Новий старт чи пристосуванство? Стратегія для Німеччини від Аденауера
Коли не знаєш, що може статися з тобою просто завтра, то про далеку будучину навіть і думки не промайне. А якщо така і виникне, то одразу буде винесена з робочого столу до кошика як непридатна до втілення у сучасних умовах буття. Порожній холодильник рано чи пізно призведе до спорожнілості мозку, схильного лише до примітивного мислення: починаючи з питання, де взяти гроші на таке-сяке існування, той, хто має вельми посередні здібності, ті гроші таки знайде. Та далі автоматично постануть споріднені питання: де взяти більше грошей? і де взяти більше грошей для того, щоб заробити ще більше грошей? Пристосуванство настільки ж поширене, наскільки й непомітне через свою надзвичайну здатність ставати звичкою. Причому звичкою не конкретної особи, громадянина, а звичкою суспільного масштабу.
Наші егоїстичні прагнення можуть здаватися мало не героїчними, доки стосуються лише нашого гаманця. Але – на хвилинку – погляньте на світ довкола і спробуйте побачити себе як ланку цієї складної системи. Хто ви? Шестернятко, гвинтик чи проста комашка, яка народилася з відчуттям обов’язку піклування про свою громаду? Банальні приклади, скажете ви, і матимете рацію. Проте заперечувати — не означає думати. А пам’ятати, що метафоричний мурашник попри сталість традицій невпинно розвивається – без сумніву варто. Отже, пропоную повірити у реальність найнесподіваніших ідей та стратегій. Читайте, повчайтесь і не забудьте приміряти до себе, адже історію хоч і роблять люди геніальні, та геніальність, попри все, полягає у простоті.
Стратегія Аденауера для Німеччини
Конрад Аденауер був не просто німецьким політиком. Разом із президентом Франції де Голлем він прагнув примирити Францію з Німеччиною і посилив Західний блок в Європі.
Ще молодим він працював по вісімнадцять годин на добу і мріяв перетворити післявоєнний Кельн на великий і красивий центр Рейнської області, що, власне, і сталося – саме завдяки його зусиллям. Згодом, під час другої світової, Аденауер був заарештований за підозри в замаху на Гітлера, хоча і не підтримав антинацистський рух через те, що не вірив у його успіх. За браком доказів відпущений, він не втратив надії на реальність втілення своїх ідей. Після війни він знову призначений бургомістром, а згодом і федеральним канцлером. В 50-ті роки він одночасно обіймав посаду ще і міністра закордонних справ.
Проте, повернутися в міжнародне співтовариство було зовсім не просто — потрібно було перебороти відчуження країн, що постраждали від німецького фашизму. Це стало головною метою Аденауера. Його християнський світогляд, орієнтація на західні духовні цінності привертали увагу німців з різних соціальних шарів. Аденауер виступав за ринкову економіку та поступове відновлення Німеччини.
Продовжуючи слідувати стратегії відновлення та незалежності, він проводить перемовини, в результаті яких 2 травня 1951 року ФРН стала засновницею Європейського об’єднання вугілля і сталі — прообразу Євросоюзу.
Майбутнє Європи канцлер бачив у сполученні різних типів економік, у постійному обміні духовними і культурними цінностями. З легкої руки Аденауера, хоч і переборюючи опір політичних супротивників, 5 травня 1955 року ФРН стала членом НАТО. У тому ж році, зі вступом у силу Паризьких угод, підписаних 23 жовтня 1954 року, для ФРН закінчився період окупації.
Вінцем дипломатичної кар’єри Аденауера стало 22 січня 1963 року, коли канцлер ФРН і президент Франції обійнялися на Єлисейських полях. Столітню міжнаціональну ворожнечу була переборено.
«Не забувайте, — вимовив тоді Аденауер, — що я — єдиний німецький канцлер, який перед усе ставить єдність Європи, а вже потім — своєї власної держави. Я готовий пожертвувати німецьким возз’єднанням, якщо ми створимо і увійдемо в сильний західний табір. У взаєморозумінні між Німеччиною і Францією знаходиться європейське майбутнє». У 1961 році Аденауер говорив: «Наша мета — щоб у майбутньому Європа стала єдиним домом для всіх європейців, щоб вона стала житлом волі».
Зрештою, Правління Аденауера склало цілу епоху повоєнного відновлення Західної Німеччини, створення ФРН, її вступу в Західноєвропейський союз і НАТО. А вже 1955 року йому вдалося встановити дипломатичні стосунки з Радянським Союзом — попри тяжкий спогад про Велику Вітчизняну Війну.
Конрадівська стратегія стала новим стартом для Німеччини і втілилася — завдяки далекоглядності та вірі в ідею. А Вінстон Черчілль, один із мудріших політиків, аналізуючи діяльність Аденауера, колись сказав, що він — найрозумніший німецький державний діяч з часів Бісмарка.
