Студентам – республіку! Студенти за три дні довели, що знають, як керувати державою не гірше професійних політиків. Про те, як проходила вишівська Студреспубліка НУБіП України.
На території гуртожитків Боярської лісової дослідної станції днями коїлися дивні речі: по периметру поселення з’явилися стрічки із написом «кордон», а на дерев’яних бесідках – таблички «Міністерство економіки», «Міністерство ЗМІ» тощо. У невтаємничених могло б скластися враження, що вся наша владна верхівка вирішила виїхати зі спекотного Києва й подихати свіжим повітрям. І верхівка дійсно приїхала. Навіть із народом, тільки не українська, тобто не зовсім українська.
З 10 по 13 червня 2011р. на території України діяла нова маленька держава – «Студентська республіка». Як уже зрозуміло з назви, її заснували студенти.
«Студентська республіка» – це всеукраїнська громадська молодіжна організація, яка проводить потужний студентський мульти-фестиваль, який щороку проводиться по всій Україні та в якому беруть участь десятки тисяч студентів. Національний університет природокористування і біоресурсів України (НУБіП України) став піонером серед київських вишів, провівшиуніверситетський етап «Студентська республіка в НУБіП України», в якому взяли участь студенти із Закарпатської, Запорізької, Тернопільської, Чернігівської, Київської областей та Криму. Окрім того, фестиваль набув міжнародного масштабу завдяки двом учасникам із Норвегії, яких надзвичайно зацікавила Українська лабораторія якості і безпеки продукції АПК та біодизельний завод НУБіП України, куди учасники завітали по дорозі в нову державу.
У Студреспубліці владу до рук заздалегідь прибрали організатори на посадах міністрів економіки, соціальної політики, ЗМІ, юстиції, культури і спорту, закордонних справ, екології, внутрішніх справ, а також Президента і членів Центральної виборчої комісії, Верховного Суду, Податкової інспекції, Нацбанку та Магістрату. Стратегічною метою кожної команди було заробити кошти для реєстрації політичної партії та кандидата в президенти і скинути чинну владу – організаторів. А гроші заробляти потрібно було реальними справами – відкривати підприємства та організовувати соціальні проекти. У Студреспубліці діяла своя валюта із промовистою назвою «шкварочки» (мабуть, як натяк на стереотип про вічно голодних студентів).
По приїзді і реєстрації кожен отримав паспорт мешканця, й одразу після поселення в гуртожитки республіканці зайнялися працевлаштуванням. У кожній команді від початку було розподілено обов’язки: лідер команди, комунікатор, журналіст, юрист, мотиватор, менеджер, перша леді, секретар, фандрайзер, PR-менеджер. Тричі на день так звані групи за інтересами збиралися на зустріч із профільним міністром, аби навчитися новому, отримати завдання на найближчий час і заробітну плату. Таким чином кожна з десяти команд мала свого прибуткового спеціаліста в кожній галузі.
Політична гра тривала нон-стоп цілодобово. Усю першу ніч міністр юстиції Олексій, голова Нацбанку Наталка та голова Податкової Олександр намагалися усіляко боротися зі сном, очікуючи учасників, які мали зареєструвати підприємства з надання товарів та послуг. Глупої ночі, не дочекавшись молодих бізнесменів, влада пішла в народ по гуртожитках із нагадуваннями. Проте для реєстрації треба було брати кредит у Нацбанку, бо зароблених грошей не вистачало всім. «Директор Нацбанку втекла!» – обурювалися учасники в пошуках бідолашної Наталки, яку вони дістали. Хитріші ж одразу спробував домовитися з міністром економіки Дмитра й обійти кредит. Так почала давати перші паростки корупція. Поки секретарі намагалися зареєструвати свою фірму, журналісти опитували місцеве населення і владну верхівку для ранкового випуску газети, що виходила тричі на день, хтось грав у інтелектуально-психологічну гру «Мафія», дев’ятеро дівчат стоптували ноги на височенних підборах, готуючись до конкурсу краси «Перша Леді», решта розробляли план подальших дій.
Уже наступного ранку почалася активна підприємницька діяльність: масажі, анонімні листи, служба знайомств, можна було навіть замовити… кілера! Одна з команд, запасшись водяними пістолетами, обіцяла замочити будь-кого всього за 100 шкварочок, а потім «замоченим» пропонувала дізнатися ім’я замовника всього за 50. У спеку охочих потрапити під «кулі» було чимало, було навіть здійснено замах на Президента Ігора, голову Студентської організації НУБіП України, за що підприємці поплатилися конфіскацією майна. Проте безсонна ніч настільки втомила учасників, що по обіді вони вже не хотіли навіть заробляти гроші, бо їх все одно не вистачало для реєстрації партій. І тоді міністр економіки був змушений піти на рішучий крок – пустити гроші в народ. Отримавши чималенькі суми на руки, міністри-організатори вирішили самі трошки побавитися: надсилали один одному в подарунок пісні, танці й інші забаганки у виконанні учасників, які були раді заробити додаткові шкварочки у командний бюджет. Сонне царство заметушилося, забігало в пошуках підробітку, тож влада, підігруючи, вирішила ввести заборону на біг, а потім навіть податок на повітря! Фінальним акордом стала злива із купюр від міністерства економіки. І тоді всі, хто занадто перейнявся грою, згадали, що це лише гра, до якої не варто ставитися надто серйозно.
Уже наступного недільного ранку за щедрість довелося поплатитися – міністр екології Марія оголосила про загальнореспубліканський суботник. Проте витягуючи республіканців на прибирання, отримала у відповідь пару купюр і відмову. Ролі ненадовго змінилися.
Відкараскавшись від справ державних, легкі шкварочки студенти витрачали на облаштування особистого життя – у Студреспубліці діяв РАЦС, де креативний шоумен (за сумісництво ведучий «Мафії» та режисер-постановник конкурсу «Перша Леді») із Севастополя Юрій одружував усіх охочих. А охочих стати сімейними було чималенько. Уже першого вечора обмінялись обручками, які, до слова, виготовляв республіканський майстер Олег, міністр ЗМІ та працівник ЦВК, а з них взяли приклад і прості мешканці. Хитруни знаходилися й у цій справі – міністр культури і спорту Дмитро встиг одружитися аж двічі! «Я дізнався чутку, що моя дружина хоче вийти заміж за іноземця, і вирішив знайти собі іншу», – виправдовувався потім він. А одна з претенденток на звання «Першої Леді» Катерина навіть у газеті заявила, що хоче вийти заміж дорого, аби будь-якою ціною заробити щось для своєї команди.
Пристрасті не вщухали не лише в особистому житті учасників. Вседозволеність влади дістала звичайних республіканців і ті вирішили зібрати підписи, аби скинути Президента. А лідери команд, назбиравши трохи шкварочок, уже подумували про реєстрацію власних партій та висунення себе у президенти Студреспубліки. Прогулявши купу грошей, вони мусили вести переговори з конкурентами. «Як же я з ними піду на переговори, якщо з усіма вже устиг пересудитися?!» – картав себе один із лідерів. Тим не менш, коаліції партії були створені і зареєстровані. «Ми теж люди», – подумали організатори і вирішили створити власну партію «Дія» і висунути на посаду Президента вже відомого поєднувача сердець закоханих директора РАЦСу Юрія. На дебати змогли потрапити чотири зареєстровані партії: «Дія», «Єдиний світ», «Об’єднання» і «Єдність», учасники яких за підсумками виборів потім потрапили до Магістрату, та три кандидати на пост глави держави: провладний Юрій Басалаєв, підтримуваний президентом Святослав Обідник, та висуванець від кількох команд Андрій Карп’юк, який, до речі, зумів назбирати кошти для реєстрації – а це 70 тисяч шкварочок! – у міністрів, які дещо собі зуміли прикарманити.
Останній день став найнапруженішим. Постійні політичні пертурбації, шоковані різкими змінами курсу мешканці, агітація й екстрена підготовка до заключного гала-концерту закрутили вихор подій іще швидше. Перед очима маячили різні кольори і символіка з транспарантів та агіток, у вухах дзвеніла одна й та сама музика, під яку хтось наполегливо щось репетирував. І все скидалося на хаос, у якому блукають сновиди. Усі чекали виборів, які внесли ясність і полегшення, яке настало із заключним концертом. Кожен міністр нагородив свого найкращого працівника, спортсмени отримали медалі та кубки. Дівчата у відкритих вечірніх сукнях (а вечір, до слова, був холодний – увесь день дощило) мужньо витримали ще не одне дефіле перед спраглими до естетики республіканцями, аж доки журі обрало з них найкращу – Ірину Яременко із факультету романо-германських мов і перекладу, яка вразила усіх інтелектом та надзвичайно емоційним ніжним танцем. Фінальним акордом стало оголошення результатів виборів: президентство виборов той, хто приніс щастя найбільшій кількості людей – директор РАЦСу і організатор «Першої Леді» Юрій Басалаєв. Святкування і нічна вечірка до перших півнів ледь не зіграли злого жарту – встати на сніданок після кількох годин сну було важкувато, хоча вже навіть звично. За три дні встигши виграти купу спортивних змагань, зареєструвати партії, написати статути, вигнати мафію з міста і стати професіоналами у новій справі, республіканці тепер скаржаться на купу вільного часу, адже навчилися працювати значно швидше, і на те, що в магазинах країни У не приймають шкварочки…
До речі:
Студреспубліка – територія без алкоголю. Для контролю дотримання законів життя працювала система штрафів, яка поширювалася також на незаконний перехід кордону, перебування в неналежному місці, ігнорування ранкової зарядки, невчасну подачу документів та матеріалів для участі у квесті, танцювальному флешмобі, конкурсі аматорського відео, участі у змаганнях із футболу, волейболу та баскетболу.
