Державі потрібні нові і нові лідери. Треба надавати нові можливості для самореалізації нашої молоді. А “Студентська республіка” – є саме тим підґрунтям для розвитку молодих людей нашої держави. Так вважає один із лідерів Народно-демократичної партії, народний депутат України 3-го та 4-го скликань та один із фундаторів НДЛМ і “Студентської республіки” – Олег Петров.
Як почалося Ваше знайомство з НДЛМ та Студреспублікою, Олеже Володимировичу?
По-перше, Народно-демократична ліга молоді є найкращим проектом Народно-демократичної партії. І це дійсно так. Я як засновник НДП, людина, яка причепна до заснування цієї партії, активно брав учать в об’єднавчому процесі НДП. Якщо подивитися трішки в минуле, то НДП – це єдиний політичний проект, що заснований на об’єднанні п’яти політичних сил. І як координатори в Трудовому конгресі України (ТКУ), який є однією з 5 політичних сил-засновників НДП, були не секретарі, не голови, а технічні координатори тред-юніонів. У нас було більш демократично, то було 5 координаторів ТКУ. Мабуть, ми були найбільш демократичні і вільні. Тому питання, які були пов’язані зі створенням НДЛМ, були покладені на членів колишнього ТКУ. Ну так історично склалося. А це – Матвієнко, Толстоухов і Петров. І я хочу сказати, що коли я відповідав за справи з молоддю, то ми почали створювати не молодіжне крило партії, як роблять, щоб молодь була на підхваті великих партій. А ми створили окремий проект, окрему молодіжну організацію, почали будувати окремі стосунки з молодіжною організацією. Тому у нас вже більше 10 років, вихідці з НДЛМ стають головами обласних організацій НДП, працюють в державних адміністраціях, установах. І взагалі, це люди, які не залишилися за бортом громадської думки. Більше того, ці люди пішли в політику разом із НДП. Тож це найбільш вдалий проект порозуміння великих політичних сил із молодіжним крилом. Інших таких прикладів я не бачу. Звісно, є молоді соціалісти, комуністи… Але це молодіжний загін, що обслуговує великі політичні сили. А у нас були партнерські стосунки.
І саме ці стосунки заклали такі проекти, як Студентська республіка. Вона виникла 10 років тому за ініціативи студентів. Вона виникла напередодні виборчої компанії 1999 року, тож у нас були проблеми, такі як, куди ж буде рухатись країна? Чи вона залишиться номенклатурною, чи стане демократичною… То Студреспубліка стала поєднанням розкутого відпочинку і нормальної, чіткої роботи. До речі, я подивився на дисципліну Студреспубліки, то там все дуже жорстко. Якщо порушуєш регламент, то «допобачення і квитки за твій рахунок». І це дуже правильно, бо тут і не заганяють і в рамки, і змушують дотримуватись загальних правил.
Тож це унікальний проект, що народився у такі принципові часи, коли країна стояла на межі і обирала, як вона буде рухатись далі. Студреспубліка показала цей напрямок. І це не пройшло даремно.
Люди, що вийшли зі Студреспубліки, не залишилися позаду. Наприклад, Костянтин Ващенко сьогодні очолює Державний комітет з питань регуляторної політики та підприємництва, Володя Максак зараз на високій посаді обласного управління в Чернігові… Студреспубліка дає підґрунтя, фундамент для розвитку.
Що Вас «зачепило» в проекті Студреспубліка? Що було новим і цікавим саме для Вас?
Перш за все, це те, що я зміг спілкуватися з молоддю. Знаєте, я прийшов у політику з великого підприємства, з космічної галузі. А там завжди, якщо маєш думку, то відстоюєш її, але якщо прийнято рішення, то ти його виконуєш. А в політиці – «Будем клониться с линией партии, куда линия – туда и мы» . Такий принцип у нас не працював. Якщо в тебе э чітка, аргументована позиція, то ти її відстоюєш до кінця. Але якщо більшістю прийнято рішення, то ти його виконуєш!
В Студреспубліці для мене головне, що молодь, яка скептично відноситься до влади і майбутнього, бо живе «один день», все-таки живе і перспективами. А коли ти знаєш, що молодь живе перспективами, то і ти теж починаєш жити перспективами.
А на Студреспубліці молоді люди, які не бояться говорити, враховують відповідальність за свої слова, не висловлюються голослівно і все роблять аргументовано. І це дуже приємно. Бо з такою молоддю можна працювати.
От у нас народився проект Закону «Про студентське самоврядування». Але це ж не сьогодні і не вчора. Ще коли я був студентом, за радянських часів, це самоврядування було. А коли я народним депутатом був, то ми внесли закон про студентське самоврядування. І тоді першими почали палки в колеса вставляти ректорати, профспілки… Але якщо їх послухати, то всі, начебто, за студентське самоврядування. Це якийсь «хамеліонський» підхід, бо коли той студент приходить, то тільки гиркнуть і все. Бо студенту треба вчитися, екзамени здавати… А вони тільки розставляють «крапки над точками», роблять щось незрозуміле.
Тому закон був заблокований. Але Студентська республіка не дала потонути закону. Тож ми все-таки його приймемо, депутати все ж прийдуть до цього, бо закон треба приймати! На Студреспубліці було обговорення цього закону – всі студенти за! А це саме головне.
Головне, що на Студреспубліці, нібито, гра, але на дорослих початках.
На Вашу думку, чи потрібно щось змінити в Студреспубліці? Можливо щось додати?
Ну якщо сказати, щоб менше було розважальних заходів… так це ж святе, це ж особисте життя, його не можна замінити. Сказати, щоб більше семінарів та конкурсів було.. ну, теж не можна. Як же може зібратися студентство, і не бути конкурсу “Перша леді”? Як можна не проводити “Дебати” чи “Мафію”? Це все треба.
Сьогодні треба все робити поступово. “Студентська республіка” вже 10 років існує. А я пам’ятаю такі часи, коли її хотіли прикрити, адже вона не всім подобається, якщо вже чесно говорити. І це велике досягнення, що це проект прожив вже 10 років. Тож, я б сказав, що треба все змінювати без фанатизму. Якщо щось є цікаве, то давайте втілювати. Але за основу треба брати те, що подобається самим студентам.
Досягнення, що Студреспубліка не перегружена офіційними заходами. Бо там же бувають і депутати, й міністри, от Президент тільки ніяк не доїде до “Студентської республіки”. А я, до речі, хотів би побажати всім у владі, щоб вони приїздили, послухали…Я того року був, коли у Севастополі Республіка була, і тоді саме Президент боровся з «даішниками». А студенти теж люди, теж можуть їздити на машинах, от вони і розповіли, як це все насправді виходить. Студенти за словом в карман не полізуть. Головне, щоб надавалась можливість. А Студреспубліка дає такі можливості. Тут можна і висловити відношення до влади, і обрати свого президента, свій уряд, перспективу розвитку країни. А це головне.
Яка молодь має приймати участь у цьому фестивалі?
На ювілей треба говорити тільки хороше, але ж треба і трохи критики. Але я вважаю, що відбір навіть дуже нормальний. Я цікавлюсь, хто і за що попадає на Республіку. Тож хочу сказати, що просто студентів з вулиці немає. Приємно, що за кожним із учасників є якісь справи. Це люди, що обрані колективами студентів, це представники. А коли збираються різні представники, то це вже міні-парламент. Цікаво слухати їх думки, тому що це не просто думка окремого студента, а думка окремої групи людей. Студенти теж бувають різні, але ж вони знаходять порозуміння, тож нам треба вчитися у цих молодих людей знаходити точку опору конкретних рішень.
Навіть обрати Першу леді, це ж теж треба іти на компроміс! Я б взагалі всіх обрав! Тож треба вчитися в “Студентської республіки”.
Що для вас означає поняття «лідер»?
Цікаве питання… От іноді замислюєшся, хто ж такий лідер, і хто його призначає? Можна звісно призначити лідера, сказати: «Це Ваш лідер!». От як у нас в НДЛМ, в час Кості Ващенка. Тоді ми не помилилися у виборі лідера. Молодь вона ж, взагалі, трішки агресивна, помилки не прощає, тож я вважаю, що коли людина може і помилки виправити і на компроміс піти, то, мабуть, це і є справжній лідер.
Лідер це не просто людина, що закликає щось зробити. Це людина, що несе відповідальність за тих людей, що з ним ідуть. У моєму розумінні, це людина, що чітко розуміє, що вона прийшла у політику, у владу і несе відповідальність і за свої дії, і за людей, яких із собою привела. Сьогодні не вистачає відповідальних лідерів.
У нас зараз і лідерів багато, і обрати нікого. Сьогодні багато розчарувань у наших політичних лідерах. Вони прийшли до влади і забули, хто їх обирав. Це все псевдо-лідери. А справжній лідер – це людина, яка за свої ідеали несе відповідальність. І до речі, таких лідерів зі студентства дуже багато.
Приємно, що є зміни. Тож треба формувати нових лідерів. Нам, нашому поколінню, не дуже пощастило, хоча може це й на краще, ми жили в часи змін. У нас було більш барикадне життя, то і лідером було легше стати, треба лише очолити одну з барикад, і за тобою всі побіжать. А ось куди? Одні вже забігли у глухий кут. А інше ще біжать і не бачать, що попереду залізобетонна стіна. Але вони скоро стукнуться лобом і відчують все.
Тож я хочу сказати, що великі надії та перспективи на тих дівчат і хлопців, що грають у Студреспубліку. Сьогодні вони грають, але згодом на них буде відповідальність вести вперед нашу державу. Треба нових лідерів, а то наші вожді тримаються і там, і там, і там, і вже під 70 років, а ще хочуть керувати. Ну, вже ж накерувалися. Дайте молоді йти вперед!
Як пов’язані поняття «Студреспубліка», «політика» та «Україна»?
Вони не роздільні. Студреспубліка – це конкретні дії, політика – інструмент для побудови держави, а без України ми нікуди. Це все пов’язано. Якщо буде більше таких проектів, то буде нормальна політика в державі, буде розбудована Україна.
Як Ви уявляєте майбутнє “Студентської республіки”?
За 10 років “Студентська республіка” вже зробила великий поштовх серед молоді. Проект, може, і не вічний, але довгостроковий.
Зараз треба більше запрошувати різних політиків, щоб студенти бачили, хто є хто. Бо одне діло з трибуни виступати, а зовсім інше серед студентів. Там лозунги не проходять, треба лише відверто спілкуватися, тільки тоді заробиш авторитет. А якщо тільки лозунгами керуватися, то тебе дуже швидко розкусять, і підеш з ганьбою. Добре ще піти спокійно, а то ще отримаєш таке слівце, що вжалить болючіше за бджолу.
Тож треба працювати. Я буду допомагати, але все залежить від тих, хто бере активну участь у проекті. На жаль, ми вже пасивну учать беремо, тобто лише допомагаємо.
Ваші побажання фестивалю.
Побажання… Ну іноді молоді люди їдуть зі скептицизмом, типу «ну що може дати Студреспубліка? Я вже в себе у місті чи селі лідер і все знаю». А потім вони стикаються з правилами. Спочатку якесь здивування і непорозуміння, а потім вже потихеньку іде розуміння. Тож головне, щоб ніхто не розчарувався, щоб люди від’їжджали з думкою, що є перспектива і потенціал. Головне щоб у них був мир і злагода. І щоб у цьому питанні були однакові думки у всіх.
