Становище студентства: всупереч усьому оптимістичні, але правдиві оцінки

Як держава економить за рахунок майбутнього, скорочуючи видатки на освіту, загалом своєю політикою фактично змушуючи молодь до еміграції, а також про часто-густо імітацію студентського самоврядування і що цьому протиставляє Студреспубліка, весь республіканський рух — у прямому ефірі «Українського радіо» у День студентів говорив Павло Вікнянський.

Відповідаючи на запитання ведучих програми «Ранковий формат» Владислава Красніцького та Тетяни Дем’яненко, 17 листопада 2019р. лідер республіканців України піддав критиці державну політику щодо студентства й розказав про відповідальні, масштабні задачі Студреспубліки та всього Покоління Республіки. Для вас — розшифровка найважливішого.

Студентське самоврядування: від номінальності до реальної боротьби за права й інтереси студентства

Владислав Красніцький: Павло Вікнянський, голова Всеукраїнської молодіжної громадської організації «Студентська республіка» з нами на зв’язку. Павле, вітаємо Вас, доброго ранку!

Павло Вікнянський: Доброго ранку, і звісно, всіх із Днем студентів! […]

Владислав Красніцький: Хотілося більше дізнатися про сучасне студентське самоврядування, про вагомість і значимість студента в університеті або в іншому вузі. Передусім, студент, яке має, умовно кажучи, навіть не право, а статус зараз?

Павло Вікнянський: […] Це вагомі люди: ну ми всі з вами разом можемо побачити за підсумками минулих виборів, де позиція молоді і студентів багато у чому призвела до того, що ми отримали те, що називається «електоральна революція», кардинальну зміну політичного ландшафту. Студенти, молоді люди прагнуть змін, прагнуть не на словах, а на ділі реальної євроінтеграції, щоб ми жили точно не гірше ніж провідні країни світу.

Яким чином студенти намагаються добиватися достойного життя у власних академічних громадах? Це залежить від вишу. Все-таки система в нас доволі консервативна, і не дивлячись на те, що є законодавчо встановлені достатньо широкі права студентського самоврядування, я, на жаль, не можу сказати, що прямо супер, і в кожному виші — це абсолютно блискучі органи, які дуже сильно впливають, не дозволяють здійснювати тиск [на студентів] і т.д. Але є позитивні приклади, як правило, у великих містах, зрозуміло.

Владислав Красніцький: Так а що, виходить, що в деяких вузах це так… номінально самоврядування існує?

Павло Вікнянський: Ми — організація, яка намагається не прикрашати дійсність, а бачити все правдиво, як воно є. Так, дійсно, це правда, часто-густо достатньо номінально. Хоч є певне фінансування і т.д.

Але це ж діалектичні процеси. Сьогодні номінально — завтра зайшли, підключилися нормальні активіст(к)и, і цей [інститут] уже має серйозний вплив. […]

Ми бачимо ледь не кожен тиждень якісь новини, пов’язані з протестами студентів, із антикорупційними розслідуваннями у вишах — і це також сила окремих студентських активістів/ок – як то об’єднаних в рамках органів студентського самоврядування, так і самоорганізованих, так і тих, які належать до всеукраїнських мереж, організацій, як, власне, Студреспубліка.

Студреспубліка 22 роки виховує Покоління Республіки

Владислав Красніцький: А ось детальніше хотілося би почути про «Студентську республіку». Всеукраїнська молодіжна громадська організація — передусім, для кого вона, для чого?

Павло Вікнянський: Ми послуговуємося дуже серйозною, амбітною ціллю. Місія Студреспубліки — це виховання поколінь свідомих лідерів/ок для України як повністю суверенної держави, входження України до топ-20 найбільш розвинутих держав світу. Тобто це не тільки питання, пов’язані з навчанням, студентським, молодіжним дозвіллям, із соціалізацію, з першими робочими місцями і т.д., але є і дуже серйозні, потужні задачі, безвікові, я би так сказав, які стосуються і молодих людей, і [загалом усіх] громадян. Не тільки вже молодих людей, бо нашому ключовому проекту — ми реалізуємо кожен рік найбільший в Україні молодіжно-громадський, інтелектуально-творчий проект, який охоплює десятки тисяч молодих людей і українських інтелектуалів/ок, який так і називається «Студентська республіка» — наступного року буде вже 22.

Це найбільший в Україні громадський проект, який реалізується невпинно, без перерви, з року в рік, і охоплює абсолютно всі регіони України і переважну більшість вишів. Зрозумійте, 22 роки — це вже ми виховали ціле покоління, яке ми називаємо Покоління Республіки.

І ось ми всі спільно працюємо на цю мету, входження України до топ-20 найбільш розвинутих держав світу, і є абсолютними оптиміст(к)ами.

В цей День студентів усім бажаю, щоб ми не тільки класно навчалися в Україні, їхали за кордон отримувати досвід, якісь знання, підвищували кваліфікацію, знайомилися, може, навіть і родини створювали з іноземцями/ками, але обов’язково поверталися в Україну. Обов’язково, бо наше щастя тут, на нашій прекрасній землі!

Ми категорично проти економії на освіті

Тетяна Дем’яненко: І щоб класну стипендію отримували! Мені колись стипендії вистачало на кілька батончиків Mars, які тільки з’явилися тоді на ринку. Страшенно хотілося скуштувати, така смачна реклама була, просто слинку викликала, так. На що нині студентам вистачає стипендії?

Павло Вікнянський: Всі ми знаємо, що, на жаль, політика держави — економити на тих, кому дійсно потрібна допомога. Це найбільш нужденні прошарки, які мають отримувати серйозну підтримку від держави — зокрема, і пенсіонери, і студенти. На жаль, в державі постійні скорочення… Тож, мало на що вистачає студентам.

[…] У нас багато активістів/ок, для яких стипендія — це значна частина їхнього місячного бюджету. Не всі студенти мажор(к)и… Дуже багато тих, хто не з заможних сімей — із селянських родин, та немає значення звідки. І для цих молодих людей — це серйозна допомога і підтримка. У т.ч. заплатити за гуртожиток, у т.ч. ну просто десь поїсти, купити собі макарони, просто проіснувати. Не всі ж формально відносяться до навчання, дуже для багатьох молодих людей важливим є ходити в бібліотеки, писати наукові, навчальні роботи, тобто немає часу на підробітки. […]

Тому ми виступаємо категорично проти тих експериментів, коли [у влади] раптом знаходяться багато мільярдів для націоналізації якогось «ПриватБанку» і не вистачає грошей на ключове, для чого потрібна держава, наприклад, на охорону здоров’я, зокрема, молоді і студентів, і, власне, на освіту. В бюджеті є можливості для держави зробити високоякісну, не гірше ніж німецька, французька, але при цьому дуже доступну, а то й безкоштовну вищу освіту.

Треба допомагати один одному, навіть і шпаргалками

Тетяна Дем’яненко: Павле, як технології вплинули на якість шпаргалок сучасних студентів? Пів хвилинки, ми завершуємо вже.

Павло Вікнянський: [сміється] […] За можливостей інтернету для цього покоління, яке називають Покоління Z, немає жодних кордонів! Будуть телепатично передавати інформацію чи в паперах, «консервативними шпаргалками» — це вічне. Люди ж мають допомагати один одному! І ті, хто краще навчаються, і ті, хто, може, краще грають у КВН. Бачите, як вигідно в Україні грати в КВН: можна Президентом стати. [сміх]

Тетяна Дем’яненко: Так, як написали би телевізійники — не намагайтеся повторити те, що ви бачите на екрані. Дякую Вам, Павле! Павло Вікнянський, голова ВМГО «Студентська республіка» був на зв’язку з нашою студією.