У зимовій грі за темою «Оптимальна для українця модель соціальної взаємодії (громадські структури та політичні партії нового типу)» взяли участь із півсотні найкращих, найрозумніших і найактивніших представників із усіх куточків України!
Серед них були і студенти, і бізнесмени, і політичні консультанти, й ідеологи нових структур – словом, контингент підібрався цікавезний. І своїм знанням усі вони мали можливість поділитися, і чуже почерпнути, і нове вигадати.
Мальовничий куточок Карпат, селище Верховина, що на Івано–Франківщині, на чотири доби перетворився на центр розумової та навіть фізичної активності. Під час проведення ЗиСР-ІІ ми жили за чітким розкладом: від засідання до роботи у групі, від роботи у групі до прийому їжі, від прийому їжі до нового засідання.
Між іншим, у нас були так звані «релаксивні заняття», на яких хореограф із Чернігова Алла Савчук навчала учасників «Зимової Студреспубліки» працювати не тільки розумом, а й ногами. Зокрема, студреспубліканці спробували станцювати віденський вальс для виступу на фінальній частині проекту – вечірці у класичному, камерному стилі.
Також радувала республіканська газета «Хроніки», яку випускала Іра Тіщенко, Студпрезидент України 2009 року. У «Хроніках» все, що відбувалося, було описано у смішній та легкозрозумілій формі, були і кумедні фото, малюнки, карикатури. А коли ти зранку до ночі говориш зарозумілі речі, то якраз простих слів тобі трошечки не вистачає. Ось «Хроніки» і рятували нас від «надповного» занурення. Проте, воно все ж таки відбулося.
А до вечірки та фіналу гри треба було таки дійти… До цього нас чекали виступи на пленарних засіданнях, малювання різноманітних схем у Power Point та на фліп–чарті, питання від експертів та керівника гри, інтерактивні оцінювання виступу кожного за критеріями зрозумілості та доступності викладу матеріалу, його новизни, безкінечні розпиття кави, а, якщо пощастить, Red bull’а, і… сон, знову-таки кому пощастило.
Врешті–решт, говорили один з одним, зверталися за психологічними консультаціями до отця Антонія (Антона Рудого), радилися з Михайлом Мінаковим, Гнатом Коробко, Олександром Бланком, Русланом Хасановим, Олею Коваленко, Русланом Павленко, Олексієм Голубовичем, Тарасом Плахтієм, Оленою Бояркіною, Оленою Сибіряковою, Олександром Копилом. І вибудували основні типи структур соціальної взаємодії: громадську організацію «Студентська республіка», що працювала за схемою мережі без керівного ядра, «фабрику думки» та політичну партію нового типу.
Перемогу та визнання найкращою на теперішній час структурою одержав проект Студреспубліки, а учасники групи Максим Зевако (м.Чернігів) та Віра Андріюк (до речі, депутат Студпарламенту України, м. Івано-Франківськ), посіли, відповідно І та ІІ місця у проекті. Третю сходинку зайняв філософ, доктор наук Михайло Мінаков (м.Київ), вже згадуваний вище.
Та, як сказав в установчій доповіді керівник гри Павло Вікнянський: «У хорошій грі виграє кожен». Цілком з ним згодна і повністю впевнена, що абсолютно всі змогли отримати для себе те, для чого приїхали у Верховину 24-28 лютого 2010 року.
У зимовій грі за темою «Оптимальна для українця модель соціальної взаємодії (громадські структури та політичні партії нового типу)» взяли участь із півсотні найкращих, найрозумніших і найактивніших представників із усіх куточків України!
Між іншим, у нас були так звані «релаксивні заняття», на яких хореограф із Чернігова Алла Савчук навчала учасників «Зимової Студреспубліки» працювати не тільки розумом, а й ногами. Зокрема, студреспубліканці спробували станцювати віденський вальс для виступу на фінальній частині проекту – вечірці у класичному, камерному стилі.
Врешті–решт, говорили один з одним, зверталися за психологічними консультаціями до отця Антонія (Антона Рудого), радилися з Михайлом Мінаковим, Гнатом Коробко, Олександром Бланком, Русланом Хасановим, Олею Коваленко, Русланом Павленко, Олексієм Голубовичем, Тарасом Плахтієм, Оленою Бояркіною, Оленою Сибіряковою, Олександром Копилом. І вибудували основні типи структур соціальної взаємодії: громадську організацію «Студентська республіка», що працювала за схемою мережі без керівного ядра, «фабрику думки» та політичну партію нового типу.
