Роль еліти та контреліти в революційних перетвореннях
По поверненню з фіналу Студреспубліки (тема — «Модель України в умовах нового світового порядку»), було домовлено провести рефлексійну розмову про саму подію, а також ситуацію в країні з філософом, експертом Студреспубліки Сергієм Дацюком. Публікуємо продовження стенограми бесіди Сергія Дацюка з Павлом Вікнянським і Вірою Андріюк, яка відбулася 18 вересня 2014р. в офісі Студреспубліки. Частина ІІ.
Ми залишаємося в контрпозиції по відношенню до влади
Павло Вікнянський: А навіть зараз аналіз політичної ситуації для нас досить, ну, такий, проблематизований, скажемо так, бо ми фактично і зараз, незважаючи на революційний процес, продовжуючи твої слова, залишаємося в контрпозиції.
Сергій Дацюк: Це тому що у нас контреліта так і не сформувалася. Не в сенсі того, що нема представників, представники-то є, але контреліта не сформувалася в філософському плані, в програмному плані, тобто нема більш-менш зрозумілої програми у вигляді ідеології,у вигляді думок. Що ж є? Є, умовно кажучи, реформи, які, там, пропонує Яценюк, за якими нема ідеології. Є Ганна Гопко з її Реанімаційним пакетом реформ, за яким нема власної ідеології. Ну, вірніше, вона є, я її можу звідти реконструювати, але її немає як комунікаційного факту, як факту, який обговорюють. Тобто нема поставлення цілей у публічному просторі.
Павло Вікнянський: Як так сталось, дивись, із однієї сторони – жорстка екзистенційна ситуація — війна, розпочата революція, ще далеко не завершена, і з іншого боку – абсолютно постмодерністська ситуація в тому, що називається Політичне?
Сергій Дацюк: Черговий раз партійна структура показує, що партії створюються не за ідеологічною ознакою, а знову ж за ознакою адміністративного ресурсу і персональною. Революція і війна нічому не навчили наших політиків, нічому.
Віра Андріюк: А як це розірвати?
Сергій Дацюк: Неможливо. Тільки розкол України, отримання екзистенційної проблеми, потім національно-визвольний рух за об’єднання, який створить необхідність розуміння, що нам потрібна спільна філософська платформа, спільна політична платформа. От я навіть не розглядаю можливість зараз зберегти Україну, тому що такої можливості нема. У еліти просто нема розуміння того, що вона робить.
Ну, те, що робить Порошенко, його мирні ініціативи можна було б підтримати, якби за цим стояла якась ідеологія. Якби чувак вийшов до людей, сказав: «Я це бачу так, ми втрачаємо територію, потім ми формуємо армію, укріплюємо обороноздатність, потім розбираємося». Де?! Ну, всі кажуть, що ніби таке розуміння десь там є. Хто це розуміння бачить? Хто його опублікував? Хто з ним виступив? От, носиться, знаєш… таке, от, колективне несвідоме.
Не можна робити масштабні процеси на рівні колективного несвідомого. Не можна! Їх треба робити на рівні колективної свідомості. А колективну свідомість випрацьовує, як правило, контреліта, якщо еліта не може. А у нас і еліта не може, і контреліта не може. І у нас виходу немає: тільки повний розпад України, а потім національно-визвольний рух за її об’єднання. Тільки так, я іншого просто виходу не бачу.
Віра Андріюк: Ну, але ж результати Республіки (а ми говоримо про те, що вони переносяться потім на цілу Україну) не показали розпаду країни, в принципі.
Сергій Дацюк: А що таке розпад країни? Розпад країни — це ж не політичне від’єднання, направду в нас сьогодні ніякого розпаду на політичному рівні нема, в нас навіть Крим наш. Де-факто ми ж Конституцію не змінювали? Ні! Що в Конституції написано? Крим наш. Ми приймаємо закони всупереч Конституції, де робимо спецзону Донбас, це ж не конституційна річ, в Конституції не передбачені ніякі спецзони. Тобто приймається закон, який абсолютно суперечить Конституції.
Павло Вікнянський: Ти ж бачиш як, ситуація стає безнадійно постмодерністською. Життя окремо.
Сергій Дацюк: Безнадійно. Є Конституція, а є реалії, яким Конституція абсолютно не відповідає, і у еліти проблем не виникає, вона їх просто не бачить. Вона не бачить, що в неї ситуація легального оформлення просто віддаляється від дійсності, і коли це повністю відбудеться, у нас може бути ситуація, коли за законом, вся територія наша, а де-факто вона взагалі не наша, а вже давно чиясь. Оця от реальність не осмислюється ніким, ніхто не хоче просто цього робити.
Павло Вікнянський: Але розумієш, ти, наприклад, береш і виходиш зараз на політичну позицію і починаєш говорити, що треба все юридично і філософськи легітимізувати…
Сергій Дацюк: Точно!
Павло Вікнянський: …одразу тебе клеймлять зрадником.
Сергій Дацюк: З якої холери?
Павло Вікнянський: Ну, з того, що ти розбазарюєш території.
Сергій Дацюк: А, ну, тобто, е-е-е…
Павло Вікнянський: Те, що ти продався «москалям», ти давно ходив на семінари Кисельова, де був завербований!..
Сергій Дацюк: Не на семінари, а на клуби.
Павло Вікнянський: У тебе друг Переслєгін, а Переслєгін — ідеолог нової імперськості.
Сергій Дацюк: У мене в Росії нема друзів, у мене в Росії є, ну, умовно кажучи, колеги. Росія мені не друг.
Павло Вікнянський: Я зараз кажу агресивними штампами, які беруться з розриву між реаліями та симулякрами постмодернізму.
Сергій Дацюк: Якщо ти реально бачиш ситуацію і реально її оцінюєш, ти можеш робити реальні кроки. Ну, от чому досить багато недурних людей говорило, що нам потрібен військовий стан, нам потрібно офіційне визнання війни. Чому? Тому що коли ти офіційно визнаєш, що у тебе війна, ти можеш воювати, а коли в тебе офіційно війни нема, то в тебе весь народ літом відпочиває, як він власне і звик це робити, і ти не воюєш, а ти здаєш територію.
От, ми думали, ну, не ми, скажемо так, деяка частина, значна частина еліти думала, що ми АТО проведемо, швиденько зачистимо… Я кричав про те, що чуваки, ніхто не починає війни, для того, щоб ви [робили] АТО. Це наївно! Ніхто вам не дасть це зробити, ви зрозумійте: не витрачають такі ресурси, не воюють з цілим світом задля того, аби, от, ви зачистили свою територію, це нонсенс. Зупиніться, подумайте! Нема бажання оцінювати ситуацію, нема бажання розуміти… Мало того, коли ситуація вже стала зрозуміла, що частину Донбасу ми втратили, навіть у цьому разі, ніхто не бере на себе сміливість вийти і публічно це заявити. Тобто у нас в Україні «страусина політика», відбуваються речі, які ми визнавати не хочемо.
Павло Вікнянський: А бачиш, яка підміна понять? Той, хто каже правду, є зрадником, а той, хто грає, за словами Менжуліна, не у відповідальність, а в «отвєткі», він, якби, майже національний герой, виявляється.
Сергій Дацюк: Оце проблема, отак втрачають країну, територію, повагу.
Фактично, що зараз відбувається у старій еліті, яка має відійти від влади, на чолі з Порошенком (так сталося, що ми вибирали його як, умовно кажучи, компромісну фігуру, сподівались, що він стане на бік контреліти — став на бік еліти)? Фактично сьогодні це навряд чи можна назвати зрадою, тому що ці люди ніколи не належали, умовно кажучи, країні, вони не зраджують, вони живуть, як жили, вони патріоти своїх бізнесів, своїх кланів, своїх планів, своїх звичок. Вони ніколи не були патріотами цієї країни, цілісної країни. Відтак, вони не чинять ніякої зради, в їх картині світу все нормально. Більше того, вони аргументують, що «а інакше, нам би повний каюк був», тобто віддамо частину території, бо інакше в нас заберуть більше.
А звернутися, мобілізувати народ на війну, перевести промисловість на військові рейки, як це і потрібно зробити в ситуації військового стану, ніхто не хоче! В такій ситуації, якщо ми не хочемо воювати, це означає, що де-факто країни вже нема, а те, що там місяць за місяцем ми будемо втрачати територію, це просто оформлення цієї ситуації.
Віра Андріюк: Ну, воювати… а є кому воювати? От Ви кажете про молодёжь…
Стара еліта має бути знищена
Сергій Дацюк: Є кому і воювати, і є чим воювати, все є! Нема бажання у еліти, тобто еліта фактично все, що у нас тут робить, здає Україну Росії. Значну частину території просто здає, тому що держава не найвища цінність, яка на сьогодні є. Тобто ми попадаємо в ситуацію, коли територія більш не є цінністю для колишньої національної, а тепер, скажемо так, уже транснаціональної еліти. Наша, значною часткою бізнесова, еліта, перестала бути національною вже давно, зараз просто іде оформлення цієї ситуації.
Павло Вікнянський: Ну, це логічно: компрадорська буржуазія ніде не може бути агентом розвитку для власної країни.
Сергій Дацюк: Ніде.
Павло Вікнянський: Це загальна практика, просто дивно, що негативні прогнози, про які ми говорили на минулих «Нових стартах» і фіналах Літніх Республік і на «Зимових [Студреспубліках]» щодо не просто латиноамериканізації України, а ми зараз бачимо фактично африканізацію України, [справджуються]. Політичні практики дуже архаїчні, абсолютно не модернові, в нас філософи бояться дискусії про нову українську філософію, в нас політики бояться контраверсійних ідей, зокрема такої ідеї як Балто-Чорноморський союз, який переміг як ідея цього року на фіналі Республіки. Разом із цим, вони всі обговорюють всяку лабуду, з приводу того, що великі країни чомусь нас дуже сильно очікують як ключових союзників — і на противагу цьому, холодний душ, який ми отримали: не тільки кривавий від Росії, але зараз і дипломатичний від країни №1 світу — Сполучених Штатів.
Сергій Дацюк: Чому США виразили неповагу Порошенко? От у нас зараз його поїздка туди видається як такий тріумф.
Павло Вікнянський: Ні-ні-ні, це приниження.
Сергій Дацюк: Він виступив у Сенаті, а Обама сказав не буде вам ніякої допомоги, тому що ви не хочете воювати з Росією. В США розуміють: Порошенко здав частину країни, тобто він не захотів опиратися. Нема поваги такому президенту ніде, ні всередині України, ні в світі. Це повний провал такої політики.
Павло Вікнянський: Дивись, допоки це т.зв. АТО було фактично локалізованою на частині території України громадянською війною за участі зовнішніх агентів, то керівництво країни, ну, таке було дуже героїчне, на коні і, в принципі, виглядало дуже впевнено…
Сергій Дацюк: Не героїчне, а імпозантне. Ти зрозумій, коли йдуть перемоги, героїв нема, є тріумфатори, є переможці. Герої з’являються тільки тоді, коли йдуть поразки.
Павло Вікнянський: Наступна річ, що відбувається, як раз під час фіналу Республіки: як тільки реально, не з піару, а фактично вводяться регулярні війська, всі ці імпозантні керівники складають «лапки» і капітулюють.
Сергій Дацюк: Тому що вони не вірять у свій народ, вони не можуть виступити з закликом, вони не можуть перевести промисловість на військові рейки, вони не вірять в свою країну, вони вірять тільки в свій бізнес.
Віра Андріюк: Сергію Аркадійовичу, а як це змінити? Що треба робить?
Сергій Дацюк: Змінити все можна тільки єдиним чином: ми маємо пережити війну за багато років. У цій війні ми маємо фізично знищити [стару еліту], ну, я кажу прямо, от уже без ілюзій, ілюзії могли бути до літа цього року. Еліта України люстрації більше не підлягає, вона буде фізично знищена, тому що вона загроза для країни. От люструвати її можна було до серпня цього року.
Павло Вікнянський: Це знову гра в «отвєтки», ця т.зв. люстрація.
Сергій Дацюк: Все, все! Тільки фізичне знищення.
Віра Андріюк: А що зараз? Начебто вибори ідуть, а йдуть ті же самі, «на манеже всё те же».
Сергій Дацюк: Ну, от дивись, у мене рамка інша: вибори, не вибори, мир, війна…
Віра Андріюк: Це ж дуже дорога ціна!..
Сергій Дацюк: Немає значення, що ми під час цього будемо робити. Еліта, яка здає Україну, підлягає фізичному знищенню. От це просто об’єктивна критика. Це не те, що я закликаю когось убивати, я кажу, що є об’єктивна ситуація: от, люди які зараз здають Україну, їх знищать фізично, щоб не було ні в кого ілюзій. Олігархів можна було деолігархізувати… ну, і ще можна буде це зробити у перші місяці після обрання нового парламенту. Якщо цього не зробити, олігархи теж підлягають фізичному знищенню — от нема у людей найближчого розуміння.
Павло Вікнянський: У них же у кожного феод свій, васали… Ці васали дуже часто, гарне слово, імпозантно виходять на телеканали і розказують щось дуже демократичне, навіть показують чисті декларації, показують, що вони, там, фінансуються виключно за рахунок іноземних грантів, але неформально це ті самі зв’язки.
І ми встаємо в специфічну історію запиту на недореалізованого Скоропадського. Тобто на проект мобілізації, проект, ну, фактично репресій у країні, власних серйозних українських репресій, мабуть, із часів Хмельницького не було. Наче спробував Скоропадський, але дуже швидко за рахунок українських пасіонаріїв його знесли. Незабаром після цього українська державність у 20-х роках [ХХ ст.] трансформувалась у радянську квазі-державність: не повністю була знищена, але стала частиною загального радянського неетнічного експерименту, скажімо так. Ми повернули повноцінну державність і знову бачимо ту саму історію, врешті, ми дійдемо до того, що має бути знищена далі не тільки злочинна т.зв. еліта, але і вся їхня обслуга. Вони є носіями тих самих традицій.
Сергій Дацюк: Просто отримають громадянську поразку: вони будуть піддані остракізму.
Павло Вікнянський: Це значить що? Ну, позбавлення громадянських прав? Треба зробити так, щоб вони виїхали кудись жити окремо?
Сергій Дацюк: Вони самі повтікають.
Павло Вікнянський: Але не так, як зараз оце з Пшонкою, Януковичем і компанією…
Сергій Дацюк: Ну, є ж різний спосіб утечі. У нас безліч навіть українських інтелектуалів бажають любити Україну на відстані — вони живуть за кордоном, але душею з Україною. Хороша позиція, палка, така сучасна, постмодерністська. От, і безліч обслуги теж буде жити за кордоном, але душею будуть з Україною, десь там… колись.
Віра Андріюк: Ну, це чесніше, принаймні не заважають.
Павло Вікнянський: І, знов-таки, я повертаюсь до Республіки. В нас є постійне прагнення шукати все-таки шляхи, які розривають мейнстрім, бо це болото, яке не дає нам нормально розвиватись, взагалі призвело до деградації в країні. Які свіжі сильні ідеї є, поза дуже небезпечною етнічною ідеєю (бо етнічний націоналізм призведе до реально фашистсько-нацистського [режиму])?
Сергій Дацюк: Ну, до розколу, до фашизації, да, це абсолютно точно.
Павло Вікнянський: Це інші жахи, які не кращі, ніж жахи цієї люмпенізації України, яка є зараз. Відповідно, має бути якийсь новий соціально-економічний експеримент!
.jpg)
.jpg)
.jpg)
Сергій Дацюк
