НОВИНИ
РЕГІОНИ
АР Крим
Вінниця
Волинь
Дніпропетровськ
Донецьк
Закарпаття
Запоріжжя
Івано-Франківськ
Київська обл.
Кіровоград
Луганськ
Львів
Миколаїв
Одеса
Полтава
Рівне
Суми
Тернопіль
Харкiв
Херсон
Хмельницький
Черкаси
Чернівці
Чернігів
м. Cевастополь
м. Київ
Світ
Білорусь
КАТЕГОРІЇ
всі теми
Новини Cтудреспубліки
Новини НДЛМ
Новини ВМГО
Аналітика
 
23-05-2018 / Аналітика /  Україна

Свободі слова бути?

Freedom of Speech: to Be or Not to Be? (en)

Свободі слова бути!.. Якщо самі її прагнемо. Ми не повинні здаватися перед тиском і репресіями, а спільно, впевнено і наполегливо відстоювати наші права, бути незламними у важкій боротьбі за свободи. У здатності слухати та бути критичними практикувалися учасники змістовного діалогу, організованого Студреспублікою та газетою «Нова Республіка» у столиці у форматі II Громадянського лекторію на тему: «Свобода слова в умовах безпекових викликів: чому не можна її обмежувати».

Минув рік із І Громадянського лекторію на цю тему, але за цей час ситуація зі свободою слова лише погіршилася, така невтішна повсякденність новинних стрічок і звітів авторитетних міжнародних організацій. Це зробило тему ІІ Громадянського лекторію ще більш актуальною і зібрало 19 травня 2018р. в Інформаційному агентстві «Українські новини» в Києві небайдужих громадян/ок і потужних експертів/ок (Євгенія Більченко, Дмитро Василець, Ігор Гужва (по скайпу), Сергій Дацюк, Денис Жарких, Андрій Єрмолаєв, Володимир Іщенко, Руслан Коцаба, Ліна Кущ й Олексій Якубін). До роботи також долучилися народний депутат Андрій Деркач і представник Мінінформації. Короткий конспект дискусії — нижче.

Права забирають непомітно — потім їх відвойовувати надзвичайно важко

Під час відкриття події лідер республіканців Павло Вікнянський зауважив: «Тема небезпечна, яку воліють не помічати, ніби проблеми з правами людини і свободами немає, бо життя наче нормально іде, люди ходять по вулицях, кафе переповнені… Але це нас не має розхолоджувати, бо права забирають непомітно — потім їх відвойовувати надзвичайно важко». Наша країна багата, вона — наша, і в ній можна зробити багато класного, але це неможливо, якщо не буде обміну думок, вільної атмосфери, а ще гірше, якщо й далі на всій конституційній території України будуть залякувати та затримувати журналістів і звичайних громадян за суб’єктивну думку.

Андрій Деркач, народний депутат України, голова міжфракційного депутатського об’єднання «На захист порушених конституційних прав громадян і проти політичних репресій «Заборонено забороняти» був власником топових медій, отже фахівець і практик. Він виокремив декілька глобальних викликів, які стоять перед медіями: соцмережі, трансформація в «мультимедійку» і відсутність можливості для нормальної монетизації.

Щодо України, політик відзначив таку ситуацію, що колись дуже ліберальні люди, зокрема і журналісти, зараз самі забирають права, відбувається спроба встановити диктатуру, маніпулюючи ліберальними цінностями. Політичного опонента не можна саджати в тюрму, бо далі помста йде по колу. Проблема зараз і втому, що люди при владі – дрібного масштабу, ще й погано освічені.

Треба розуміти й специфіку аудиторії «суспільства спектаклю», за термінологією Гі Дебора: тих, хто критично мислить, серед українців, на думку Андрія Деркача, близько 300 тис., а простий «дєдушка» з села на Сумщині, немов серіали дивиться: сприймає «клюєвих, хорошковських як рідних, а з Юлею взагалі розмовляє». Якщо хочемо бути зрозумілими, мусимо, дійсно, бути простішими.

Олексій Тарабукін, завідувач сектору стратегічних комунікацій Міністерства інформаційної політики України, поділився досвідом, як розпізнавати маніпуляцію та боротися з фейками, розповів про фактчекінг. Він висловив думку, що жодні заборони ніколи не спрацюють, а лише якісне споживання інформації з «об’єктивно правдивих» інформаційних ресурсів.

 

 

 

 

Також із вступним словом звернулася Віра Андріюк, головна редакторка газети «Нова Республіка», до 2-ї річниці видання якої і був приурочений цей Громадяський лекторій. Віра висловила стурбованість надзвичайно низьким рівнем журналістської солідарності, що є неприпустимим за нинішніх умов порушення свободи слова.

«Критика влади подається як диверсія»

Також до учасників Громадянського лекторію по скайпу звернувся головний редактор популярного сайту «Страна.ua» Ігор Гужва, який через переслідування влади вимушений зараз перебувати у Відні. Один із найуспішніших медіа-менеджерів країни розказав, що і до Євромайдану та війни влада намагалася взяти під контроль інформаційні потоки, впливала на власників найбільших телеканалів, скуповувала критичні по відношенню до «Сім’ї» Януковича медії, домагалася звільнення незручних журналістів (за перший репортаж із фото резиденції «Межигір’я» саме так вчинили з на той час головредом газети «Сегодня» Ігорем Гужвою), але теперішнього безпреділу не було, кримінальні справи не фабрикували і в тюрму не саджали. Бо у влади не було морального виправдання для репресій проти журналістів.

Тепер же бачимо, що будь-яка критика влади подається як диверсія зі сторони агресора, а проти критиків дозволено застосовувати будь-які засоби впливу. Режим розколов журналістське середовище, журналістської солідарності більше не існує. Влада приручила т.зв. медіа-експертів, організації, які повинні би аналізувати, що відбувається в медіа-просторі України, слідкувати за дотриманням прав журналістів: у підсумку вони стали головними гонителями на свободу слова, головними оборонцями та захисниками всіх самих мракобісних рішень, які влада приймає стосовно ЗМІ під лозунгами захисту національних інтересів, ділячи ЗМІ на «правильні» та «неправильні» (які взагалі буцім-то не ЗМІ, а «агенти впливу» і працюють там не журналісти, а «пропагандисти»).

Рятує лише те, що влада загрузла у власних розборках, неефективна, її не поважають і на всіх рівнях саботують – і це можливість для маневру. Але «прийти можуть у любий момент і «припинити» дуже жорстким способом». Надії на нормалізацію пов’язані з політичними процесами в Україні: потрібен високий результат опозиції на виборах, щоб були представлені різні точки зору. Захід поступово буде все активніше захищати журналістів, тим більше що в Європі все серйознішою темою стає боротьба з ультраправими організаціями.

Тюрма за позицію — це спосіб зламати

На тему «Робота журналіста в умовах репресій влади» говорили журналісти, яких за їхню думку та висловлене слово посадили в тюрму — Руслан Коцаба, в’язень сумління за версією Amnesty International, і Дмитро Василець, політв’язень, який лише трохи більше 2-х місяців перебуває на волі.

Руслан зауважив, що коли ми потрапляємо в центр подій, повинні негайно їх знімати на телефон і висвітлювати через соцмережі чи інші публічні джерела, бо лише так можна донести реальні факти до громадян. На його думку, поки когось не читають чи не дивляться на YouTube-каналі 10-12 тис. людей, то можна жити безпечно, а щойно зацікавленість до ресурсу збільшується, людина стає т.зв. ЛОМом (лидером общественного мнения) і повинна бути готовою до того, що можуть провести обшук, підкинути щось, заарештувати і навіть винести вирок на позбавлення волі на досить таки тривалий термін. Головна порада при «наїзді» силовиків: нічого не підписувати, одразу працювати з адвокатом і, якщо заарештували, писати багато листів-звернень до різних державних органів чи чиновників.

Дмитро Василець розповів про свій сумний досвід, як йому приписували «антиукраїнську діяльність» і винесли вирок на 9 років позбавлення волі, при цьому ні пояснень та доступності до фактів звинувачення не давали, спираючись… на таємницю слідства. «Головний аргумент у репресивного апарату щодо журналіста, якого посадили – вас просто хочуть зламати. Система побудована так, що за потреби, «закрити» на рік-два можуть будь-кого…», — застеріг журналіст.

Виклик і шанс – сформувати позитивний образ України після війни

Філософ, директор Інституту стратегічних досліджень «Нова Україна» Андрій Єрмолаєв мав доповідь «Вибори Президента, або Вибори Нової України?». Експерт підкреслив, що зараз постав феномен інформаційної масової свідомості, яка анонімізована й характеризується ефектами вирівнювання та уявної компетентності її елементів. У соцмережах ми стаємо примітивнішими, це спосіб колективної деградації. Суспільство не встигає виробити механізмів самоконтролю в сучасному інформаційному світі, а значить і альтернативний порядок денний.

Важливо при цьому, що рейтинг терпіння в Україні феноменально високий. Щодо виборів, то соціологія показує, що у нас немає лідерів думок. «Колись Кучмі вдалося технологічно і політично створити ситуацію, коли суспільство голосувало за менше зло, знаючи, що воно зло, але вибирали його як менше. У нинішній ситуації зло — всі», — наголосив інтелектуал.

Чому так? Переважна більшість із сучасних політичних суб’єктів не має позитивного політичного бекґраунда, не має позитивного героя, бо зруйнований образ можливого позитивного майбутнього країни. Це виклик і шанс для політичних сил – сформулювати соціальну утопію: раціональний і емоційний альтернативний позитивний образ України після війни.

Свобода слова як право формувати альтернативний порядок денний

Розмову про майбутнє на тему, власне, «Альтернативний порядок денний» продовжив філософ Сергій Дацюк. Він зауважив, що трошки вище свободи слова (яка, відповідно, не є граничною категорією) є свобода інформації, «коли ви певним чином маєте представити своє бачення, свою позицію, з певним суб’єктивним контекстом, таким чином, щоб вона була розпізнана суспільством як значуща». Ці свободи треба розрізняти зі свободою ідентичності, яка пов’язана з тим, що у нас є держава, яка надає монопольні послуги інфраструктурного характеру, захищає територію, господарювання й ідентичність на ній. І вона не може дозволити мати якусь іншу, чисто суб’єктивну ідентичність. Поки є держава, свободи ідентичності бути не може, за це можуть посадити у тюрму. У світі, де держава перестає мати цінність, виникає свобода ідентичності (піти далі більшовиків, криптокомунізм тощо), але це ще треба завоювати…

«Коли ж немає свободи ідентичності, певні речі тобі будуть нав’язані: корпораціями буде нав’язана схема споживання у вигляді реклами, а ідентичнісні – пропагандою». Свобода слова є допустимою у тій мірі, яку допускає ця держава, котра не може дозволити, щоб ваша свобода слова виходила за межі цієї ідентичності і ставила під сумнів її право на монопольну ренту (податки).

 

 

 

Сучасна держава усім цим управляє через «кимось установлений» порядок денний, який і форматує свободу слова, управляючи наративами. Є 3 види порядку денного: 1) громадянський або громадський; 2) «змішний» у вигляді новин, коментарів експертів, актуальних програм; 3) стратегічний, який зобов’язані формувати впливові політики. У розвинених суспільствах вони мають бути всі, але не повинні співпадати. Що робити, коли в суспільстві відсутні всі 3 порядки денних, а існує лише один, який подається через ЗМІ і формується олігархами, фактичними власниками медій? Тоді потрібно формувати власний, альтернативний порядок денний, він повинен бути без реклами, пропаганди, захисту і просування політиків чи олігархів і одночасно повинен бути стратегічний і включати громадянську активності. Так, справа важка, але ми повинні нею займатися.

З т.з. порядку денного свобода слова – це право на формулювання альтернативи, як мінімум громадянського порядку денного; право пред’являти інший порядок денний у нав’язаному порядку денному.

«Мова ворожнечі» отруює Україну

Наступною спікеркою була Ліна Кущ, перша секретарка Національної спілки журналістів України. Вона говорила про порушення свободи слова на непідконтрольній частині Донбасу та «мову ворожнечі» в українських медіа. Частина медій із Донбасу з початком збройного конфлікту переїхала на «материк», на непідконтрольній частині ж залишилося 6 телеканалів і десятки газет, які всі стали «державними», друкуються в одній друкарні і мають схожий контент, тобто знаходяться під повним контролем. На даний момент понад 200 українських сайтів заборонені на непідконтрольній частині Донбасу, хоч і не всі місцеві провайдери цього дотримуються. Протягом 3-х років там було незаконно затримано порядку 100-120 журналістів (за даними СБУ — 28, але без врахування тих, хто затримувався протягом дня).

Спікерка зауважила, що джерело «мови ворожнечі» в Україні – політичні та державні діячі, соцмережі. Її застосовують до різних груп населення. Неологізми hate speech, які виникли у 2014р. щодо мешканців тимчасово непідконтрольних територій [і не тільки]: «ватники», «терористи», «сепаратисти», «привели у свій дім війну», «кликали «руській мір» тощо. Наслідок цього — ще більша ізоляція груп, проти яких застосовують «мову ненависті», ще більша агресія від них і ще більший конфлікт у суспільстві.

 

 

 

 

Журналістська солідарність мала би протидіяти використанням політиками дискримінаційної лексики, проте в Україні відчувається поява у журналістів самоцензури, які уникають цілого кола тем. І ще один факт: останній раз багато різних журналістів збиралися разом ще аж на річницю загибелі Шеремета…

Сильні радикальні націоналісти проти слабкого громадянського суспільства

«Про політичний режим і націоналістичну радикалізацію», загалом деструктивні для України тенденції, доповідав соціолог Володимир Іщенко. Наголосив, що обмеження свободи слова – це не лише війна, це й посилення націоналістичного дискурсу. Зауважимо, що у нас політика не інклюзивна, а ексклюзивна, бо вона будується на однозначному націоналістичному наративі і на досить однозначній конотації тих подій, які сталися в 2013-2014рр. Вона продовжує радикалізуватися, хоч на цю політику, як стверджують дослідження, і немає запиту більшості!

Маємо гібридний режим, який поєднує формальні демократичні інституції з дуже сильними неформальними структурами, які можуть підправити результат формальних структур у потрібному напрямку для правлячих олігархічних груп (патримоніальні піраміди). У 2014р. держава стала слабшою щодо як зовнішніх партнерів/ворогів, так і щодо внутрішніх опонентів. Ми стали принципово залежні від фінансової підтримки Західного світу: без підтримки Заходу режим може швидко впасти.

Позапарламентські ультраправі – безпрецедентно сильні, порівнюючи з іншими країнами Європи: мають тисячі афілійованих людей серед силовиків, високу легітимність у суспільстві і високий мобілізаційний потенціал. В останні роки в Україні найсильнішими в плані мобілізаційного потенціалу на вулицях були, є, ще поки будуть радикальні націоналісти, тому що вони мають структури, дуже ідеологічні організації, які можуть брати участь у багатьох протестних подіях у різних містах України. У ветерансько-активістське середовище, до добробатівців також легко проникають праві сили.

Ліберальні ж групи не мають сильних ідеологічних партій (які б займалися розвитком ідеології, пропагандою її в суспільстві, навчанням ідеології членам) і взагалі не є громадськими, вуличними мобілізаторами. Тому ми і бачимо постійне відтворення націоналістично-ліберальної коаліції (ще з часів кінця 80-х рр.).

Висновок доповідача: проблеми з політичними і громадянськими свободами в Україні пов’язані рівною мірою, як із війною, так і з інтересами олігархів, силою радикальних націоналістів і зі слабкістю ліберального громадянського суспільства. 

Цензура – це новітнє шоу, яким ми насолоджуємося

Євгенія Більченко, поет, професор культурології, під час доповіді «Шоу-цензурування: новітні механізми обмеження свободи слова в Україні» зауважила, що, на її думку, немає суперечності між радикальним націоналізмом і лібералізмом, оскільки вони взаємно підтримують одне одного. Суспільство перестає вимагати цензурування, коли зникають факти огидні, непристойні, травматичні для нас, яких ми боїмося.

Спираючись на психоаналітичну традицію, Євгенія також виділила 3 групи людей, на які вважає, що поділяється наше суспільство: догматики, романтики й циніки.

Спікерка підкреслила, що якщо українців не цензурують, то тоді вони самі себе ще більше цензурують, щоб отримати бейджик «патріота». Бо переважна більшість цензури – це шоу, яке ми сприймаємо, яким ми насолоджуємося, але найважливіший момент, що ми приймаємо ці правила гри. А нам навпаки — треба звільняти себе самостійно, зсередини.

Треба відновити зв’язок громадян із наукою й один із одним

Зрозуміло, що стан свободи слова прямо пов’язаний із режимом, владою. Отже, «Чи є межі влади «технократів на троні»: хто винен? І Що робити?» — у формі цілої доповіді розбирається політолог Олексій Якубін. Ми маємо працювати з наукою, відновити зв’язок громадян із нею, не дозволяти політикам маніпулювати нами, використовуючи авторитет науки. Влада ж маніпулює, що ми потребуємо більше технократизму. Якщо здійснюються якісь зміни в суспільстві і політики намагаються їх втілити, посилаючись лише на наукові розробки, то це неправильно, необхідно спитати думку безпосередньо тієї групи громадян, яка буде піддана цим змінам і вона повинна мати остаточне слово.

Останніми роками почали науку активно корумпувати для того, щоб обґрунтувати соціально небезпечні для спільноти рішення. Програми «реформ» із 90-х зараз майже кальковані… Постнормальна наукова модель, залучаючи громадян, не дозволяє маніпулювати наукою і впроваджувати неякісні для суспільства зміни чи реформи. Питання ж про долі мільйонів треба перенести на рівень плебісцитів. Інструменти громадянського просвітництва також дуже потрібні.

Заключну доповідь на тему: «Соціальні механізми свободи слова: ефективність і хаос» на Громадянському лекторії читав письменник, психолог Денис Жарких. Спікер повернувся до першоджерела проявлення свободи слова, яким, на його думку, була Стародавня Греція, і порівняв, як розвивалася свобода слова там і в тодішній «тоталітарній» Стародавній Персії. Хоча вже й тоді була комунікація, ресурсів у комунікаторів, тобто греків, виявилося менше, відповідно, як і у прогресивних сил в Україні зараз. Проте Греція за допомогою комунікації перемогла значно сильніше військо Персії. Комунікаційна культура полягає в тому, що ми — разом, ми — рівні. На думку доповідача, все так само працює і зараз.

Насамкінець, під час підведення підсумків події, підготовка якої, до речі, була ускладнена, Павло Вікнянський подякував експерт(к)ам та учасникам/цям за змістовну дискусію і підкреслив, що наступ на свободи, на свободу слова зокрема – це свідома політика олігархічного режиму, який маніпулює війною та діє разом із радикальними націоналістами.

Щоб протидіяти, всім прогресивно налаштованим людям доброї волі не можна заспокоюватися, треба йти до людей і самим нескінченно думати, сумніватися, розвиватися. Солідаризація – це раціональна штука, яка потребує зусиль волі, подолання атомізованості та страху. Для розробки альтернативного порядку денного нам потрібно робити практичні кроки: співпрацювати, брати участь у подіях один одного, захищати, де це потрібно, ділитися, більше довіряти і берегти один одного. Пам’ятаймо слова Карла Маркса, що вільний розвиток кожного є умовою вільного розвитку всіх, і тут без свободи слова — ніяк.

Пізніше будуть опубліковані стенограми і відео доповідей, а Студреспубліка обов’язково продовжить подальшу роботу з розвитку громадянського суспільства та навернення України на шлях прогресу.

Партнери: Газета прогресивних людей «Нова Республіка», журнал «Спільне».

Про Громадянський лекторій у Києві (2018; інновації та «нова індустріалізація») 
Про Громадянський лекторій у Києві (2017; політика пам’яті)  
Про ІІI Громадянський лекторій у Полтаві (2017; громадянин, громада і держава) 
Про I Громадянський лекторій у Києві (2017; свобода слова) 
Про ІI Громадянський лекторій у Полтаві (2016; громадянин, громада і держава) 
Про І Громадянський лекторій у Полтаві (2015; громадянин, громада і держава) 






Автор: Прес-служба Студреспубліки

 
Рейтинг@Mail.ru