Про втілення проекту форсованої модернізації

«Якщо ставити другорядні задачі, як ми зараз ставимо в Україні, ми завжди будемо позаду», — наголосив Національний лідер Студреспубліки. Програмовий виступ  Павла Вікнянського задав тон на круглому столі Клубу молодих вчених та новаторів на тему «Розвиток молодіжної політики як відповідь на глобальні виклики сучасності та майбутнього України та світу», що 25 грудня 2013р. відбувся в Києві. Серед учасників заходу були молоді вчені, експерти й активісти Студреспубліки. Розміщуємо скорочену стенограму дискусії.

Андрій Блануца: Для тих, хто ще не знає, в Будинку вчених робота побудована так, що тут існують клуби за різними напрямками і клубна робота. От уже рік, як працює Клуб молодих вчених та новаторів, низка заходів була проведена: і конференції, і круглий стіл був раз, і концерт. Сьогодні в нас круглий стіл: «Розвиток молодіжної політики як відповідь на глобальні виклики сучасності та майбутнього України та світу». І ведучими або модераторами цього круглого столу є провідні експерти, фахівці в галузі молодіжної політики щодо заявленої тематики.

Олександр Лозовицький (кандидат політичних наук, докторант-здобувач Національної академії державного управління при Президентові України, експерт фіналів Студреспубліки в 2010 і 2013 роках): По-перше, я хочу привітати всіх присутніх. А по-друге, представити нашого гостя і мого колегу Павла Вікнянського, він є лідером «Студентської республіки». Це така громадська організація і рух молоді, яким уже багато років, вони намагаються творити загальнонаціональну, в тому числі, молодіжну політику в, як то кажуть, прикладному форматі.

ТОП-20 — нормальна ціль для народу, який себе поважає

Павло Вікнянський: Я всіх вітаю! Я хотів би, щоб був діалог. Розуміємо, що зараз ми знову переживаємо специфічні місяці в історії  України. Це, до слова, дуже зручний момент для досліджень для людей, які цікавляться інформаційними війнами, специфічними історіями з Public relations, — все це навколо нас відбувається, і залюбки можна досліджувати не на одну докторську дисертацію, а може — на якісь навіть відкриття.

Отже, мене звати Павло Вікнянський, я очолюю «Студентську республіку», також мене обрали Заступником голови Громадської ради при Міністерстві оборони України. Що таке Студреспубліка? Це всеукраїнська молодіжна громадська організація, яка охоплює, передусім, студентів, молодь, але також й інтелектуалів-експертів. Ми заявляємо, що для ефективного розвитку України має бути діалог між усіма прошарками суспільства, який, на жаль, відсутній взагалі в Україні. Коли буде цей діалог і взаємодія, будь-які, самі амбітні задачі будуть нам під силу, ми зможемо їх реалізувати в інтересах громадян України та нашої держави. В нашій місії прописано, що ми виступаємо за входження України в ТОП-20 розвинутих країн світу. Це нормальна ціль для нації, народу, який себе поважає.

Головне усвідомлювати, що результат буде тільки в тому випадку, коли в змістовній діяльності буде брати участь значна кількість інтелектуалів. В Україні можна створити простір, де вони будуть і затребувані, і це будуть передові напрямки розвитку не тільки, я би сказав, для нашого кутку Західної Євразії, але й в цілому, мабуть, для світу. Тільки, якщо ставити такі серйозні задачі, можна досягти чогось у цьому світі. Якщо ставити другорядні задачі, як ми зараз ставимо в Україні, ми завжди будемо позаду. Бо інші країни, інші народи ставлять більш амбітні задачі — і ми, на жаль, рухаємося в їх фарватері… і, до речі, відверто нав’язують ці сценарії Україні, що ми знову ж таки бачимо зараз на обох, на щастя, їх поки що тільки два, а не більше, майданах у Києві.

Я дякую Олександрові [Лозовицькому], за те, що дав можливість виступати з фактично програмовою доповіддю з приводу того, чого ми хочемо, і навіщо нам молоді науковці і новатори, і що для них є достойне місце в Україні. І це місце разом треба напрацьовувати, дискутувати і робити реальну, гарну «дорожню карту».

Я спеціально виділю речі, на яких буду ґрунтуватися в доповіді: емпіричність — це практичний досвід, який ми отримуємо в діяльності Студреспубліки і який прямо торкається нашої поточної діяльності; рефлексивність, тобто потрібно відноситися до всього критично і намагатися порівняти з іншими можливими позиціями; діалогічність — треба чути зворотній зв’язок, я би дуже хотів, щоб були питання з аудиторії, може якісь доповнення; сміливість — не треба боятися, справжній інтелектуал він взагалі нічого не боїться, навіть свого наукового керівника [сміх], і презентувати, власне, все, що ми думаємо, — це також є один із девізів Студреспубліки; і творчість або креативність — дуже багато буде речей, які будуть здаватися фантастичними, вони будуть не про минуле, не про Аратту, не про єгипетські піраміди, вони будуть про майбутнє, якого ми можемо досягти. І, мені здається, що це є щирі цілі, які ми можемо поставити перед собою, гарні утопії, до яких слід рухатися українцям, бо рай не в Європі, тим більше не в Митному союзі чи якомусь іншому, а рай — на тій території, де ми живемо, і рай — в тому новому світовому порядку, до якого треба не просто рухатися, а бути одним з перших, хто буде його освоювати. Поки що такі можливості ще є…

Про що я хочу постулювати і казати? Чому зараз актуально говорити саме про молодіжну політику, чому вона є стратегічною точкою атаки для України? Є і дороговказ — це ті, хто зараз знаходяться в активній громадянській позиції, певним чином намагаються її висловлювати, переважно через соціальні мережі, через інтернет, в другу чергу, особливо в Києві — через, скажімо так, стояння на головних площах столиці. Незважаючи часто на неосмисленість дій молоді, вона є найбільшим стратегічним ресурсом України: вона доволі освічена, її поки що достатньо багато для того, щоб конкурувати з іншими країнами, і вона має потенціал, ті слова, які я казав про креативність і сміливість, вони їй притаманні. Отже, цей стратегічний ресурс здатний забезпечити не просто суб’єктність нашої держави в світі, але й зробити нас, знову таки, як це звучить не фантастично, — локомотивом нового світового порядку.

Що треба для цього зробити державі, а також корпоративному сектору? Припинити імітацію підтримки молоді, в тому числі молодих науковців, а поставити її потенціал в центр прийняття всіх державних та інших рішень. Для цього потрібні точки відповідальності.

Отже, величезна енергетика, яка наразі є, вона може і має привести до процвітання нашої країни. Якщо ми, знову таки, віримо в її суверенність і для нас це є цінність. Для республіканців вона є цінність, і для мене — це цінність!

Що таке, загалом, «молодіжна політика»? Це одна з політик, їх багато (більше про це вам може сказати Олександр, які вони бувають), що застосовується в суспільстві стосовно молоді. Стосовно — це може бути разом із молоддю, тоді молодь є суб’єктом молодіжної політики; або, по відношенню до молоді, як, на жаль, відбувається в Україні, коли молодь є об’єктом, — результат ми бачимо у тому, що молоддю легко маніпулювати і вона не є достатньо, по-справжньому патріотичною, тобто не демонстративно — а залишатися працювати в цій країні (кому є спокуса отримувати закордоном набагато більші кошти, все-таки працювати тут, не зважаючи ні на що), то цих речей, тобто здатності до якоїсь самопожертви, у певної критичної частини молоді немає. В тому числі це через те, що держава відповідні цінності не пропагує, не буду зупинятися на причинах — вони зрозумілі. В державі, де основною ланкою для прийняття рішень є компрадорська буржуазія, це в принципі неможливо: тому що для її представників цінності держави, цінності справжнього патріотизму, народу — вони не є важливими, загалом; вони всі є космополітами, громадянами світу. Знову ж таки, що ми зараз і спостерігаємо в Україні…

Хто може здійснювати відповідну роботу стосовно молоді? Держава, політичні сили, але не тільки політичні партії, різноманітні громадські рухи, ініціативи і т.д., молодіжні формації, організації (формальні, неформальні), ультрас, фан-організації, релігійні утворення, злочинні утворення, різноманітні інші, які не завжди є публічними, тощо. Головна проблема в роботі з молоддю: абсолютно переконаний — це проблема її мотивації для подальших дій в інтересах цієї країні, в якій ми всі разом з вами живемо і яку вважаємо своєю Батьківщиною.

Це графік за результатами інформації Держкомстату, ми з вами бачимо по регіонах, де, скільки молодих людей живе. Я використовую ту градацію, яка прийнята діючим законодавством — від 14 до 35 років. Відповідно до Стратегії розвитку державної молодіжної політики, яка була підписана не так давно Президентом України, пропонується зменшити вік до 28 років. Але ті закони, згідно яких формується молодіжна політика, вони все ще стосуються 35 років. Отже, я дотримуюсь в аналізі саме цього віку, і до нього належу, в тому числі. Чітко бачимо, в яких регіонах, де, скільки молоді: як це не парадоксально, подивіться, відповідно до тієї активності, яка відбувається на майданах країни, більше молоді на них переважно не в тих регіонах, де живе більша кількість молодого населення в Україні.

Приблизно та сама пропорція, щоб ви розуміли, є по кількості студентів. Тут їх якусь публічну чи політичну активність ми не аналізуємо.

Що робити цій молоді? Я процитую експерта Студреспубліки, доктора філософських наук, знаного на Заході, в Росії, філософа Михайла Мінакова, який сказав під час доповіді на фіналі Студреспубліки цього року: «Необхідно відновити соціальні ліфти, що висуває молодіжну політику до центру нашої уваги, в пріоритети соціальної інженерії майбутнього на цих територіях». Там він логічно підводить до того, що у ситуації архаїчного режиму, який не є незалежним від зовнішніх центрів прийняття рішень у світі, зубожіння українського населення, фактично єдиним загоном, який здатен ще вирвати Україну вперед у цивілізаційному розвитку є тільки молодь. Відповідно, треба вирішити головне питання для молоді, для активної молоді — це питання того, щоб вона мала можливість взяти на себе відповідальність в якихось певних галузях. Ми за це виступаємо, це обстоюємо, це пропагуємо.

Рік тому я про це говорив: була можливість про це сказати Президенту України, ну, на жаль, ніхто нічого поки що не почув… Знову-таки, результати цього ми бачимо тепер навколо. В світі достатньо досвідів, коли в різноманітних умовах (і республіканських, і монархічних) еліти починали ставити на молодь, і ті люди, які здавались не дуже підготовленими, вони забезпечували країні прорив. Це все у нас можна зробити! Але впевнений, що в жодній із ланок нашої політичної еліти немає цього розуміння, тому абсолютно впевнений: молоддю свідомо — що дуже погано — маніпулюють. Основні сфери застосування молодіжної політики:

Хочу підкреслити, що у всіх із сфер застосування молодіжної політики, не в майбутньому, а вже зараз — молодь є лідером передових трендів! У зайнятості — це фріланс, у політиці — наші специфічні стояння на майданах (а раніше там люди просто жили в наметах), використання соціальних мереж, мережеві, неформальні, альтернативні співтовариства, які є більш масовими, ніж майдани.

Відповідь на проблему мотивації, яку ми постулюємо — це свобода та розвиток будь-якої творчості. Знову таки, молодь є піонером у всіх цих речах: від сексуальної до наукової свободи та творчості. Ми маємо стати для світу лабораторією експериментів — соціальних, починаючи від прозорого бюджетування, супердіарності, можливості кожному контролювати ті податки, які він сплачує, сплачувати податки таким чином, як ми хочемо і тому, кому хочемо. Я процитую, одного з наших друзів, рік тому ми в Могилянці проводили відкриту лекцію Гарвардського професора, всесітньовизнаного соціального теоретика Роберто Унгера, отже він говорить, що навіть у рамках однієї держави можливо брати різні регіони, і в цих різних регіонах впроваджувати абсолютно різні соціальні інновації, він каже, що це великий запобіжник для проблем, бо якщо десь щось не відбулося, ми маємо в іншому регіоні працюючу модель, яку можна застосувати по всій країні. Наступне, розвиток в Україні будь-яких напрямків науки дозволить нашій Батьківщині стати домівкою для науковців-експериментаторів зі всього світу, яких не хочуть чути і підтримувати в інших державах. І звісно, не боятися бути сміливими, експериментувати, не боятися, що, мабуть, відсотків 70 напрацювань буде поза сприйнятливою мейнстрімовою думкою. Наступне — це створення Міжнародного студентського центру в Криму, треба, щоб функціонувала така інституція, яка б втілювала геніальні проектні ідеї людей зі всього світу в життя. Важливо, новим соціальним героєм має бути людина, яка робить інтелектуальний прорив, науковець. 

Отже, виникає питання, яким чином цього досягти? Треба справжня революція, яка має бути спрямована проти пізньокапіталістичного режиму, який запанував у всьому світі. Мають запрацювати нові мотивації, які сильніші, ніж мотивації фінансів, грошей. Має бути ефективне співіснування людей, фактично в тій ситуації, коли вперше за історію Всесвіту є технічні можливості «нахарчувати» всіх і жити всім у мирі. Для цього треба припинити використовувати один одного і треба припинити дозволяти зосереджувати все багатство, яке є, в руках і кишенях дуже обмеженої кількості представників світової еліти, в тому числі, українській еліти, яка себе до неї дорівнює.

Має бути жорстка відповідальность. Ми маємо відповідати не тільки перед народом, не тільки перед історією — маємо відповідати перед Богом і перед тими поколіннями, які будуть після нас, за справжній інноваційний розвиток України, за цей прорив, який ще можливий. Ми говоримо, що це може бути Комітет (чи якась інша назва) майбутнього, який згідно Інноваційної конституції буде забезпечувати втілення проекту форсованої модернізації країни.

Відповідно, ми акцент робимо не на балансі інтересів фінансово-промислових в Україні, а ми говоримо про баланс інтересів представників громадян, усіх соціальних верств, які проживають на території України, і робимо найбільший акцент на молоді як головному локомотиві цих величезних цивілізаційних змін, які можуть Україну вивести далеко вперед.

В іншому випадку немає шансу для передового розвитку Україні, не будемо себе обманювати! І наша пропозиція для тих, хто тут, і для тих, хто не тут, — це бути сміливими, бути справді творчими, критичними до всього, що відбувається, і, осідлавши найсміливіші думки, рухатися до процвітаючого майбутнього для нашої України і наших громадян. До цього і закликаю, і був би радий почути роздуми з цього приводу, чи взагалі ми здатні до справжньої фантазії, і чи здатні ми до мрій, про що говорять багато наших експертів і партнерів, як, наприклад, Богдан Гаврилишин. Чи здатні ми щось запропонувати світу, не тільки з точки зору експорту людського матеріалу або наших ресурсів? Чи здатні ми більше за 20 років незалежності запропонувати світу щось сміливе, цікаве і яке дозволить не протягом якогось проміжку часу, а довго і насправді пишатися нашою державою і українцями? Дякую!

Як втілити сміливі мрії?

Андрій Блануца: Я додам два слова, як підсумок до виступу Павла. Ви сказали про молодіжну політику все те, що ми намагаємося робити в сфері молодих науковців. Перші кроки, які зроблено, не такі, які б хотілося, але ми намагаємося розбудити в молоді молодих вчених, що дасть у майбутньому результати. Як показує практика майже річної роботи, пасивність, незацікавленість, прагматичність, всі тільки шукають якогось конкретно результату, ніхто не мислить глобально, на перспективу, а всі живуть одним днем — і робота клубу повинна розбуркати молодь.

Павло Вікнянський: Супер! Дуже приємно таке чути. Давайте співпрацювати, конкретні речі рекомендуємо — і вперед.

Олександр Лозовицький: Я хотів би зараз перейти до дискусії, тому що був дуже гарний виступ. І дискусійне питання стосується конкурентоспроможності української молоді: де саме українська молодь може стати більш конкурентоспроможною — на теренах Європейського союзу, Євразії чи Митного союзу?  

Євгенія Сарахан (Інститут кібернетики): А зачем выбирать: или там, или там? Я думаю, что нужно спектр свой расширить и стараться работать для себя. Допустим, на моей работе мы подаем гранты везде, куда только возможно. Якщо стукати у всі двері — десь відкриються. Я не знаю, зачем делать наголоси на якомусь об’єднанні?

Максим Гардус: История свидетельствует о том, что инновационная экономика (и высокий статус ученого) появлялись в тех странах, где был достаточно высокий уровень экономики традиционной. Должно быть достаточно много ресурсов, чтобы часть их выделить на теоретическую науку, на постройку синхрофазотронов. Поэтому вопрос перехода к научной экономике будущего зависит от развития экономики настоящего.

Павло Вікнянський: Вопрос очень справедливый. И его решение заключается в работе с молодежью. Если мы делаем на нее ставку, это должен быть определенный отряд, в котором каждый понимает свою задачу и свою роль. Не решив эту проблему — не на кого опираться, и в таком случае мы будем все время ждать: а вот придет какой-то политик или группа политиков, и что-то изменят. Никогда ничего не изменят — при нынешней социальной расстановке, которая пока видится незыблемой!

Откуда брать ресурс? У меня есть простой ответ, который часто звучит и на майданах: меньше воровать! Также важно, куда ресурсы распределить — это второе, третье — методы контроля, четвертое, честно отвечая на вопрос, — это иметь мощные стратегические отношения с одним из государств (их группой), имеющих свободные ресурсы, которые они сами не знают, куда тратить. Одно из таких государств ведет довольно агрессивную политику в отношении Украины, они наши очень «дружественные» соседи (я сейчас, кстати, говорю на языке титульной нации или одной из титульных наций этого государства). Но там эти ресурсы есть. Проекты, каким образом эти ресурсы освоить, могут быть разные (у нас не совсем политический круглый стол, я бы не хотел на них подробно останавливаться сейчас). Это могут быть проекты нормальной совместной кооперации.

Как сделать так, чтобы смелые мечты стали в Украине возможны? От того, что у нас в стране каждые 10 лет будет переворот или буржуазная «революция», ожидать положительного эффекта — наивно.

Вместо этого, если мы хотим позитивного будущего, то мы, к примеру, должны прекратить снимать фильмы о том, как мы все страдали в прошлом, а снять несколько смелых фильмов о позитивной перспективе инновационного будущего. Это целый комплекс мер! Ну и конечно, это увеличение (военным языком) довольствия, особенно для молодых ученых, для интеллектуалов. Это перенаправление финансирования от фондов наших олигархов, чтоб оно производилось не только в отношении помощи больным, бедным (хотя и это важно, и не нужно это прекращать). Если мы привлечем тех ученых, которых не слышат в государствах, где наука консервативная, хотя и богатая, и хорошо финансируемая, но у них есть смелые идеи, и в них не готовы вкладывать — пожалуйста, приезжайте в Украину, и будем делать! История развития науки — это история череды ошибок, которые потом становятся ортодоксией, которую потом опровергает очередная еретическая теория, и этот процесс бесконечен, как и бесконечно человеческое познание. Поэтому мы можем быть здесь еще в локомотиве, впереди.

Аргумент от противного: других вариантов, для того, чтобы мы прорвались в сонм самых процветающих государств — просто не осталось. Какой путь мы выберем — это вопрос политического курса. Знаете, почему я презираю правящий класс? Бессчетное количество раз мог бы быть среди них… А потому что они относятся ко всему остальному населению, как к каким-то детям, будто у нас психическое и умственное отставание, причем достаточно серьезное. Понятно, это с целью манипуляции, но нужно наконец-то по-взрослому начать говорить с людьми. Здесь, безусловно, ученые являются союзниками республиканцев. И было бы странно, если бы с их стороны тоже не было бы взаимности!..

Інновативна країна — це шанс для України

Из аудитории: Что в стране с духовностью, относительно государственной молодежной политики?

Олександр Лозовицький: В стране с духовностью и с молодежью происходят не очень хорошие вещи. Все время ниже и ниже уровень этой духовности, идеологии государственной относительно молодежи нет. Вообще идеологической работы в государстве в данный момент нет! Эта ниша является вакуумом. Этот вакуум заполняют молодежные движения, молодежные организации, субкультуры и партийные структуры, которые работают с молодежью: центристского, правого, ультраправого, левого направления. Левое направление — это сейчас коммунистическая идеология, именно здесь ведется наиболее целенаправленная работа, на старых традициях. Все остальные направления целенаправленной работы с молодежью не ведут — просто «вступайте в наши ряды», — и все!

Максим Гардус: Хотелось бы ответить на замечание Александра о том, что в государстве не проводится идеологическая политика. Я с этим не согласен. В Конституции написано, что Украина — рыночное (капиталистическое) государство. Это вполне конкретная идеология. И она пропагандируется с гораздо большим  размахом, нежели коммунистическая идеология 25 лет назад. Задумайтесь, сколько плакатов, телевизионных роликов и радиосообщений с призывом быть приверженцем коммунистической мечты получал человек тогда? Да сейчас призывов «Покупай» и «Зарабатывай» человек за 45 минут в метро увидит и услышит больше, чем советский гражданин за месяц.

Таким образом, идеологическая работа идет — государственная ли это политика? Бесспорно, да. Государство ли ее проводит при помощи своих структур? Нет, но это и не обязательно. Это свойство капиталистического государства — отдавать подрядчикам выполнение работ. В США частные корпорации делают: танки, самолеты и космические ракеты, как известно. У нас частные корпорации выполняют госзаказ и внедряют капиталистическую, потребительскую идеологию.

 

Павло Вікнянський: Ті речі, про які ми тут говорили, вони є досить контраверсійними до мейнстриму; але я не вбачаю це безвихідною ситуацією, справжню проблематику треба обов’язково піднімати — це раз. По-друге, треба перестати боятися мріяти, дуже шкода, якщо наші мрії обмежуються Брюсселем, Вашингтоном чи Москвою — це жах!  Третє, я не бачу адекватності у пошуку всяких «золотих столітть» українства — а тільки в майбутньому. В конкурентному світі гідне місце, повторююсь, для України є тільки тоді, коли ми будемо опановувати нові напрямки і не боятися цього, і на цьому зосереджувати інвестиції й інші можливості. Ту землю, що нам дав Господь, ми зобов’язані любити і співіснувати з нею взаємовигідно.

Якщо хтось із політиків використовує з високих трибун лексику сепаратизму, конституційного заколоту — це державна зрада, не можна про такі речі спекулювати! Ми ж вбачаємо важливу роль і місію для України в світі. Чим, яким змістом ми наповнимо цю роль? Ми такий зміст пропонуємо — це інновативна країна, це нові напрямки розвитку (науково-технологічного й іншого типів), це свобода. Тут доречно процитувати експерта Студреспубліки, самобутнього філософа Сергія Дацюка, що Декларація прав людини ООН уже застаріла і вона не виконує своїх функцій, подивіться на географічну карту і подивіться, де там гарячі точки знаходяться, і їх чомусь все менше не стає, світ стає все більш дестабілізованим, на жаль, великі держави не стали гарантом стабільності, а дуже часто виступають якраз маніпуляторами. Все має бути справедливіше — це шанс для України знову, як свого часу, взяти участь в конструюванні нової архітектури світу. Якщо ми це зможемо зробити ефективно — значить українська нація здатна на глобальні речі, якщо не зможемо… ну, я вірю, що все-таки зможемо. Всім дуже дякую!