На початку свого виступу хочу пояснити, для чого потрібно те, про що далі я розповідатиму. Тобто спробую викласти постановку задачі, рішення якої я намагався знайти.
Ось подивіться – тут, у залі, присутні приблизно 50 молодих, активних та амбітних людей. Всі ми спробували разом працювати над поставленими організаторами гри задачами. Проте, наша робота супроводжується конфліктами різної інтенсивності, не є скоординованою та часто виникають міжособистісні проблеми у стосунках. Все це, безперечно, суттєво впливає на якість вирішення задач та на інтелектуальний рівень вироблених рішень. Звичайно, коли б організатори гри структурували нас у жорстку ієрархію, все було б по іншому, проте у такому випадку вони б були змушені наперед підготувати власне рішення для подальшого затвердження з мінімальними змінами, бо у такому режимі практично повністю блокується творча ініціатива, і учасники орієнтуються на виконання або підтримку команд та вказівок, які приходять з найвищого щабля ієрархії. Також у такому випадку в повній мірі діє принцип „ініціатива карається”. Очевидно, що інтелектуальний рівень таких рішень був би ще нижчим, ніж рівень рішень, які будуть знайдені при існуючому структуруванні учасників «ІІ Зимової Студреспубліки».
Тому задача, що стояла переді мною полягала пошуку шляхів організації будь-якої кількості активних людей у структуру певної будови для поєднання їх зусиль з метою досягнення спільної мети, наприклад, вирішення задач, які в однаковій мірі стоять перед усіма ними чи відстоювання їх спільних інтересів. Причому таке поєднання мало б мінімізувати внутрішні конфлікти і перенаправити їх енергію у позитивне русло.
Для пошуку підходів до вирішення поставленої задачі проаналізуємо існуючі суспільні структури на предмет їх організаційної будови. Зрозуміло, що у даному випадку ми будемо розглядати в основному політичні партії та громадські організації (ГО).
Очевидно, що ми живемо у світі ієрархічних суспільних структур. Це у бізнесі, вірніше у найпередовішій його частині у якійсь мірі застосовують інші способи будови – дивізійну, мережеву, кластерну і т.п., про які скажу трохи нижче. А політичні партії та громадські організації зазвичай мають звиклу ієрархічну будову, яка, у випадку приходу такої партії у владу, переноситься на всю систему державного управління. Розглянемо типову схему (рис. 1) ієрархічної організації та графік розподілу основних її параметрів по рівнях ієрархії.
Рис. 1
Очевидно, що владні повноваження, інформованість, мотивація, активність, виконувана умовна робота та задоволення інтересів є взаємопов’язаними характеристиками, а їх графічна залежність матиме приблизно однаковий вигляд. Тобто на верхніх рівнях ієрархії всі ці показники матимуть максимальні значення, а на нижніх рівнях наближатимуться до нульової величини. Вже аналіз лише цієї графічної залежності приводить нас до невтішних висновків і змушує задуматися про ефективність таких структур, пошуку свого місця розташування та власної перспективи у цих ієрархіях.
Розглянемо еволюційну трансформацію суспільних структур у більш широкому їх розумінні, що схематично представлена на рис. 2.
Рис. 2
Очевидно, що на якомусь етапі формувалися строгі ієрархії – монархії, релігійні організації, бізнесові структури, злочинні угрупування, які забезпечували одній особі всю повноту влади та повне задоволення її інтересів. Проте історичний процес та економічні умови привели до появи інших, більш життєздатніших структур – конституційної монархії, банків та корпорацій з радою директорів, партій з потужними президіями, які зосередили всю повноту влади найчастіше у малих (у соціологічному розумінні) групах, що зменшило ризики руйнування всієї системи через можливі впливи на одну особу.
Економічні процеси, що відбувалися в цивілізованому світі останні триста років привели до утворення нових, більш прогресивних організаційних форм, які особливо активно запроваджувалися в останні 50 років. На рис. 2 подано типові схеми лінійних, дивізійних, матричних, проектних, горизонтальних та мережевих структур, які все частіше обирають найбільш прогресивні бізнесові організації, особливо ті, що виробляють інтелектуальний продукт, в основі якого лежать креативні творчі рішення. Цілком очевидно, що у таких структурах у міру їх організаційної складності відбувається зміна типу керування від подачі простих команд до координації та модерування спільної роботи, а також перерозподіл владних повноважень для прийняття рішень та часток самої власності у напрямку до нижчих рівнів структурної ієрархії.
Така тенденція дозволяє припустити можливість існування цілком горизонтальних суспільних структур, здатних ефективно діяти у громадсько-політичному секторі. Їх „продукцією” відповідно, будуть інтелектуальні рішення в галузі формування, артикуляції та захисту загальносуспільних інтересів та збалансування їх з приватними та корпоративними інтересами. Зрозуміло, що складність організаційної будови таких структур буде вищою, ніж в існуючих найбільш прогресивних бізнесових організаціях.
Зосередивши увагу на суспільних структурах, які нас найбільше цікавлять в межах цієї лекції – партіях та ГО, ми можемо зауважити, що з часом, згідно з „Залізним законом олігархізації” Міхельса, відбувається стабілізація керівного ядра структури і настає момент, після якого відсторонити лідерів, що сконцентрували у своїх руках всі ресурси організації, стає неможливо. Відбувається процес усвідомлення лідерами своїх власних інтересів, які відмінні від інтересів всієї структури, та подальша реалізація їх за рахунок спільних ресурсів. Слід додати, що вроджена схильність таких організацій до внутрішніх конфліктів, які супроводжують боротьбу за максимальну владу серед членів найвищого рівня ієрархії, часто приводить до самоспалення таких структур та їх безконечних поділів.
Що ж відбувається далі?
Рис. 3
Після досягнення певного рівня потужності (рис. 3), на якому олігархізація керівного ядра вже практично завершилася, організація за сприятливих умов потрапляє у владу і підключається до фінансових та ресурсних потоків, які за короткий час на порядки збільшують величину ресурсу, що контролюється чільниками організації.
Через деякий час кількість переходить у якість і відбувається метаморфоза – керівне ядро (мала соціологічна група) відділяється від материнської організації і трансформується у структуру вищого організаційного рівня – олігархічний клан. Чому вищого? Тому, що така структура здатна захоплювати існуючі та утворювати нові структури попереднього рівня – партії, ГО, підприємства, банки, медіа і т.п. Фактично мова йде про потужні корпоративні утворення, які у своєму складі мають підрозділи різного функціонального призначення.
Слід додати, що у книжкових магазинах та бібліотеках можна знайти безліч книг по менеджменту, стратегічному плануванні та інших дотичних науках, у які вкладено інтелект тисяч авторів з метою побудови корпоративних утворень, здатних виживати та ефективно діяти в агресивних умовах жорсткої конкуренції. При цьому будова сучасних партій та ГО практично не відрізняється від будови їх аналогів трьохсотлітньої давності.
Коли розглядати окрему людину як перший рівень суспільної організації, то звичайні партії та ГО можна вважати організаціями другого рівня . Відповідно олігархічні клани є організаціями третього рівня складності. Можна провести аналогію – коли порівняти людину з гусеницею, тоді партія є куркою чи левом, а олігархічний клан – людиною за рівнем інтелекту. Очевидно, що Гусениця навіть не уявляє, що з нею може вчинити курка, проте сама курка також не може усвідомити можливостей людини. Навіть розлючений лев, роздерши кілька людей, рано чи пізно буде посаджений у клітку, бо йому протистоїть вищий ніж у нього інтелект.
Зі сказаного можна зробити висновок, що маючи на меті втілення значимих соціальних змін з метою спрямування розвитку країни у позитивне русло, ми повинні розуміти, що марно для цього будувати партію – організацію другого рівні складності, адже вона не в стані протистояти організації третього рівня – олігархічному клану. Слід зрозуміти, що для ефективного протистояння олігархічним кланам маємо будувати структуру вищого, четвертого рівня організаційної складності.
Основним протиріччям сучасної людської цивілізації є протиріччя між інтересами бізнесових чи фінансових корпорацій, як найбільш ефективних економічних структур та істинними інтересами суспільства в цілому. Причому основна задача владних державних інституцій ефективно відстоювати інтереси суспільства та збалансовувати їх з інтересами множини корпорацій не вирішується або вирішується не на користь суспільства через беззахисність цих інституцій перед системним впливом структур з потужним фінансовим та організаційним ресурсом.
Коли взяти для прикладу фармацевтичну корпорацію, впадає відразу в око протиріччя між її основною задачею як бізнесової структури – заробити якнайбільше грошей шляхом продажу все більшого асортименту та кількості ліків, що можливе лише при збільшенні кількості хворих чи, хоча б, людей, котрі вважають себе хворими, та життєвою потребою суспільства в здорових членах, яка автоматично передбачає зменшення попиту на ліки. Коли врахувати організаційні фінансові можливості власників такої корпорації, стає зрозуміло, що вони, вирішуючи свою основну задачу, різними способами впливатимуть на діючу владу, лобіюючи, наприклад можливість реклами лікарських засобів по телебаченню, чи запровадження якогось нового обов’язкового щеплення і т.п. Одночасно з цим, вони комплексно впливатимуть на інші корпоративні утворення, наприклад, на всю систему охорони здоров’я, стимулюючи лікарів призначати вироблені ними ліки.
Протистояти цьому може лише система державної влади, що формується з представників громадських організації чи партії, члени яких усвідомлюють реальний стан справ та відстоюють істині інтереси суспільства. Але, нажаль, на сьогодні вони сформовані у спосіб, що приводить до концентрації всієї влади в руках невеликої кількості керівників при повній пасивності рядових членів. Відповідно, можна передбачити, що власники корпорації легко знайдуть як вплинути і заблокувати роботу таких структур, внаслідок чого гарні наміри залишаться лише деклараціями.
Перед тим, як приступити до розгляду будови такої організації, уточнимо задачі, які вона мала б вирішувати. На рис. 4 схематично та спрощено зображено поля зовнішніх і внутрішніх вольових впливів на державну владу та суспільство в цілому.
Рис. 4
Очевидно, що значним владним впливом володіють внутрішні олігархічні клани, які через підконтрольні їм партії проводять у вищі владні органи своїх представників та здійснюють різними способами вплив на інших народних обранців і вищих чиновників, наприклад шляхом підкупу, погроз чи шантажу. У якійсь мірі вони безпосередньо впливають на саме суспільство через власні корпоративні структури, але основна доля їх впливу здійснюється через безструктурне управління суспільством, коли підконтрольні мас-медіа формують з допомогою маніпулятивних інформаційних технологій замовну суспільну думку та необхідні замовникам норми суспільної поведінки. Не менш очевидно, що значний вплив спроможні здійснювати також потужні зовнішні геополітичні гравці, які через підконтрольні їм структури (спецслужби, різного типу корпорації, фонди, банки і т.п.) прямо чи опосередковано впливають на внутрішні олігархічні клани, безпосередньо на владоможців та народних обранців (через підкуп чи шантаж), а також, через власні мас-медіа безструктурно управляють українським суспільством. Для повноти картини слід відзначити взаємовплив сукупності медіа та вищих органів влади через створення інформаційних приводів, що також у якійсь мірі формує безструктурні поля впливу в українському суспільстві. Все описане відбувається на фоні циркуляції інформаційних, фінансових, ресурсних та інших потоків, що скріплюють описаних суб’єктів в гігантську мережу інформаційного капіталізму у розумінні Кастельса. Очевидно, що у такому випадку Україна є об’єктом зовнішнього управління, і практично неспроможна опиратися зовнішнім впливам. Тому українське суспільство, немов пластична маса, піддається формотворчій волі глобальних гравців, які планомірно ліплять з нього бажану їм інертну сукупність атомізованих людей, що разом складають споживацьке суспільство.
Який вихід з цього стану? У першому наближенні його схематично представлено на рис. 5.
Рис. 5
На мій погляд, оптимальним шляхом вирішення окреслених проблем та перетворення України у повноцінний суб’єкт геополітичної гри, має стати створення у низах суспільства структур четвертого рівня складності, які володітимуть системою захисту від зовнішніх впливів різної природи. Вони мають бути спроможними генерувати рішення, інтелектуальний рівень яких буде вищим за рівень рішень, що виробляють корпоративні утворення.
Іншими словами мова йде про створення громадських та партійних структур для реалізації загальносуспільних інтересів, у яких на системному рівні вмонтовані механізми захисту від різноманітних зовнішніх впливів, що здійснюються з метою перенаправити їх діяльність на досягнення інших, відмінних від загальносуспільних, цілей. При цьому їх інформаційний вплив на суспільство мав би бути більш ефективним, ніж вплив існуючих корпоративних утворень.
Тепер розглянемо утворення, що відділилося від материнської організації і стало самостійною структурою вищого рівня складності – проаналізуємо природу та будову керівного ядра, з якого за певних умов може утворитися олігархічний клан (рис. 6).
Рис. 6
Цілком очевидно, що це мала (у соціологічному розумінні) група, яка складається з 4-12 людей. Також зрозуміло, що вони періодично збираються та вирішують витання по реалізації власних інтересів. У верхній частині рис. 6 представлено графік, побудований у тих же координатах, що й графік на рис. 1 з тією відмінністю, що у даному випадку розглядаються учасники найвищого ієрархічного рівня. Оскільки вони збираються разом для прийняття спільних рішень у складі малої групи, то розподіл всіх означених характеристик у їхньому колі носить суттєво інший характер – їх величини лише незначно відрізняються. Тобто кожен з учасників володіє приблизно однаковим обсягом інформації, має приблизно рівні владні повноваження та вплив на прийняття рішень у керівному ядрі, достатньо вмотивований, щоб виконувати рівноцінну з іншими умовну роботу для задоволення своїх власних інтересів.
Це означає, що будь-яка мала група, володіючи аналогічною інформацією, може генерувати рішення, що не поступатимуться за інтелектуальним рівнем рішенням, які приймає керівне ядро чи олігархічний клан. Вона відрізнятиметься від керівного ядра чи олігархічного клану лише спроможністю контролювати значні фінансові, матеріальні та людські ресурси та зумовленим ними доступом до джерел об’єктивної інформації.
Очевидно, що перенісши особливості розподілу означених характеристик у керівному ядрі на всю організацію, яка значно перевищує по чисельності малу групу, ми зможемо компенсувати відсутність матеріальних та фінансових ресурсів і ефективно відстоювати загальносуспільні інтереси перед корпоративними. На нижньому графіку рис. 6 зображено розподіл характеристик такої організації, де кожен учасник має один рівнозначний владний голос, володіє однаковим зі всіма обсягом інформації через доступ до спільного сайту, має приблизно однакову мотивацію, є достатньо активним та виконує певний, обумовлений статутом, обсяг умовної роботи, задовольняючи власні інтереси у частині, яка відповідає інтересам загальносуспільним.
Тепер торкнуся питання, яке я анонсував перед лекцією – про перемогу на минулих президентських виборах квазімережевої структури над квазіієрарічною. Очевидно, що Партія регіонів є квазімережевою структурою, у яку входять учасники, кожен з яких очолює одну або кілька власних структур різної будови та функціонального призначення. Зрозуміло також, що рішення у ПР приймається відносним консенсусом її учасників, жоден з яких не має вирішального та достатнього авторитетного глосу щоб продавити власне рішення, яке кардинально суперечило б інтересам інших учасників квазімережі. В свою чергу БЮТ є квазіієрархічною структурою, керівне ядро якої також складається з учасників, що є чільниками власних структур. Проте у цій групі є яскраво виражений лідер, авторитет якої безумовний і яка може приймати рішення на власний розсуд навіть всупереч інтересам інших учасників. Тому цілком очевидно, що учасники квазімережі в цілому будуть більш зацікавленими у перемозі свого представника на президентських виборах, оскільки після перемоги їх можливості задоволення власних владних і матеріальних інтересів будуть більш значними, ніж в учасників квазіієрархії у випадку приходу до влади їх чільниці. Очевидно, що саме з цієї причини вони прикладали більше зусиль для перемоги, і хоча ймовірність її у великій мірі визначали інші, не менш важливі фактори, проте перемога квазімережі над квазіієрархією є повністю прогнозована і символічна.
Повернемося до нашої теми і розглянемо ще одну важливу властивість, пов’язану з ефективністю суспільних структур. Мова йде про розподіл умовної роботи, яку виконує суспільна структура (рис. 7).
Рис. 7
Очевидно, що в існуючих політичних партіях та громадських організаціях 90-95% від всієї умовної роботи виконує актив – керівне ядро, чисельність якого складає 5-10% від особового складу організації. Очевидно, що саме це є фактором, який обмежує потенціал ієрархічних структур та приводить до концентрації влади у вузькому колі лідерів – адже вони не просто так виконують роботу за весь склад організації. Вони роблять це за право розпоряджатися делегованими їм владними повноваженнями, які зазвичай з часом конвертуються у конкретні матеріальні та фінансові ресурси.
Тому очевидно, що ідеальною організацією буде та, яка зможе відносно рівномірно розподілити умовну роботу структури поміж усіма учасниками, встановивши певний мінімум, який зобов’язаний виконати кожен. Очевидно, що такий рівномірний розподіл, а також механізми, які унеможливлюють використання ресурсів структури для задоволення приватних інтересів лідерів, зумовлять виконання учасниками організації надлишкової роботи, яка в сумі буде значно перевищувати умовну роботу, що спроможні виконати ієрархічні структури. Простіше кажучи, вже сам факт відсутності можливостей у лідерів скористатися з енергії та вкладених зусиль рядовим партійцем з великою ймовірністю приведе до збільшення його вкладу у загальну справу.
Отже, викладений аналіз приводить до висновку, що ідеальним організаційним рішенням поставленої на початку задачі буде горизонтальна суспільна структура, між елементами якої встановлено множинні комунікативні зв’язки. Ця ідея не нова і у той чи інший спосіб була багато разів висловлена протягом історії людства, наприклад у поглядах анархістів чи у феномені „Соборного інтелекту”, потребу формувати який обґрунтовує російська „Концепция общественной безопасности” (КОБ). Можна також згадати Аристотеля з його ідеями політії, як найвищої форми демократії і Юргена Хабермаса, який писав про мережеві засади побудови суспільства та комунікацію, як головний елемент формування поглядів і волі. Проте історія не зберегла відомості про приклади успішного і довготривалого існування таких структур, бо далі теорій, дискусій та невдалих спроб справа не зайшла. Причиною цього, на мій погляд, є: 1) відсутність придатної до практичної реалізації концепції будови структур без керівного ядра; 2) незацікавленість „сильних світу цього” у появі таких структур; 3) агресія, як спосіб згуртування учасників; 4) стале відтворення ієрархічної будови організацій, в діяльності яких реалізується тисячолітній сценарій чвар, міжусобиць та внутрішньої боротьби за владу з метою отримання можливості використання ресурсу структури для задоволення приватних інтересів; 5) низька організаційна культура у суспільстві.
