ПРОЕКТ НАРОДНОЇ КОНСТИТУЦІЇ УКРАЇНИ

К О Н С Т И Т У Ц І Я   У К Р А Ї Н И

Ми, Український народ – громадяни України всіх національностей,

усвідомлюючи свою відповідальність перед нинішніми та майбутніми поколіннями, 

піклуючись про збереження миру й громадянської злагоди в Україні,

прагнучи до мирного співіснування та взаємовигідного співробітництва з членами міжнародного співтовариства,

дбаючи про забезпечення гідних умов життя людей, їхніх прав і свобод у правовій, демократичній, соціальній державі,  

реалізуючи суспільну необхідність внесення змін до Конституції України та своє виключне право визначати і змінювати конституційний лад в Україні,

виражаючи свою суверенну волю,

ухвалюємо цю Конституцію – Основний Закон України.

Розділ І

Засади конституційного ладу

Стаття 1.

1. Україна є суверенна і незалежна унітарна держава.

2. Державними символами України є визначені відповідно до Конституції України Державний Прапор, Державний Герб і Державний Гімн.

Стаття 2.

1. Суверенітет України поширюється на всю її територію.

2. Територія України в межах існуючого державного кордону є цілісною і недоторканною.

Стаття 3.

1. Людина, її життя і здоров’я, недоторканність і безпека, честь і гідність визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю.

2. Права і свободи людини і громадянина та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини і громадянина є головним обов’язком держави.

3. Держава відповідальна перед людиною за свою діяльність.

Стаття 4.

1. Україна утверджує себе як правова, демократична, соціальна держава, що піклується про розширення і розвиток існуючих прав і свобод.

Стаття 5.

1. Україна є республікою.

2. В Україні існує єдине громадянство. Порядок набуття і припинення громадянства встановлюється відповідно до Конституції України виключно законом.

3. Носієм суверенітету і єдиним джерелом влади в Україні є Український народ.

4. Народ здійснює владу безпосередньо  і через органи державної влади та органи місцевого самоврядування.

5. Право визначати і змінювати конституційний лад в Україні належить виключно народові і не може бути узурповане державою, її органами або посадовими особами, чи будь-ким іншим.

6.  Посягання на конституційний лад тягне відповідальність за законом.

Стаття 6.

1. Державна влада в Україні організується і здійснюється на засадах її  єдності та поділу на законодавчу, виконавчу і судову, а також взаємодії державної влади і місцевого самоврядування.

2. Главою держави є Президент України, повноваження якого визначаються цією Конституцією.

Стаття 7.

1. В Україні визнається самоврядування територіальних громад – місцеве самоврядування.

2. Місцеве самоврядування підтримується і гарантується державою та громадянським суспільством відповідно до Конституції України та законів.

Стаття 8.

1. В Україні визнається і діє принцип верховенства права.

2. Правова система України будується і функціонує на засадах конституційної законності.

3. Конституція України має найвищу юридичну силу, пряму дію і застосовується на всій території України. Звернення до суду безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.

4. Закони та інші правові акти приймаються на основі Конституції України і мають їй відповідати.

5. Ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено чинним законом. Органи і посадові та службові особи державної влади, органи і посадові та службові особи місцевого самоврядування зобов’язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією України та законами.

6. Охорона Конституції України та її перегляд здійснюються виключно  відповідно до цієї Конституції.

Стаття 9.

1. Чинні міжнародні договори, згода на обов’язковість яких надана парламентом України, є частиною правової системи України.

2. Укладання міжнародних договорів, які суперечать Конституції України, не допускається.

Стаття 10.

1. Державною мовою в Україні є українська мова. Статус державної мови визначається законом.

2. Російській мові надається статус офіційної мови.

3. Держава забезпечує всебічний розвиток  і функціонування української мови в усіх сферах суспільного життя. В Україні гарантується вільний розвиток, використання і захист російської мови, а також мов національних меншин України.

4. Не допускається обмеження використання української, російської мови та мов національних меншин України.

5. Держава сприяє вивченню мов міжнародного спілкування.

6. Порядок застосування мов в Україні визначається законом.

Стаття 11.

1. Суспільне життя в Україні грунтується на засадах національної єдності і громадянського миру, а також економічної, політичної, ідеологічної та культурної багатоманітності.

2. Забороняються будь-які акти і дії, спрямовані проти незалежності України, на порушення суверенітету і територіальної цілісності держави, підрив її безпеки, зміну конституційного ладу насильницьким шляхом, незаконне захоплення державної влади, пропаганду війни, насильства, розпалювання міжетнічної, расової, релігійної ворожнечі, посягання на здоров’я населення, порушення прав і свобод людини і громадянина, гарантованих цією Конституцією та законами. 

Стаття 12.

1. Держава сприяє консолідації та розвитку української нації, її історичної свідомості, традицій і культури, а також розвитку етнічної, культурної та мовної самобутності всіх корінних народів і національних меншин України, і поважає їх релігійну самобутність.

2. Історична і культурна спадщина охороняються законом. Держава забезпечує збереження історичних пам’яток та інших об’єктів, що становлять культурну цінність, вживає заходів для повернення в Україну культурних цінностей Українського народу, які знаходяться за її межами.

3. Держава дбає про розвиток науки, сприяє встановленню міжнародних наукових зв’язків України.

4. Україна піклується про задоволення національно-культурних і мовних потреб українців, які проживають за її межами.

Стаття 13.

1. Земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об’єктами права власності Українського народу.

2. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування, в межах повноважень, визначених Конституцією України і законами.

3. Кожний громадянин має право відповідно до закону користуватися природними об’єктами права власності Українського народу.

Стаття 14.      

1. Земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави.

2. Право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами України, юридичними особами, органами місцевого самоврядування та органами державої влади виключно відповідно до закону.

Стаття 15.

1. Економічна багатоманітність в Україні забезпечується розвитком усіх форм власності та господарювання. Приватна, колективна, комунальна і державна власність однаково гарантуються і захищаються законом.

2. Власність зобов’язує. Використання власності не повинно завдавати шкоди інтересам суспільства, правам і свободам громадян, погіршувати екологічну ситуацію і природні якості землі.

3. В Україні забезпечується раціональне природокористування і соціальна спрямованість економіки, підпорядкування підприємницької діяльності та праці задоволенню потреб кожної людини і суспільства. Держава сприяє утвердженню засад соціального партнерства і соціальної справедливості.

4. Держава гарантує захист конкуренції у підприємницькій діяльності. Не допускаються зловживання монопольним становищем на ринку, неправомірне обмеження конкуренції та недобросовісна конкуренція.

5. Види і межі монополії визначаються законом.

6. Держава захищає права споживачів, здійснює контроль за якістю і безпечністю продукції та усіх видів послуг і робіт, підтримує діяльність організацій споживачів.

Стаття 16.

1. Забезпечення екологічної безпеки і підтримання екологічної рівноваги на території України, подолання наслідків Чорнобильської катастрофи – катастрофи планетарного масштабу, збереження генофонду Українського народу є обов’язком держави.

Стаття 17.

1. Держава сприяє розвитку в Україні громадянського суспільства і самоорганізації громадян.

2. Народне волевиявлення здійснюється через вибори, референдуми, народну ініціативу та інші форми безпосередньої демократії.

3. Вибори і референдуми проводяться відповідно до Конституції України.

4. Громадянам України гарантується вільне волевиявлення.

Стаття 18. 

1. Політичні партії спрямовують свою діяльність на формування і вираження політичної волі громадян, беруть участь у виборах.

2. Професійні спілки є громадськими організаціями, що об’єднують громадян, пов’язаних спільними інтересами за родом їх професійної діяльності, і утворюються без попереднього дозволу на основі вільного вибору їх членів. Усі професійні спілки мають рівні права.

3. Забороняються утворення і діяльність політичних партій, інших об’єднань громадян, програмні цілі або дії яких спрямовані на ліквідацію незалежності України та інші протиправні дії чи акти, зазначені в частині другій статті 11 цієї Конституції.

4. Заборона утворення і діяльності політичних партій та інших об’єднань  громадян здійснюється виключно в судовому порядку.

5. Держава гарантує свободу політичної діяльності, не забороненої Конституцією України. Жодна ідеологія не може бути визнана державою як обов’язкова.

6. Церква і релігійні організації в Україні відокремлені від держави, а школа – від церкви. Жодна релігія не визнається державою як обов’язкова.

Стаття 19.

1. Захист суверенітету і територіальної цілісності України, підтримання всебічної безпеки людини і суспільства є найважливішим обов’язком держави, справою всього Українського народу.

2. Оборона України, захист її суверенітету, територіальної цілісності і забезпечення недоторканності покладаються на Збройні Сили України.

3. Державну безпеку і захист державного кордону України забезпечують відповідні військові формування та правоохоронні органи держави, організація і порядок діяльності яких визначаються законом.

4. Держава гарантує правовий і соціальний захист громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, а також членів їхніх сімей.

5. Забороняється використання Збройних Сил України та інших військових формувань для обмеження прав і свобод людини і громадянина, не передбаченого Конституцією України, або з метою зміни конституційного ладу насильницьким шляхом чи захоплення державної влади.

6. Створення і функціонування на території України озброєних або воєнізованих формувань, не передбачених законом, забороняється.

7. На території України не допускається розташування іноземних військових баз.

Стаття 20.

1. Зовнішньополітична діяльність України спрямовується на забезпечення її національних інтересів і безпеки через підтримання мирного співіснування і взаємовигідного співробітництва з членами міжнародного співтовариства за загальновизнаними принципами і нормами міжнародного права.

Розділ ІІ

Права, свободи та обов’язки людини і громадянина

Стаття 21.

1. Усі люди є вільними і рівними у своїй гідності, основоположних правах і свободах.

2. Права і свободи людини є невідчужуваними та непорушними.

Стаття 22.

1. Права і свободи людини і громадянина, закріплені цією Конституцією, не є вичерпними.

2. Конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані.

3. Конституційні права і свободи не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України. Принципи та підстави обмежування прав і свобод мають відповідати міжнародним договорам, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України. 

4. При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту й обсягу існуючих прав і свобод та їх гарантій.

Стаття 23.

1. Кожен має право на вільний розвиток своєї особистості, якщо при цьому не порушуються права і свободи інших людей, та має обов’язки перед суспільством, в якому забезпечується вільний і всебічний розвиток його особистості.

Стаття 24.

1. Громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом. Рівноправність громадян України забезпечується в усіх галузях економічного, політичного, соціального і культурного життя.

2. Здійснення будь-якого конституційного права без дискримінації гарантується. Не може бути привілеїв чи обмежень конституційних прав громадян залежно від походження, расової та національної належності, статі, соціального і майнового стану, освіти, мови, політичних та інших переконань, ставлення до релігії, місця проживання чи інших ознак.

3. Рівність прав жінки і чоловіка забезпечується: наданням жінкам і чоловікам рівних можливостей у політичній, громадській і культурній діяльності, у здобутті освіти і професійній підготовці, у праці та винагороді за неї; спеціальними заходами щодо охорони праці і здоров’я жінок, встановленням пенсійних пільг; створенням жінкам умов для поєднання праці з материнством; правовим захистом, матеріальною і моральною підтримкою материнства і дитинства, включаючи надання оплачуваних відпусток та інших пільг вагітним жінкам і матерям.

Стаття 25.

1.  Громадянин України не може бути позбавлений громадянства і права змінити громадянство.

2. Громадянин України не може бути видворений за межі України або виданий іншій державі.

3. Громадяни України за кордоном користуються гарантованим захистом і заступництвом держави.

Стаття 26. 

1. Іноземці та особи без громадянства, які перебувають в Україні на законних підставах, мають рівні з громадянами України права, свободи й обов’язки, – за винятками, встановленими Конституцією України, законами чи міжнародними договорами України.

2. Іноземцям та особам без громадянства може бути надано притулок у порядку, встановленому законом.

Стаття 27. 

1. Кожна людина має невід’ємне право на життя.

2. Ніхто не може бути свавільно позбавлений життя чи зазнавати протиправного ушкодження здоров’я. Обов’язок держави – захищати життя людини.

3. Кожен має право захищати своє життя і здоров’я, життя і здоров’я інших людей від протиправних посягань.

Стаття 28. 

1. Кожен має право на повагу до його гідності.

2. Ніхто не може бути підданий катуванню, жорстокому, нелюдському, такому, що принижує його гідність, поводженню чи покаранню.

3. Ніхто без його свідомої та вільної згоди не може бути підданий медичним, науковим чи іншим дослідам.

Стаття 29. 

1. Кожен має право на свободу та особисту недоторканність.

2. Ніхто не може бути заарештований або триматися під вартою інакше як за вмотивованим рішенням суду і лише з підстав та в порядку, встановлених законом.

3. У разі нагальної необхідності запобігти злочинові чи перепинити його уповноважені на те законом органи можуть застосувати тримання людини під вартою як тимчасовий запобіжний захід, законність і обґрунтованість якого має бути перевірена судом. Якщо затриманому протягом сорока восьми годин з моменту затримання не вручено вмотивованого рішення суду про законність і обгрунтованість його тримання під вартою, затриманий негайно звільняється.

4. Кожному заарештованому чи затриманому має бути невідкладно повідомлено про мотиви арешту чи затримання, роз’яснено його права та надано можливість з моменту затримання захищати себе особисто та користуватися правовою допомогою захисника.

5. Кожний затриманий має право у будь-який час оскаржити в суді своє затримання.

6. Про арешт або затримання людини має бути негайно повідомлено родичів заарештованого чи затриманого або інших осіб, визначених законом.

Стаття 30. 

1. Кожному гарантується недоторканність житла.

2. Не допускається проникнення до житла або іншого володіння людини, проведення в них огляду, обшуку чи інших слідчих дій інакше як у світлу пору доби та за вмотивованим рішенням суду.

3. У невідкладних випадках, пов’язаних із рятуванням життя людей та майна чи з безпосереднім переслідуванням підозрюваних у вчиненні злочину, допускається встановлення законом іншого порядку проникнення до житла або до іншого володіння людини, проведення в них огляду чи інших слідчих дій.

Стаття 31. 

1. Кожному гарантується таємниця листування, телефонних розмов, телеграфної та іншої кореспонденції. Винятки можуть бути встановлені лише судом у випадках, передбачених законом, з метою запобігти злочину чи з’ясувати істину під час розслідування кримінальної справи, якщо іншими способами одержати інформацію неможливо.

Стаття 32. 

1. Ніхто не може зазнавати втручання в його особисте і сімейне життя, крім випадків, передбачених Конституцією України.

2. Не допускається збирання, зберігання, використання та поширення конфіденційної інформації про людину без її згоди, крім випадків, визначених законом, і лише в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та прав і свобод людини.

3. Кожен має право знайомитися в органах державної влади, органах місцевого самоврядування, установах і організаціях з відомостями про себе, які не є державною або іншою захищеною законом таємницею.

4. Кожному гарантуються право спростовувати недостовірну інформацію про себе і членів своєї сім’ї, право вимагати вилучення такої інформації, а також право на відшкодування матеріальної і моральної шкоди, завданої збиранням, зберіганням, використанням та поширенням недостовірної інформації.

Стаття 33. 

1. Кожному, хто на законних підставах перебуває на території України, гарантується свобода пересування, вільний вибір місця проживання, право вільно залишати територію України, за винятком обмежень, які встановлюються законом в інтересах захисту національної або громадської безпеки, суспільної моралі, здоров’я населення чи прав і свобод громадян.

2. Громадянина України не можна позбавити права в будь-який час повернутися в Україну.

Стаття 34. 

1. Кожному гарантується свобода вираження своїх поглядів. Ніхто не може бути примушений до засвоєння певних поглядів, до їх вираження чи відмови від них.

2. Кожен має права вільно збирати, зберігати, використовувати і поширювати інформацію усно, письмово або в інший спосіб – на свій вибір. Здійснення цих прав, оскільки воно пов’язане з обов’язками і відповідальністю, може підлягати таким умовам, обмеженням або санкціям, що встановлені законом і є необхідними в демократичному суспільстві в інтересах національної чи громадської безпеки, територіальної цілісності, для запобігання злочинам, для охорони здоров’я населення, захисту суспільної моралі, прав і свобод громадян, або для підтримання авторитету і неупередженості суду.

3. Цензура не допускається. Держава підтримує інформаційну безпеку людини і суспільства.

Стаття 35. 

1. Кожному гарантується свобода світогляду і віросповідання, що включає можливість за своїм вибором сповідувати будь-які релігійні чи атеїстичні переконання або не сповідувати жодних, безперешкодно вести релігійну діяльність. Ця свобода може бути обмежена законом лише в інтересах охорони громадського порядку, здоров’я населення чи суспільної моралі або для захисту прав і свобод інших людей.

2. Ніхто не може бути увільнений від своїх обов’язків перед державою або відмовитися від виконання законів з мотивів релігійних переконань. У разі якщо виконання військового обов’язку суперечить релігійним переконанням громадянина, виконання цього обов’язку має бути замінене альтернативною (невійськовою) службою.

Стаття 36. 

1. Кожен має право на об’єднання у політичні партії, громадські організації, інші об’єднання для реалізації своїх політичних, економічних, соціальних, культурних та інших інтересів, за винятком встановлених Конституцією України і законами обмежень, необхідних у демократичному суспільстві для національної безпеки та громадського порядку, охорони здоров’я населення або захисту прав і свобод інших людей.

2. Членами політичних партій можуть бути лише громадяни України.

3. Кожен, хто працює, має право на участь у професійних спілках з метою захисту своїх трудових і соціально-економічних прав та інтересів.

4. Ніхто не може бути примушений до вступу в будь-яке об’єднання чи обмежений у правах за належність чи неналежність до політичних партій, громадських організацій чи інших об’єднань.

5. Усі об’єднання громадян рівні перед законом.

Стаття 37. 

1. Політичні партії, громадські організації, інші об’єднання не можуть мати воєнізованих формувань.

2. Не допускається створення і діяльність організаційних структур політичних партій в органах виконавчої та судової влади і виконавчих органах місцевого самоврядування, військових формуваннях, а також на державних і комунальних підприємствах, навчальних закладах, установах і організаціях.

Стаття 38. 

1. Громадяни України мають право брати безпосередню участь в управлінні державними справами та справами своєї територіальної громади.

2. Громадяни України користуються рівним правом доступу до державної служби, а також до служби в органах місцевого самоврядування.

Стаття 39. 

1. Усі мають право збиратися мирно, без зброї і проводити збори, мітинги, походи і демонстрації, про проведення яких завчасно сповіщаються органи влади, визначені законом.

2. Обмеження щодо реалізації цього права можуть встановлюватися лише судом відповідно до закону і лише коли вони є необхідними у демократичному суспільстві в інтересах національної або громадської безпеки – з метою запобігання злочинам, для охорони здоров’я населення або захисту прав і свобод інших людей.

Стаття 40. 

1. Кожен має право направляти індивідуальні або спільні з іншими письмові звернення, а також особисто звертатися до органів державної влади і органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб цих органів, які зобов’язані розглянути звернення і дати обґрунтовану відповідь у встановлений законом строк.

Стаття 41. 

1. Кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися власним майном, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності.

2. Громадяни мають право користуватися відповідно до закону об’єктами права державної та комунальної власності.

3. Право приватної власності набувається на підставах і в порядку, визначених законом.

4. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності.

5. Примусове відчуження об’єктів права приватної власності може бути застосоване лише як виняток з мотивів суспільної необхідності, на підставі і в порядку, встановлених законом, та за умови попереднього і повного відшкодування їх вартості. Примусове відчуження таких об’єктів з наступним повним відшкодуванням їх вартості допускається лише в умовах воєнного чи надзвичайного стану.

6. Конфіскація майна може бути застосована виключно за рішенням суду у випадках, обсязі та порядку, встановлених законом.

Стаття 42. 

1. Кожен має право на підприємницьку діяльність, яка не заборонена законом.

2. Підприємницька діяльність депутатів, інших посадових і службових осіб органів державної влади та органів місцевого самоврядування відповідно до цієї Конституції обмежується законом.

Стаття 43. 

1. Кожен має право на працю, що включає можливість реалізовувати свої здібності та заробляти на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується.

2. Держава створює умови для повного здійснення права на працю, гарантує рівні можливості у виборі професії та роду трудової діяльності, реалізовує програми професійно-технічного навчання, підготовки і перепідготовки кадрів відповідно до суспільних потреб, підтримуючи якомога вищий і стабільніший рівень зайнятості громадян.

3. Використання примусової праці забороняється. Не вважається примусовою працею військова або альтернативна (невійськова) служба, а також робота чи служба, яка виконується людиною за вироком чи іншим рішенням суду, або яка звичайно вимагається під час тримання людини під вартою, чи виконується у разі стихійного лиха, що загрожує життю, здоров’ю людей або добробуту суспільства, а також така, що виконується відповідно до законів про воєнний і про надзвичайний стан.

4. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від прожиткового мінімуму, встановленого законом.

5. Використання праці жінок і неповнолітніх на небезпечних для їхнього здоров’я роботах забороняється.

6. Кожному, хто працює, гарантується захист від незаконного звільнення.

7. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

Стаття 44. 

1. Кожен, хто працює, має право на страйк для захисту своїх економічних,  соціальних та інших інтересів.

2. Порядок здійснення права на страйк встановлюється законом з урахуванням необхідності забезпечення національної безпеки, охорони життя, здоров’я, прав і свобод інших людей.

3. Нікого не можна примушувати до участі або до неучасті у страйку.

4. Заборона страйку можлива лише з підстав і в порядку, визначених законом.

Стаття 45. 

1. Кожен, хто працює, має право на відпочинок.

2. Це право забезпечується наданням днів щотижневого відпочинку, а також оплачуваних щорічної відпустки і державних святкових днів, встановленням скороченого робочого дня щодо окремих професій і виробництв, скороченої тривалості роботи у нічний час.

3. Максимальна тривалість робочого часу, мінімальна тривалість відпочинку та оплачуваної щорічної відпустки, вихідні та святкові дні, а також інші умови здійснення цього права визначаються законом.

Стаття 46. 

1. Кожен має право на соціальний захист, що включає право на забезпечення у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від нього обставин, а також у похилому віці та в інших випадках, передбачених законом.

2. Право на соціальний захист гарантується загальнообов’язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.

3. Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, визначеного законом.

4. Держава піклується про людей похилого віку та людей з обмеженими станом їх здоров’я можливостями, вживає заходи щодо забезпечення їхньої соціальної та професійної інтеграції й посильної участі в суспільному житті.

Стаття 47.

1. Кожен має право на житло належного рівня. Держава створює умови, за яких кожна людина матиме змогу побудувати житло, придбати його у власність або взяти в оренду.

2. Громадянам, які потребують соціального захисту, житло надається державою та органами місцевого самоврядування безоплатно або за доступну для них плату відповідно до закону.

3. Нікого не можна примусово позбавити житла інакше як на підставі закону за рішенням суду.

Стаття 48. 

1. Кожен має право на достатній життєвий рівень для себе і своєї сім’ї, що включає достатнє харчування, одяг, житло.

Стаття 49. 

1. Кожен має право на охорону здоров’я та медичну допомогу.

2. Охорона здоров’я забезпечується державним і комунальним фінансуванням відповідних соціально-економічних, оздоровчо-профілактичних і медико-санітарних програм, а також медичним страхуванням. Держава сприяє розвитку закладів охорони здоров’я усіх форм власності.

3. Держава забезпечує медичну допомогу належної якості, створює умови для доступного й ефективного медичного обслуговування. У державних і комунальних закладах охорони здоров’я медична допомога надається безоплатно; існуюча мережа таких закладів не може бути скорочена.

4. Держава заохочує діяльність, спрямовану на формування здорового способу життя та розвиток фізичної культури і спорту, забезпечує санітарно-епідемічне благополуччя.

Стаття 50. 

1. Кожен має право на безпечне для життя і здоров’я довкілля. Держава вживає належних заходів для забезпечення цього права і компенсації шкоди, завданої його порушенням.

2. Кожному гарантується право вільного доступу до інформації про стан довкілля, про якість харчових продуктів і предметів побуту, а також право на її поширення. Така інформація не може бути таємною.

Стаття 51. 

1. Шлюб ґрунтується на свідомій та вільній згоді жінки і чоловіка. Кожен із подружжя має рівні права і обов’язки у шлюбі та сім’ї.

2. Батьки зобов’язані утримувати дітей до їх повноліття. Повнолітні діти зобов’язані піклуватися про своїх непрацездатних батьків.

3. Сім’я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.

Стаття 52. 

1. Діти є рівними у своїх правах незалежно від походження, стану здоров’я, а також від того, народжені вони у шлюбі чи поза ним.

2. Насильство над дитиною та її експлуатація переслідуються за законом.

3. Утримання та виховання дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування, покладається на державу. Держава заохочує і підтримує благодійницьку діяльність щодо дітей.

Стаття 53. 

1. Кожен має право на освіту.

2. Повна загальна середня освіта є обов’язковою.

3. Держава забезпечує доступність і безоплатність дошкільної, повної загальної середньої, професійно-технічної, вищої освіти в державних і комунальних навчальних закладах; розвиток дошкільної, повної загальної середньої, позашкільної, професійно-технічної, вищої і післядипломної освіти, різних форм навчання; надання державних стипендій і пільг учням і студентам. Держава сприяє функціонуванню навчальних закладів інших форм власності.

4. Громадяни України мають право безоплатно здобути вищу освіту в державних і комунальних навчальних закладах на конкурсній основі.

5. Громадянам, які належать до національних меншин, відповідно до закону гарантується право на навчання рідною мовою чи на вивчення рідної мови у державних і комунальних навчальних закладах або через національні культурні товариства.

Стаття 54. 

1. Кожному гарантується свобода літературної, художньої, наукової і технічної творчості, захист інтелектуальної власності, авторських прав, моральних і матеріальних інтересів, що виникають у зв’язку з різними видами інтелектуальної діяльності.

2. Ніхто не може використовувати або поширювати результати інтелектуальної, творчої діяльності без згоди особи, якій належать права на них, за винятками, встановленими законом.

Стаття 55. 

1. Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.

2. Кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи відповідно до закону впродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом.

3. Кожному гарантується право на оскарження в суді, включаючи найвищий судовий орган, рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.

4. Кожен має право звертатися за захистом своїх прав до Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини.

5. Кожен має право після використання всіх національних засобів правового захисту звертатися за захистом своїх прав і свобод до відповідних міжнародних судових установ чи до відповідних органів міжнародних організацій, членом або учасником яких є Україна.

Стаття 56. 

1. Кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

2. Держава відшкодовує людині, яка потерпіла від злочину, шкоду, завдану злочином. Умови, обсяг і порядок такого відшкодування визначаються законом.

Стаття 57. 

1. Кожному гарантується право знати свої права, свободи та обов’язки. Держава вживає необхідних заходів для забезпечення цього права.

2. Закони та інші нормативно-правові акти, що визначають права, свободи і обов’язки громадян, мають бути доведені до відома населення в порядку, встановленому законом. Не доведені до відома населення в належний спосіб закони та інші нормативно-правові акти, є нечинними.

3. Незнання законів не звільняє від юридичної відповідальності.

Стаття 58. 

1. Закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом’якшують або скасовують відповідальність людини або іншим чином покращують її правове становище.

2. Ніхто не може відповідати за діяння, які на час їх вчинення не визнавалися законом як правопорушення. У разі якщо після вчинення правопорушення відповідальність за нього пом’якшена або скасована новим законом, застосовується новий закон.

Стаття 59. 

1. Кожен має право на правову допомогу.

2. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав і свобод. У випадках, передбачених законом, правова допомога надається безоплатно.

3. Для забезпечення права на захист від обвинувачення і надання правової допомоги при вирішенні справ у судах та інших державних органах в Україні діє адвокатура.

Стаття 60. 

1. Ніхто не зобов’язаний виконувати явно злочинні розпорядження чи накази.

2. За віддання або виконання явно злочинного розпорядження чи наказу настає юридична відповідальність.

Стаття 61. 

1. Ніхто не може бути двічі притягнений до юридичної відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення.

2. Юридична відповідальність людини має індивідуальний характер.

Стаття 62. 

1. Людина вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не доведено в законному порядку і не встановлено вироком суду, що набув законної сили. Ніхто не зобов’язаний доводити свою невинуватість у вчиненні злочину.

2. Обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, одержаних незаконним шляхом, а також на припущеннях. Усі сумніви щодо доведеності вини людини тлумачаться на її користь.

3. У разі скасування вироку суду як неправосудного держава відшкодовує матеріальну і моральну шкоду, завдану безпідставним засудженням.

Стаття 63. 

1. Людина не несе відповідальності за відмову давати показання або пояснення щодо себе, членів сім’ї чи близьких родичів, коло яких визначається законом.

2. Підозрюваний, обвинувачений чи підсудний мають право захищати себе особисто чи використовувати правову допомогу захисника на свій власний вибір.

3. Засуджений користується всіма правами та свободами людини і громадянина, за винятком обмежень, які визначені законом і встановлені обвинувальним вироком суду.

Стаття 64. 

1. Права і свободи, передбачені цією Конституцією, не повинні тлумачитися як заперечення або обмеження інших загальновизнаних прав і свобод людини і громадянина.

2. Конституційні права і свободи людини і громадянина не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України.

3. В умовах воєнного або надзвичайного стану можуть встановлюватися окремі обмеження прав і свобод у визначеному законом порядку із зазначенням строку дії цих обмежень.

4. Не можуть бути обмежені права і свободи, передбачені статтями 24, 25, 27, 28, 29, 40, 47, 51, 52, 55, 56, 57, 58, 59, 60, 61, 62, 63 цієї Конституції.

Стаття 65. 

1. Захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є обов’язком громадян України. Військова служба громадян регулюється законом.

2. Кожен зобов’язаний шанувати державні символи України.

Стаття 66. 

1. Кожен зобов’язаний не заподіювати шкоду природі, культурній спадщині, відшкодовувати завдані ним збитки.

Стаття 67. 

1. Кожен зобов’язаний сплачувати податки та збори в порядку і розмірах, встановлених законом.

2. Кожен відповідно до закону зобов’язаний щорічно подавати декларації про майновий стан та доходи за минулий рік.

Стаття 68. 

1. Усі зобов’язані неухильно додержуватися Конституції України та законів, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей.

Розділ ІІІ

Вибори, інші форми безпосередньої демократії

Стаття 69.

1. Народ має невід’ємне право відповідно до Конституції України обирати посадових осіб до органів державної влади та органів місцевого самоврядування і відкликати їх, а також ухвалювати рішення на референдумах.

Стаття 70. 

1. Право голосу на виборах і референдумах мають дієздатні громадяни України, яким на день голосування виповнилося вісімнадцять років. Вибори і референдуми проводяться за умови участі в них більшості виборців.

2. Проведення відповідно до закону виборів і референдумів покладається на Центральну виборчу комісію України та місцеві виборчі комісії. Повноваження, організація і порядок діяльності Центральної виборчої комісії визначаються законом.

Стаття 71. 

1. Вибори до органів державної влади та органів місцевого самоврядування є вільними і відбуваються на основі загального, рівного і прямого виборчого права шляхом таємного голосування.

2. Парламент України обирається за пропорційною виборчою системою, а органи місцевого самоврядування – за мажоритарною виборчою системою.

Стаття 72. 

1. В Україні проводяться всеукраїнський референдум і місцеві референдуми в порядку, визначеному Конституцією України та законами. 

2. Всеукраїнський референдум призначається Верховною Радою України або Президентом України відповідно до їх конституційних повноважень.

3. Всеукраїнський референдум проголошується за народною ініціативою Президентом України на вимогу не менш як двох мільйонів громадян України, які мають право голосу, за умови, що підписи щодо призначення референдуму зібрано відповідно до вимог закону не менш як у двадцяти областях і не менш як по п’ятдесят тисяч підписів у кожній з них.

Стаття 73. 

1. Виключно всеукраїнським референдумом вирішуються питання про зміну території України, про вступ в організації колективної безпеки та у наднаціональні співтовариства, про перегляд Конституції України.

2. Референдум не допускається щодо законопроектів з питань податків, бюджету та амністії. Місцевим референдумом вирішуються виключно питання місцевого значення.

Стаття 74.

1. Громадяни мають право звертатися з петиціями до органів державної влади та органів місцевого самоврядування в порядку, визначеному законом.

2. Безпосередня демократія в інших формах здійснюється громадянами України відповідно до закону.    

Розділ ІV

Парламент. Законодавчий процес

Стаття 75. 

1. Єдиним представницьким органом законодавчої влади в Україні є парламент – Верховна Рада України.

2. Конституційний склад Верховної Ради України – чотириста п’ятдесят народних депутатів України, які обираються на основі загального, рівного і прямого виборчого права таємним голосуванням.

3. Строк повноважень Верховної Ради України становить чотири роки.

4. Повноваження та організація діяльності Верховної Ради України визначаються Конституцією України, законами і Регламентом Верховної Ради України.

Стаття 76. 

1. Народним депутатом України може бути обрано громадянина України, який на день голосування досяг двадцяти одного року, має право голосу і проживає в Україні протягом останніх п’яти років.

2. Не може бути обрано народним депутатом України громадянина, який має судимість за вчинення умисного злочину, якщо ця судимість не погашена і не знята у встановленому законом порядку.

3. Один і той самий громадянин не може бути обраний народним депутатом України більше ніж двічі підряд.

4. Повноваження народних депутатів України визначаються Конституцією України та законами.

Стаття 77. 

1. Чергові вибори народних депутатів України призначаються відповідно до закону не пізніше ніж за дев’яносто днів до закінчення останнього року повноважень Верховної Ради України. Позачергові вибори народних депутатів України призначаються Президентом України одночасно з рішенням про дострокове припинення повноважень Верховної Ради України і проводяться в період шістдесяти днів з дня набрання чинності вказаним рішенням.

2. Організація і порядок проведення виборів народних депутатів України встановлюються законом.

Стаття 78. 

1. Народні депутати України працюють на постійній основі.

2. Народні депутати України не можуть мати іншого представницького мандата, перебувати на державній службі, обіймати інші оплачувані посади, займатися іншою оплачуваною діяльністю (крім викладацької, наукової або творчої діяльності, яка не перешкоджає виконанню обов’язків народного депутата України) або підприємництвом, входити до складу керівного органу чи наглядової ради господарської організації, що має на меті одержання прибутку.

3. Вимоги щодо несумісності депутатського мандата з іншими видами діяльності встановлюються законом.

4. У разі виникнення обставин, що порушують вимоги щодо несумісності депутатського мандата з іншими видами діяльності, народний депутат України у двадцятиденний строк з дня виникнення таких обставин припиняє таку діяльність або подає особисту заяву про складення повноважень народного депутата України.

Стаття 79. 

1. Перед вступом на посаду народні депутати України складають таку присягу:

"Присягаю на вірність Україні. Зобов’язуюсь усіма своїми діями боронити суверенітет і незалежність України, дбати про благо Вітчизни і добробут Українського народу. Присягаю додержуватися Конституції та законів України, виконувати свої обов’язки в інтересах усіх співвітчизників".

2. Перед відкриттям першої сесії новообраної Верховної Ради України присягу зачитує найстарший за віком народний депутат України, після чого депутати скріплюють присягу своїми підписами під її текстом.

3. Відмова скласти присягу має наслідком втрату депутатського мандата.

4. Повноваження народних депутатів України починаються з моменту складення присяги.

5. Верховна Рада України є повноважною за наявності в її складі не менш як трьохсот повноважних народних депутатів України.

Стаття 80. 

1. Народному депутату України гарантується право недоторканності відповідно до Конституції України та законів.

2. Народний депутат України не може бути заарештований без згоди Верховної Ради України.

3. Народний депутат України не несе юридичної відповідальності за результати голосування або висловлювання у парламенті та його органах, крім відповідальності за образу чи наклеп.

Стаття 81. 

1. Повноваження народного депутата України припиняються одночасно з припиненням повноважень Верховної Ради України – у день відкриття першого засідання Верховної Ради України нового скликання.

2. Повноваження народного депутата України припиняються достроково у разі:

1) складення повноважень за його особистою заявою;

2) припинення громадянства або його виїзду на постійне проживання за межі України;

3) невиконання вимог частини четвертої статті 78 цієї Конституції;

4) невходження народного депутата України, обраного за списком політичної партії (виборчого блоку політичних партій), до складу депутатської фракції цієї політичної партії (виборчого блоку політичних партій) або виходу народного депутата України із складу такої фракції;

5) набрання законної сили обвинувальним вироком щодо нього;

6) визнання його судом недієздатним або безвісно відсутнім;

7) його смерті.

3. Рішення про дострокове припинення повноважень народного депутата України у випадках, передбачених пунктами 1, 2 частини другої цієї статті, приймається Верховною Радою України, а у випадках, передбачених пунктами 3, 4 частини другої цієї статті, – судом. У випадку, передбаченому пунктом 4 частини другої цієї статті, повноваження народного депутата України припиняються судом на підставі рішення вищого керівного органу політичної партії (виборчого блоку політичних партій), ухваленого відповідно до закону.

4. У разі набрання законної сили обвинувальним вироком суду щодо народного депутата України, визнання народного депутата України недієздатним або безвісно відсутнім його повноваження припиняються з дня набрання законної сили рішенням суду, а в разі смерті народного депутата України – з дня смерті, засвідченої свідоцтвом.

Стаття 82. 

1. Верховна Рада України працює сесійно.

2. Верховна Рада України збирається на першу сесію не пізніше ніж на тридцятий день після офіційного оголошення результатів виборів.

3. Перше засідання новообраної Верховної Ради України відкриває найстарший за віком народний депутат України.

Стаття 83. 

1. Чергові сесії Верховної Ради України починаються першого вівторка лютого і першого вівторка вересня кожного року.

2. Позачергові сесії Верховної Ради України, із зазначенням порядку денного, скликаються Головою Верховної Ради України на вимогу Президента України або на вимогу не менш як третини народних депутатів України від конституційного складу Верховної Ради України.

3. У разі оголошення указу Президента України про введення воєнного чи надзвичайного стану в Україні або окремих її місцевостях Верховна Рада України збирається на засідання у дводенний строк без скликання.

4. Рішення Верховної Ради України приймаються голосуванням виключно на її пленарних засіданнях.

5. Засідання Верховної Ради України проводяться відкрито. Закрите засідання проводиться за рішенням більшості від конституційного складу Верховної Ради України.

6. Голосування на засіданнях Верховної Ради України здійснюється народним депутатом України особисто. Примус до голосування забороняється.

7. Порядок роботи Верховної Ради України встановлюється Конституцією України, законами та Регламентом Верховної Ради України.

Стаття 84. 

1. У Верховній Раді України за результатами виборів і на основі узгодження політичних позицій формується коаліція депутатських фракцій, що об’єднує більшість народних депутатів України від конституційного складу Верховної Ради України.

2. Коаліція депутатських фракцій утворюється не пізніше одного місяця з дня відкриття першого засідання Верховної Ради України, обраної на чергових або позачергових виборах, або не пізніше одного місяця з дня припинення раніше сформованої у Верховній Раді України коаліції депутатських фракцій.

3. Депутатська фракція, до складу якої входить більшість народних депутатів України від конституційного складу Верховної Ради України, має повноваження коаліції депутатських фракцій, визначені Конституцією України та законом. Створення народними депутатами України, обраними за списком однієї політичної партії (виборчого блоку партій), двох і більше депутатських фракцій не допускається. 

4. Коаліція депутатських фракцій відповідно до цієї Конституції вносить Президенту України пропозиції щодо кандидатури Прем’єр-міністра України, а також пропозиції щодо кандидатур до складу Уряду України.

5. Народні депутати України, які не входять до складу відповідної депутатської фракції, об’єднуються в депутатську групу позафракційних.

6. Засади і порядок формування та припинення діяльності коаліції депутатських фракцій, інших парламентських об’єднань народних депутатів України встановлюються Конституцією України, законами і Регламентом Верховної Ради України.

Стаття 85. 

1. До повноважень Верховної Ради України належить:

1) прийняття законів; тлумачення законів;

2) призначення всеукраїнського референдуму з питання про зміну території України та з інших питань відповідно до Конституції України;

3) визначення засад внутрішньої і зовнішньої політики;

4) затвердження загальнодержавних програм економічного, науково-технічного, соціального, національно-культурного розвитку, охорони довкілля;

5) розгляд і прийняття рішення щодо схвалення програми діяльності уряду України;

6) затвердження Державного бюджету України та внесення змін до нього; контроль за виконанням Державного бюджету України, прийняття рішення щодо звіту про його виконання;

7) призначення виборів Президента України;

8) призначення виборів до органів місцевого самоврядування та виборів до Верховної Ради Автономної Республіки Крим;

9) заслуховування щорічних і позачергових послань Президента України про внутрішнє і зовнішнє становище України;

10) вирішення відповідно до Конституції України питання про дострокове припинення повноважень Президента України у випадках, передбачених частиною другою статті 103 Конституції України;

11) призначення на посади та звільнення з посад за поданням Президента України Прем’єр-міністра України, Міністра оборони України, Міністра закордонних справ України; призначення на посади та звільнення з посад за поданням Прем’єр-міністра України інших членів уряду України, Голови Антимонопольного комітету України, Голови Фонду державного майна України; вирішення питання про відставку Прем’єр-міністра України, членів уряду відповідно до Конституції України та закону;

12) призначення на посади та звільнення з посад за поданням Президента України Голови Служби безпеки України, Голови Державного комітету інформаційної політики та інформаційної безпеки України;

13) здійснення контролю за діяльністю уряду України відповідно до Конституції України та закону;

14) призначення на посади та звільнення з посад Голови та інших членів Рахункової палати;

15) призначення на посаду та звільнення з посади Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини; заслуховування його щорічних доповідей про стан дотримання та захисту прав і свобод людини в Україні;

16) призначення на посаду та звільнення з посади за поданням Президента України Голови Національного банку України;

17) призначення на посади та звільнення з посад половини складу Ради Національного банку України;

18) призначення на посади та звільнення з посад половини складу Національної ради України з питань телебачення і радіомовлення;

19) призначення на посади та звільнення з посад за поданням Президента України членів Центральної виборчої комісії України;

20) призначення на посади та припинення повноважень за поданням Президента України суддів Конституційного суду України;

21) призначення на посади та припинення повноважень суддів судів загальної юрисдикції;

22) призначення на посаду та звільнення з посади за поданням Президента України Генерального прокурора України; висловлення недовіри Генеральному прокуророві України, що має наслідком його відставку з посади;

23) затвердження загальної структури, чисельності, визначення функцій Збройних сил України, Служби безпеки України, інших утворених відповідно до законів військових формувань, Міністерства внутрішніх справ України;

24) оголошення за поданням Президента України стану війни і укладення миру, схвалення рішення Президента України про використання Збройних сил України та інших військових формувань у разі збройної агресії проти України;

25) схвалення рішень Президента України про надання військової допомоги іншим державам, про направлення підрозділів Збройних сил України до іншої держави чи про допуск підрозділів збройних сил інших держав на територію України;

26) затвердження рішень уряду України про надання Україною позик і економічної допомоги іноземним державам та міжнародним організаціям, а також рішень про одержання Україною від іноземних держав, банків і міжнародних фінансових організацій позик, не передбачених Державним бюджетом України, здійснення контролю за їх використанням;

27) затвердження протягом двох днів з моменту звернення Президента України указів про введення воєнного чи надзвичайного стану в Україні або в окремих її місцевостях, про загальну або часткову мобілізацію, про оголошення окремих місцевостей зонами надзвичайної екологічної ситуації;

28) затвердження переліку об’єктів права державної власності, що не підлягають приватизації, визначення правових засад передачі в державну власність об’єктів права комунальної власності та правових засад вилучення об’єктів права приватної власності;

29) утворення і ліквідація районів, встановлення і зміна меж районів і міст, віднесення населених пунктів до категорії міст, найменування і перейменування населених пунктів і районів;

30) надання законом згоди на обов’язковість міжнародних договорів України та денонсація міжнародних договорів України;

31) здійснення парламентського контролю в межах, визначених Конституцією України та законами;

32) призначення на посаду та звільнення з посади керівника апарату Верховної Ради України; затвердження кошторису Верховної Ради України та структури її апарату;

33) прийняття Регламенту Верховної Ради України;

34) затвердження законом Конституції Автономної Республіки Крим, змін до неї; дострокове припинення повноважень Верховної Ради Автономної Республіки Крим за наявності висновку Конституційного суду України про порушення нею Конституції України або законів.

2. Верховна Рада України здійснює також інші повноваження, які відповідно до Конституції України віднесені до її відання.

3. Верховна Рада України не може передавати свої повноваження її органам або будь-кому іншому.

4. Верховна Рада України на основі та на виконання Конституції України ухвалює закони, постанови та інші акти, що випливають з її повноважень.

5. Рішення з питань, зазначених у пунктах 3, 14, 15, 18, 19, 20, 21, 22, 28, 33 частини першої цієї статті, Верховна Рада України ухвалює не менш як трьома п’ятими від її конституційного складу, а рішення з питань, зазначених у пунктах 2, 10 (щодо пункту 3 статті 103) частини першої цієї статті – не менш як двома третинами від конституційного складу Верховної Ради України.

Стаття 86. 

1. Народний депутат України має право на сесії Верховної Ради України звернутися із запитом до органів Верховної Ради України, Президента України, уряду України, до керівників інших органів державної влади та органів місцевого самоврядування, а також керівників підприємств, установ і організацій, розташованих на території України, незалежно від їх підпорядкування і форм власності. Зазначені органи і посадові особи зобов’язані повідомити народного депутата України про результати розгляду його запиту.

2. Запит до Президента України на вимогу народного депутата України, групи народних депутатів України чи комітету Верховної Ради України, попередньо підтриману не менш як однією третиною від конституційного складу Верховної Ради України, направляється Президенту України за рішенням Верховної Ради України.

Стаття 87. 

1. Верховна Рада України за пропозицією Президента України або не менш як однієї третини народних депутатів України від конституційного складу Верховної Ради України може розглянути питання про відповідальність уряду України та прийняти резолюцію недовіри уряду.

2. Питання про відповідальність уряду України не може розглядатися Верховною Радою України більше одного разу протягом однієї чергової сесії, а також протягом року після схвалення програми діяльності уряду України або в останні шість місяців строку повноважень Верховної Ради України.

Стаття 88. 

1. Верховна Рада України обирає зі свого складу Голову Верховної Ради України, Першого заступника і заступника Голови Верховної Ради України та відкликає їх з посад.

2. Голова Верховної Ради України:

1) веде засідання Верховної Ради України;

2) організовує роботу Верховної Ради України, координує діяльність її органів та посадових осіб відповідно до закону та Регламенту Верховної Ради України;

3) підписує акти, прийняті Верховною Радою України;

4) представляє Верховну Раду України у зносинах з іншими органами державної влади та органами місцевого самоврядування України, органами влади інших держав та міжнародними організаціями;

5) організовує роботу апарату Верховної Ради України.

3. Голова Верховної Ради України здійснює повноваження, передбачені Конституцією України, в порядку, встановленому законом і Регламентом Верховної Ради України. У випадку, передбаченому частиною другою статті 107 Конституції України, обов’язки Голови Верховної Ради України виконує Перший заступник Голови Верховної Ради України.

Стаття 89.

 1. Верховна Рада України для здійснення законопроектної роботи, підготовки і попереднього розгляду питань, віднесених до її повноважень, здійснення контрольних функцій відповідно до Конституції України створює з числа народних депутатів України комітети Верховної Ради України та обирає голів, перших заступників, заступників голів і секретарів комітетів. Голова Верховної Ради України, його заступники, голови депутатських фракцій та голови комітетів за посадою входять до складу Президії Верховної Ради України.

2. Верховна Рада України може утворювати тимчасові спеціальні комісії для підготовки і попереднього розгляду питань, що належать до її відання.

3. Верховна Рада України для проведення розслідування з питань, що становлять суспільний інтерес, утворює тимчасові слідчі комісії, якщо за це проголосувала не менш як одна третина від конституційного складу Верховної Ради України. Висновки і пропозиції тимчасових слідчих комісій не є вирішальними для слідства і суду.

4. Організація і порядок діяльності комітетів Верховної Ради України, її тимчасових спеціальних і тимчасових слідчих комісій встановлюються законом та Регламентом Верховної Ради України.

Стаття 90. 

1. Повноваження Верховної Ради України припиняються у день відкриття першого засідання Верховної Ради України нового скликання. У разі закінчення строку повноважень Верховної Ради України під час дії воєнного чи надзвичайного стану її повноваження продовжуються до дня першого засідання Верховної Ради України, обраної після скасування воєнного чи надзвичайного стану.

2. Президент України достроково припиняє повноваження Верховної Ради України у разі порушення вимоги частини п’ятої статті 79 Конституції, за наявності позитивного висновку Конституційного Суду України.

3. Президент України має право достроково припинити повноваження Верховної Ради України у разі:

1) якщо протягом одного місяця з дня першого пленарного засідання Верховної Ради України не сформовано коаліцію депутатських фракцій відповідно до статті 84 цієї Конституції;

2) якщо протягом шістдесяти днів після відставки уряду України не сформовано персональний склад нового уряду;

3) якщо протягом тридцяти днів однієї чергової сесії на пленарних засіданнях Верховна Рада України не прийняла жодного акта, передбаченого частиною четвертою статті 85 цієї Конституції.

4. Рішення про дострокове припинення повноважень Верховної Ради України з підстав, зазначених у частині третій цієї статті, приймається Президентом України після консультацій з Головою Верховної Ради України, його заступниками та головами депутатських фракцій у Верховній Раді України, а також за умови отримання згоди Всеукраїнських Установчих Зборів, утворених відповідно до Конституції України. Повноваження Верховної Ради України не можуть бути достроково припинені з цих підстав в останні шість місяців строку повноважень Верховної Ради України або строку повноважень Президента України, а також під час дії воєнного чи надзвичайного стану в Україні або окремих її місцевостях.

Стаття 91. 

1. Верховна Рада України ухвалює акти, зазначені в частині четвертій статті 85, більшістю від її конституційного складу, якщо інше не встановлено Конституцією України.

2. Верховна Рада України приймає звичайні та органічні закони, а також попередньо схвалює конституційні закони. Звичайні закони приймаються більшістю від конституційного складу Верховної Ради України, органічні закони – не менш як трьома п’ятими від її конституційного складу, конституційні закони схвалюються не менш як двома третинами від конституційного складу Верховної Ради України.

Стаття 92. 

1. Виключно законами визначаються або встановлюються:

1) права і свободи людини і громадянина, гарантії цих прав і свобод; основні обов’язки громадянина;

2) громадянство, правосуб’єктність громадян, статус іноземців та осіб без громадянства;

3) права корінних народів і національних меншин;

4) порядок застосування мов;

5) засади використання природних ресурсів, виключної (морської) економічної зони, континентального шельфу, освоєння космічного простору, організації та експлуатації енергосистем, транспорту і зв’язку;

6) основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення; засади регулювання праці і зайнятості, шлюбу, сім’ї, охорони дитинства, материнства, батьківства; виховання, освіти, культури і охорони здоров’я; екологічної безпеки;

7) правовий режим власності;

8) правові засади і гарантії підприємництва; правила конкуренції та норми антимонопольного регулювання;

9) засади зовнішніх зносин, зовнішньоекономічної діяльності, митної справи;

10) засади регулювання демографічних та міграційних процесів;

11) засади утворення і діяльності політичних партій, інших об’єднань громадян, засобів масової інформації;

12) організація і діяльність органів виконавчої влади, основи державної служби, організації державної статистики та інформатики;

13) адміністративно-територіальний устрій України;

14) судоустрій, судочинство, статус суддів, засади судової експертизи, організація і діяльність прокуратури, органів дізнання і слідства, нотаріату, органів і установ виконання покарань; основи організації та діяльності адвокатури;

15) засади місцевого самоврядування;

16) статус столиці України; спеціальний статус інших міст;

17) основи національної безпеки, організації Збройних Сил України і забезпечення громадського порядку;

18) правовий режим державного кордону;

19) правовий режим воєнного і надзвичайного стану, зон надзвичайної екологічної ситуації;

20) організація і порядок проведення виборів і референдумів;

21) організація і порядок діяльності Верховної Ради України, статус народних депутатів України; вимоги до закону і засади законодавчої діяльності;

22) засади цивільно-правової відповідальності; діяння, які є злочинами, адміністративними або дисциплінарними правопорушеннями, та відповідальність за них;

23) Державний бюджет України і бюджетна система України; система оподаткування, податки і збори; засади створення і функціонування фінансового, грошового, кредитного та інвестиційного ринків; статус національної валюти, а також статус іноземних валют на території України; порядок утворення і погашення державного внутрішнього і зовнішнього боргу; порядок випуску та обігу державних цінних паперів, їх види і типи;

24) порядок направлення підрозділів Збройних Сил України до інших держав; порядок допуску та умови перебування підрозділів збройних сил інших держав на території України;

25) одиниці ваги, міри і часу; порядок встановлення державних стандартів;

26) порядок використання і захисту державних символів;

27) державні нагороди;

28) військові звання, дипломатичні ранги та інші спеціальні звання;

29) державні свята;

30) порядок утворення і функціонування вільних та інших спеціальних зон, що мають економічний чи міграційний режим, відмінний від загального;

31) амністія.

2. Вимоги до закону та засади законодавчої діяльності визначаються органічним законом, яким також встановлюється перелік органічних законів.

Стаття 93. 

1. Право законодавчої ініціативи у Верховній Раді України належить народним депутатам України, Президенту України, уряду України, Верховному суду України.

2. Законопроекти, визначені Президентом України як невідкладні, Верховна Рада України розглядає у строки, встановлені законом. 

Стаття 94. 

1. Законопроект, прийнятий як закон, підписує Голова Верховної Ради України і направляє його не пізніш як у пятиденний строк Президенту України.

2. Президент України не пізніше ніж на п’ятнадцятий день з дня отримання закону підписує його, беручи до виконання, про що офіційно повідомляє в порядку, встановленому законом, або повертає закон зі своїми вмотивованими і сформульованими пропозиціями до Верховної Ради України для повторного розгляду (застосовує право вето). У разі якщо Президент України протягом встановленого строку не повернув закон для повторного розгляду, закон вважається схваленим Президентом України і має бути ним підписаний.

3. Якщо після повторного розгляду закону Верховна Рада України прийме закон у тій самій редакції кількістю голосів, необхідною для прийняття закону, Президент України зобов’язаний підписати цей закон не пізніше ніж на десятий день після його отримання. У разі якщо Президент України не підпише закон протягом встановленого строку, Верховна Рада України офіційно опубліковує прийнятий закон за підписом Голови Верховної Ради України.

4. Якщо після повторного розгляду закону Верховна Рада України прийме закон у новій редакції, Президент України може підписати його або повернути на новий розгляд відповідно до закону, передбаченого частиною другою статті 92 цієї Конституції.

5. Закон набирає чинності з дня його офіційного опублікування, якщо інше не передбачено самим законом або законом про введення його в дію, але не раніше дня офіційного опублікування закону.

6. Закони офіційно опубліковує Верховна Рада України у встановленому законом порядку.

Стаття 95.

1. Парламентський контроль за додержанням конституційних прав і свобод людини і громадянина здійснює Уповноважений Верховної Ради України з прав людини.

2. Повноваження, організація і порядок діяльності Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини визначаються органічним законом.

Стаття 96.

1. Парламентський контроль за надходженням коштів до Державного бюджету України та їх використанням здійснює Рахункова палата.

2. Повноваження, організація і порядок діяльності Рахункової палати визначаються органічним законом.
 

Розділ V

Президент України

Стаття 97. 

1. Президент України є главою держави і виступає від імені держави.

2. Президент України є політично відповідальним за свою діяльність перед Українським народом.

Стаття 98. 

1. Президент України обирається громадянами України на основі загального, рівного і прямого виборчого права таємним голосуванням.

2. Президентом України може бути обраний громадянин України, якому на день голосування виповнилося сорок років, який має право голосу, безперервно проживає в Україні протягом п’ятнадцяти останніх років перед днем його реєстрації як кандидата в Президенти України і володіє державною мовою.

3. Строк повноважень Президента України становить чотири роки. Один і той самий громадянин не може бути обраний Президентом України більше ніж двічі підряд.

4. Президент України не може мати іншого представницького мандата, обіймати посаду в органах державної влади або в об’єднаннях громадян, а також займатися іншою оплачуваною діяльністю або підприємництвом, чи входити до складу керівного органу або наглядової ради господарської організації, що має на меті одержання прибутку.

5. Президент України на час виконання своїх обов’язків зупиняє членство в політичній партії.

Стаття 99.

1. Чергові вибори Президента України призначаються не пізніш як за сто днів до закінчення останнього року повноважень Президента України.

2. У разі дострокового припинення повноважень Президента України проводяться позачергові вибори Президента України в період дев’яноста днів з дня припинення повноважень.

3. Президент України визнається обраним з дня офіційного оголошення результатів виборів відповідно до закону.

4. Порядок проведення виборів Президента України встановлюється органічним законом.

Стаття 100. 

1. Президент України, обраний на чергових виборах, вступає на посаду в день закінчення строку повноважень чинного Президента України, а у випадку, зазначеному в частині першій статті 107 Конституції України, – у десятиденний строк з дня визнання його обраним відповідно до частини третьої статті 99 цієї Конституції. 

2. Повноваження Президента України починаються з моменту складення ним присяги Українському народу.

3. Президент України складає таку присягу:

"Я, (ім’я та прізвище), волею народу обраний Президентом України, заступаючи на цю високу посаду, урочисто присягаю на вірність Україні. Зобов’язуюсь усіма своїми справами боронити суверенітет і незалежність України, дбати про благо Вітчизни і добробут Українського народу, обстоювати права і свободи громадян, додержуватися Конституції України і законів України, виконувати свої обов’язки в інтересах усіх співвітчизників, підносити авторитет України у світі”.

4. Новообраний Президент України присягає Українському народові у встановленому законом порядку на урочистому засіданні Всеукраїнських Установчих Зборів, утворених і скликаних відповідно до Конституції України. 

Стаття 101. 

1. Президент України на час виконання своїх повноважень користується правом недоторканності.

2. За посягання на життя, здоров’я, честь і гідність Президента України винні особи притягаються до відповідальності за законом.

3. Звання Президента України охороняється законом і зберігається за ним довічно, крім випадку, коли Президент України був усунений з посади в порядку імпічменту.

Стаття 102. 

1. Президент України:

1) забезпечує державну незалежність і національну безпеку України;

2) звертається з посланнями до народу та із щорічними і позачерговими посланнями до Верховної Ради України про внутрішнє і зовнішнє становище України;

3) представляє державу в міжнародних відносинах, здійснює керівництво зовнішньополітичною діяльністю держави, веде переговори та укладає міжнародні договори України;

4) приймає рішення про визнання іноземних держав;

5) призначає та звільняє глав дипломатичних представництв України в інших державах і при міжнародних організаціях; приймає вірчі і відкличні грамоти дипломатичних представників іноземних держав;

6) припиняє повноваження Верховної Ради України у випадках і порядку, передбачених частинами другою і третьою статті 90 цієї Конституції;

7) призначає позачергові вибори народних депутатів України відповідно до частини першої статті 77 цієї Конституції;

8) вносить за пропозицією коаліції депутатських фракцій у Верховній Раді України, сформованої відповідно до статті 84 Конституції України, подання про призначення Верховною Радою України Прем’єр-міністра України в строк не пізніше ніж на десятий день після одержання такої пропозиції;

9) вносить до Верховної Ради України подання про призначення на посади та про звільнення з посад відповідно до статті 85 Конституції України;

10) призначає на посади та звільняє з посад половину складу Ради Національного банку України;

11) призначає на посади та звільняє з посад половину складу Національної ради України з питань телебачення і радіомовлення;

12) зупиняє дію актів Кабінету Міністрів України з мотивів невідповідності їх Конституції України з одночасним зверненням до Конституційного суду України щодо їх конституційності;

13) скасовує рішення уряду Автономної Республіки Крим;

14) є Верховним Головнокомандувачем Збройних Сил України; призначає на посади та звільняє з посад вище командування Збройних Сил України, інших військових формувань відповідно до закону;

15) здійснює керівництво у сферах національної безпеки та оборони держави, очолює Раду національної безпеки і оборони України;

16) приймає відповідно до закону рішення про загальну або часткову мобілізацію, про введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях у разі загрози нападу, небезпеки державній незалежності України – з наступним затвердженням цих рішень Верховною Радою України;

17) вносить до Верховної Ради України подання про оголошення стану війни та у разі збройної агресії проти України приймає рішення про використання Збройних Сил України та інших утворених відповідно до законів України військових формувань;

18) приймає у разі необхідності рішення про введення в Україні або в окремих її місцевостях надзвичайного стану, а також оголошує у разі необхідності окремі місцевості України зонами надзвичайної екологічної ситуації – з наступним затвердженням цих рішень Верховною Радою України;

19) присвоює вищі військові звання, вищі дипломатичні ранги та інші вищі спеціальні звання і класні чини;

20) нагороджує державними нагородами;

21) встановлює президентські відзнаки та нагороджує ними;

22) здійснює помилування;

23) приймає рішення про прийняття до громадянства України та припинення громадянства України, про надання притулку в Україні;

24) підписує закони, прийняті Верховною Радою України;

25) застосовує право вето щодо прийнятих Верховною Радою України законів з поверненням їх на повторний розгляд парламенту;

26) здійснює інші повноваження, визначені Конституцією України.

2. Президент України для здійснення своїх повноважень створює у межах передбачених бюджетом коштів Секретаріат, Державну контрольну інспекцію, а також консультативні, дорадчі та інші допоміжні органи і служби;

3. Президент України на основі та на виконання Конституції України та законів видає укази і розпорядження, що є обов’язковими до виконання на території України. Акти Президента України, видані в межах повноважень, передбачених пунктами 3, 4, 5, 15, 17, 19 частини першої цієї статті, скріплюються підписами Прем’єр-міністра України і міністра, відповідального за акт і його виконання.

4. Повноваження Президента України, визначені цією Конституцією, у жодний спосіб не можуть бути передані іншим особам або органам.

Стаття 103. 

1. Президент України виконує свої повноваження до вступу на посаду новообраного Президента України.

2. Повноваження Президента України припиняються достроково відповідно до Конституції України у разі:

1) складення повноважень за його особистою заявою (відставки);

2) неможливості виконувати ним повноваження за станом здоров’я;

3) усунення його з посади в порядку імпічменту;

4) смерті.

Стаття 104. 

1. Відставка Президента України набуває чинності з моменту проголошення ним особисто заяви про відставку на засіданні Всеукраїнських Установчих Зборів, утворених відповідно до статті 160 цієї Конституції і скликаних за рішенням Верховної Ради України.

Стаття 105. 

1. Неможливість виконання Президентом України своїх повноважень за станом здоров’я має бути встановлена на засіданні Верховної Ради України і підтверджена рішенням, прийнятим не менш як трьома п’ятими від її конституційного складу на підставі письмового медичного висновку, наданого за зверненням Верховної Ради України.

Стаття 106.

1. Президент України може бути усунений з посади Верховною Радою України в порядку імпічменту у разі вчинення ним державної зради або іншого злочину.

2. Питання про усунення Президента України з посади в порядку імпічменту ініціюється більшістю від конституційного складу Верховної Ради України.

3. Для проведення розслідування Верховна Рада України створює спеціальну слідчу комісію, до складу якої включаються спеціальний прокурор і спеціальні слідчі. Висновки і пропозиції спеціальної слідчої комісії розглядаються на засіданні Верховної Ради України.

4. За наявності підстав Верховна Рада України не менш як трьома п’ятими від її конституційного складу приймає рішення про звинувачення Президента України.

5. Рішення про усунення Президента України з посади в порядку імпічменту приймається Верховною Радою України не менш як двома третинами від її конституційного складу після отримання висновку Верховного суду України про те, що діяння, в яких звинувачується Президент України, містять ознаки державної зради або іншого злочину, та висновку Конституційного суду України щодо додержання конституційної процедури розслідування і розгляду справи про імпічмент.

6. Рішення про усунення Президента України з посади в порядку імпічменту набуває чинності з моменту його прийняття.

Стаття 107. 

1. У разі дострокового припинення повноважень Президента України відповідно до частини другої статті 103 цієї Конституції виконання обов’язків Президента України на період до вступу на посаду новообраного Президента України покладається на Голову Верховної Ради України, зі звільненням його на цей період від виконання обов’язків Голови Верховної Ради України.  

2. У разі неможливості Голови Верховної Ради України прийняти на себе обов’язки Президента України тимчасово виконуючий обов’язки Президента України призначається Всеукраїнськими Установчими Зборами.

3. У період тимчасового виконання обов’язків Президента України не можуть здійснюватися повноваження, передбачені пунктами 2, 6, 7, 8, 9, 10, 11, 19, 21, 22 частини першої статті 102, та частиною другою статті 102 цієї Конституції.

Стаття 108. 

1. При Президентові України утворюється Рада національної безпеки і оборони України, яка є координаційним органом з питань національної безпеки і оборони України.

2. Рада національної безпеки і оборони України координує і контролює діяльність органів виконавчої влади у сфері національної безпеки і оборони.

3. Президент України формує персональний склад Ради національної безпеки і оборони України та очолює її.

4. До складу Ради національної безпеки і оборони України за посадою входять Прем’єр-міністр України, Міністр оборони України, Міністр внутрішніх справ України, Міністр закордонних справ України, Голова Служби безпеки України, Голова Державного комітету інформаційної політики та інформаційної безпеки України. У засіданнях Ради національної безпеки і оборони України бере участь Голова Верховної Ради України.

5. Рішення Ради національної безпеки і оборони України вводяться в дію указами Президента України.

6. Повноваження, організація і порядок діяльності Ради національної безпеки і оборони України визначаються органічним законом.

Стаття 109.

1. Встановлення повноважень Президента України, не передбачених цією Конституцією, не допускається.

2. Порядок реалізації повноважень та інші питання статусу та діяльності Президента України визначаються органічним законом.

Розділ VІ

Уряд. Інші органи виконавчої влади

Стаття 110. 

1. Уряд України – Кабінет Міністрів України є вищим органом у системі органів виконавчої влади.

2. Кабінет Міністрів України відповідальний перед Верховною Радою України і Президентом України, підконтрольний і підзвітний Верховній Раді України у межах, передбачених Конституцією України.

3. Кабінет Міністрів України у своїй діяльності керується Конституцією України і законами, а також постановами Верховної Ради України та указами Президента України.

Стаття 111. 

1. До складу Кабінету Міністрів України входять Прем’єр-міністр України, Перший віце-прем’єр-міністр, віце-прем’єр-міністри, міністри.

2. Прем’єр-міністр України призначається Верховною Радою України за поданням Президента України. Кандидатуру для призначення на посаду Прем’єр-міністра України вносить Президент України за пропозицією коаліції депутатських фракцій у Верховній Раді України, сформованої відповідно до статті 84 Конституції України, або пропозицією фракції, що має повноваження коаліції депутатських фракцій.

3. Міністр оборони України, Міністр закордонних справ України, Голова Служби безпеки України, Голова Державного комітету інформаційної політики та інформаційної безпеки призначаються Верховною Радою України за поданням Президента України, інші члени уряду – за поданням Прем’єр-міністра України.

4. Прем’єр-міністр України керує роботою Кабінету Міністрів України, спрямовує її на виконання програми діяльності Кабінету Міністрів України, схваленої Верховною Радою України.

Стаття 112. 

1. Кабінет Міністрів України складає повноваження перед новообраною Верховною Радою України.

2. Прем’єр-міністр України, інші члени Кабінету Міністрів України мають право заявити Верховній Раді України про свою відставку.

3. Відставка Прем’єр-міністра України, прийняття Верховною Радою України резолюції недовіри Кабінету Міністрів України мають наслідком відставку всього складу Кабінету Міністрів України. У цих випадках Верховна Рада України формує новий склад Кабінету Міністрів України у строки і в порядку, визначені Конституцією України.

4. Кабінет Міністрів України, що склав повноваження перед новообраною Верховною Радою України або відставку якого прийнято Верховною Радою України, продовжує виконувати обов’язки до початку здійснення повноважень новосформованим Кабінетом Міністрів України.

Стаття 113. 

1. Кабінет Міністрів України:

1) здійснює внутрішню і зовнішню політику держави, забезпечує державний суверенітет і економічну самостійність України, права і свободи людини і громадянина в Україні;

2) забезпечує проведення фінансової, цінової, інвестиційної та податкової політики; політики у сферах праці й зайнятості населення, соціального захисту, освіти, науки і культури, охорони природи, екологічної безпеки і природокористування;

3) розробляє і здійснює загальнодержавні програми економічного, науково-технічного, соціального і культурного розвитку України;

4) забезпечує рівні умови розвитку всіх форм власності; здійснює управління об’єктами державної власності відповідно до закону;

5) розробляє проект закону про Державний бюджет України і забезпечує виконання затвердженого Верховною Радою України Державного бюджету України, подає Верховній Раді України звіт про його виконання;

6) здійснює заходи щодо забезпечення обороноздатності і національної безпеки України, громадського порядку, боротьби зі злочинністю;

7) організовує і забезпечує здійснення зовнішньоекономічної діяльності України, митної справи;

8) спрямовує і координує роботу міністерств, інших органів виконавчої влади;

9) здійснює інші повноваження, визначені Конституцією України та законами.

2. Кабінет Міністрів України для реалізації своїх повноважень

1) утворює, реорганізовує та ліквідовує відповідно до закону міністерства та інші центральні органи виконавчої влади, діючи в межах коштів, передбачених на утримання органів виконавчої влади;

2) призначає на посади та звільняє з посад за поданням Прем’єр-міністра України керівників центральних органів виконавчої влади, які не входять до складу Кабінету Міністрів України;

3) рекомендує на посади голів виконавчих комітетів обласних і районних рад відповідно до Конституції України та приймає рішення у встановленому законом порядку щодо їх звільнення з посади.

3. Кабінет Міністрів України в межах своїх повноважень видає постанови і розпорядження, які є обов’язковими до виконання. Акти Кабінету Міністрів України підписує Прем’єр-міністр України.

4. Нормативно-правові акти Кабінету Міністрів України, міністерств та інших центральних органів виконавчої влади підлягають реєстрації в порядку, встановленому законом.

Стаття 114.

1.  Організація і порядок діяльності Кабінету Міністрів України, а також система центральних органів виконавчої влади  визначаються відповідно до Конституції України органічним законом.

Стаття 115. 

1. Виконавчу владу в областях і районах здійснюють виконавчі комітети відповідно обласних і районних рад.

2. Голова виконавчого комітету обласної ради призначається на посаду рішенням обласної ради за поданням Кабінету Міністрів України, погодженим  з Президентом України. Голова виконавчого комітету районної ради призначається на посаду рішенням районної ради за поданням голови виконавчого комітету обласної ради, погодженим з Кабінетом Міністрів України.

3. Голови виконавчих комітетів при здійсненні своїх повноважень підзвітні та підконтрольні органам виконавчої влади вищого рівня. У частині повноважень, делегованих виконавчому комітету відповідною радою, виконавчий комітет підзвітний та підконтрольний цій раді.

4. Рішення голів виконавчих комітетів, що суперечать Конституції України або законам, іншим актам законодавства України, можуть бути відповідно до закону скасовані головою виконавчого комітету вищого рівня або Кабінетом Міністрів України чи Президентом України.

5. Обласна, районна рада може висловити недовіру голові відповідного виконавчого комітету, на підставі чого Кабінет Міністрів України приймає відповідне рішення, про яке повідомляє місцеву раду. Якщо недовіру голові районного, обласного виконавчого комітету висловили не менш як дві третини депутатів від складу відповідної ради, повноваження голови виконавчого комітету припиняються.

Стаття 116. 

1. Виконавчі комітети обласних і районних рад на відповідній території забезпечують:

1) виконання Конституції України та законів, актів Верховної Ради України, Президента України, Кабінету Міністрів України, інших органів виконавчої влади;

2) законність і правопорядок; додержання прав і свобод громадян;

3) виконання державних та інших програм соціально-економічного та культурного розвитку, програм охорони довкілля, а в місцях компактного проживання корінних народів і національних меншин – також програм їх національно-культурного розвитку;

4) підготовку та виконання відповідних обласних і районних бюджетів;

5) звіт про виконання відповідних бюджетів та програм;

6) взаємодію з органами місцевого самоврядування;

7) реалізацію інших наданих державою, а також делегованих відповідними радами повноважень.

Стаття 117. 

1. Члени Кабінету Міністрів України, керівники центральних та місцевих органів виконавчої влади не можуть мати представницького мандата, займатися іншою оплачуваною діяльністю (крім викладацької, наукової або творчої діяльності, яка не перешкоджає виконанню службових обов’зків) або підприємництвом, входити до складу керівного органу чи наглядової ради господарської організації, що має на меті одержання прибутку.

Стаття 118.

1. Організація, повноваження і порядок діяльності центральних і місцевих органів виконавчої влади визначаються Конституцією України та законами.

2. Особливості здійснення державної виконавчої влади у містах Києві та Севастополі визначаються окремими законами.

Розділ VІІ

Фінанси. Бюджет

Стаття 119. 

1. Національною грошовою одиницею України є гривня.

2. Забезпечення стабільності національної грошової одиниці та проведення грошово-кредитної політики є головним обов’язком Національного банку України.

Стаття 120. 

1. Основи грошово-кредитної політики розробляє та здійснює контроль за її проведенням Рада Національного банку України.

2. Правовий статус Національного банку України та Ради Національного банку України визначається органічним законом.

Стаття 121. 

1. Бюджетна система України будується на засадах справедливого і неупередженого розподілу суспільного багатства в інтересах громадян між територіальними громадами і державою, виходячи з необхідності економічного вирівнювання видатків, уникнення надмірного навантаження на платників податків і забезпечення однакового рівня життя на всій території України.

2. Держава прагне до збалансованості бюджету України. Виключно законом про Державний бюджет України визначаються будь-які видатки держави на загальносуспільні потреби, розмір і цільове спрямування цих видатків.

3. Податкові надходження та інші власні доходи територіальних громад є основною частиною їх бюджетів. Порядок пропорційного розподілу бюджетних коштів для сприяння рівності між територіальними громадами встановлюється органічним законом.

Стаття 122. 

1. Державний бюджет України затверджується щорічно Верховною Радою України на період з 1 січня по 31 грудня, а за особливих обставин – на інший період.

2. Кабінет Міністрів України не пізніше 15 вересня кожного року подає до Верховної Ради України проект закону про Державний бюджет України на наступний рік. Разом із проектом закону подається доповідь про хід виконання Державного бюджету України поточного року.

Стаття 123. 

1. Кабінет Міністрів України відповідно до закону подає до Верховної Ради України звіт про виконання Державного бюджету України.

2. Регулярні звіти про доходи і видатки Державного бюджету України підлягають опублікуванню в порядку, встановленому законом.

Розділ VІІІ

Адміністративно-територіальний устрій

Стаття 124. 

1. Адміністративно-територіальний устрій України ґрунтується на засадах єдності та цілісності державної території, поєднання централізації і децентралізації у здійсненні державної влади, збалансованості соціально-економічного розвитку регіонів, з урахуванням їх історичних, економічних, екологічних, географічних і демографічних особливостей, етнічних і культурних традицій.

Стаття 125. 

1. Систему адміністративно-територіального устрою України складають: Автономна Республіка Крим, області, райони, міста, райони в містах, селища і села.

2. До складу України входять: Автономна Республіка Крим, Вінницька, Волинська, Дніпропетровська, Донецька, Житомирська, Закарпатська, Запорізька, Івано-Франківська, Київська, Кіровоградська, Луганська, Львівська, Миколаївська, Одеська, Полтавська, Рівненська, Сумська, Тернопільська, Харківська, Херсонська, Хмельницька, Черкаська, Чернівецька, Чернігівська області, міста Київ та Севастополь.

3. Міста Київ і Севастополь мають спеціальний статус, який визначається окремими законами.

4. Утворення і ліквідація районів, встановлення і зміна меж районів і міст, віднесення населених пунктів до категорії міст, найменування і перейменування населених пунктів і районів здійснюються відповідно до пункту 13 частини першої статті 92 цієї Конституції.

Розділ ІX

Автономна Республіка Крим

Стаття 126. 

1. Автономна Республіка Крим є невід’ємною складовою частиною України і в межах повноважень, визначених Конституцією України, вирішує питання, віднесені до її відання.

Стаття 127. 

1. Автономна Республіка Крим має Конституцію Автономної Республіки Крим, яку приймає Верховна рада Автономної Республіки Крим та затверджує законом Верховна Рада України.

2. Нормативно-правові акти Верховної ради Автономної Республіки Крим та рішення уряду Автономної Республіки Крим не можуть суперечити Конституції України та законам і приймаються відповідно до Конституції України, законів, актів Президента України, Кабінету Міністрів України та на їх виконання.

Стаття 128. 

1. Представницьким органом Автономної Республіки Крим є Верховна рада Автономної Республіки Крим, депутати якої обираються на основі загального, рівного, прямого виборчого права таємним голосуванням.

2. Строк повноважень Верховної ради Автономної Республіки Крим становить чотири роки. Припинення повноважень Верховної ради Автономної Республіки Крим має наслідком припинення повноважень її депутатів.

3. Чергові вибори до Верховної ради Автономної Республіки Крим проводяться не пізніше ніж за два місяці до закінчення строку повноважень Верховної ради Автономної Республіки Крим.

4. Верховна рада Автономної Республіки Крим у межах своїх повноважень приймає рішення та постанови, які є обов’язковими до виконання в Автономній Республіці Крим.

5. Урядом Автономної Республіки Крим є Рада міністрів Автономної Республіки Крим. Голова Ради міністрів Автономної Республіки Крим призначається на посаду та звільняється з посади Верховною радою Автономної Республіки Крим за поданням Кабінету Міністрів України, погодженим із Президентом України.

6. Повноваження, порядок формування та діяльності Верховної ради Автономної Республіки Крим і Ради міністрів Автономної Республіки Крим визначаються Конституцією України та законами, а з питань, віднесених до відання Автономної Республіки Крим, – нормативно-правовими актами Верховної ради Автономної Республіки Крим.

7. Правосуддя в Автономній Республіці Крим здійснюється судами, що належать до єдиної системи судів загальної юрисдикції в Україні.

Стаття 129. 

1. Автономна Республіка Крим здійснює нормативне регулювання з питань:

1) сільського господарства і лісів;

2) меліорації і кар’єрів;

3) громадських робіт, ремесел та промислів; благодійництва;

4) містобудування і житлового господарства;

5) туризму, готельної справи, ярмарків;

6) музеїв, бібліотек, театрів, інших закладів культури, історико-культурних заповідників;

7) транспорту загального користування, автошляхів, водопроводів;

8) мисливства, рибальства;

9) санітарної і лікарняної служб.

2. З мотивів невідповідності нормативно-правових актів Верховної Ради Автономної Республіки Крим Конституції України та законам Президент України може зупинити дію цих нормативно-правових актів Верховної Ради Автономної Республіки Крим з одночасним зверненням до Конституційного суду України щодо їх конституційності.

3. В Автономній Республіці Крим діє Представництво Президента України, статус якого визначається законом.

Стаття 130. 

1. До відання Автономної Республіки Крим належить:

1) призначення виборів депутатів Верховної ради Автономної Республіки Крим, затвердження складу виборчої комісії Автономної Республіки Крим;

2) організація та проведення місцевих референдумів;

3) управління майном, що належить Автономній Республіці Крим;

4) розроблення, затвердження та виконання бюджету Автономної Республіки Крим на основі єдиної податкової і бюджетної політики України;

5) розроблення, затвердження та реалізація програм Автономної Республіки Крим з питань соціально-економічного та культурного розвитку, раціонального природокористування, охорони довкілля – відповідно до загальнодержавних програм;

6) визнання статусу місцевостей як курортів; встановлення зон санітарної охорони курортів;

7) участь у забезпеченні прав і свобод громадян, національної злагоди, сприяння охороні правопорядку та громадської безпеки;

8) забезпечення функціонування і розвитку державної мови, інших мов; охорона і використання пам’яток історії;

9) участь у розробленні та реалізації державних програм повернення депортованих народів;

10) ініціювання введення надзвичайного стану та встановлення зон надзвичайної екологічної ситуації на її території або в окремих її місцевостях.

2. Автономній Республіці Крим органічним законом можуть бути визначені також інші повноваження.

Розділ X

Місцеве самоврядування

Стаття 131. 

1. Місцеве самоврядування – самостійне здійснення територіальною громадою влади в межах Конституції України та законів.

2. Територіальні громади в Україні становлять жителі села чи кількох сіл, що добровільно об’єдналися у сільську громаду, селища, міста.

3. Місцеве самоврядування здійснюється територіальною громадою в порядку, встановленому законом, як безпосередньо, так і через органи місцевого самоврядування: сільські, селищні, районні в містах, міські ради та їх виконавчі органи, а також через органи самоорганізації населення. Органами місцевого самоврядування, що представляють спільні інтереси територіальних громад відповідно до існуючого адміністративно-територіального устрою України, є районні та обласні ради.

4. Особливості місцевого самоврядування в містах Києві та Севастополі визначаються окремими органічними законами.

5. Організація управління районами в місті визначається міською радою відповідно до закону.

6. Сільські, селищні, районні в містах, міські ради можуть наділяти частиною власних повноважень, фінансів, майна утворені за ініціативою жителів органи самоорганізації населення.

Стаття 132. 

1. До складу сільської, селищної, районної в місті, міської, районної, обласної ради входять депутати, які обираються громадянами – жителями села, селища, району в місті, міста, району, області на основі загального, рівного, прямого виборчого права шляхом таємного голосування. Строк повноважень сільської, селищної, районної в місті, міської, районної, обласної ради становить чотири роки.

2. Припинення повноважень сільської, селищної, районної в місті, міської, районної, обласної ради має наслідком припинення повноважень депутатів відповідної ради. Депутат може бути відкликаний виборцями з посади в порядку, встановленому законом.

3. Територіальні громади сіл, селищ, міст обирають на основі загального, рівного, прямого виборчого права громадян шляхом таємного голосування відповідно сільських, селищних, міських голів, які очолюють виконавчий орган відповідної ради і головують на її засіданнях. Строк повноважень сільського, селищного, міського голови становить чотири роки.

4. Чергові вибори сільських, селищних, районних у місті, міських, районних, обласних рад, сільських, селищних, міських голів призначаються не пізніше ніж за дев’яносто днів до закінчення строку повноважень відповідної ради чи голови.

5. Голова районної у місті, районної, обласної ради обирається відповідною радою з числа її депутатів і очолює виконавчий апарат ради.

Стаття 133.

1. Матеріальною і фінансовою основою місцевого самоврядування є земля, природні ресурси, рухоме і нерухоме майно, доходи місцевих бюджетів та інші кошти, що є у власності територіальних громад сіл, селищ, міст, а також об’єкти спільної власності громад, що перебувають в управлінні районних і обласних рад.

2. Територіальні громади сіл, селищ і міст можуть об’єднувати на договірних засадах об’єкти комунальної власності, а також кошти бюджетів для виконання спільних проектів або для спільного фінансування (утримання) комунальних підприємств, організацій і установ, створювати для цього відповідні органи і служби.

3. Територіальні громади спільно з державою розподіляють державні податки, які збираються на їх території. Держава бере участь у формуванні доходів бюджетів місцевого самоврядування, фінансово підтримує місцеве самоврядування.

4. Витрати органів місцевого самоврядування, здійснені в процесі виконання рішень органів державної влади, компенсуються державою.

Стаття 134. 

1. Територіальні громади села, селища, міста безпосередньо або через утворені ними органи місцевого самоврядування управляють майном, що є в комунальній власності; затверджують програми соціально-економічного та культурного розвитку і контролюють їх виконання; затверджують бюджети відповідних адміністративно-територіальних одиниць і контролюють їх виконання; встановлюють місцеві податки і збори відповідно до закону; забезпечують проведення місцевих референдумів та реалізацію їх результатів; утворюють, реорганізовують і ліквідовують комунальні підприємства, організації і установи, а також здійснюють контроль за їх діяльністю; вирішують інші питання місцевого значення, віднесені законом до їх відання Конституцією України та законами.

2. Обласні та районні ради затверджують програми соціально-економічного і культурного розвитку відповідних областей і районів, контролюють їх виконання; затверджують районні і обласні бюджети, що формуються з коштів державного бюджету для їх відповідного розподілу між територіальними громадами або для виконання спільних проектів та з коштів, залучених на договірних засадах з місцевих бюджетів для реалізації спільних соціально-економічних і культурних програм, контролюють їх виконання; вирішують інші питання, віднесені законом до їх компетенції.

3. Органам місцевого самоврядування можуть надаватися законом окремі повноваження органів державної виконавчої влади. Держава фінансує здійснення цих повноважень у повному обсязі за рахунок коштів Державного бюджету України або шляхом віднесення до місцевого бюджету у встановленому законом порядку окремих загальнодержавних податків, передає органам місцевого самоврядування відповідні об’єкти державної власності.

Стаття 135. 

1. Органи місцевого самоврядування в межах повноважень, визначених законом, приймають рішення, що є обов’язковими до виконання на відповідній території.

2. Рішення органів місцевого самоврядування з мотивів їх невідповідності Конституції України чи законам зупиняються у встановленому законом порядку з одночасним зверненням до суду.

Стаття 136. 

1. Права і законні інтереси територіальних громад захищаються судом.

Стаття 137. 

 1. Повноваження, організація і порядок діяльності місцевих рад, голів рад і виконавчих органів місцевого самоврядування визначаються відповідно до Конституції України органічним законом та іншими законами.

 2. Інші питання місцевого самоврядування відповідно до органічного закону визначаються статутами територіальних громад.

Розділ XІ

Правосуддя. Прокуратура

Стаття 138. 

1. Правосуддя в Україні здійснюється виключно судами. Наділення повноваженнями судів інших органів чи посадових осіб, делегування цих повноважень будь-кому або привласнення їх будь-ким забороняються.

2. Юрисдикція судів здійснюється у визначеному законом порядку щодо всіх правовідносин в Україні.

3. Судочинство в Україні здійснюється судами загальної юрисдикції та судом конституційної юрисдикції. Судові рішення ухвалюються судами іменем України і є обов’язковими до виконання на всій території України.

4. Народ безпосередньо бере участь у здійсненні правосуддя через народних засідателів і присяжних.

Стаття 139. 

1. Система судів загальної юрисдикції в Україні будується за принципами територіальності, інстанційності та спеціалізації.

2. Систему судів загальної юрисдикції складають місцеві суди першої інстанції, апеляційні та касаційні суди. Законом може бути передбачено здійснення правосуддя мировими суддями.

3. Відповідно до закону утворюються загальні та спеціалізовані суди загальної юрисдикції. Військові суди діють як загальні суди.

4. Найвищим судовим органом у системі судів загальної юрисдикції є Верховний суд України.

5. Створення надзвичайних та особливих судів не допускається.

Стаття 140.

1. Єдиним органом конституційної юрисдикції в Україні є Конституційний суд України.

Стаття 141. 

1. Правосуддя здійснюють професійні судді та, у визначених законом випадках, народні засідателі і присяжні.

2. Професійні судді не можуть мати представницький мандат, обіймати інші оплачувані посади, займатися іншою оплачуваною діяльністю (крім наукової, викладацької та творчої діяльності, яка не перешкоджає виконанню обов’язків судді) або підприємництвом, входити до складу керівного органу чи наглядової ради господарської організації, що має на меті одержання прибутку, а також належати до політичних партій та профспілок чи брати участь у політичній діяльності.

3. На посаду судді може бути рекомендований кваліфікаційною комісією суддів громадянин України, не молодший двадцяти п’яти років, який має вищу юридичну освіту і стаж роботи у галузі права не менш як три роки, проживає в Україні не менш як десять років та володіє державною мовою. Додаткові вимоги до окремих категорій суддів щодо стажу, віку та їх професійного рівня встановлюються Конституцією України та законом.

4. Суддями спеціалізованих судів можуть бути громадяни України, які мають фахову підготовку з питань юрисдикції цих судів. Ці судді відправляють правосуддя лише у складі колегій суддів.

5. Суддів усіх судів призначає Верховна Рада України в порядку, встановленому Конституцією України та законом.

6. Судді судів загальної юрисдикції призначаються на посаду вперше строком на п’ять років, а наступні рази – на десять років. Судді Конституційного суду України призначаються строком на сім років, з можливістю призначення на повторний строк.

7. Захист професійних інтересів суддів усіх судів здійснюється відповідно до закону.

Стаття 142. 

1. Голова Верховного суду України обирається на посаду строком на п’ять років та звільняється з посади Пленумом Верховного суду України таємним голосуванням, в порядку, встановленому законом.

2. Призначення на адміністративні посади в судах загальної юрисдикції здійснюється органами суддівського самоврядування в порядку, встановленому законом.

Стаття 143.

1. Незалежність і недоторканність суддів гарантуються Конституцією України та законами.

2. Вплив на суддів у будь-який спосіб забороняється.

3. Суддя не може бути без згоди Верховної Ради України затриманий чи заарештований.

4. Повноваження судді припиняються Верховною Радою України у разі:

1) закінчення строку, на який його призначено;

2) подання суддею заяви про відставку або про звільнення з посади за власним бажанням;

3) досягнення суддею віку, встановленого законом;

4) неможливості виконувати обов’язки судді за станом здоров’я;

5) порушення суддею вимог щодо несумісності, встановлених частиною другою статті 141 цієї Конституції;

6) порушення службових обов’язків або етичних норм, що передбачає звільнення з посади судді за результатами дисциплінарного провадження; 

7) набрання законної сили обвинувальним вироком щодо судді;

8) припинення громадянства;

9) визнання судді безвісно відсутнім або оголошення померлим;

10) його смерті.

5. Держава забезпечує особисту безпеку суддів та членів їх сімей.

Стаття 144. 

1. Судді при здійсненні правосуддя незалежні і підкоряються лише Конституції України та закону.

2. Судочинство провадиться суддею одноособово, колегією суддів чи судом присяжних.

3. Основними засадами судочинства є:

1) законність;

2) доступність і рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом;

3) забезпечення доведеності вини;

4) змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості;

5) підтримання державного обвинувачення в суді прокурором;

6) забезпечення обвинуваченому права на захист;

7) гласність судового процесу та його повне фіксування технічними засобами;

8) забезпечення апеляційного та касаційного оскарження рішення суду, крім випадків, встановлених законом;

9) обов’язковість рішень суду.

4. Законом можуть бути визначені також інші засади судочинства в судах окремих судових юрисдикцій.

5. За неповагу до суду і судді винні особи притягаються до юридичної відповідальності.

Стаття 145. 

1. Конституційний суд України є спеціальним органом охорони Конституції, прав і свобод людини і громадянина в Україні. 

2. До повноважень Конституційного суду України належить:

1) офіційне тлумачення Конституції України;

2) вирішення питань про відповідність Конституції України (конституційність):

законів та інших правових актів Верховної Ради України, актів Президента України, актів Кабінету Міністрів України, актів Верховної ради Автономної Республіки Крим;

3) інші повноваження, передбачені Конституцією України.

3. Питання, зазначені в пунктах 1 і 2 частини другої, розглядаються за зверненнями: Президента України; не менш як сорока п’яти народних депутатів України; Верховного суду України; Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини; Верховної ради Автономної Республіки Крим. Конституційний суд України вирішує питання, зазначені в пункті 2 частини другої цієї статті, також за скаргою громадян на порушення конституційних прав і свобод;

4. За зверненням Верховної Ради України Конституційний суд України дає висновок щодо додержання конституційної процедури розслідування і розгляду справи про усунення Президента України з посади в порядку імпічменту.

5. З питань, передбачених цією статтею, Конституційний cуд України ухвалює рішення, які є обов’язковими до виконання на території України і не можуть бути оскаржені.

Стаття 146. 

1. Конституційний cуд України складається з п’ятнадцяти суддів Конституційного cуду України, які призначаються Верховною Радою України за поданням Президента України.

2.  Суддею Конституційного суду України може бути громадянин України, не молодший сорока років, який має вищу юридичну освіту і стаж роботи у галузі права не менш як десять років, проживає в Україні протягом останніх п’ятнадцяти років і володіє державною мовою.

3. Голова Конституційного суду України обирається на спеціальному пленарному засіданні Конституційного суду України зі складу суддів Конституційного суду України таємним голосуванням строком на три роки, в порядку, встановленому законом.

4. На суддів Конституційного суду України поширюються гарантії незалежності й недоторканності, а також вимоги щодо несумісності та підстави щодо звільнення з посади, визначені частиною другою статті 141 та статтею 143 Конституції України.

Стаття 147.

1. Держава забезпечує фінансування та належні умови для функціонування судів і діяльності суддів. У Державному бюджеті України окремо визначаються видатки на утримання судів.

2. Для вирішення питань внутрішньої діяльності судів діє суддівське самоврядування.

Стаття 148.

1. Повноваження, організація і порядок діяльності судів загальної юрисдикції, судочинство і статус суддів, а також організація і порядок діяльності Конституційного суду України визначаються органічними законами. 

Стаття 149. 

1. Прокуратура України становить єдину систему, на яку покладаються:

1) підтримання державного обвинувачення в суді;

2) представництво інтересів громадянина або держави в суді у випадках, визначених законом;

3) нагляд за додержанням законів органами, які проводять оперативно-розшукову діяльність, дізнання, досудове слідство;

4) нагляд за додержанням законів при виконанні судових рішень у кримінальних справах, а також при застосуванні інших заходів примусового характеру, пов’язаних з обмеженням особистої свободи громадян;

5) нагляд за додержанням прав і свобод людини і громадянина, додержанням законів з цих питань органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими і службовими особами;

6) нагляд за додержанням Конституції України та законів у державному та комунальному секторах економіки.

2. На прокурорів поширюються вимоги щодо несумісності, встановлені частиною другою статті 141 Конституції України.

Стаття 150. 

1. Прокуратуру України очолює Генеральний прокурор України, який призначається на посаду строком на п’ять років та звільняється з посади Верховною Радою України за поданням Президента України.

2. Верховна Рада України може висловити недовіру Генеральному прокуророві України, що має наслідком його відставку.

Стаття 151. 

1. Організація і порядок діяльності органів прокуратури України визначаються органічним законом.

Стаття 152. 

1. В Україні діє Вища рада юстиції, до повноважень якої належить:

1) прийняття рішень стосовно порушення суддями і прокурорами вимог щодо несумісності;

2) здійснення дисциплінарного провадження щодо суддів судів загальної юрисдикції та суддів Конституційного суду України, а також прокурорів.

3) внесення подання про припинення повноважень і звільнення з посад суддів з підстав, передбачених пунктами 5 — 9 статті 143 цієї Конституції;

2. Вища рада юстиції складається з девятнадцяти членів, яких призначає Верховна Рада України за поданням Президента України, внесеним на основі рекомендацій установ і організацій, визначених законом. Член Вищої ради юстиції не може мати представницького мандата або обіймати керівну посаду в органах державної влади, обіймати посаду судді чи прокурора. 

3. Строк повноважень членів Вищої ради юстиції становить шість років.

4. Вищу раду юстиції очолює Голова Вищої ради юстиції, який обирається з числа членів Вищої ради юстиції шляхом таємного голосування строком на три роки.

5. У засіданнях Вищої ради юстиції беруть участь Голова Верховного суду України, Генеральний прокурор України, Міністр юстиції України.

6. Порядок формування, організації та діяльності Вищої ради юстиції встановлюється органічним законим.

Розділ XІІ

Охорона Конституції

Стаття 153.

1. Охорона Конституції, забезпечення конституційної законності є обов’язком держави, справою всіх громадян України.

2. Забороняється припинення або зупинення дії Конституції України чи окремих її положень.

3. Внесення змін до Конституції України або її перегляд здійснюються виключно суб’єктами і в порядку, визначеними цією Конституцією.

Стаття 154.

1. Конституційний суд України, здійснюючи свої повноваження, не може тлумачити окремі положення Конституції України так, що будуть порушені встановлені Конституцією України права і свободи людини і громадянина, або будь-які інші положення чинної Конституції України. 

2. Якщо рішенням Конституційного суду України порушуються права і свободи людини і громадянина або будь-які положення чинної Конституції України, Конституційний суд України зобов’язаний в порядку, встановленому законом, переглянути таке своє рішення.

Стаття 155. 

1. Закони та інші правові акти за рішенням Конституційного суду України визнаються неконституційними повністю чи в окремій частині, якщо вони не відповідають Конституції України або якщо був порушений встановлений Конституцією України порядок їх розгляду, ухвалення або введення їх у дію.

2. Закони, інші правові акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, визнаються нечинними з дня набуття ними чинності, якщо інше не встановлено рішенням Конституційного суду України про визнання їх неконституційними.

3. Порядок виконання рішень Конституційного суду України про визнання неконституційними законів, інших правових актів чи їх окремих положень і врегулювання відповідних правовідносин  встановлюється законом.

4. Матеріальна та/або моральна шкода, завдана фізичним чи юридичним особам актами, що визнані неконституційними, і діями посадових і службових осіб органів державної влади на основі цих актів, відшкодовується державою у встановленому законом порядку.

Стаття 156.

1. Конституційний суд України за зверненням Президента України або Кабінету Міністрів України дає висновки про відповідність Конституції України чинних міжнародних договорів України або міжнародних договорів, що вносяться на розгляд Верховної Ради України.

2. Конституційний суд України відповідно до вимог статті 162 цієї Конституції надає висновок щодо конституційних законопроектів, зазначених у частинах першій та другій статті 162 Конституції України.

Розділ XІІІ

Державні символи. Столиця

Стаття 157.

1. Державний Прапор України – стяг із двох рівновеликих горизонтальних смуг жовтого і синього кольорів.

2. Державний Герб України встановлюється з урахуванням малого Державного Герба України та герба Війська Запорізького. Головним елементом Державного Герба України є Знак Княжої Держави Володимира Великого (малий Державний Герб України).

3. Державний Гімн України – національний гімн на музику М. Вербицького зі словами, затвердженими органічним законом.

Стаття 158.

1. Опис державних символів України та порядок їх використання встановлюються органічними законами.

Стаття 159.

1. Столицею України є місто Київ.

Розділ XІV

Внесення змін до Конституції України. Перегляд Конституції

Стаття 160.

1. Зміни до Конституції України ухвалюються Всеукраїнськими Установчими Зборами, утвореними з числа депутатів місцевих рад та народних депутатів України чергового скликання. Перегляд Конституції – ухвалення її нової редакції або ухвалення нової Конституції України здійснюється виключно всеукраїнським референдумом.

2. До складу Всеукраїнських Установчих Зборів делегати обираються шляхом таємного голосування за встановленими квотами на сесіях відповідних місцевих рад, районних та обласних рад, Верховної ради Автономної Республіки Крим у порядку, встановленому законом.

3.  Від кожної адміністративно-територіальної одиниці, визначеної в частині другій статті 125 Конституції України, обираються від 75 до 150 делегатів, з урахуванням кількості виборців відповідних адміністративно-територіальних одиниць. До складу Всеукраїнських Установчих Зборів також за посадою входять 450 народних депутатів України.

4. Організація і порядок роботи Всеукраїнських Установчих Зборів визначаються органічним законом.

Стаття 161.

1. Законопроект про внесення змін до Конституції України або про перегляд чинної Конституції України може бути внесений на розгляд Всеукраїнських Установчих Зборів за ініціативою Верховної Ради України, якщо його попередньо схвалено не менш як двома третинами від конституційного складу Верховної Ради України в порядку, встановленому Регламентом Верховної Ради України.  Президент України вносить на розгляд Всеукраїнських Установчих Зборів законопроект про внесення змін до Конституції України або про перегляд чинної Конституції, поданий в порядку народної конституційної ініціативи відповідно до закону.

2. Законопроект про перегляд Конституції України за умови його схвалення Всеукраїнськими Установчими Зборами вносить на затвердження  всеукраїнським референдумом Президент України.

3. Конституція України не може бути змінена, якщо зміни передбачають скасування чи обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина або якщо вони спрямовані проти незалежності чи на порушення територіальної цілісності України. Конституція України не може бути змінена в умовах воєнного або надзвичайного стану.

Стаття 162.

1. Всеукраїнські Установчі Збори розглядають законопроект про внесення змін до Конституції України або про перегляд чинної Конституції за наявності висновку Конституційного суду України про дотримання процедури внесення законопроекту та вимог частини третьої статті 161 цієї Конституції.  

Розділ XV 
Прикінцеві положення

Стаття 163. 

1. Ця Конституція є чинною після оголошення результатів всеукраїнського референдуму про її ухвалення з дня прийняття рішення всеукраїнським референдумом.

2. Конституція вводиться в дію в порядку, визначеному Конституційним Законом “Про введення в дію Конституції України в новій редакції”, ухваленим всеукраїнським референдумом одночасно з цією Конституцією.

Автор: Прес-служба Студреспубліки