Лідер республіканців Павло Вікнянський на телеканалі «Гамма» гостро коментував, як зараз держава працює з молоддю, чи змінилось щось із часів відходу скандального міністра Булатова. Окремо зупинилися на загальних проблемах українців, особливо на засиллі олігархату, яке вже немає сил терпіти. Компанію в студії склала чарівна ведуча Тетяна Кондель [+ відео].
Молодь – це основний фактор прогресу кожного суспільства. Як сьогодні живеться молодим людям в Україні? Наскільки вони захищені і як реагують на події у нашій державі? Чому їх традиційно все ніяк не почує влада? Про це й інше у стенограмі розмови з Вікнянським у програмі «Наголос» від 23 липня 2015р.
Тетяна Кондель: Вітаю, на часі програма «Наголос». Гостем нашої програми є громадський діяч, голова Всеукраїнської громадської організації «Студентська республіка»Павло Вікнянський. Доброго вечора Вам, Павле!
Тетяна Кондель: Власне, хотілося б почати з того, наскільки сьогодні держава підтримує інтереси молоді? Отаке, знаєте, питання в мене.
Павло Вікнянський: Для того, щоб розібратися в цьому простому питанні, треба задати таке головне питання: в принципі, для кого існує українська держава? Із Конституції, здорової логіки вона існує для народу України. Молодь є складовою народу України, і ми переконані, що це авангард взагалі розвитку України.
Насправді ж, на жаль, українська держава обслуговує інтереси на даний момент її хазяїв – це і ті, хто розпоряджається її надрами, це і недоброзичливі чиновники, це олігархат український, це нефахівці. І молодь стає заручником цих пекельних ігрищ — і через це величезне розчарування.
Нові, молоді лідери – часто ще гірші, ніж старі
Тетяна Кондель: Тобто про те, що молодь залучають до вирішення якихось проблем, дослуховуються до них, говорити зараз практично не можливо? Тому що їх ніхто не слухає на даний момент.
Павло Вікнянський: Я б зараз сказав з експертної позиції. У нас є явище, коли, наприклад, у Верховній Раді або навіть у Кабміні, на різних посадах, є досить молоді люди. Але питання звучить по-інакшому. Чи є ці люди інших цінностей, іншого підходу до влади, іншого відношення до народу України, до свого служіння заради молоді порівняно з тими людьми, з якими вони себе протиставляють, кажуть, що ми молоді, ми інакші? На жаль, я не бачу серйозної відмінності між т.зв. новими, молодими лідерами та лідерами старого гарту: вони дуже часто такі самі крадії, вони часто такі самі корупціонери, в деяких випадках ще й гірші. Ми це бачили свого часу на молодшому поколінні Партії регіонів на чолі з Сашком Януковичем, зараз ми це бачимо на інших прізвищах, але які ведуть себе дуже часто так само зухвало, роблять велике горе для України.
Основними носіями контр-ідей в Україні стають молоді люди
Тетяна Кондель: Власне, Ви згадали тезу таку, як «корупція», це був такий основний лозунг нашої влади теперішньої. Чи зараз можна сказати, що є якась боротьба з корупцією саме в університетах? Чи відчули це студенти українські? Бо по факту Ви самі говорите, що боротьби аж такої не має. То як студенти самі борються? Чи борються вони?
Павло Вікнянський: Ви дуже кльово сказали, що основним лозунгом цієї влади є слово «корупція», тобто не «боротьба з корупцією», а саме «корупція». І то, як вони виступали, кажучи, що, типу, проти цієї корупції, а насправді, щоб очолити всі фінансові потоки. Так воно і сталося. І ми, як би, заручники усього цього явища є.
Яка роль в цьому молоді і студентів? Одне з найбільш ганебних явищ – це справді хабарі та «вирішення питань», так це називаємо, в українських університетах. Новий Закон «Про вищу освіту», боротьба з корупцією, яка проголошується на всіх рівнях, які тільки можуть бути — але при цьому зниження якості освіти, про що кажуть всі дослідження, які тільки є, погіршення якості українських випускників – це реальні проблеми, з якими ми всі стикаємося. І це значить, що немає реальної боротьби з корупцією, це значить, що в цьому зацікавлені, як держава, так і, на жаль, давайте будемо чесні, дуже часто в цьому зацікавлені самі студенти, молодь, їхні батьки, які просто хочуть отримати корочку-диплом, а не серйозну освіту.
Тетяна Кондель: Тобто, виходить, після Революції Гідності, де були рушійною силою студенти, власне, вони виступали за те, щоб Україна встала з колін – на жаль, ми зараз не тільки на колінах, але й пластом лежимо – але, скажіть, як, взагалі, молодь реагує на ту ситуацію, яка зараз в країні? Особливо не та молодь, в якої не змінилося бачення, яка, в принципі, стає учасником корупції, а саме свідома молодь.
Павло Вікнянський: Зрозуміло, що для свідомої молоді, для активної молоді ця ганьба, яка відбувається, зубожіння, війна, відсутність реальних, змістовних цілей, які б об’єднували народ України, не залежачи від того, хто якою мовою говорить, якої національності, віросповідання, ґендерної або іншої ознаки — змін немає. Це обурює, і ми бачимо, що основними носіями контр-ідей в Україні стають молоді люди. Вони поповнюють лави правих радикалів або… чекають ще свого часу. І я переконаний, що свідомі, не радикальні, але патріотичні сили, які виступають за прогресивну, модернізовану Україну, яка має бути серед топ-20 найбільш розвинених країн світу, а не вічно воюючою, яка посипає собі голову попелом, і не перестає відкривати меморіали, саме така молодь – це ще є шанс для врятування нашої любимої України.
Тетяна Кондель: Якщо так відсторонити радикальні заходи, які механізми використовує молодь, аби влада їх почула?
Павло Вікнянський: Молодь, як і різні активні виборці, голосує ногами. Ось, вона, наша молодь, голосує літаками, поїздами, автобусами — виїжджає за кордон. І це є найкраща демонстрація її відношення до всього, що відбувається, без красивих словес. Наступна річ – це прихований протестний настрій, який є, який все одно вибухне. Він свого часу накопичувався за часів авторитарного режиму «Регіонів», зараз також влада думає, мабуть, що все о’кей. От, я хочу повідомити, що все дуже не о’кей. І що нам робити, щоб перетворити цю енергію в конструктивну – це велике питання і для можновладців, і для активних представників молоді, які не відділяють свою активну позицію від того, що треба змістовно займатися політикою.
Не треба винаймати іноземців-чиновників. Молодь має стати авангардом розвитку!
Тетяна Кондель: А чи зацікавлена молодь зараз залишатися в Україні взагалі? Є якісь перспективи чи ні?
Павло Вікнянський: Я вірю в перспективи України, я вірю в молодь: неможливо зробити мрію і кохання свого життя десь там, де тебе ніхто абсолютно не зрозуміє, де є чужа земля, це треба робити на наших різних землях. Яким чином це робити? Це найбільш складне питання, зокрема, Студреспубліка на нього дає таку відповідь: ми кажемо, що вся разом молодь має бути авангардом, маємо створити Програму модернізації України. Ми маємо створити такі самі програми в кожному регіоні України.
За лідерство молоді із залученням інших активних верств населення, передусім, професійних українських експертів! Не треба винаймати якихось людей, які не є патріотами України, бо вони є або були громадянами інших держав. Бо тільки один із десяти, як показує досвід, у даний момент Саакашвілі – є більш-менш ефективним. Всі інші – це [для них] просто робота.
Відповідно, потрібно спиратися на волю самих українців. Молодь чекає цього заклику. Вона чекає, що її не «розводити» будуть, а її запросять до дуже серйозних процесів із усією відповідальністю, їй простять деякі помилки, які абсолютно можуть бути на цьому шляху. Це точно краще, ніж імітація, ніж обдурення людей, що робила і колишня, і ця, нинішня злочинна влада!
Тетяна Кондель: Найгірше те, що виїжджає саме прогресивна молодь. В принципі, такі розуми, можна так сказати, які могли б будувати, розвивати Україну. Вони зацікавлені залишитися тут? От при таких умовах, які зараз є.
Павло Вікнянський: Ми всі живемо в нашій любій Україні, бачимо все, що є навколо. Люди хотіли би тут жити, але для молодих українських громадян треба відповідна перспектива. Перспектива має бути гарною — це не має бути перспектива шпиталю, цвинтаря або вічного зубожіння. Ми маємо зараз зробити ставку не на тому, щоб закрити кордони і будь-якими випадками і моментами зупиняти активну і розвинуту молодь. Маємо тут працювати над умовами її розвитку – це раз, друге – ми маємо навпаки відкрити всі кордони і зробити так, щоб вони повернулися сюди.
Тетяна Кондель: А вони повернуться тільки в тих умовах, якщо тут буде перспектива?
Павло Вікнянський: Абсолютно точно.
Тетяна Кондель: А хто ж тоді буде робити цю перспективу? В принципі, будувати. Якщо саме прогресивна молодь виїжджає за кордон?
Павло Вікнянський: Частина прогресивної молоді, яка прийняла таке рішення, вона все одно поїде. Її штучно не утримати. Я, навпаки, переконаний, що зараз українська держава має створити спеціальну програму, яка би підтримувала таку молодь, щоб зачепити її якимось чином, як це роблять китайці, казахи та інші.
Тетяна Кондель. А чим саме?
Павло Вікнянський: Програмами реалізації тут. Якщо це науковці, значить, лабораторії, відповідне обладнання має бути в Україні. Якщо це освітяни, то відповідні кафедри в університетах, години викладання, бібліотеки, відкритий простір, проплата або вирішення питання публікацій в іноземних виданнях, які є рейтинговими. Якщо це є культурні діячі, так само. Якщо це IT-шники, то вільні зони для вироблення продукту тут, в Україні, і для стартапів. Якщо це просто молоді підприємці, то, нарешті, припинити в Україні відтворення економіки країни «третього-четвертого» світу, а зробити дешеві кредити, зробити так, щоб і українські банки були не спекулянтами, які наживаються на українських громадянах, а щоби вони стали елементом розвитку України.
І я Вам більше скажу, що не тільки будуть повертатися талановиті українці з-за кордону, що ще й в нас буде черга молодих і талановитих іноземців, які захочуть себе самореалізувати в Україні.
Серйозні речі завжди потребують зусиль. Іноді надзусиль
Тетяна Кондель: Одразу цього не зробиш, мені здається, треба певному часу пройти.
Павло Вікнянський: Взагалі нічого одразу не зробиш. Одразу можна зробити тільки дуже багато помилок або якісь гидотні речі. Ми всі це бачимо, знову-таки, навколо нас.
Серйозні речі завжди потребують зусиль. Іноді надзусиль. Вони потребують часу, вони потребують відношення смирення до деяких речей. І тільки після цього буде абсолютна перемога. Іншого варіанту немає. Я завжди переконую республіканців, спілкуючись із іншими людьми, кажу: «Друзі, легко не буде, ми обрали складний шлях, це шлях випробувань, але попереду справжня перемога, а не малесенька якась псевдоперемога, потім величезне розчарування». Ми точно віримо в щасливу велику Україну!
Слова «інноваційність», «громадянськість», «прогрес», «розвиток» мають просякати абсолютно всі державні документи
Павло Вікнянський: Добре, що тоді наша боротьба проти некомпетентних і слабких управлінців завершилася певною перемогою. Ми не бачимо більше п. Булатова в вертикалі української влади, і це плюс, це позитив.
З точки зору, взагалі, змін в державній молодіжній політиці, добре, що збереглося профільне міністерство, бо його хотіли розформувати, я знаю, до сих пір хочуть. Цього не можна допустити, бо це буде означати, що і де-факто держава змиряється з тим, що молодь не є її пріоритетом.
Чи є зміни прямо всередині роботи? Так, зайшли більш фахові, я вам скажу так, бюрократи. Але чого не вистачає дуже часто фаховим бюрократам? Їм не вистачає драйву, їм не вистачає енергетики. Їм не вистачає не якогось такого поверхневого погляду на вирішення питання, а зазирнути в саму глиб, а в самій глибині можна почути неприємні речі, почути якісь відповіді, які не відповідають первинним гіпотезам. Треба їх почути, залучити людей, які здатні вирішувати ці питання. І підтримувати фінансово, організаційно, культурно, іміджево, а також, у тому числі, державними нагородами і т.п. тих людей, які здатні по-серйозному вирішувати ці питання.
Тетяна Кондель: А чи залучають взагалі молодіжні громадські організації до роботи саме Міністерства молоді та спорту?
Павло Вікнянський: Існують формальні органи, наприклад, є Громадська рада при профільному міністерстві, є різноманітні робочі групи, які створюються згідно проблематики. В них, за своїм бажанням, беруть участь лідери молодіжних та дитячих громадських організацій або активісти. Чи є ефективною робота цих органів? Я не можу сказати, що вона є надефективною, бо, знову-таки, ми не бачимо якихось проривних речей у молодіжній політиці. Але гарно, що хоч якимось чином залучають.
Як змінити так, щоб ось ці навіть дорадчі речі і участь молоді [в них] була більш видною? Публічними інструментами: робити публічні засідання; інструментами фінансово-організаційними: наповнити реальними якимось проектами, грантами, які би допомогли реалізувати інноваційні проекти і додати оці слова, я постійно кажу, «інноваційність», «громадянськість», «прогрес», «розвиток», вони мають просякати абсолютно всі державні документи, які стосуються молоді, освіти, науки.
На жаль, зараз у молодіжних документах, враховуючи все-таки ситуацію, в якій є країна, війна, то є такі, більше захисні речі. Але ж це не вічна ситуація. Якщо ми хочемо отримати у нас націю розвинутих людей, тих людей, які здатні не тільки вмирати за Україну, але й жити і розвивати цю країну, ми маємо інвестувати в освіту, ми маємо інвестувати в молодих людей і в проекти молодих людей, а ще важливіше, коли вони об’єднані в великі організації, ще й всеукраїнські організації. І це буде користь для України.
Тетяна Кондель: Будемо сподіватися, що інвестиції все ж таки будуть проводитися. Я дякую, що Ви сьогодні були гостем нашої програми. Дякую вам, шановні телеглядачі, що ви тільки що дивилися програму «Наголос». Нагадаю, сьогодні гостем нашої програми був громадський діяч, голова Всеукраїнської громадської організації «Студентська республіка» Павло Вікнянський. Залишайтесь на телеканалі «Гамма» і на все добре!
