Фінішував проект «Школа молодого журналіста» від ЧОО ВМГО«Студентська республіка». Протягом трьох тижнів учасники мали можливість поспілкуватися з відомими журналістами та написати статті, які опублікували на сайті. А дехто, навіть, отримав пропозицію стажування у газеті.
Сьогодні хочу розповісти вам про три захоплюючі тижні з мого життя. Усе почалося тоді, коли я прочитала повідомлення, що організовується проект для починаючих журналістів.
Отож, старт
Для участі у конкурсі потрібно заповнити невеличку анкету на сайті http://chernigiv-quest.com. «Випадково побачила в Інтернеті оголошення і вирішила спробувати. Одна моя знайома завжди говорить, що все, що не зустрічається на шляху потрібно приймати. Справді, якщо все пропускати стороною, то неможливо досягти успіху», розповідає одна із учасниць, Катерина Голобурда. Ось і я просто заповнила, відправила, отримала запрошення на першу зустріч (у приміщенні ЧНПУ імені Т. Г. Шевченка) і прийшла. Таких, як я, тут зібралося не мало. Всі, на перший погляд, такі різні, але тримало тут кожного спільне прагнення проявити себе у сфері журналістики. Проект тривав три тижні, протягом яких було проведено сім занять — сім незвичайних, сповнених новими знаннями і незабутніми враженнями днів.
День перший «Знайомство». Один із одним та з програмою проекту. Тут, чомусь, хочеться згадати Женю із стильним «оселедцем» на голові. Незвична зачіска відразу привернула мою увагу.
День другий «Рік за п’ятдесят». Так розпочалося найцікавіше. До нас прийшов Сергій Дзюба – редактор Обласного радіо. Це його голос звучить із приймачів у квартирах міста і області. Дуже розумний, освічений і цікавий чоловік. Він розповів про основні аспекти роботи журналіста і якості кожного майстра пера. Розкрив жанри написання статей і познайомив із журналістською етикою. А ще Сергій Вікторович поділився секретами свого успіху. Він відверто розповідав нам цікаві історії власного життя. Наприклад, як колись, одна циганка, після інтерв’ю з їхнім бароном, спробувала «позолотити» репортеру руку. Вона була приголомшена насиченим життям чоловіка. «Ти проживаєш рік за п’ятдесят!», — так охарактеризувала вона його долю. Після цього я вперше усвідомила, наскільки життя журналістів переповнене різноманітними подіями.
«Мені сподобалось, як Сергій Вікторович з нами спілкувався. У нього дуже гарна українська. Я просто відпочивала, коли слухала його», — ділиться своїми враженнями Марина Барило. У перші дні проекту на запитання «Чому ти хочеш бути журналістом» більшість учасників відповідали просто: «Тому що я люблю і вмію писати». Але згодом ці переконання розсіялися.
День третій «Новый взгляд». Прочитати другу лекцію до нас запросили Віру Едемську – редактора щотижневика «Взгляд». Саме вона веде у цій газеті рубрику «Інтерв’ю з директором». Ще на початку заняття жінка змусила нас переоцінити своє бачення професії, навчатися азам якої ми прийшли. «Журналіст – це в першу чергу той, хто вміє знаходити новини, — пояснила вона, — а гарно писати – завдання письменника». Зізнаюся чесно, ці слова приголомшили мене і з цього моменту мої погляди, а, можливо, у деякій мірі навіть мрії, категорично змінилися. Віра відкрила для нас багато нових і цінних речей. Учасникам настільки сподобалося спілкування з журналісткою, що виникло бажання організувати ще одну зустріч з нею.
«Дуже запам’яталася ця лекція. Цікаво було дізнатися, як планується новий номер газети. А ще, як знаходити теми для статей – де брати їх кожен тиждень» (Аня Кузнецова). З теорією розібралися, погляди змінили, прийшов час застосовувати знання на практиці.
Дні четвертий – сьомий. Робота і критика. Протягом двох тижнів ми мали можливість написати п’ять статей. Теми обирали самі: виставка голландського живопису, гендерна політика чи викрадання люків. Кожну роботу оцінювали експерти, а потім разом із учасниками обговорювали всі позитивні і негативні моменти. Першими читати матеріали початківців були запрошені такі журналісти, як Олександр Ясенчук, Людмила Пархоменко і Віра Едемська. Кожен учасник по-різному сприймав критику, але всі безумовно отримали певні уроки і зробили висновки. Найкращі статті будуть опубліковані у газетах.
Фініш
Після останнього заняття всі учасники отримали сертифікати про навчання у «Школі молодого журналіста» і спеціальні подарунки від організаторів. А особисто Я ще й футболку Студреспубліки як "Переможниця читацьких симпатій". Під час проекту нам доводилося знайомитися і спілкуватися із багатьма цікавими особистостями: фотографами, танцюристами, веб-дизайнерами. А ось мені випала нагода взяти інтерв’ю у професіональної журналістки – Віри Едемської. Пропоную вам фрагмент нашого діалогу. Цікаво, що жінка закінчила ЧДТУ і азам журналістики навчалася за допомогою спеціальних книжок і тренінгів.
— Як Ви вважаєте, наскільки актуальним є проведення подібних проектів?
— У нас гостро стоїть проблема грамотності. Не вистачає спеціально підготовлених журналістів. Затриматися у цій професії дуже важко. Залишаються лише одиниці.
— А з яких причин це відбувається?
— З романтичних. Зазвичай, початківці представляють, що журналістика – це насичене культурне життя, а доводиться писати про пробки на дорогах чи брати інтерв’ю у чиновників. Працювати доводиться багато, регулярно і не залежно від натхнення.
— Дайте оцінку роботам учасників. Наскільки вони професійні?
— Роботи дуже добросовісні. Видно, що намагалися застосовувати отримані раніше знання.
— А журналістами народжуються чи стають?
— Журналістика – це ремесло. Кожен може отримати загальні навички. Є певний перелік правил, якщо їх просто виконувати, то можна написати гарну роботу. А ось досягти більших висот – важче. Це вже не кожному дано, потрібен талант.
На заняттях у «Школі молодого журналіста» учасники набули чимало знань і досвіду. Майбутні «акули пера» поділилися зі мною своїми враженнями. «У нашій школі я навчилася починати розмову з незнайомцями. Зрозуміла, що писати статті просто». (Катерина Голобурда) «Школа стала для мене поштовхом, щоб втілювати у життя свої ідеї, на які раніше не вистачало сміливості». (Дарина Примак) «Мені пропонували стажування у газеті «Деснянська правда». Але, нажаль, довелося відмовилась, тому що хочу спочатку закінчити навчання». (Марина Барило)
А для мене це були дуже насичені три тижні. Можливо, навіть, три тижні – за рік. Нові знайомства, події, знання. Зізнаюся , що круто відчути себе у ролі журналіста і спробувати смак публікацій. Наш проект нагадує таку собі «Фабрику зірок» для журналістів. Спілкування, лекції і робота з професіоналами. За короткий час потрібно було максимально викластися, показати всі найкращі сторони, вміння та схильності. Бо спочатку ми працюємо на свій авторитет, а потім він працює на нас. У кінці хочеться висловити величезну подяку Максиму Зевако, який організував для нас цей чудовий проект.
