Оптимальна для українця модель соціальної взаємодії
Саме такою була тема «ІІ Зимової Студреспубліки», яка пройшла 23–28 лютого 2010 року у мальовничому карпатському селищі Верховина на Івано-Франківщині. Пошук та представлення різних варіантів оптимальної моделі, визначення найбільш реалістичної з них, такої, що є адекватною до викликів сьогодення, безперечно, може стати ключовим фактором початку реальних позитивних змін та прискорити процеси побудови громадянського суспільства в Україні. На відміну від багатьох заходів, на яких мені довелося бути присутнім, все що відбувалося на «ІІ Зимовій Студреспубліці» в рамках організаційно-діяльнісної гри було наповнене живою діяльністю, яка спрямовувалася на отримання реальних відповідей на питання, поставлені перед учасниками. Я надзвичайно вдячний організаторам за надіслане запрошення та надану можливість долучитися до гри — вона дала мені безцінну практику та відповіді на багато питань, які постали переді мною під час роботи над проектом динамічних мережевих структур. Більше того, мені вдалося в останній день гри вперше випробувати фрагмент алгоритму роботи динамічних мережевих організацій без керівного ядра під час роботи однієї з команд на заключному етапі вирішення поставленої організаторами задачі.
Результати роботи «ІІ Зимової Студреспубліки» всесторонньо висвітлені наcайті Студреспубліки.
В даній публікації хочу докладно висвітлити лише один з проміжних результатів роботи невеликої команди, яка волею організаторів була утворена посеред гри та у склад якої цілком випадково потрапив і я. Перед нею відразу постала доволі складна задача на протязі кількох годин встановити, які риси, що притаманні українцям, є визначальними для створення дієвого механізму роботи оптимальної моделі соціальної взаємодії. Мушу сказати, що вже деякий час вивчаючи цю проблематику і, відповідно, маючи готові власні відповіді на багато питань, я певним чином вплинув на формування кінцевого рішення, доопрацьований варіант якого представлю нижче.
Спільними зусиллями ми визначили, що найбільш характерними позитивними рисами ментальності українців є висока інтуїція (та чуттєвість як її основа), образність (схильність до творчості) і вроджена релігійність.
Характерною негативною рисою разом визнали схильність до „надлишкового гетьманства” , що позначається прислів’ям: „Де два українці — там три гетьмани”. Вона свідчить про нашу паталогічну нездатність домовлятися, діяти колективно, високу схильність до індивідуалізму та відкидання всякого авторитету.
Ще одною негативною рисою української ментальності було встановлено „хатаскрайність”, яка виявляється у відчуженому ставленні до зовнішнього світу, намаганні самозануритися у власний внутрішній світ, аж до спроб побудови гармонійного мікросвіту на власному подвір’ї з метою ізолюватися він несприятливої зовнішньої реальності та суспільних подій.
Розглянувши детально кожну з визначених рис, ми прийшли до наступних висновків:
Висока інтуїція та чуттєвість обумовлює здатність українців особисто приймати правильні якісні рішення. При цьому нею вони, зазвичай, компенсують відсутність вузьких фахових знань, переважно керуючись більше серцем, ніж розумом при визначенні оптимальної альтернативи з їх набору. Більше того, чи не кожна старша жінка з українського села, слухаючи виступ політика, з великою мірою точності може визначити щирість його слів, часто навіть не розуміючи, про що йдеться у змісті. Тому цілком природним для українців буде перерозподіл функцій центру прийняття рішень з найвищих рівнів ієрархії на низовий горизонтальний рівень, або, іншими словами, відмова від принципу делегування повноважень в суспільних організаціях та прийняття їх членами всіх рішень особисто. Очевидно, що сучасні комунікативні технології дають змогу втілити це на практиці для будь-якої кількості учасників суспільних структур.
Більш докладно необхідність рівномірного розподілу функції управління серед усіх елементів системи з точки зору „феномену надсистемності” обґрунтував у своїх роботах український історик, громадський діяч та правозахисни О. Білецький.
Образність та схильність до творчості обумовлює потребу у використанні таких правил і алгоритмів в організації колективної роботи українців, які б забезпечували можливість творчої самореалізації кожного учасника та спонукали б його до творчої ініціативи, самовдосконалення та самоосвіти. Це змушує врахувати природну людську здатність ефективно працювати лише у складі малих, первинних у соціологічному розумінні, груп з оптимальною кількістю учасників 5 – 9 осіб (соціологічний ідеал чисельності групи – 5 учасників, що попереджує можливість формування в ній клік і фракцій та появу виражених лідерів та ізгоїв). Така мала група створює оптимальні умови для самореалізації через те, що дає змогу кожному з учасників бути вислуханим, почутим і вплинути на прийняття колективного рішення, тобто, фактично, підняти та утвердити свій статус за альтернативною існуючій, прогресивною шкалою цінностей, на вершині якої розташовані інтелектуальна спроможність, фаховість, креативність.
Вроджена релігійність обумовлює побудову організацій з живою ідеологією. Чесно кажучи, ми боялися, що під час доповіді цей термін викличе безліч запитань. Поте більшість учасники пленарного засідання повністю прийняли його, що зовсім не є дивним — це поняття є природним для українців. Вже пізніше, в одній з робіт сучасного українського вченого Г. Почепцова, я знайшов визначення „живої” міфології, викладене у контексті соціального інжинірингу: «Жива міфологія відрізняється тим, що вона дає не ритуальні, а реальні відповіді, що стоять перед читачем”.
Схильність до „надлишкового гетьманства” дуже легко нейтралізується наділенням кожного шматочком попередньо розпиляної булави або, іншими словами, структуруванням їх у горизонтальну мережеву організацію, кожен учасник якої є володіє однаковою по величині часткою владних повноважень для прийняття всіх рішень особисто.
„Хатаскрайність” долається атрактивністю організації – виробленням таких правил та алгоритмів внутрішньої життєдіяльності, які б перетворювали участь у ній у захоплюючу гру, бути учасником якої легко, цікаво, престижно. Ключовою рисою такої гри мали б бути автоматичне встановлення та стабільна підтримка оптимального балансу між учасником, як одиницею та організацією, як цілим. Лише згодом я виявив, що цією тематикою докладно займався український вчений в еміграції Юліан Вассиян, який сформував свою засаду соціальності: індивідуальний універсалізм. Також, ця тема добре висвітлена сучасною синергетичною теорією, яка, зокрема, досліджує міру хаотичності елементів та вплив її величини на стабільність складних систем. Крім того, для всіх людей, незважаючи на притаманну національну схильність до індивідуалізму чи колективізму, участь у загальній справі є їх базовою фундаментальною потребою. Тому створення умов для повноцінного залучення учасників до такої справи на основі атрактивної гри за певними правилами – запорука успіху організації.
У контексті поняття феномену гри дуже показовим є результат дослідження Філіпом Зімбардо впливу рольової поведінки на людські установки, який полягав у проведенні рольового тюремного експерименту. Він однозначно показав, що правила гри та сама роль (навіть штучна), яку нас можуть змусити виконувати в той чи інший спосіб, у великій мірі формує наші установки та впливає на існуючі. Отже існує взаємозв’язок «установка — поведінка». Люди не лише діють у відповідності зі своїми думками, але й починають думати у відповідності зі своїми вчинками. Установки виконавців різних соціальних ролей формуються під впливом вчинків, що породжені цими ролями. Люди не тільки відстоюють те, в що вірять, але й починають вірити у те, що відстоюють.
Згадані феномени дуже добре пояснюють трансформацію установок українських помаранчевих лідерів всіх рівнів, яка відбулася за роки їх керування державою.
Проте не менш важливим є наступний висновок — надзвичайно важливу роль відіграють прийняті правила та ролі у громадських організаціях та партіях, які запропоновано їх учасникам у статутах. Очевидно, що конструкція ієрархії з розподілом ролей у ній, який закріплено у шаблоні статутів чи не на законодавчому рівні, буде приводити до стійкого повторення процесів утворення, подрібнення і деградації політичних партій та ГО, які ми спостерігаємо вже протягом багатьох років.
Тобто мова йде про конструювання будови і, відповідно, ролей та правил поведінки (гри) учасників ГО та партій, які б приводили до стійкого позитивного результату. Ним, у кінцевому рахунку, буде прийняття нової шкали цінностей, за якої на вершину виконавчих суспільних ієрархій потраплятимуть ті, хто має найвищу кваліфікацію, інтелект, набір певних морально-етичних особистих якостей та найбільше робить для своїх співвітчизників.
Узагальнено результати роботи групи були представлені у вигляді схеми (рис. 1):
Рис. 1.
Отже, оптимальною для українців моделлю соціальної взаємодії, дієвий механізм якої визначають характерні риси національної ментальності, є організація мережевого типу, яка функціонує у режимі атрактивної гри з певним набором правил і алгоритмів, наповнена живою ідеологією та структурована у малі групи для створення умов творчої реалізації учасників, кожен з яких має можливість приймати всі рішення особисто без делегування владних повноважень.
У контексті зробленого висновку хочу привернути увагу до наступних важливих аспектів.
В українській суспільній традиції міцно вкоренилася технологія формування натовпів та управління ними для вирішення тих чи інших соціальних проблем. Тут мова йде про соціологічне розуміння терміну „натовп” без оціночних суджень про соціальні феномени, які ним позначаються. Це і чорні ради, якими, безперечно, у великій мірі маніпулювала козацька старшина чи потенційні кандидати у гетьмани, мітинги та зібрання, що підігріваються застосуванням певних психотехнік, партійні багаточисельні збори, з’їзди і конференції, на яких, зазвичай, приймаються наперед заготовлені рішення. Очевидно, що сучасний стан українського суспільства обумовлює неефективність застосування такої соціальної технології, що яскраво підтвердилося кількістю учасників останніх протестних акцій опозиційних сил. А швидке згортання демократичних процесів в суспільстві з приходом нової влади засвідчило про недовготривалу та малоефективну дію гіпнотичного впливу харизматичних помаранчевих лідерів на колективне підсвідоме суспільства та легку можливість його „перепрограмування” з допомогою маніпулятивних психотехнік, особливо в умовах тотального розчарування та апатії. Тому лише усвідомлене розуміння значною частиною активних, патріотично налаштованих громадян природи суспільних процесів і причинно-наслідкових з’язків між явищами у інформаційному, віртуальному та фізичному просторах приведе до невідворотності демократичних перетворень в Україні.
Докладно природу натовпів вивчав знаменитий французький психолог, соціолог, антрополог та історик Гюстав Ле Бон. Він вважав, що характерною рисою натовпу є злиття індивідів в єдине ціле, в єдині розум та почуття, які зменшують самоусвідомлення кожного окремо. За Ле Боном типовими рисами поведінки людини в масі є знеособлення (що приводить до вивільнення імпульсивних, інстинктивних реакцій), переважання ролі почувань над інтелектом, послаблення інтелекту (що призводить до відсутності контролю над пристрастями). Психологічним принципом функціонування натовпу є наслідування, зараження. Маса за своєю природою неврегульована, хаотична, тому потребує вождя, який повинен володіти специфічними якостями (амбітністю, перевагою рішучості над інтелектом, синтезом переконань та впертої відваги, авторитетом лідера, що ґрунтується на законі успіху. Маси нечутливі до розмірковувань, дискусія підриває довіру. Вождь не переконує маси за допомогою раціональних доказів. Він полонить їх, як гіпнотизер, своїм авторитетом.
Очевидно, що робота сучасних політичних партій та ГО за умов перетворення їх учасників у натовп та маніпулювання ним, є деструктивною та неефективною. У цьому контексті ще більшої ваги набуває вже згаданий принци поділу множини учасників організації на малі групи з метою фрагментації потенційного натовпу та провадження її діяльності лише у складі команд. Очевидно, що простий статичний поділ учасників на групи приведе до виникнення міжгрупової конкуренції та не сприятиме утворенню максимальної кількості горизонтальних зв’язків між всіма учасниками організації, як того потребує горизонтальна мережа. Тому у конструкцію мережевих організацій слід закласти умову участі кожного учасника як мінімум у трьох різнотипних функціональних групах – профільних, перехресних та виконавчих командах, а пленарні засідання звести до мінімуму, обмеживши їх лише заслуховуванням доповідей або, взагалі, перенісши у віртуальний простір. При цьому слід розуміти, що збори функціональних команд проводяться лише у реалі – за принципом „очі в очі”. Хочу підкреслити, що діяльність кожного учасника у складі трьох груп обумовлює потребу динамічної переструктуризації мережі в реальному часі у задані типи команд для ефективного реагування на зовнішні виклики різної природи.
Додатково такий спосіб організації вирішує ряд проблем, що зумовлені нашою етологічною природою. Мова йде про „статусні ігри” у людських групах та стосунки, які вони обумовлюють. Зрозуміло, що неможливо повністю їх нівелювати, проте, локалізація „статусних ігор” в межах малих груп створює ефективні запобіжники від гіпнотичного впливу харизматичних лідерів на всю організацію в цілому внаслідок перетворення її у натовп.
На кінець хочу зазначити, що ієрархії є структурами чоловічого типу, тоді як мережі є організаціями вираженого жіночого типу ( у першому випадку відповідно проявлений архетип Повелителя, а в другому — архетип Великої Матері). Динамічні мережі без керівного ядра є організаціями, у яких чоловічий і жіночий типи структури гармонійно поєднані у єдине ціле шляхом циклічної переструктуризації учасників у різнотипні функціональні групи в реальному часі з метою підсилення позитивних та нівелювання негативних властивостей структур обох типів. Отже, мова йде про поєднання чоловічого і жіночого з метою створення гармонійного цілого.
