На сьогодні Студреспубліка – це масштабний молодіжний мульти-фестиваль, який щорічно збирає сотні студентів-активістів! А що ж було 10 років тому? Сюрпризи та секрети фестивалю розкриває не хто інший як Павло Вікнянський – голова НДЛМ, головний організатор «Студентської республіки» та палкий її обожнювач.
Ідея самої гри унікальна або в неї грають і в світі?
Ми хочемо, щоб у неї грали в усьому світі. Для нас гордість, що це українське ноу-хау, а гра цікава людям в інших країнах. Тому вже другий рік поспіль у фіналі Студреспубліці будуть приймати участь представники Росії та Грузії, тобто дві країни, які воюють, у нас на “Студентській республіці” минуло року дуже чудово товаришували та вирішували усі питання. Цього року ми також очікуємо на візит і росіян, і грузин.
Також ми плануємо візит… ну, не буду розкривати усі карти, але людей із кількох інших країн, переважно близького зарубіжжя.
Чим український формат особливий?
Він унікальний. У світі більше такої гри, як Студреспубліка немає. Є, звичайно, різноманітні рольові ігри, є таке явище, як оргдіяльнісна гра (ОДГ з’явилася в Радянському Союзі ще в 70-х роках XX століття), але в такому молодіжному, прикольному форматі, ще й з проведенням різноманітних суб-фестивалей і тусою… такого більше ніде немає.
Гра 10 років тому й зараз — це ті ж умови й такі ж студенти?
Чесно кажучи, я погано пам’ятаю те, що було 10 років тому… Я був звичайним активним студентом, тоді все тільки розпочиналось. Люди, що це придумали, для мене були «мега-богами», недосяжними і великими. Але, звісно, і зараз вони для мене авторитети.
Тоді я не задумувався, що буде з цим проектом, не ставив для себе мету його розвивати. Просто по життю так сталося, що свого часу в моєму рідному Миколаєві перестали проводити Студреспубліку, по різноманітним причинам. Коли я очолив Миколаївську обласну організацію НДЛМ, то для себе поставив задачу відродити Студреспубліку. Тому що це корисно, коли з’являються молоді лідери, нові лідери, це цікаво та прикольно. Нам вдалося провести оновлену миколаївську Студреспубліку на високому рівні, потім досвід з Миколаєва ми почали поширювати на інші регіони України. Згодом мене обрали заступником голови всеукраїнської НДЛМ, і ми з тодішнім лідером НДЛМ Володимиром Крутьком вирішили 2004 року провести загальнонаціональний сейшн за участі переможців усіх регіональних Студреспублік. І так почався зовсім новий етап розвитку, який змінив Студреспубліку радикально.
Зараз ми плануємо таку саму штуку зробити, перетворивши українську Студреспубліку в міжнародну Студреспубліку.
Говорять, що за три доби гри оргкомітет може десяток раз міняти сценарій. Це правда, чи попередній план завжди реалізовується?
Кожного разу, майже за 2-3 місяці до Республіки, починає свою роботу оргкомітет. У рамках оргкомітету є окрема ігрова група, яка таємно працює над проблемною задачею гри, сюжетом, ідейною рамкою, над ролями, що будуть у грі. В принципі, ті рамки, які ми кожного разу ставимо, більш-менш витримуються. Але звичайно на кожній грі є свобода волі учасників. І для мене є принциповим, щоб не втручатися і щоб не було тиску, морального насилля над тими, хто приймає участь у Студреспубліці. Цього року такого теж не буде. Більш того цьогорічну Студреспубліку ми зробимо ще більш вільною для самовираження, але набагато жорсткішою та дисциплінованішою щодо правил проведення.
Що визначає хід гри: контингент учасників або задум організаторів?
Все важливо. Безумовно, те, що ми плануємо, ми хочемо реалізувати.
Проблемна задача – це заради чого все проводиться, ну, окрім нового досвіду, нових лідерів, спілкування, дружби, моделювання соціально-політичної ситуації, об’єднання України… Є проблемна задача, що важлива для нас і кожного року вона особлива. 2006 року ми підіймали питання, чи є в Україні нове покоління, і отримали через гру відповідь – немає, на жаль. «Нового» в розумінні “не такого”, відмінного від тих, із ким ми себе, нібито, протиставляємо.
2007 року проблемна задача була «Що означає бути громадянином?» Також певні відповіді ми отримали. Цього року ми ще не розголошуємо проблемну задачу, але хто буває на нашому форумі на сайті, чи отримує розсилку, то там є певні натяки… Хто розуміє – той розуміє. Це для тих кому насправді це все цікаво.
Щодо активності учасників, то, як у кожній грі – є активні гравці, а є ті, що приїжджають попити пива, познайомитися з дівчатами чи хлопцями, гарно провести час, покупатися в морі… і все. Безумовно, ми проводимо Студеспубліку для тих, хто приїздить перемагати. Але знаю на своєму досвіді, що одне одному не заважає! Можна дуже яскраво проводити час і при цьому перемагати і бути успішним.
Яка роль суб-фестивалей?
Два роки тому до гри ми вирішили приєднати суб-фестивалі. І назвали це все неологізмом — “мульти-фестиваль”. Роль суб-фестивалей — то насправді дискусійне питання, тому що є люди, які кажуть, що не треба їх проводити, тому що цінності розваг протирічать лідерському настрою тих людей, що перемогли в регіональних Студреспубліках, які є студентськими мерами або депутатами студмагістратів. В той же час є люди, які кажуть, що головне в Студреспубліці — це гра, і не треба її перевантажувати.
Але я інтуїтивно розумію, що суб-фестивалі потрібні. Мабуть, “Студентська республіка” – це «найдвіжняковіша туса» України, на яку чекає дуже багато розумних молодих людей, на яку з’їзджаються з усіх кінців країни. Люди їдуть на новий формат, на формат мульти-фестивалю, щоб знайти нових друзів і гарно, але змістовно відпочити.
Як стратегічна гра пов’язана з життям?
У мене був шок, коли 2004 року ми провели першу всеукраїнську Студреспубліку. Ми, граючи в модель українського суспільства, зробили все так, як було в суспільстві: напівавторитарний режим, демократії майже нуль, парламент, яким маніпулюють, силові структури, які є керовані та які захищають недемократичні інтереси, майже не прикрита влада олігархії… Ми намагалися це все змоделювати. І було справжнє одкровення, коли наприкінці народ піднявся і почав щось голосно кричати, пісні співати, протестувати і кричати: «Ганьба ЦВК». І це було ще за півроку до Майдану!.. Нам тоді вдалося жорстко витримати і залишити владу у форматі гри. Але, якщо б мені розповіли, що через півроку в Україні буде революція, яка змінить режим, то я б цьому не повірив. Коли це все сталося, ми не могли повірити, що події на Студреспубліці передбачили те, що було в Україні. І тому, коли наступного року ми планували Республіку, то більш відповідально підходили до моделювання. І знову по закінченню Студреспубліки в Україні повторилося дуже багато речей із гри. Наприклад, ми отримали національного лідера-жінку. Також ми отримали протистояння двох потужних політичних сил, тоді це ще були «Наша Україна» і Партія регіонів. Дивовижно!
А минулого року це була боротьба концепцій і моделювання різних конституцій України, і жодну не прийняли, як і в нашій країні. І ми отримали те, що влада відірвалася від громадян: її громадяни просто не цікавлять на відміну від перерозподілу різноманітних привілеїв. Тому громадяни на це все «забили» і займалися своїми справами. А влада, десь 20 чоловік, сама по собі вирішували, хто стане депутатом парламенту, а хто – студпрезидентом.
Супер! Подивіться, що відбувається в країні – апатія, пасивність, на вибори реально ходять набагато менше людей, аніж нам показує ЦВК…
Тож цього року ми також плануємо зробити віддзеркалення того, що відбувається у нас в країні. Впевнений, все буде ок!
Як, за досвідом республіки, можна довести, що молодь швидше інших прогресує?
Ми створюємо умови, де створюються кризові ситуації. Але ми не створюємо самі кризи, бо є така ілюзія, що оргкомітет це такі собі «злодеи-пакостники»… Ну може і є в оргкомітеті люди, кому цікаво десь чимось маніпулювати і цим самоствердитись. Проте мені це не цікаво!
Ми створюємо умови в рамках яких люди набираються досвіду, який би вони не отримали в реальному житті. Наприклад, людина, яка ніколи не тримала в руках камеру, або не була диктором, може спробувати себе на телебаченні “Студентської республіки”. Людина, яка ніколи не займалася журналістикою, не була редактором газети, може цим спокійно займатися. Дуже багато різноманітних справ, де люди зможуть себе проявити. Тому це величезна можливість для самореалізації.
Назвіть три відмітні риси української молоді.
Я не так багато знаю молоді з інших країн, але знаю, що про мене кажуть іноземці, коли бачать… Отож, українці неспокійні, активні, з нами ніколи не сумно, ми постійно десь щось робимо, і це насправді так і є. Це позитивні риси. І всі, звісно, кажуть, що українські дівчата дуже красиві!
Але є негативні речі. Наша активність дуже часто є лише марнотою…
Та незважаючи ні на що, наша молодь дуже позитивна, особливо в порівнянні з європейською молоддю.
Як стати головою оргкомітету?
Тільки за гроші або народитися! (сміється) Я коли зустрічався нещодавно в Миколаєві зі студентським магістратом, то вони сказали, що “Студентська республіка” це вже не захід, а вид спорту, як «КВН», чи «Що? Де? Коли?», чи “Дебати”… але автентично український! Я відповів, що не хочу бути ні Масляковим, ні Ворошиловим, і до пенсійного віку точно не буду цим займатися.
Тож треба кілька разів пройти через “Студентську республіку”, досягти в ній успіхів, мати бажання займатися громадською діяльністю, і тоді точно, можливо, навіть наступного року, буде новий голова оргкомітету. І ще треба, щоб на певний час для цих людей Студреспубліка стала справою номер один у житті. А я й надалі, з радістю, буду допомагати.
Яким Ви бачите фестиваль 2018 року?
Ну особисто я буду валятися в шезлонзі, коло мене будуть учасниці конкурсу краси, а жінку залишу вдома… (сміється)
Це буде масштабний міжнародний проект. Усі будуть знати, що він виріс з України. І в Україні буде проходити фінал, на який будуть з’їжджатися найактивніші студенти інших країн.
.jpg)
