Потрібно безжально долати невігластво!

Прес-служба Студреспубліки

6 лет назад

У стінах Полтавської державної аграрної академії відбувся IV Громадянський лекторій «Громадянин, громада і держава», організований Студреспублікою. Рамка наразі унікального для України формату — простір свободи без цензури і хейтспічу, де кожна думка важлива і де немає правильних чи неправильних позицій. Республіканська відповідь на спроби насадження несвободи — вільна дискусія всупереч ідеологізованому офіціозу [+ відео].

Послідовно, за участі провідних мислителів/ьок і практиків/ес України та зарубіжжя, своєю діяльністю Студреспубліка досліджує проблематику модернізації України і світу. Щодо громадянської проблематики 17 травня 2019р. дискутували активні громадяни та провідні інтелектуал(к)и України та Полтавщини — філософ Сергій Дацюк (по скайпу), філософ Андрій Єрмолаєв (по скайпу), журналіст, в’язень сумління Руслан Коцаба, докторка наук з державного управління Тамара Лозинська, експертка з комунікацій Оксана Мусієнко, політичний філософ Андрій Окара, психолог, священик о. Антоній Рудий тощо. Основні тези доповідей і огляд події — у підсумковому матеріалі.

Щаслив, кто сопряг сродную себѣ
Частную Должность с Общею.
Сія есть Истинная Жизнь.

Григорій Сковорода

Необхідність потужного громадянського просвітництва в Україні беззаперечна. Вільні люди мають усвідомлювати свої права, боротися за їх розширення та вміти застосовувати. Саме це основа цивілізованих суспільств. Республіканці роблять вагомий внесок у розбудову громадянського суспільства величезним обсягом повсякденної праці та реалізацією багатьох проектів, що сприяють формуванню вільного громадянина.

Громадянський лекторій — це особливий формат комунікаційного майданчику для презентації проблемних позицій у вигляді експертних доповідей із подальшим змістовним і коректним, коли є повага один до одного, обговоренням. Історія цього унікального для України формату громадянського просвітництва розпочалася з теми «Вільні громадяни – сильні громади – запорука ефективної держави» (або простіше — «Громадянин, громада і держава») ще у 2015р. саме з Полтавщини.

Акцентуємо, що сутність процесу модернізації — досягнення нормального, людського життя, встановлення і розширення свобод, втілення прогресивних інновацій — полягає у ефективному зосереджені сил громад і держави навколо інтересів кожного громадянина.

Сьогодні ж, коли криза поглиблюється і супроводжується загостренням протиріч, а часто і відвертою ворожнечею між різними групами народу, влади, активної громадськості, журналістів/ок і політиків/ес, ця тема ще актуальніша.

Лідер полтавських республіканців Олег Слизько модерував подію, яка, до речі, символічно відбулася саме напередодні Дня науки і в Міжнародний день проти гомофобії і трансфобії, і на її початку закликав використовувати цей, практично унікальний для Полтавщини, шанс змістовної розмови з експерт(к)ами.

Павло Вікнянський, лідер республіканців України, закцентував на тому, що Громадянські лекторії — це унікальний для нашої країни формат громадянського просвітництва, присвячений тому, аби ми вчилися діалогу, культурній дискусії. Всупереч тому, що відбувається навколо нас, на жаль, уже навіть у світі, а не лише в Україні, адже крики, беззмістовність і грубість замінюють роздуми, глибину і мислення. Ми ж на Громадянських лекторіях із повагою до опонентів/ок і їхніх думок працюємо над новим, альтернативним контекстом розвитку України, прогресивним баченням соціальних, економічних і політичних процесів.

Далі виступила ректорка Полтавської державної аграрної академії Валентина Аранчій, яка зауважила, що в Студреспубліці, з якою тісно співпрацює очолюваний нею виш, «збираються провідні фахівці й інтелектуали, і ми разом створюємо дійсно потужний осередок інтелектуальної, змістовної роботи над вивченням і стратегуванням майбутнього».

Олександр Глазов, депутат Полтавської міськради, республіканець, у своєму привітальному слові відзначив, що Студреспубліка — це перша платформа на Полтавщині, яка реально працює над змістом, і по завершенню перетворює напрацьовані результаті у послідовні дії.

**Майбутнє виникне тоді, коли слова і дії будуть принципово не схожі на теперішнє**

Вщент розбиває (де)реформу децентралізації, якій, до речі, вже 5 років, темою «Самоврядування» vs «Децентралізація» філософ Сергій Дацюк. Експерт Студреспубліки розпочав розмову з прогнозу, що у найближчі роки нам буде не сумно — цікаво, хоч можливо це і буде пов’язано з відвалом цілих територій.

Підкреслив, що до всіх уставлених термінів треба ставитися зі сумнівом, недовірою, шукати, що приховується за тим чи іншим словом, в яких історичних конотаціях воно виникло. Приміром, коли говорять про децентралізацію, то дискурсивно поміщають себе у застарілі національно-державні утворення. Тому найкраще відмовитися від таких понять як децентралізація, самоврядування, державна влада, муніципальна влада, влада взагалі, народ, нація.

Якщо подовжувати теперішнє понятійним апаратом, то буде неможливо зустрітися з майбутнім, для цього є єдиний спосіб — використовувати нові слова. Маємо пропонувати інше бачення, коли слова і дії будуть принципово не схожі на теперішнє: не держава, а республіка; не нації і народи, а громади; не самоврядування, а співуправління і співволодіння.

На відміну від самоврядування, самоуправління базується не на законах — в основі договір, коли ми самі маємо унормовувати свої життя, і він встановлюється між мікрогрупами однодумців, не прив’язаними до території, таким чином формуються «транстериторіальні українці». Відповідно, ані унітарний, ані федеративний устрій не потрібні Україні, а потрібна громадизація — договірна Республіка.

Найважливіше питання — як домовлятися між собою. Об’єднання навколо цінностей, на думку Дацюка, неможливе, бо люди — хитрі й навчилися обходити цінності, дурити. Проте воно можливе навколо установок, як от суверенітет над майбутнім (творення інавацій, таких як безумовний базовий дохід для соціально активних); не-домінація (не-імперія), тобто не нав’язування однієї волі іншому тощо.

Що робити в ситуації протидії прогресу? Філософ не бачить інших шляхів, окрім активності, бунту, боротьби, «отримати по голові — і піднятися». Ми в ситуації війни, внутрішній вимір якої — антиолігархічний, що робить її громадянською.

**«Коли ми йдемо до великої мети — це робить із нас людей»**

Наступною в програмі була інтерактивна сесія «Від цінностей особистих до вартостей громадянських: чому на цінностях спекулюють?» від експертки з комунікацій Оксани Мусієнко. Вона зауважила, що ми, на жаль, не маємо навички мислити, говорити і діяти за принципом «Я — переможець, і ти — переможець, я — ок, і ти — ок»; конформізм — це наше все. Поки ж ми живемо в парадигмі цінностей виживання: гроші, корупція, брехня, постправда. У ході активної дискусії виступив художник і режисер Олег Мінгальов, котрий додав, що «українці — чемпіони з брехні». Полтавський філософ Сергій Шейко застеріг від знецінення тих, хто ухиляється від активної позиції, зазначивши, що «відмова від вибору, пасивність — це також вибір». Спікерка підсумувала, що мусимо плекати нашу свободу, поготів це поняття еволюційне.

Психолог і священик, експерт Студреспубліки о. Антоній Рудий (м. Хмельницький) виступив із темою «Бути успішним «по-українськи» чи бути реальним?», яку розпочав із тези про правду, про те, що ми — нація незрілих дітей або юнаків, які хочуть щось «заявляти», але життя, вся країна належать олігархам.

Доповідач виділив 3 головні аспекти, якими, на його думку, в житті керуються люди: емоції, мислення (думки) і поведінка (вчинки). Зауважив, що більшість українців живуть переважно емоційним аспектом: нравится/не нравится, хочу/не хочу. Але… скільки людей люблять користуватися головою?!

А ще «рівень виконання — нульовий», — доречно у своїй репліці додав полтавський науковець, психолог Володимир Моргун.

Саме життя змушує нас приймати проблеми, адаптуватися до нових реалій і нового дня, бути не циніками, але реалістами. Значить, треба підвищувати культуру самоусвідомлення, а для оздоровлення взаємної довіри — зростати у правдивому зворотному зв’язку, практикувати і сприймати критику.

Бо якщо тобі тяжко, ти змушений розвиватися. Водночас, якщо ти не в контакті з самим собою, то не зможеш повноцінно займатися спільним. Коли ж ми йдемо до великої мети — це вже збагачує нас і робить із нас людей.

Вперше за 4 століття в Україні треба проявити суб’єкт модернізації

Рефлексію спільного й особистісного з темою «(Нео)Солідаризм як модель громадянської солідарності і стратегія проривного розвитку України» продовжив політтехнолог і політичний філософ, експерт Студреспубліки Андрій Окара. Він оголосив свою доповідь першою у рамках Полтавського інтелектуального клубу, який започаткований ним, Олегом Слизьком і полтавськими республіканцями. Передбачається, що цей клуб стане точкою соціального й інтелектуального зростання, точкою зупинки деградації на Полтавщині, буде вести інтелектуально-когнітивну війну з провінціальним фаталізмом — як метафізичним та соціо-психологічним феноменом.

У своєму виступі Окара пояснив, що солідаризм — це ціла «сім’я» політичних ідеологій та соціальних вчень — тут поєднуються і ідеологія, і політична філософія, і політекономічна доктрина, і антропологічні уявлення. Основний постулат: у солідаризмі індивідуалізм («я») та домінування спільного («ми») взаємноурівноважені (в лібералізмі та лібертаріанстві домінує «я», в лівих вченнях, на його думку — «ми»).

Так, треба враховувати умови, в яких перебуває Україна, четверта, до речі, в світі країна за кількістю людей з вищою освітою — але в якій люди себе не знаходять: «або деградують, або тікають, або «ушел в себя и не вернулся», або створюють маленькі сектоподібні утворення». Для протидії деградації та занепаду Окара пропонує активізувати морально-етичні фактори, які є базовими для солідаризму: довіра, кооперація, «органічна» солідарність, синергія, взаємодопомога, субсидіарність. Подібна логіка розвитку може бути фактором прискореного розвитку для країн «світової напівпериферії».

Найголовніше, як стверджує Окара, щоб Україна перетворилася з об’єкту на суб’єкт розвитку і щоб у ній самій вперше за чотири століття могла би з’явитися «нова модернізаційна еліта».

Дна немає…

Створення сприятливих соціально-економічних чинників — ключова умова для свідомої громадянськості більшості населення, проте не достатня. «Політекономія дна» — тема доповіді філософа, експерта фіналів Студреспубліки-2017 і -2018, спікера Громадянських лекторіїв Андрія Єрмолаєва. Дна немає, — позначає інтелектуал: падати можна ще дуже довго, при цьому продовжуючи втрачати людей, інтелект, території, аж до «рагулизации всей страны».

У мейнстримі наразі панують 3 умонастрої щодо найближчого майбутнього України: 1) зло-песимістичний — територія з набором певних ресурсів, цікава для розвитку інших соціально-економічних систем; 2) «утопія відродження» — успішна країна, в такому ж складі, на цій самій території, з тим же набором економічно-гуманітарних характеристик; 3) реалістичний — розвиток 3-х економічних галузей, де поки ще є перспективи: індустріальний сектор (насамперед, гірничо-металургійний комплекс), енергетика й АПК.

Є певні особливості, які треба відзначити: економічна зв’язаність території, яка, до слова, є гарантією від великого розпаду; наявний високий рівень транснаціоналізації економіки; наш АПК надзвичайно вмонтований у чужі контури.

Філософ акцентує, що для підйому мало влади, грошей, економічної стабільності. Ми ж маємо кризу інститутів політичної демократичної системи. Громадянська сфера дуже швидко перетворилася в один із сегментів внутрішнього ринку: за дуже рідкісними виключеннями активісти пішли у владу або почали на цьому «заробляти», а громадяни стали спостерігачами, які лише слідкують за новим перерозподілом, котрий тепер здійснює «корпорація Z».

Виправити ситуацію мають допомогти, зокрема, наступні інновації: онлайн-система громадянського контролю за владою і національний економічний траст по розпорядженню активами бізнесменів, які переходять у політику, а також покрокова стратегія «точок зростання» по базовим реалістичним кластерам.

Наше багатство — різноманітність

Гарячою виявилася дискусія у рамках виступу полтавської професорки державного управління Тамари Лозинської «Проблеми формування громадянських компетентностей у публічному управлінні». Докторка наук відзначила, що не треба ототожнювати громадянських активістів і громадянське суспільство. Слабкий повсякденний вплив людей на ситуацію в країні пов’язаний із низьким рівнем громадянських компетентностей.

Україні, запевняє науковиця, потрібні люди, які забудуть про національну ідею, а думатимуть про державу, які усвідомлюватимуть, що наша різноманітність, у т.ч. дві мови — це наше багатство.

Останню доповідь, дуже практично корисну, на тему «Громадянська журналістика як антитеза нігілізму та «рагулізації» мав журналіст, в’язень сумління Руслан Коцаба. Він пояснив, що «рагуль», у його розумінні — це не обов’язково сільська, провінційна, «обмежена» людина, як звикли вважати, це може бути і міська, добре освічена людина. «Рагулізм» — це самозакоханість вкупі з самообмеженістю і надмірною агресивністю.

Родзинкою став своєрідний майстер-клас, під час якого Коцаба ділився фаховими цікавинками і корисностями. Він зауважив, що журналістика як ремесло відходить — в епоху інтернету це вже можливість для будь-якої людини, тобто кожен — це потенційний громадянський журналіст. І треба змиритися, що він апріорі суб’єктивний: як жартують, «порядну людину блогером на назвуть». Необхідно усвідомлювати, що громадянський журналіст — це протидія сваволі влади, альтернатива всім продажним ЗМІ, «це супер, це місія!»

З приводу непідкупності, журналіст відзначив, що чим більше буде ваш авторитет, тим більше спокуси. Також порадив не «умнічать» і не загравати з «жовтизною». Один прокол — і «ти з професії йдеш, бо то чиясь доля».

На думку Руслана, стисла формула вірусного влогу — це оперативність, актуальність, якісний звук… і не боятися.

Насамкінець підсумки IV Громадянського лекторію «Громадянин, громада і держава» підвели його спікери й організатори. Зазначили, що усупереч тому, що система прагне «зашкварити» активістів і «рагулізувати» суспільство, необхідно послідовно боротися за велику мету — бути провайдер(к)ами прогресистської суб’єктності, творити суб’єкт модернізації України, спрямованої на спільне благо. На цьому шляху треба велике терпіння, зокрема й до інших позицій, найкраща ж методика переконання — вчинки.

Необхідно підвищувати рівень політичної культури і безжально долати невігластво, насамперед, у собі. Загадаємо, як Маркс влучно писав, що «невігластво — це демонічна сила, і воно ще стане призвідником багатьох трагедій».

Робота не припинилася. Наступного дня після події її учасники/ці у Міжнародний день музеїв відправилися до наших давніх друзів — у Полтавській музей важкої бомбардувальної авіації, де якраз відбувалася чудова виставка-показ військово-історичних клубів і реконструкторів/ок із різних регіонів України, присвячена ІІ світовій війні.

Далі республіканці в самому центрі Полтави, біля знаменитого орла — Монументу Слави, взяли участь у спільному з БО «ВОЛНА» і «Легалайф-Україна» флешмобі у рамках підтримки легалізації медичної марихуани в Україні. А на завершення життєдайна порція естетики — учасники/ці Лекторію відвідали 100-літній Полтавський художній музей ім. Миколи Ярошенка.

Оргкомітет IV Громадянського лекторію щиро дякує за допомогу й сприяння в організації події: Полтавській державній аграрній академії (ректорка — Валентина Аранчій), управлінню у справах сім’ї, молоді та спорту Полтавського міськвиконкому (начальниця — Олена Бабенко), газеті прогресивних людей «Нова Республіка» (головна редакторка — Віра Андріюк), видавництву «Саміт-книга» (директор — Іван Степурін), Студентській раді ПДАА (голова — Дмитро Томенко), а також усім шановним експерт(к)ам, активіст(к)ам Полтавської Студреспубліки й хед-офісу Студреспубліки.

Партнери: Полтавська державна аграрна академія, управління у справах сім’ї, молоді та спорту виконкому Полтавської міськради, Газета прогресивних людей «Нова Республіка», видавництво «Саміт-книга».

Пізніше будуть опубліковані стенограми доповідей, а Студреспубліка обов’язково продовжить подальшу роботу з розвитку громадянського суспільства та навернення України на шлях прогресу.