Майже рік, як словосполучення «політична криза» стало невід’ємним, коли йдеться про Україну. Але що таке криза? Чи варто її боятися?
Коли влітку 2004 року на першій всеукраїнській Студентській республіці (СР) у Криму з’явився прообраз Майдану, ми й уявити не могли, що подібне відбудеться в Україні. Коли в минулому 2006 році на третьому фіналі Студентської республіки розгорнулася політична криза, це знову стало несподіванкою. Однак через півроку, після відомого указу Президента від 2 квітня, все стало на свої місця. Але по порядку…
Отже, Студентська республіка — це студентська країна, незалежна й суверенна, яка з усіх боків межує з великою і могутньою країною У (Україна). Студреспубліка має свій уряд, парламент, верховний суд, національний банк тощо. Минулого літа під час Студентської республіки розгорнулася політична криза. За законом СР у виборах студентських президента і парламенту могли брати участь лише студенти, обрані у своїх регіонах членами магістратів і мерами регіональних республік, а голосувати могли навіть ті студенти, котрі приїхали в групи підтримки. Перший скандал розгорівся через звинувачення деякими політичними силами Юлії Струк у тому, що вона незаконно отримала громадянство й не має права балотуватися на посаду президента. Посипалися скарги до верховного суду, котрий звинуватили в політичній заангажованності (вам це знайоме, чи не так?). Звинувачення лунали з боку прихильників Струк. Але тиск на суд відбувався з обох сторін. Врешті-решт верховному суду Студреспубліки довелося прийняти «політичне» рішення і допустити Струк до участі у виборчому процесі. Це був перший компроміс, якого дійшли завдяки достатньому впливу й авторитету членів суду.
Другий скандал виник через фальсифікації волевиявлення виборців. На посаду президента балотувалися 4 кандидати: Павло Краснобрижний із Дніпропетровська, Руслан Поліщук із Харкова, Юлія Струк з Чернівців і Фарад Тинчурин із Криму. В першому турі перемогла Струк, а другим був Краснобрижний. Під час підрахунку голосів було встановлено факт фальсифікації. На екстреному засіданні парламенту Студреспубліки особа, яка організувала підтасування голосів, визнала свою провину. Після цього у студентській країні розгорілися гарячі дебати — що з цим робити?
Активним гравцем під час усіх цих подій був Олексій Чорний, президент СР, обраний у 2005 році. Політична сила, що підтримувала Юлію Струк, вимагала визнання виборів дійсними, але багато хто з цим не погоджувався. Парламент республіки ініціював проведення «круглого столу» з метою вирішення ситуації, що склалася. Але це була лише спроба, тому що представники партії БЮСТ, які підтримували Юлію Струк, залишили засідання. Тобто консенсусу так і не досягли. Були там і провокації — спікер парламенту, прихильник Струк, намагався заарештувати діючого на той момент президента Чорного, але завдяки учасникам Студреспубліки та зовнішньому тиску це не вдалося зробити. Однак у підсумку «круглий стіл» виробив рекомендації, що сприяли вирішенню кризи. В ті хвилини здавалося, що Студреспубліка на межі появи диктатора. На вулицях столиці з’явилися «махновці», які доводили цю кризову ситуацію до фарсу. Але ключовим при вирішенні кризи стало прийняття рішень парламентом — змін до законів. На засіданні парламенту були внесені зміни в закон про вибори президента Студентської республіки, відповідно до якого всі люди, що приїхали в групах підтримки, позбавлялися права голосу. Також прийнято рішення про проведення другого туру виборів, у якому брали участь лише двоє кандидатів — Юлія Струк і Павло Краснобрижний. За підсумками голосування в другому турі перемогу одержав Краснобрижний.
За результатами парламентських виборів Студентської республіки перемогли 3 сили: 6 мандатів одержала партія Індепендент (Пінчурин Фарад, Курдубов Денис, Гуриненко Вадим, Кудря Олена, Романцова Саша, Хромих Олена), 4 — БЮСТ (Соколов Антон, Струк Юлія, Плаксин Віктор, Куликов Олександр), 4 — партія Свіча (Перетятко Ксенія, Домопол Олександр, Окрема Олександр, Дячков Олександр). Загалом партія БЮСТ через образи лідера Юлії Струк дуже нагадувала БЮТ та Юлію Тимошенко. Але якщо говорити про дії та результати, то це швидше Партія регіонів. Янукович також має сильну харизму. Але хоч би як там закінчилися вибори, у багатьох присутніх під час гри постало питання легітимності новообраних органів влади, передусім через те, що правила гри змінювалися під час самої гри.
Цікавим є і той факт, що учасниками цих подій стали приблизно 10% громадян Республіки. Інші брали участь у фестивалях, спілкувалися, проводили час на морі й не розуміли, що відбувається і за що воюють? Так само і громадяни країни У не розуміють суті подій і займаються своїми справами — працюють, відпочивають і, мабуть, правильно роблять.
Отже, висновки. Перший висновок, який ми можемо зробити для країни У (України), члени Конституційного Суду мають відповідати таким критеріям: бути впливовими та авторитетними людьми з добрими професійними навичками.
Другий висновок: вихід — компроміс і нові вибори, хоча мусимо бути готовими до того, що компроміс повною мірою знайдено не буде. Постане питання легітимності новообраної Верховної Ради. До речі, першим прикладом в українській історії принесення в жертву легітимності в ім’я вирішення кризи, якщо пам’ятаєте, було переобрання спікера Олександра Ткаченка на Івана Плюща.
Висновок третій: процеси, які відбуваються в Україні, більшою мірою є об’єктивними. І хто б не був гравцем — цей шлях Україні довелось би пройти. Інша річ — як це зробить українська громада. Отже, будь-який розвиток не можливий без кризових явищ. Їх існування свідчить про те, що суспільство розвивається, живе і змінюється. Криза — це зміни, а зміни — це завжди ризик і невизначеність! Наше завдання — зробити зміни позитивними й конструктивними. Це дозволить Україні перейти в новий формат, мати нове обличчя.
