Чи можливо бути вільним у державі?!. Питання риторичне, проте відповідь на це питання в першу чергу потрібно отримати від самого себе, оскільки свобода для кожного з нас є ні чим іншим, як суб’єктивним фактором.
Отже починаючи аналізувати «Студентську республіку-2008» хочеться сказати, що за даними соціологічного дослідження, проведеного на Студреспубліці, на питання: «Чи можливо бути вільним в державі?» – 75% учасників вказали, що можливо, але не у всьому та не завжди. А на питання, «Що для Вас є свобода?» більшість учасників дали формальну відповідь, що свобода – це відповідальність…
Проте під час ОДГ, на жаль, на ці всі питання ми отримали зовсім іншу відповідь. Даючи учасникам свободу, ми отримали повний безлад серед учасників. Ставлячи рамку гри як свобода в державі – ми отримали розуміння учасниками гри свободи як «свобода – це те, що, як я хочу, так і роблю».
Як підсумок, ми отримали чітку відповідь на проблемне питання «Студентської республіки-2008»: людина може бути вільна в державі, а якщо більш точно сказати – людина має бути вільна і від держави. Якщо вийти з проекцією цього феномену на реальну українську картину, на мою думку, ми бачимо такий варіант: через постійні політичні сутички різних сил громадяни стали аполітичні і їм (громадянам) все одно доля країни. Звісно зі мною можна не погодитись, мовляв кожний з нас дбає про Україну, проте кожен з нас має дати собі відповідь, що конкретно він зробив для України.
Як часто показує практика «Студентської республіки», окрім амбіцій і розмов ніхто нічого не може і не хоче робити. Можна зробити припущення, що це в першу чергу є об’єктивний фактор, так як Україна понад 80 років жила, як то кажуть, в залізних рукавицях. Кожен із нас відчував або не відчував пряме маніпулювання та управління. І кожен з нас працював на країну. До речі, пишучі ці слова, згадується слова відомого філософа доби Середньовіччя Ніколо Маккіавеллі: «Людський розум здатний творити лише під тиском» (цитата взята з трактату «Государь (Князь)».
Розмірковуючи над «Студентською республікою», я роблю акцент на позицію учасників.
Нажаль, для учасників відповіддю на проблему є одне – а чому ми маємо це робити, чому ви самі це не зробили? І т.д. Коментуючи цю ситуацію, хочеться сказати одне. Слід згадати дві протилежні прислів’я – перше: «Моя хата скраю» – і це, на жаль є основною проблемою і ключовими словами нинішнього покоління, та «Якщо не я – то хто?». В останньому прислів’ї саме закладено принцип громадянського суспільства! Якщо не я – то хто! Дійсно, якщо кожен з нас буде турбуватися про проблеми держави, про проблеми будинку в якому він живе, про проблеми ближнього (Як гласять це нам християнські основи) – то в нас буде громадянське суспільство.
Перед тим як дійти до негативного фактору цього прислів’я, хотілось би згадати ще одне питання, яке протягом всієї Республіки не давало мені спокою, і на яке, особисто я, хотів отримати відповідь. Це питання звучить так: «Чому в інших країнах кожен дбає про кожного (звичайно, це питання звучить в узагальненому вигляді)». Візьмемо, наприклад, Францію, там, якщо хоча б одному робітнику не виплатять заробітної плати, чи обмежать його права, кожен готовий відстоювати право цього робітника. І саме це, на мою думку є умовою держави, як колективного договору, а не апарату примусу. І знову я повертаюсь до цього питання і отримую відповідь: В Україні люди не готові до свободи та демократії і, можливо на даному етапі розвитку країни, треба дійсно слідкувати словам Маккіавеллі.
А тепер розглянемо негативну сторону останнього прислів’я: «Якщо не я – то хто?». Ми отримали досить чітку відповідь – держава, прем’єр-міністр, міністри, оргкомітет, будь–хто, головне, що не кожен із нас. От це і найбільше лякає мене особисто! Тому що в країні, де здебільшого панує споживацький підхід до розуміння поняття держава – немає майбутнього!!! Розуміючи, що багато хто з Вас, шановні читачі цієї статті, можуть зі мною не згодитись, проте в більшості випадків, задаємо питання – чому хтось (президент, парламент, уряд) не роблять нічого, але ніхто не задає собі питання: що саме я зробив для своєї країни.
На цьому питанню я хотів би закінчити коротенький нарис щодо аналітики гри. Єдине на чому я хотів би акцентувати свою увагу – це відповідь на питання гри: «Так, людина вільна в державі і навіть більше, людина вільна від держави» І це показала гра на «Студентській республіці-2008».
Чи можливо бути вільним у державі?!. Питання риторичне, проте відповідь на це питання в першу чергу потрібно отримати від самого себе, оскільки свобода для кожного з нас є ні чим іншим, як суб’єктивним фактором.
