Без глибокої рефлексії минулого не буде достойного майбутнього

7 листопада 2017р. у 100-ту річницю Жовтневої революції Студреспубліка організувала Громадянський лекторій на тему: «Політика пам’яті як політика для живих». Усупереч офіційному курсу на ідеологізоване трактування історії, учасникам події у Києві вдалося створити атмосферу вільного діалогу, адже було чітке розуміння, що глибокий, неупереджений аналіз минулого — це обов’язкова операція для формування прогресистського курсу на модернізацію.

Зі спеціально підготовленими доповідями перед інтелектуалами, громадянськими активістами і студентами у Київському Будинку природи виступили відомі експерти Євгенія Більченко, Сергій Дацюк, Андрій Круглашов, Андрій Окара і Денис Пілаш. Основні тези дискусії про протидію безпам’ятству й уроки Революції(й) 1917р. — далі.

«История — это человеческое пространство. А человек сложен и противоречив. Поэтому и история сложна и противоречива. Поэтому в истории нет и не может быть «сакральных тем». Все темы открыты и сложны. Иными словами, или все понятно, но мы несвободны, или мы свободны, но тогда ничего не определено окончательно. Способны ли мы признать тот факт, что мы свободны? Или не способны?»

Дмитро Горін, історик

«Якщо ми зацікавлені в інтенсивному, продуктивному розвитку України, нарешті знаходженні громадянського миру і вибудовуванні прогресивного порядку денного, хочемо повернути країну на шлях розвитку, то ми просто зобов’язані працювати не в дусі маніпуляцій і фальсифікацій, а відверто говорити про необхідність політик пам’яті без перекосів і цензури», — підкреслив лідер республіканців Павло Вікнянський, відкриваючи Громадянський лекторій. Аналіз Жовтня — ледь не ідеальна можливість для актуалізації цієї проблематики. Тим більше, виявилося, що 7-го листопада це був чи не єдиний у столиці публічний захід, який тим чи іншим чином дотичний до столітньої річниці революції.

Різні наративи Довгої української революції

Доповіддю «Російська й Українська революції 1917р.» філософ, експерт Студреспубліки Сергій Дацюк розпочав захід. На думку експерта, революції не закінчуються тими чіткими датами, які прописані в підручниках, а тривають десятиліттями, деякі, навіть століттями (наприклад, Велика французька революція — близько 200 років). Жовтнева соціалістична революція, як у Росії, так і в Україні — триває й досі. Проте її проблема, що в СРСР модернізаційні, універсалістські ліві ідеї, зокрема здобуток Франкфуртської школи, так і не були акцептовані, і через це цивілізаційну рамку не вдалося витримати.

Філософ акцентував на необхідності побудови вітчизняних історичних наративів, відповідно, закликає творити власний концепт, не тільки Жовтневої революції, а перш за все, Української революції, котра, до речі, одночасно містить кілька наративів: демократичний, капіталістично-поміщицький, анархістський, козацький, націоналістичний, більшовицько-комуністичний (два останніх — тоталітарні). Капіталістичний наратив паразитує на всіх інших наративах, а ефективно опонувати йому може лише комуністичний.

 

 

 

Дацюк пропонує наступну хронологію Довгої української революції: 1914–2021рр., усередині якої була і Національна революція: від 4 серпня 1914р. (створення у Львові Головною українською радою суб’єкта реалізації ідеї української державності — Українських січових стрільців) до 1923р. (ліквідація ЗУНР), і всі революційні події незалежної України. Мегазадача, яка стоїть перед Українською революцією — вийти на цивілізаційний параметр.

Українська суб’єктність — і у відкритому відношенні до історії також

Розбір революційного 1917-го року, але вже з точки зору факторів модернізації й архаїзації, продовжив політичний філософ і політтехнолог, експерт Студреспубліки Андрій Окара. Проводячи паралелі з сьогоденням, робиться висновок, що основна проблема України у відсутності суб’єктності, невизначеності, неможливості займатися цілепокладанням. І це стосується не лише політичної сфери, стратегування, економіки, геоекономіки, але і гуманітарної сфери. Через це ставлення до історичних події однобоке.

Але українська суб’єктність якраз і повинна проявлятися у незаангажованому іншими ставленні й виробленні власної позиції щодо будь яких складних питань, особливо тих, які є предметом інформаційної війни. Події Жовтневої революції, вважає інтелектуал, не можна оцінювати бінарно, як «добро–«зло», бо подія, яка за своїми наслідками є наймасштабнішою подією XX ст., достойна того, аби її відрефлексувати і зрозуміти, яким чином вона змінила світ і яким чином вона створила нас такими, якими ми, врешті, є. Експерт розгледів і таку іронію історії: українці творили Російську імперію у XVII ст. — «метафізичні українці» (революціонери-вихідці з України) її ж і повалили

 

Продовжуючи паралелі з сьогоденням, експерт зауважив, що більш завзятих людей із модернізаційною риторикою і цілепокладанням, ніж Студреспубліка, в Україні більше немає (тобто, коли модернізація — понад усе!).

Висловився і журналіст, влогер, в’язень сумління Руслан Коцаба, який порівняв Жовтневу революцію і Революцію гідності в тому, що більшовики і теперішня українська влада вдало відчули настрої громадян і використали їх для реалізації власних амбіцій, не зупиняючись перед застосуванням насильства. Як учасник усіх революційних подій незалежної України, він ще раз наголосив на правдивості афоризму, що революції задумують ідеалісти, роблять фанатики, а користуються плодами негідники.

Не треба боятися історичної пам’яті, хоч там у нас всяке було…

«Ще Сократ казав, що я знаю, що нічого не знаю, а трагедія сучасної людини в тому, що вона не знає, що вона знає», — так розпочала доповідь «Рекламна пам’ять як наслідок забуття історичних спогадів: фейкове сучасне і шок» поет і культуролог Євгенія Більченко. Вона зазначила, що політика пам’яті як процес ідеологічний є протилежною самій пам’яті, і чим більше в неї втручаються з ідеологічними потребами, тим менше самого історичного й залишається, тому і ми маємо фейкове теперішнє.

Більченко розібрала, як робиться політика пам’яті по етапах, тобто, які маніпулятивні прийоми застосовують для того, щоб сформулювати у свідомості людини штучний контент рекламної пам’яті. Отже, це: історична корозія толерантності, зяяння (прірва, спустошення), зшивання, finitude, вже-вписаність, тріумф-травма.

Підсумувала свою доповідь тим, що рекламна пам’ять утворюється лише там, де є забуття історичної пам’яті, але ми не повинні боятися побачити справжню історичну пам’ять… хоч там і було всяке.

Жовтень: пишатися, стидатися чи досліджувати?

Історик і політолог Денис Пілаш повернувся до аналізу минулого і говорив на тему «Революція 1917р.: Міжнародний вимір і народження світу ХХ ст.». Дослідник звернув увагу на парадокс, що по всьому світу, приміром, у Лондоні та Парижі, відбуваються заходи, присвячені обговоренню підсумків Жовтня, а в Україні, де, власне, все це безпосередньо відбувалося, даної теми уникають. У західній історіографії дуже поширений погляд, що подією, яка формує обличчя всього ХХ ст. є саме Жовтнева революція. В цьому контексті характерно, що на той момент єдиною політичною силою в світі, яка мислила планетарно, були більшовики.

Спікер підкреслив, що особливо з початком в Україні т.зв. декомунізації, події того часу почали надзвичайно викривляти, стала заїждженою думка, що більшовизм — це втілення всього найгіршого, що може бути, але ж насправді реальність була набагато складнішою. Було багато альтернатив, як у середовищі самих російських революціонерів, так і в самому більшовицько-комуністичному проекті, сталінізм був далеко не єдиною парадигмою. Як і в будь-якому організмі, є бактерії погані, а є корисні. Не можна бачити все одноманітно, як безальтернативні процеси.

Сила ненасилля: альтернативний шлях до змін

Аргументацією, що метод у політиці визначає (і важливіше за) результат, символічно підбивав підсумки в останній доповіді під час Громадянського лекторію, присвяченого політиці пам’яті, політконсультант, екс-керівник Громадського руху «Чесно» Андрій Круглашов. Говорячи про політично актуальне, він наголосив, що в Україні для дійсно справжніх змін не вистачає руху за громадянські права. А щоб були зміни, потрібні люди, здатні ризикувати власним життям, якщо треба здатні і до самопожертви.

Ненасильницький спротив, що підтверджував експерт різноманітними кейсами з усього світу — найкращий спосіб здійснення змін. Після 5 років, у тих країнах, де до влади прийшли режими за допомогою ненасильницьких кампаній, демократія встановилася в 57% країн, а де насильницькі кампанії перемогли — лише в 6%.

Підсумовуючи Громадянський лекторій, зауважили, що замість пропаганди та політики безпам’ятства — потрібна деміфологізація, зважені та максимально об’єктивовані політики пам’яті, які шукають не те, що розділяє, а те, що робить нас Людьми. Для оздоровлення політики пам’яті треба, буквально за рецептом Орвела, припинити перемоги (тобто насильство) над власною пам’яттю і для цього безпам’ятству протиставити не лише громадянський діалог, громадянське просвітництво, критичне мислення і високий рівень інтелектуальності, а й «адекватизацію» всього громадянського життя. Щоб цього досягти необхідний громадянський рух спротиву з прогресивним порядком денним.

Всім відомий вислів: «Без минулого немає майбутнього», але правильніше розширити: «Без глибокої рефлексії минулого не буде достойного майбутнього».

Пізніше будуть опубліковані стенограми доповідей, а Студреспубліка обов’язково продовжить подальшу роботу з розвитку громадянського суспільства та навернення України на шлях прогресу.

Партнери: Інститут вільної історії (Інститут боротьби з безпам’ятством), Газета прогресивних людей «Нова Республіка», Журнал «Спільне».

Про ІІI Громадянський лекторій у Полтаві (2017)
Про Громадянський лекторій у Києві (2017)
Про ІI Громадянський лекторій у Полтаві (2016)
Про І Громадянський лекторій у Полтаві (2015)