3 березня 2016р., відповідаючи на запитання ведучої Оксани Щирби, Вікнянський розповідав про результати «VIII Зимової Студреспубліки» та пояснював, чому варто долучитися до республіканського руху. Найцікавіші витримки з бесіди – у тексті далі.
Оксана Щирба: Гість у студії сьогодні – Павло Вікнянський, голова Всеукраїнської молодіжної громадської організації «Студентська республіка». Павле, рада Вас вітати в цій студії, давно не бачилися.
Павло Вікнянський: Вітаю, навзаєм.
Студреспубліка — місток між досвідом та енергетикою
Павло Вікнянський: Концепт «Зимової Студреспубліки» абсолютно відрізняється від того, що відбувається влітку. В нас навіть салоган «Зимової» такий: «Літо – для активних і амбітних, зима — для найкращих і розумних», через це й акценти відповідні. Що ж, власне, було: ми спробували дуже-дуже глибоко проаналізувати все, що відбувається в Україні, навколо України в світі і пропрацювати в конкурентних умовах альтернативні курси розвитку України. Бо не є, мабуть, ні для кого секретом, що головне питання, яке стосується і еліт, і звичайного громадянина: «Що ж робити далі?» Все так погано, а що робити — ніхто не знає, ну, і, відповідно, дивиться у бік якихось радників.
Оксана Щирба: Павло, даруйте, яка от головна, центральна тема?
Павло Вікнянський: Альтернативні курси розвитку України.
Оксана Щирба: Крім цього новинкою [Зимової] Студреспубліки було те, що брали участь різні вікові категорії. Наскільки я пам’ятаю, під час Літньої Студреспубліки, там було певне якесь обмеження, а тут?
Павло Вікнянський: Тут навпаки — обмежень ніяких немає. З латини «студент» перекладається, як людина, яка навчається, і віком ця категорія не може бути зовсім обмежена. У нас учасники і 50-х років народження і т.д., і це правильно, бо маємо рухатися до того, щоб відповідати в принципі зрізу українського суспільства, а в соціальному плані виконувати таку важливу функцію, як соціальний діалог, створення містку між досвідом та енергетикою. Досвідом у старшого покоління (і досвідом, у т.ч. помилок) і енергією молодого покоління.
Оксана Щирба: Були учасники з різних регіонів України, в т.ч. і
Павло Вікнянський: Абсолютно, як завжди.
Оксана Щирба: А вимушені переселенці були?
Павло Вікнянський: Так-так, дивіться, якщо ми говоримо про Донбас, люди жили там у Горлівці, Макіївці, Донецьку, а зараз живуть за декілька десятків кілометрів або навчаються у Маріуполі, Слов’янську або Краматорську. В принципі досить важко називати з точки зору великих відстаней їх вимушеними переселенцями, але по факту воно так і є. Вони живуть на рідній землі Донбасу, зрозуміло, що це молоді люди, вони мають абсолютно проукраїнські погляди, проте в нас ще раз була можливість їм поспілкуватися з представниками інших регіонів України, а для молоді (і не тільки молоді) з інших частин України подивитися не через телебачення та якісь такі специфічні, у т.ч. пропагандистські речі, а в очі, послухати, що ж справді хоче Донбас.
Маємо не в тюрмі тримати всіх в Україні, а щоб люди навпаки щиро бажали тут жити
Оксана Щирба: Павле, скажіть, будь ласка, от учасникам «Зимової Студреспубліки» вдалось бути успішними в аналізі проблем України, і чи вдалося їм запропонувати альтернативні сценарії позитивного розвитку нашої країни?
Павло Вікнянський: На відміну від всього збанкрутілого вже не тільки політичного класу, можемо таким чином вже кваліфікувати й експертне середовище, на відміну від усіх них — нам вдалося дуже чітко і чесно оцінити все, що відбувається в країні, і спробувати виокремити та запропонувати ці альтернативні курси.
Вони не є такими, знаєте, прямо неординарними, чи такими, що є новою думкою в політології – ні, це абсолютно зрозумілі речі. Зокрема, перше — ми маємо будувати в Україні політичну систему західного демократичного зразка: це означає дуже сильне громадянське суспільство, децентралізовані громади. Не фіктивно – не треба боятися, як у нас зараз змін до Конституції і т.п., треба ще далі йти, треба ще більше, як в Європі давати прав громадам, і не боятися своїх громадян, а створювати високий рівень стандартів життя для громадян, щоб у них не було жодної спокуси щодо якихось сепаратистських речей або порушення територіальної цілісності. Тобто не в тюрмі тримати всіх в Україні, а щоб люди навпаки щиро бажали тут жити.
Ми спробували модельно відтворити — що ж буде, якщо в країні не відбудеться того, про що я зараз кажу, не відбудеться справді сильного громадянського суспільства, не буде реальної децентралізації, а не фіктивної, як вона є зараз; якщо в нас не з’явиться в топовому політичному просторі чемних, відповідальних лівих, лівоцентриських, демократичних, ліберальних сил – що ж буде? Нічого гарного не буде, ми будемо далі колапсувати. Ті речі, які ми «програли» (я не хочу тут прямо все це казати, проговорювати вголос, щоб не бути Кассандрою, бо ми пам’ятаємо, що з нею сталося за чесні прогнози, так як люди не дуже люблять чути правду), але нам прийдеться пройти ще через більшу кров, ще через більшу ескалацію війни, і врешті-решт кінцеву втрату частини території, якщо ми не зупинимося і не почнемо всередині країни дуже-дуже серйозний і глибокий діалог. Усередині країни — це означає (це буквально на грі прозвучало) — треба припинити дозволяти іншим державам втручатися.
[…]
Чому варто долучатися до нас і до нашої діяльності?
Павло Вікнянський: Олександр Глазов, молодіжний активіст, полтавський республіканець, депутат Полтавської міської ради виборов перше місце. А ІІ і ІІІ – це, знаєте, це ще одна для нас несподіванка, що ще раз свідчить про те, що ми маємо без стереотипів нарешті почати дивитися на найголовніше багатство українців — на наших громадян. ІІ і ІІІ місце вибороли представники Донбасу: відповідно, Юра Давиденко, активіст, до речі, зараз працює в поліції, з Маріуполя, і чудова дівчинка – Крістіна Літош, яка навчається зараз у Слов’янську, а сама з Горлівки.
Оксана Щирба: Ми з вами обоє чудово розуміємо, яке значення проведення Студреспублік для самих студентів, для суспільства, для нашої країни, і ми, звичайно, про це говорили по закінченню Літньої Студреспубліки. Звичайно, хочеться зараз про це також згадати, тому що не всі, на жаль, слухачі розуміють, і для багатьох здається, що це просто гра. Вони не можуть усвідомити, що це, скажімо, може дати для нашої держави. У першу чергу, ми говоримо про те, що піднімається якимось чином і свідомість, й інтелектуальний рівень самих студентів.
І мені хочеться щоб Ви, Павле, пояснили, дійсно, тим людям, які, насправді, далекі від Студреспубліки, наскільки це важливо не просто для самих студентів. Це не звичайна гра, розвага — зібралися студенти, погралися, щось поговорили, трішки відпочили і поїхали назад собі додому.
Павло Вікнянський: Що також вже, до речі, немало, враховуючи слабкість молодіжного руху в Україні.
Оксана Щирба: Звичайно, відпочинок і плюс робота — поєднання гармонійне. Прошу.
Павло Вікнянський: Я дякую за питання. Знаєте, в нас українців є величезна проблема — це, мабуть, найбільше гальмо нашого розвитку. Воно звучить наступним чином: ми чомусь хочемо, як діти, отримувати завжди такі легкі і прості відповіді, ми хочемо, щоб за нас хтось щось вирішив. Ми, як тільки бачимо якусь суперечку, серйозну проблему, на щось натикаємося, то замість того, щоб долати, щоб рухатися далі, щоби з’ясувати, що є проблема і потрібні серйозні зусилля, ми або опускаємо руки, або починаємо верещати, кричати, когось гукати. Ось це – не про Студреспубліку.
Наступна річ: тільки в загалі, тільки в діалозі людей із різними поглядами — з повагою, а не зі звинуваченнями, дурним галасом — можливо знайти точки дотику і спільний простір. Це, знову таки, не ми придумали — це так побудована європейська цивілізація. Європейська цивілізація – це не вид на проживання в багатенькому містечку, це не велфер або соціальний пакет. Європейська цивілізація – це, передусім, гуманістичні цінності, повага до свободи іншої людини і повага до всіх громадян, які проживають на даній території. Ми продукуємо це протягом нашої діяльності. Балаканина, всілякі розмови — це дуже гарно, ми всі це вміємо, ми всі, українці, веселі, але судять «по справах їх». У нас є справи, їх багато, буде ще більше.
І наступна річ, знаєте, є така функція, бо фактично збираються в нас усі регіони, представники різних соціальних прошарків, це виявляється така собі фокус-група. І все, що ми напрацьовуємо, проробляємо якимось потім дивним чином проектується на те, що відбувається в Україні. Тому я занепокоєний тим, що нам у грі ледь-ледь вдалося подолати повну, нищівну руїну в Україні. І це значить, що не на 100% це може вдатися тут, у нас, в Україні… Мої слова можуть здаватися дивними, якимись такими взятими з космосу, але зайдіть на сайт Студреспубліки, почитайте результати інших наших подій та ігор і прослідкуйте, що відбувалося протягом року чи двох в Україні – ви побачите величезне співпадіння, бо ці настрої, які відбуваються на іграх, вони потім відображаються В Україні.
Проте я по закінченню останньої «Зимової Студреспубліки» є оптимістом, бо все-таки людяність, інтелект, креатив, вихованість перемогли. Але перемогли дуже-дуже-дуже з маленьким запасом, і для того, щоб сили добра в нашій любимій Україні торжествували, і торжествували назавжди, а не тільки, знаєте, на місяць чи два Майдану, ми маємо нарешті кожен наш день сприймати як серйозну працю — працю і моральну, і фізичну. І буде нас більше, я переконаний, буде більше людей із можливістю критичного мислення , які, будучи глибокими патріотами, при цьому є людьми, які не ведуться на пропагандистські речі або «дурилівку» (по-іншому не скажеш) політиків. І почнуть відрізняти правду від неправди, те, що справді сприяє розвитку, від того, що абсолютно нас усіх гальмує.
«Не треба продавати себе!»
Оксана Щирба: Запрошуйте, Павле. Зі свого боку ще додам, що Студреспубліка — вона ж відкриває шлях, насправді, багатьом талановитим людям, так самореалізуватися, звичайно, брати участь у державному управлінні. Я знаю, до речі, що багато учасників і переможці долучаються до управління нашою країною і роблять уже якісь позитивні зрушення. Приємно, що ви допомагаєте.
Павло Вікнянський: І вони – «сіль землі», ми цим пишаємося, особливо за останні роки, бо ці люди, які від нас пішли або у владу, або в місцеве самоврядування, вони точно (я перепрошую, можете «пі» вставити потім) не є скурвленими поки що, вони справді є народними.
Один із моментів – Сашко Глазов, який зараз став депутатом, наш республіканець, просив знижку на участь у проекті, бо не має фінансів, не є корумпованим. Для таких випадків ми піднімали перед нашими партнерами питання про деякі відшкодування. Вони пішли на зустріч. І оце правильний приклад: депутат не має бути, як у нас усі звикли, багатієм, який ходить усім роздає бабло, і всі стоять до нього в чергу. Поки так буде, ми завжди будемо принижені, завжди нами будуть маніпулювати, дурити, і ми потім будемо сидіти на кухні і жалітися: «Ой, як же ж так воно сталося?» А от так і сталося. Не треба продавати себе!
[…]