Давні греки вважали, що демократія – це влада народу, така думка існує і сьогодні. Але краще сказати, що демократія – це процес, а тому відмежовується від будь — якої однозначності. Це рух, соціальний і політичний за здійснення певних цілей та ідеалів.
Одним із головних принципів демократії є забезпечення свободи громадян. Ця свобода має два аспекти (Б.Констан). Політична свобода – право активно і безпосередньо брати участь у колективному здійсненні влади, тобто у публічному житті. Саме це було характерним для республік Ст.Греції і Ст.Риму. Але маючи політичну свободу, людина не знала особистої громадянської свободи, була повністю підпорядкована владі всього суспільства. Тепер цю проблему вирішує лібералізм демократії, піклуючись про ряд особистих прав.
Варто зазначити дві інтерпретації слова „свобода” у Н.Боббіо. Перша – свобода як право людини не бути зобов’язаною здійснювати певну дію. Це передбачає резервований за індивідом простір, який не може бути ніким зайнятий – ні іншими суб’єктами, ні державою. Тобто кожна людина є системою ( має свої особисті думки, принципи, життєві орієнтири, цінності. Для тих, хто не погодиться – біологічна система у будь — якому разі.) Ця людина існує в певних рамках, що породжені її особистою свідомістю, тобто існує в центрі свого мислення, яке замикається у коло навколо людини. У різних людей – різні рамки свідомості, тобто різні діаметри кіл, в яких вони існують. В свою чергу, людина-система існує більшій системі – соціум, держава, планета…
Друга інтерпретація слова – свобода як обов’язок людей підкорятися тільки законам, у розробці яких вони самі беруть участь. Ми сприймаємо тільки ті смисли, які вже є всередині нас, інші — ми свідомо відкидаємо. Існуючи, людина посилає свої думки, інші результати своєї свідомості у середовище (суспільство) та отримує їх вже екранованими особисто собою та суспільством, тобто відбувається співставлення. Якщо ці дві отримані екрановані думки не збігаються, то виникає конфлікт всередині людини, саме цей момент є початком народження особистості. Або ж людина може ігнорувати ці виклики.
Замислюючись над отриманим, основний пласт смислу стає особистим. Так людина розширяє рамки своєї самосвідомості (коло навкруги неї стає ширшим). Це є розвиток свого ”я”, розвиток особистості. Як бачимо, він невичерпний. То навіщо замикатися в собі, бути і далі несприйнятливим, якщо нас щось не влаштовує?
Кожна людина народжується з природною гідністю, переданою поколіннями, а життєві орієнтири, життєву позицію вона набуває в процесі свого життя. Люди, вважав Б.Спіноза, свідомо поступаються частиною своєї природної свободи і згоджуються підкорятися верховній владі і сукупній могутності всіх. Проте треба пам’ятати про центральну ідею ліберальної демократії – здатності простих людей управляти собою.
Дж.Локк підкреслював, що добровільна політична спільність людей покликана надійно забезпечити природні права, рівність і свободу, захист особи та її власності. Більш того, згода людей — основа всякої законної влади. Це має бути спільнота – група людей, об’єднана за спільними інтересами.
А що таке народ? Сукупність людей, що проживають на певній території.
Звідси, що таке демократія? Влада народу, якої не існує.
Коли нарешті в українця прокинеться національна самосвідомість? Тобто усвідомлення спільнотою або окремою людиною своєї національної належності, що ґрунтується на самоідентифікації.
Адже тільки нація здатна побудувати демократію. Кожна нація будує свою особливу демократію. Українська національна ідея, ідея нової української філософії, нового українського мислення вже понесла свою хвилю…
P.S. Нація — 1) історична соціоетнічна, політична, духовна спільнота людей з певною психологією, самосвідомістю, спільними територією, культурою, мовою, економічним життям;
