Інформаційна безпека суспільства: потенціал мультиплікатора інтелекту мережевих структур без керівного ядра
Нещодавно на сторінках видання «Дзеркало тижня» авторитетні українські фахівці з питань національної безпеки констатували, що дедалі агресивнішої тональності набувають спеціальні інформаційно-психологічні операції проти України, які здійснюються елітами РФ через підконтрольні мас-медіа. Як стверджують автори, однією з ключових складових комплексу їхніх дій є «політична війна» проти нашої країни, яка реалізується, зокрема, через активізацію проросійських громадсько-політичних організацій в Україні, що, на мій погляд, цілком вкладається у найсучаснішу концепцію реалізації своїх інтересів на чужій території через розосереджені та керовані з єдиного центру мережеві структури.
Загальновідомо, що сьогодні Україна стала однією з головних арен протистояння, в першу чергу – інформаційного та мережевого, де зіткнулися інтереси щонайменше трьох глобальних центрів впливу, а національні еліти розділені та знаходяться у фокусах впливу цих світових потуг. При цьому українські інтереси практично не враховуються через очевидну слабкість держави, яскравим прикладом чого є періодичне перезавантаження стосунків між глобальними гравцями, коли розмінною монетою виступають українські інтереси, та заяви їх високопосадовців, у яких стверджується чи то про штучність створення України, чи то про неможливість гарантування її безпеки всупереч попереднім багатостороннім угодам.
Нажаль, на сьогодні в Україні на державному рівні нема цілісної концепції протидії інформаційним та мережевим зовнішнім агресіям, як і нема політичної волі та ефективних структур для втілення цієї концепції на практиці. Більше того, складається враження, що впливи на рівні негаусових феноменів, парадигми хаосу та прогнозів, що самозбуваються, взагалі знаходяться поза межами чутливості відповідних інституцій, які б мали їх виявляти, розпізнавати та аналізувати з метою вироблення методології нейтралізації.
Очевидно, що в інформаційному протистоянні переможе той, хто забезпечить швидший та якісніший прийом, розпізнавання, сортування та обробку зовнішнього потоку інформації, її аналіз, адекватну інтерпретацію та, на основі цього, розробку дієвої стратегії, тактики та методології нейтралізації сторонніх і генерування власних управляючих впливів на реальні структури фізичного плану. Причому зрозуміло, що мова йде саме про безструктурне управління з використанням інформаційних технологій та керованих мережевих організацій різного типу. І, зрозуміло, що українські влада та суспільство сьогодні є у великій мірі об’єктом такого управління через свою слабкість і значне відставання у розробці придатних теорій та відповідних технологій.
На мою думку, основним деструктивним протиріччям у нашій державі є протиріччя між інтересами бізнесових чи фінансових корпорацій, як найбільш ефективних економічних структур, та істинними інтересами всього українського суспільства. Причому основна задача владних державних інститутів ефективно відстоювати загальносуспільні інтереси та збалансовувати їх з інтересами множини корпорацій не вирішується або вирішується не на користь суспільства через беззахисність цих інститутів перед системним впливом структур з потужним фінансовим та організаційним ресурсом. Причиною цього, на мій погляд, є вроджені вади існуючих партій, що формують владу (такі як "залізний закон олігархізації" Р. Міхельса) та нездатність партійних підрозділів ефективно справлятися з наростаючим потоком інформації через ієрархічний тип своєї структури.
Ще одним викликом, який гостро стоїть перед Україною, є відсутність референтних (еталонних) суспільних груп, спроможних бути морально-етичним авторитетом, взірцем для наслідування для суспільства в цілому. Здатність національних еліт бути таким еталоном викликає гірку усмішку. Таку ж реакцію викликає оцінка їх творчих можливостей та спроможності генерувати для України нові перспективні шляхи розвитку. Відомий англійський історик, культуролог і філософ Арнольд Тойнбі у праці “A Study of History” стверджував, що будь-який розвиток відбувається в душах творчих особистостей або в середовищі невеликих творчих меншин, і їх місія подвійна – по-перше, самому досягнути натхнення і зробити відкриття, яким би воно не було, а, по-друге, переконати все суспільство ступити на цю нову стежку життя. Тому, коли владна еліта втрачає свою творчу здатність, залишаючи за собою надалі лише панівну функцію, суспільство втрачає динаміку розвитку і з часом приходить до занепаду. Очевидно, що це твердження у повній мірі стосується сучасних українських еліт та суспільства, і є проблемою, яку неможливо вирішити у рамках існуючої Системи.
Один із знакових західних науковців М. Кастельс розглядає сучасне суспільство як динамічну систему різнотипних мережевих структур [1]. Він зазначає, що в умовах мережевого суспільства капітал скоординований в глобальному масштабі, тоді як праця індивідуалізована. Тобто капітал намагається піти у свого роду власний гіперпростір, де він має можливість безперешкодного обертання, тоді як праця втрачає своє колективне лице, розчиняючись в незчисленній множині індивідуальних форм існування. Це приводить до соціальної атомізації членів суспільства, їх нездатності самостійно осягнути всю складність суспільного буття, охопити причинно-наслідкові зв’язки подій та процесів хаотичного, на їх погляд, зовнішнього середовища. Через те людина в таких умовах стає „гвинтиком” всеохоплюючої метамережі та не може усвідомити природи і вплинути у будь-який спосіб на перебіг подій у гіперпросторі нового світу інформаційного капіталізму.
Переконаний, що одним з найефективніших шляхів кардинального подолання означених історичних викликів є створення на принципово нових засадах мережевих суспільних структур вищого організаційного рівня, ніж існуючі аналоги. Вимоги до таких структур, їх будова та технологія розгортання описані в моїх попередніх публікаціях.
Основний очікуваний результат їх діяльності – високоякісний інтелектуальний продукт, а саме – вироблення цілісної методології на принципах гуманізму та сформованих на її основі логічних інформаційних модулів для безструктурного впливу на зовнішнє середовище з метою реалізації сукупних інтересів суспільства та нейтралізації інформаційних посягань зі сторони існуючих агресивних організаційних суб’єктів.
Зрозуміло, що метою створення означених структур не є агресивні посягання щодо інших держав, народів, національностей. Розвиток та процвітання окремої держави чи людської цивілізації в цілому можливе лише у поєднанні та врахуванні інтересів усіх, у коеволюційному розвитку всієї множини суспільних груп чи об’єднань. Проте слід чітко розуміти, що без визнання первинності та захисту загальнонаціональних, загальносуспільних, загальнолюдських чи загальноцивілізаційних інтересів перед інтересами корпоративних утворень різної природи, неможливий поступальний розвиток та процвітання як окремої держави, так і всієї людської цивілізації.
Ідея таких структур не нова, можна сказати , що її коріння губиться у витоках історії людства. Впродовж тисячоліть було розроблено багато концепцій та ідеологій таких утворень, на сьогодні існує ряд громадських організацій у світі та в Україні, котрі пропагують альтернативні шляхи розвитку суспільства та будови суспільних структур. Проте, далі теорій, дискусій та невдалих спроб справа не зайшла. Причиною цього, на мій погляд, є: 1) відсутність придатної до практичної реалізації концепції будови структур без керівного ядра; 2) незацікавленість „сильних світу цього” у появі таких структур; 3) агресія, як спосіб згуртування учасників ; 4) стале відтворення ієрархічної будови організацій, в діяльності яких реалізується тисячолітній сценарій чвар, міжусобиць та внутрішньої боротьби за владу з метою отримання можливості використання ресурсу структури для задоволення приватних інтересів.
В цілому ідея таких структур проста та зрозуміла – це повинні бути неієрархічні організації усвідомлених рівноправних особистостей, пов’язаних між собою великою кількістю горизонтальних комунікативних зв’язків. Синергійний ефект внаслідок такого об’єднання мав би привести до появи якісно нових інтелектуальних можливостей такої організації – утворення так званого “Колективного інтелекту”. Хочу зазначити, що пропоную не чергову утопію — кардинальну і швидку зміну принципів життєдіяльності всього суспільства, а лише створення якісно нових партій та громадських організацій – інтелектуальних структур, що спроможні усвідомити і артикулювати інтереси різних суспільних груп з метою їх, узгодження, інтегрування, збалансування та відстоювання перед інтересами множини корпоративних утворень. При цьому треба розуміти, що мова йде про створення множини таких організацій та про еволюційний шлях їх поширення, згідно якого суспільні структури якісно нового типу, завдяки своїм очевидним перевагам, поступово витіснятимуть організації-ієрархії. У цьому контексті можна згадати Юргена Хабермаса, який писав, що „збудоване у великій мірі по мережевому (децентралізованому, не ієрархічному) принципу громадянське суспільство як буфер між індивідуальними громадянами і державою спирається на… безсуб’єктні форми комунікації, які … управляють потоком дискурсивного утворення поглядів та волі” [2].
В одній з публікацій Сергія Дацюка на УП було визначено шлях зміни влади, яка нездатна ефективно виконувати свої обов’язки: «Зміна влади відбувається через розширення змістовних альтернатив рішень в процесі ситуації невизначеності; через ускладнення прийняття рішень в масовій комунікації між декількома наборами альтернатив; через виведення процесу масових дискусій за межі існуючих змістів завдяки різним форматам дискусій; через появу нових змістів, нових смислів, інноваційних пропозицій; через забезпечення волевиявлення в більш широкому наборі альтернатив, якщо на цьому наполягає меншість.”
На мій погляд, мережевим структурам без керівного ядра цілком під силу практично вирішувати такого роду задачі, виконуючи роль стратегічної опозиції у розумінні згаданого автора.
Хочу наголосити, що в основі побудови пропонованих мережевих структур лежить універсальний світоглядний принцип гуманізму – принцип Любові до ближнього, коли відсутня потреба формувати образ ворога для згуртування організації, коли у внутрішніх та вихідних інформаційних потоках виключені емоції та супроводжуюча їх агресія, коли всі дискусії проводяться на рівні оперування очищеними від емоційної складової інтересами, коли в основу діяльності закладено безпристрасний науковий аналіз, коли емоції та агресія сублімуються у мотивацію до самоосвіти, творчості та духовного росту кожного члена структури. Фактично, мова йде про створення нової організаційної культури, яка, без сумніву, сама стане підвалиною високого рівня організації мережі.
Мала первинна група – базова ланка якісно нових суспільних структур.
Сучасна соціологічна наука приділяє велику увагу дослідженням малих первинних груп.
Особливістю малої групи є те, що вона розглядається соціологією як сполучна ланка між суспільством і особистістю. Саме в ній практично сполучаються дві взаємопересічні особливості людини: з одного боку – унікальність, неповторність, самобутність кожної людської особистості як особливого явища; а з іншого – її уніформність, гомогенність, стандартність як члена соціальної групи, із властивими особливостями групи, того безпосереднього соціального середовища, що оточує особистість [3].
Саме з цих міркувань базовою одиницею пропонованої мережевої структури є малі групи – свого роду комунікативні вузли, у яких відбуватиметься формування об’єднаної когнітивної моделі організації. Проект передбачає участь кожного члена у, щонайменше, трьох первинних групах, що мало б забезпечити достатню початкову кількість горизонтальних комунікацій між ними. Фрагмент схеми комунікативних зв’язків між членами такої мережі схематично зображено на мал.1. Очевидно, що в реальній структурі з часом неформальних зв’язків ставатиме значно більше, що позитивно вплине на її сукупні властивості. Крім того, на схемі не зображено групи по реалізації конкретних проектів, що збудовані за будь яким, найбільш відповідним до потреби, принципом (вони можуть бути профільними, перехресними, виконавчими чи мати змішану будову, а також бути тимчасовими, утворюватися циклічно чи залишатися постійно діючими). Їх поява також приведе до налагодження нових комунікаційних зв’язків. Здатність до вегетативного утворення та розформування такого типу груп – це адекватна природна реакція якісно нової мережевої структури на виявлені виклики зі сторони зовнішнього середовища та їх нейтралізацію, що, без сумніву, позитивно вплине на ступінь її гнучкості та життєздатності.
Рис.1.
Як стверджує молода наука біополітика, ще багато тисяч років тому первісні люди об’єднували свої зусилля для вирішення задач, непосильних одній людині. Природа функціонування первинних груп та різних типів мережевих структур , аналіз принципів їх діяльності, класифікація і приклади їх застосування у реальних бізнесових та наукових організаціях викладені у роботах російського біополітика А. Олєксіна [4]. Автор стверджує, що ми еволюційно схильні до життя в невеликих групах, які об’єднані особистісними зв’язками та стосунками взаємодопомоги та кооперації. Тому участь людей у загальній справі є фундаментальною їх потребою, а створення умов для їх повноцінної участі – запорука успіху організації. А. Олєксін зазначає, що для мережевих структур постіндустріальної епохи життєво важливою є здатність підтримувати і творчо використовувати неформальні людські стосунки. Мова йде про нову, біополітичну по духу, парадигму управління, метою якої є задоволення потреб та розвиток самої людини, з врахуванням її біологічних граней, у протилежність традиції, де людина виступає в якості ресурсу, засобу отримання виробничого або політичного результату. Мережеві групи чи подібні їм структури виникали в різні історичні епохи і в різних куточках планети. Одним з яскравих прикладів є комуни в Швейцарії, кількість яких навіть на сьогодні складає приблизно 3000.
У контексті сказаного стає очевидною та позитивна для індивідуума властивість первинних груп, яка компенсує атомізацію та виокремлення людини в суспільстві мережевих структур у розумінні М. Кастельса. Іншими словами, у постіндустріальному суспільстві людина зможе реально впливати на перебіг суспільних подій, комфортно почуватися та всесторонньо розвиватися лише у первинних групах, які самі є елементами високоорганізованих мереж.
Зрозуміло, що і в самих первинних групах, і в різних вузлах мережі динамічно виникатимуть смислові, ідейні чи психологічні лідери та мігруючі центри активності, які перебиратимуть на себе функцію визначення напрямку руху для всієї структури. Це зумовлено природною відмінністю та неоднаковими задатками самих людей та їх груп у різних галузях суспільної життєдіяльності. Проте закладений принцип прийняття рішень усіма членами організації особисто по всьому спектру життєдіяльності структури без делегування своїх владних повноважень буде надійним запобіжником для можливості захоплення окремими особами або групами монопольного права на владу чи просто права визначати можливі альтернативи для обговорення та голосування. Цей же принцип, а також внутрішньогрупова та внутрішньоструктурна конкуренція у площині генерування смислів та нових ідей спричинить появу в кожного члена мережі мотивації до безперервної самоосвіти, творчого розвитку та набуття нових якостей.
Питання лідерства і управління первинними групами, природа їх функціонування та методи залагодження внутрішніх конфліктів добре вивчені сучасною наукою і ефективно застосовуються в реальних бізнесових структурах. Вартим уваги є підхід до вибору типу управління первинними групами, запропонований соціологами П. Херсі та К. Бландедом. Вони виділяють ситуативний вплив управління, що гнучко враховує рівень психологічної взаємодії членів групи, виходячи з низького, середнього, доброго та високого рівнів розвитку колективу і його персоналу [3]. Причому для низького рівня розвитку співробітника чи колективу (низька кваліфікація, несумлінні працівники) найбільш адекватною є форма управлінської поведінки у вигляді „Авторитарної вказівки” (чіткі вказівки, що і як робити, інструктаж; постійний контроль за роботою; коли необхідно – покарання, відзначення помилок і хорошої роботи, заохочення успіхів у роботі). Для високого ж рівня ( екстраспеціалісти високої кваліфікації, відповідальні, ініціативні працівники, які хочуть і вміють працювати творчо) характерною є форма управлінської поведінки по типу „Передачі повноважень” (коли керівник ставить проблему, пояснює цілі та досягає згоди стосовно них; наділяє необхідними правами, повноваженнями співробітника для самостійного рішення проблеми; уникає втручання в справи). Тут мова, звичайно, йде лише про бізнесові структури, наявність керівника у яких зумовлена самою їх природою – в першу чергу вони забезпечують досягнення інтересів власників бізнесу. У випадку, коли „власниками бізнесу” — співзасновниками суспільної організації є всі її члени, що мають достатньо високий рівень розвитку, ініціативності, відповідальності та самоусвідомлення, необхідність персоніфікації керівника (як генератора завдань та контролера їх виконання) зникає взагалі. Це дозволяє обмежитися лише чітко визначеними і прийнятними для всіх керуючими цілями, шляхами їх реалізації та базовими характеристиками самої структури. А для організації поточної роботи первинних груп достатньо координаторів, які почергово змінюватимуться. І тільки для реалізації одного з сценаріїв діяльності мережевої структури – практичного втілення виконавчими групами прийнятих загальним голосуванням рішень ( наприклад — рішення про участь у мітингах чи виборчому процесі ), організація структурується у ієрархію з однозначно встановленим розподілом відповідальності, повноважень та обов’язків.
Принципи обробки мережевою структурою зовнішніх інформаційних потоків.
Для пояснення принципів обробки пропонованою мережевою структурою зовнішніх інформаційних потоків, скористаємося методикою, яку запропонував російський науковець, автор ідеї нейросоцу І. Бощенко. Він представив компетентність людини графічно, як функцію від переліку професій (верхній графік рис. 2)
Рис. 2.
Тобто кожен з нас, як правило, найбільш компетентний у діапазоні знань своєї базової освіти, а також має високий рівень компетентності у деяких інших професіях, що були освоєні з різних причин протягом життя. Наприклад, найбільший пік кваліфікації інженера механіка лежить в діапазоні технічних професій, проте, одночасно, він може бути гарним рибалкою, хорошим шахістом та відмінним водієм. Для подальшого аналізу спростимо цю функціональну залежність та представимо її у координатах „компетентність – кругозір”, залишивши єдиний пік в області базової освіти (нижній графік рис. 2). Адже очевидно, що вісь переліку професій по своїй суті містить весь можливий інформаційний спектр, генерований суспільством, який, очевидно, і є тим зовнішнім інформаційним потоком, що повсякчас пронизує суспільство і кожного з нас зокрема через ЗМІ, різного роду друковані видання та безпосередньо через процес особистого спілкування.
На верхньому графіку рис. 3 зображено інтегральну компетентність профільної групи, яка є результуючою особистих компетентностей кожного з п’яти ( у даному випадку) її учасників. Вона розташована у вузькому діапазоні конкретного профілю на осі кругозору, або, іншими словами, профільна група працює в режимі вузькополосного інформаційного фільтру, який пропускає та опрацьовує відповідний діапазон зовнішнього інформаційного потоку. Причому очевидно, що рівень інтегральної компетентності (і, відповідно, чутливості) групи є високим по всій ширині діапазону профілю. Тобто можна стверджувати, що в процесі роботи такої групи формується її спільна когнітивна модель з високою інтегральною компетентністю по всій ширині діапазону профілю, а кожний член профільної групи стає носієм цієї інтегральної компетентності і, відповідно, групової когнітивної моделі.
Рис. 3.
Оскільки в мережевій структурі така група далеко не одна, то весь потік інформації з зовнішнього середовища сортується ними у діапазонах власних профілів, аналізується та вже в опрацьованим – у вигляді логічних інформаційних модулів, попадає на сайт – спільне інформаційне середовище, що забезпечує можливість ознайомитися з ними кожному учаснику мережі.
Тобто профільні групи мережі здійснюють структурування, упорядкування, розподіл та аналітичну обробку зовнішніх інформаційних потоків в діапазонах своїх профілів з метою пошуку методології і шляхів управляючого впливу на зовнішнє середовище, а також його ініціювання в межах відповідних профілів.
Як було зазначено в одній з попередніх публікацій, мережева структура працюватиме в режимі взаємовкладених сценаріїв, тобто паралельно з участю у профільних групах, кожен з учасників мережі буде учасником інших, зокрема, перехресних груп, які включають фахівців різних профілів. На нижньому графіку рис.3 зображено функціональні залежності максимальної та мінімальної інтегральних компетентностей типової перехресної групи від широти кругозору.
Як видно з графіку, при розгляді питань, що не обговорювалися до того в профільних групах, інтегральна компетентність перехресної групи буде мати мінімальне значення, проте воно буде значно вищим за величину компетентності будь-якого окремого члена мережі.
Проте, у випадку розгляду питань, що попередньо обговорювалися в профільних групах, інтегральна компетентність перехресної групи може досягти свого максимуму, що відповідає верхній червоній лінії на нижньому графіку рис.3.
І хоча її реальне значення менше від пікового значення компетентності будь-якого члена мережі та лежить у площині між означеними лініями максимуму та мінімуму, проте, цілком очевидно, що величина інтегральної компетентності перехресної робочої групи стабільно висока по ширині всього кругозору.
Опрацьовані таким чином інформаційні потоки у вигляді цілісних логічних інформаційних модулів в свою чергу також потраплятимуть на сайт структури і будуть доступні для ознайомлення кожному члену мережі. Без сумніву, що вироблені мережевою структурою нові смисли, нові ідеї, нові змісти, нові альтернативи, нові інноваційні пропозиції потраплятимуть в зовнішнє середовище, притягуючи своєю новизною масмедіа, а також всіх, хто мислить категоріями загальносуспільних інтересів. Все це дасть змогу мережевим організаціям здійснювати безструктурне управління зовнішнім середовищем у міру своєї здатності набувати рис та якостей референтних груп.
Отже, перехресні групи мережі здійснюють аналіз зовнішніх та структурованих внутрішніх інформаційних потоків з метою вироблення методології, стратегії і тактики здійснення управляючих (головним чином – інформаційних) впливів на зовнішнє середовище, а також їх ініціювання по всьому спектру діяльності структури.
Очевидно, що все вище описане буде справедливим і для оберненого випадку – коли спершу питання розглянуть перехресні групи, а потім воно потрапить на розгляд до груп профільних, кожен з учасників яких буде носієм об’єднаної когнітивної моделі перехресної групи з даного питання і, відповідно, носієм її інтегральної компетентності.
Коли згадати, що для свого аналізу ми взяли спрощений графік компетентності людини, то врахування всіх піків компетентності за початковим графіком І. Бощенка переконливо свідчитиме про суттєво вищу реальну ефективність процесу опрацювання зовнішніх інформаційних потоків мережевими структурами пропонованого типу на практиці.
Тому можна стверджувати, що при організації таким чином роботи мережевої структури виникає свого роду мультиплікатор інтелекту, що, безперечно, з часом приведе до утворення стійкого „Колективного інтелекту” на базі об’єднаної когнітивної моделі організації, рівень якого буде значно вищим від рівня інтелекту будь-якого окремого члена мережі. Можливо це частково пояснює природу синергетичного ефекту, який виникає при груповій роботі та дозволяє отримувати колективні рішення більш вищого якісного рівня від рівня рішень окремої особистості.
Цілком очевидно, що механізм мультиплікатора інтелекту спричинятиме появу мотивації у членів структури до самоосвіти та сприятиме їх творчій самореалізації. Ця мотивація буде значно посилена тим фактором, що групи структури працюватимуть за відомим і перевіреним в освіті та бізнесі методом проектів, який слід адаптувати до роботи в суспільних структурах та який забезпечить максимально рівномірний розподіл загального об’єму необхідної для виконання умовної роботи серед усіх членів мережі.
Окремо слід зупинитися на ролі і значенні сайту – спільного відкритого інформаційного середовища мережевої структури, проект якого вже в цілому розроблено. Хочу наголосити, що сама структура має бути цілком реальною. Сайт слугує свого роду зовнішньою пам’яттю — „жорстким диском”, який забезпечує кожному члену швидкий доступу до всього масиву інформації, що опрацьована організацією за час її існування. Образно кажучи, сайт – це ретроспективне відображення, перманентний відбиток кожного епізоду діяльності структури. Крім виконання хронологічної функції він слугуватиме інструментом комунікації між членами мережі, довідником, бібліотекою, бухгалтерією, канцелярією і т.п. Він здатний забезпечити надійний зворотній зв’язок у структурі, що виведе її на новий, вищий рівень організації.
На сайті відбуватиметься алгоритмізована та формалізована циркуляція інформації з метою: 1) забезпечення самоуправління та гнучкої внутрішньої реструктуризації мережі, що адекватна динаміці зовнішніх викликів; 2) прийняття структурою оптимальних рішень по здійсненню ефективних управляючих інформаційних впливів на зовнішнє середовище для реалізації загальносуспільних інтересів, захист та відстоювання яких є основною місією мережевої суспільної організації.
Фактично такий сайт є інформаційним середовищем суспільної структури якісно нового типу – динамічної соціальної мережі, що збудована на засадах електронної демократії.
На кінець додам, що мінімально достатня кількість членів для початку роботи мережевої структури пропонованого типу, на мою думку, складає 25 осіб.
2. Хабермас Ю. Демократия. Разум. Нравственность. М.: Наука. 1992
3. Огаренко В. М., Малахова Ж. Д. Соціологія малих груп: Підручник. — Київ: Центр навчальної літератури, 2005 – 292 с.
4. БИОПОЛИТИКА. Политический потенциал современной биологии: философские, политологические и практические аспекты. Олескин А.В., Сектор Биосоциальных Проблем Биологического факультета. Московский государственный университет им. М.В. Ломоносова, МОСКВА, 2001 год.
