Правда, достовірність фактів — то наша головна зброя!
У прямому ефірі «Українського радіо» Павло Вікнянський, лідер республіканців України, поділився зі слухачами підсумками Громадянського лекторію, який пройшов у Києві у Будинку природи на тему: «Свобода слова в умовах безпекових викликів: чому не можна її обмежувати».
Замітку про підсумки події, важливої для просування ідей модернізації, за матеріалами ефіру Павла Вікнянського з ведучою Оленою Зелінченко, читайте далі.
Павло Вікнянський: Це Всесвітній день науки, а так сталося, що в усьому світі ми зараз бачимо відкат від цінностей просвітництва, від цінностей прогресу. Натомість, явища реакції, регресу, міфологізації свідомості — це, на жаль, вже не тільки українська реальність.
Ми дискутували, ба, навіть намагалися вибудовувати те, чого так не вистачає в сучасній Україні, тобто ді-а-лог, зокрема, про свободу слова, саме під час першого в столиці Громадянського лекторію. Це особливий формат обговорення складних питань, коли є можливість без агресії почути кожного з бажаючих учасників, а були там і активісти, і журналісти, і експерти.
Досвідом, роздумами, позицією ділилися як легенди вітчизняної журналістики та медіа, так й інтелектуали, й дисиденти, люди, які на власній шкірі, у сучасній Україні відчули, що то таке не-свобода слова і тиск. Доповіді читали, зокрема, такий знаменитий теле- і радіоведучий як Андрій Куликов, генеральний директор ІА «Інтерфакс-Україна» Олександр Мартиненко, філософ Сергій Дацюк, екс-політв’язень і журналіст Руслан Коцаба, поет і професор культурології Євгенія Більченко, психолог і письменник Денис Жарких, а також близько 50 українських активістів, журналістів, експертів по різних напрямках. Можна сказати, що це, дійсно, така культурна еліта киян була, а також представників інших міст.
Олена Зелінченко: Який, власне, підсумок лекторію, до чого договорилися?
Павло Вікнянський: На жаль, висновки не втішні, бо ситуація зі свободою слова в Україні сумна. Так, дехто каже, он, у Росії гірше. Але це не аргумент, бо приміром, в Узбекистані ще гірше, а в КНДР — іще. Мусимо кожну мить дбати, оберігаючи право кожного на вільну думку, а значить слово.
Є буцімто якась постправда й альтернативні факти, є фейк-війни, кіберспецоперації, «прослушка», контроль над громадянами в інеті. Так, це і українська реальність, але не тільки, бо навіть «зразкові демократії» інколи вдаються до таких ганебних речей.
І в цілях прогресу людства, дотримання всіх прав людини треба чітко позначити, що не може бути виправдання брехні чи напівправді, неважливо чим би вони не прикривалися, війною або намаганням бути таким собі «дуже патріотичним» українцем. Андрій Куликов під час Громадянського лекторію сказав, що патріотичний журналіст під час війни — це той, хто висвітлює факти, повністю дотримуючись журналістських стандартів. І все! Наскільки голосно ти співаєш славня жодного значення немає. Як сказав відомий західний інтелектуал Орвел: «Свобода — це право казати іншим те, що вони не хочуть чути».
Олена Зелінченко: Дякую Вам, Павле. От такі елементарні здавалося б речі, які чомусь нам доводиться винаходити знову, як велосипед, у сучасному світі.
