По гарячих слідах фіналу ХХІІ Студреспубліки-2020 на тему «Надзусилля для прогресу та справедливості» говорили про пошуки альтернативи неоліберальній ортодоксії і чому для подолання «пропащої сили» та здійснення інноваційного прориву необхідні саме надзусилля. Програма «Громадська хвиля» транслювалася 1 вересня 2020р. одразу і на «Громадське радіо», і на «Українське радіо». Отже, для вас — стенограма прямого ефіру та лінк на аудіоверсію.
Простих зусиль недостатньо
Андрій Куликов: Павло Вікнянський, він очолює дуже цікаве таке молодіжне українське об’єднання, яке називається «Студентська республіка» або скорочено — Студреспубліка. […] У вас, наскільки я розумію, закінчився літній сезон?
Павло Вікнянський: Всіх вітаю! Абсолютно, так точно. І хочеться, щоби новий сезон нарешті всім приніс уже не тільки випробування, але й трошечки гарних новин. Хоча, враховуючи тему фінальної Студреспубліки (яку ми всупереч всьому проводили цього року) — «Надзусилля для прогресу та справедливості», це потребуватиме ще більшого зосередження від нас, від української громади, народу і, насамперед, від українського громадянина.
Андрій Куликов: А чому ж так прямо аж надзусилля?!.
Андрій Куликов: Ну а що ж позначилось сьогодні, в цьогорічний сезон? У що результувалися надзусилля Студреспубліки?
Павло Вікнянський: Передусім, в модельній частині обрана нова студентська влада — Студентський президент України та депутат(к)и Студентського парламенту України, які представляють різні регіони України, а новий Студентський президент, хлопець з Миколаївського університету ім. Петра Могили Рахмі Карабулут — дуже класний і перспективний, для мене це такий образ нової України.
Андрій Куликов: Павле, я перепрошую, коли Ви почали казати, що представляють різні, я так і подумав: різні політичні партії, — а це різні регіони…
Павло Вікнянський: А, це 100%!
Андрій Куликов: Так?
Павло Вікнянський: І це також. У нас немає там розділення. Вірніше, є ігрові політичні партії, які на відміну від умов у тій, дуже специфічній Україні, яку ми з вами спільно любимо, але розуміємо, яка вона в нас специфічна, і ось так живемо — у нас виключно можуть бути ідеологічні, із фокусом у майбутнє, [партії].
Революціонери таки посунуть неолібералів?
Й іноді, знаєте, вони навіть випереджають загальноєвропейські, загальносвітові тренди. І цього року в нас відбувся такий батл, змістовний і дуже глибокий, ідеологічний між мейнстримним неолібералізмом, який навколо нас…
Андрій Куликов: Слухайте, ну стільки англомовних просто запозичень: і батл у вас відбувся, і мейнстримні, що там, напрямки і т.д…
До речі, за результатами революції: […] вони підняли дуже серйозні протести. Цими протестами вдалося посунути те, про що нам в Україні зараз розповідають як «загальноприйняте», що буцімто немає альтернативи приватній власності, її треба поширити на державні об’єкти. Європа інакше вважає! Найбільші там — це державні банки, і нікого не дивує велика кількість підприємств із часткою державною власності. Треба акцептувати це!
Андрій Куликов: Ну, гаразд, приклад Британії?
Павло Вікнянський: А Британія, знаєте… часто-густо кажуть, що коли за консерваторів приватизували залізницю, — це дуже крутий приклад. Так, навпаки, в Європі сміються, тому що це зараз одна з найбільш відсталих в Європі залізниць. А люди на Заході, європейці, британці-лейбористи […] якраз дуже потужно виступають за те, щоби прості люди впливали на ситуацію, а не мільйонери. […]
Як олігархи та корупціонери узурпували українську владу
Андрій Куликов: Павле, а все ж таки, ну дорослі вже, здавалося би, люди, так? Студенти — гаразд, комусь, може, 16, але комусь вже і за 20, так, а все граєтеся в парламент, у президента і самі там кажете — якась модельна гра, так? Навіщо вам? Може, чимось серйозним заопікуєтеся?
А що [Студреспубліка] дає? По-перше, досвід. По-друге, це, знаєте, таке щеплення від цинізму — хоча би на певний час — є бо цей тотальний цинізм в українській політиці та й взагалі в українському житті, а хочеться побачити більше довіри, більше, коли люди обіймаються і потискають руку один одному, де експерт(к)и — не якісь відірвані від людей, які за олігархічні гроші повчають, що треба робити соціал-дарвіністські дереформи, а Дацюк, інші просунуті філософи ходять поряд з простими, звичайними студентами і можуть з ними обговорити, що завгодно, і допомогти розібратися в цьому дуже складному навколишньому світі, без посередництва «телебрехунця» і проповідників у Facebook. Це багато чого коштує.
Ще раз повторюю: абсолютно переконаний, що і Студентський президент, і Студентський парламент зараз би сіли у паралельні своїм — державні крісла, то якість управління навіть стала би кращою.
Андрій Куликов: А хто не дає?
Андрій Куликов: Павло Вікнянський, «Студентська республіка». «Громадська хвиля» — спільний проєкт «Українського» і «Громадського радіо». На телефон 0-800-750-490 додзвонилася людина з запитанням до Павла Вікнянського. Будь ласка, Ви в ефірі. Звідки телефонуєте? Ваше запитання до Павла.
Слухач: Доброго вечора, Андрію! Марко Ясновельможний, з Полтави. До пана Павла таке запитання в мене.
Скінчився сезон, summer moved on — але все-таки студенти про екзамени ніколи не забувають. Два маленьких екзаменаційних запитання: арифметика і англійська мова. За Вашими спостереженнями, знання англійської мови для студентів, наскільки допомагає в успішній кар’єрі? І арифметика: якщо зараз наша Україна, можна сказати, що ми на нулях, коли ж ми все-таки вийдемо на одиничку? Коли ми побачимо ясновельможного пана гетьмана на цій посаді? Ваша кандидатура? Дякую Вам за відповідь.
Павло Вікнянський: Дуже дякую за круті запитання. Я Вам так би сказав, що Україна зі зрозумілих причин більше зараз вмонтована в загальносвітовий ансамбль, і дійсно, з англійською все набагато краще, ніж, можна порівнювати, це було 5–10 років тому. З іншої сторони…
Андрій Куликов: Але гірше з німецькою, французькою, іспанською.
Павло Вікнянський: Так точно.
Андрій Куликов: Я вважаю, що ми дуже багато втрачаємо, коли перемикаємось здебільшого на англійську.
Павло Вікнянський: Про це і хотів сказати. […] Гірше стало з приводу розуміння великих, світоглядних концептів. Ну, банально, чим відрізняється — це раніше знали — марксизм від лібералізму, і які різновиди всередині є. У цьому будь-яка освічена людина мусить розбиратися і достатньо в деталях, вже не кажучи, розрізняти чим анархо-синдикалізм відрізняється від анархізму батьки Махна. Хоча і це бажано було би.
«Правда і свобода завжди перемагають — хоч і не одразу!»
Андрій Куликов: Нестора Івановича. Слово «батька» зараз… [сміються]
Павло Вікнянський: …у Білорусі точно дискредитовано.
Андрій Куликов: …трохи дискредитовано.
А що стосується гетьманів… Мусимо цю нашу інфантильну тягу до того, що прийде якийсь месія і всіх нас врятує, забути назавжди. Ми як європейці мусимо тут усвідомлювати себе як відповідальні громадяни, підтримувати інших, демонструвати солідарність і вибудовувати якраз не системи, де замикається на одній особі, а вибудовувати систему, де є транспарентність, де є колективність — усвідомлена, розумна колективність. Де люди спільно приймають рішення, бажано — консенсусно. І де такі ситуації, коли ОМОН, «Беркут» чи внутрішні війська під яким би не було приводом б’ють власних громадян, будуть унеможливлені назавжди. […]
Ми віримо в це, ми будуємо таку Україну, і знаємо, що коли ми на це кладемо наші життя і докладаємо таких надзусиль, то це точно вдасться. […]
Слухач: Доброї ночі! Мене звать Олєг, місто Лубни. У вас в разговорі була така тєма, шо государствєнне управлєніє лучше, чєм частне. Я би поспорив би: дєло в том, шо давайтє примєр Ілона Маска — ведь це часний сєктор, і наскіки може продвигать це. У мене такий вопрос.
Андрій Куликов: Дякуємо.
Поки всі ті активіст(к)и, які раніше пригали, бігали і що завгодно робили, поховалися, як ті кроти, під час суперкризи та коронавірусної пандемії, то в нас відбулося 7 регіональних етапів Студреспубліки, а потім ще фінал. […] Ми зі всієї України поприїжджали, дехто, як от із Чернівців, автобусом.
Андрій Куликов: Павле, з цілої України — а з окупованих територій?
Павло Вікнянський: З різних. Зрозуміло, почасти не афішуємо, бо це небезпечно просто. Але для нас абсолютно принципово, [щоб була вся Україна]! Більше того, серед цих 7 самородків, з самих крутих наших регіонів, [які змогли провести «регіоналки»] цього року, в Сєвєродонецьку навіть Луганська обласна Студреспубліка відбулася, і деякі їхні представники/ці добралися, доїхали. Тим регіонам, де війна — окремий респект, це просто звитяга!
