукати відьм, чи влаштовувати якісь конфлікти. Просто нейтрально кажу, що це є певні такі тенденції, що насторожують, щось було не допрацьовано….
Для організаторів фестивалю це все ще гра або вже стиль життя?
Я думаю, що для кожного члена команди це щось своє. Для когось це, можливо, гра. Для когось – самоствердження. Для мене це в якійсь мірі служіння для суспільства. В цьому немає пафосу, просто це та справа, яку я можу зробити для того щоб щось трохи змінювати в житті.
Що особисто Вам дала Республіка? Чому навчила?
Нових друзів, розширила кругозір та погляд на життя, адміністративний досвід, тому що організація такого заходу вимагає якихось навичок.
Також відкриття. Щоб ми там не говорили і не називали себе новим поколінням, але я усвідомив, що ми діти своїх батьків. Молодь є частинкою цього суспільства. Нам притаманні і слабкості суспільства, ми не є кращими чи гіршими, ми такі, які є, такі, якою є Україна. Ми частина суспільства. Ми не можемо говорити, що ми будемо, є, чи станемо кращими керманичами, управлінцями держави в майбутньому. Наш розвиток може відбуватися тільки поступально разом із українським суспільством.
Якою повинна бути країна «У», щоб Ви пишалися українським громадянством?
Ну я і зараз, не скажу що не пишаюся. Я ціную своє громадянство. В мене немає бажання виїздити на заробітки закордон. Я хочу будувати майбутнє України саме тут, робити її кращою і жити тут.
Я хочу, що Україна була в тих кордонах, в яких вона є. Хотів би, щоб Україна була вільною країною, де кожна людина могла знайти своє місце під сонцем, самореалізуватися, щоб ми були демократичним суспільством. Хочу, щоб Україна була міцною економічно державою з гарними дорогами, з багатими людьми, де у простих людей були б свої будинки, добротні автомобілі. Я бажаю, щоб Україна була також сильною у військовому значенні, із сильною армією, озброєною за останніми стандартами. І хотів би, щоб Україна при цьому ще залишалася розвинутою соціальною державою, щоб українці мали в серці й душі цінності, щоб ми цінували родину, щоб не були байдужими до страждань інших людей, щоб відповідально ставилися до власного життя і життя навколишнього світу, до природи, щоб думали і про екологічний аспект України і суспільства.
Багато менеджерів рекомендують лідерам українського суспільства будувати команди сімейного типу, тобто зі спільними інтересами та відпочинком. Як Ви до цього ставитесь?
Серцевиною будь-якої команди мають бути цінності. Коли люди об’єднуються спільними цінностями, ставленням до чогось, то вони мають спільну мету. Тільки в такому аспекті вони можуть бути ефективними й успішними.
І останнє питання. Повертаючись до Республіки: якою Ви її бачите через 5 і 10 років?
Хороше питання. Через десять це величезних студентський, молодіжний проект, де будуть представлені більше 50% студентів України. Це буде фестиваль де буде близько 4 тисяч студентів, і можливо, він буде відбуватись не 3-4 дні, а довше. Так би хотілося.
