Новий закон про місцеві вибори – це повне сприяння діючому керівництву відповідної територіальної громади у всьому виборчому процесі, це механізм того, як провести у ради найбільше своїх представників за мінімуму затрат. Сім бюлетенів у руках виборця, менша від мінімально допустимої кількості кабінок для голосування, повільні дії з видачею бюлетенів некомпетентних членів ДВК (усі досвідчені люди пішли у депутати від понад 30-ти партій), повільність у вивченні півметрових бюлетенів виборцями пенсійного віку, яких на дільниці з`явилося понад 70% від усіх голосуючих, – ось фактори, які спричинили величезні черги на дільницях та перетворили мажоритарну систему на просту партійну із зайвою галочкою у додатковому бюлетені. Народ губився у списках людей, він шукав партію, а хто саме цей кандидат і гадки не мав.
Так у Полтаві «прогоріли» багато відомих людей. Колишній керівник району, а нині віце-губернатор області програв свою боротьбу за обласний депутатський мандат взагалі невідомому заступнику директора з технічних питань ТОВ «Миргородський елеватор», що знаходиться десь за 100 км від Полтави. Мабуть, вперше в мажоритарному окрузі від Полтави перемогла людина з периферії. До цього полтавці, яким не вистачало місць у самій Полтаві йшли по мажоритарним округам у райцентрах області. Сьогодні навпаки.
Хочеться сказати «прогоріли усі»! По мажоритарних округах до міськради програли такі відомі люди, як секретар міської ради («Батьківщина»), голови депутатських комісій із земельних питань та бюджету («Партія регіонів» та «Сильна Україна» відповідно). Програли керівники крупних заводів, власники мереж магазинів і ресторанів, відомі спортсмени, працівники культури, освітяни, громадські діячі. Лише вдалося відстояти у мажоритарному окрузі до районної ради діючого голову одного з районів Полтави, який теж ризикував програти.
А святкували перемогу лише представники однієї партії, точніше одного з кандидатів у мери, так як партія «Совість України» нікому не відома була до цього. Тут з 25-ти мажоритарних округів до міськради у 24-х перемогли саме вони і зробили це без будь-якої агітації. Виборці голосували не за людей, а за партію Олександра Мамая, який і став мером. Його громадське об`єднання «Наш дім – Полтава» уже не перший рік «підхарчовувало» полтавських пенсіонерів гречкою, цукром та іншими продуктами харчування власного виробництва підприємства, що належить О.Мамаю. 70-80% депутатських місць у міськраді та районних радах здобули представники «Совісті України».
Команда Студреспубліки Полтави також ішла на вибори. Ішла не заради влади, а за механізмом вирішувати проблеми. Ми не стали проситися у жодної маргінальної партії, а висунулись від осередку Соціал-демократичної партії України, до складу якого входять лише полтавські студреспубліканці.
Під час вивчення біографій своїх конкурентів на виборах, без усіляких перебільшень, не знайшов тих, у кого список добрих справ для людей, більший за наш. Але, як би там не було, людей не заставило голосувати за мене ні мої соціальні ініціативи для студентів (2 роки був студентським мером Полтави: студенти їздять у комунальних автобусах «Місто без околиць» по студентському квитку всього за 50 копійок; більше 150 студентів-інвалідів отримували щоквартальну матеріальну допомогу у розмірі 300 грн.; встановлено стипендію міського голови для обдарованих студентів як доплату до державної стипендії у розмірі 400 грн. на місяць; провів безліч благодійних, мистецьких, спортивних, соціальних заходів по прибиранню парків та скверів, пропаганді здорового способу життя, патріотичному вихованню та ін.),ні значний досвід у роботі житлово-комунального господарства (перебуваючи на посаді начальника оперативної служби «080» ніс відповідальність за життєдіяльність усього міста: контролював роботу таких підприємств та організацій, як ВАТ «Полтавагаз», ОВП «Полтаватеплоенерго», КП «Полтававодоканал», ВАТ «Полтаваобленерго», усі ГЖЕДи, КП «Радгосп «Декоративні культури», Шляхово-ремонтне будівельне управління, Шляхово-експлуатаційна дільниця, «Полтаваелектроавтотранс», КАТП-1628, «Ремліфт», «Міськсвітло», слідкував, щоб у домівках наших жителів зажди було тепло та світло, щоб була гаряча та холодна вода, на вулицях прибрано і вчасно ходив транспорт), ні список ТОП-22 відомих осіб у місті, які підтримали мене на виборах.
Найбільші шанси перемогти у виборах були у нашої колеги Тетяни Бардіної, голови студради Аграрної академії. Боротьба точилася на двох дільницях. У Аграрній академії вона мала беззаперечну перемогу. Стопка бюлетенів була найбільшою серед усіх, але під ранок, коли уже усі члени ДВК «засинали», виявилось, що виграв представник все тієї ж «Совісті України», який на своїх помічників казав «наблюдачі» (спостерігач – укр., наблюдатель – рос.).
Ірина Писаренко, голова волонтерського центру «Пульс», Артем Іванюк, посадова особа місцевого самоврядування, Роман Дрібний, наймолодший у Полтаві голова міського осередку партії, Володимир Мась, заступник голови Полтавської Студреспубліки також не пройшли, поступившись «гречці» та «цукру».
Виборців не цікавили особисті і ділові якості кандидатів. Люди як ніби подуріли, отримавши пакет продуктових наборів, готові були на все. Технології перемогли здоровий глузд! Суспільство деградує, повертаючись до часів «хліба та видовищ»…
Спостерігаючи за цими хаотичними речами, мене трішки заспокоює програш всієї нашої студреспубліканської команди, адже ми витратили на вибори у сотні разів менше, ніж «гранди», які не пройшли, ми у деяких округах програли небагато, ми здобули неоціненний практичний досвід, ми ще молоді і у нас усе попереду!
Маю надію, що Студреспубліка зможе довести усім, що пора думати, думати наперед, думати не шлунком, а головою!
