Вікнянський: «Студентство пропонує креативні методи й інструменти для розвитку столиці»

Лідер республіканців Павло Вікнянський дав інтерв’ю виданню «Київ2». У бесіді з авторитетним аналітиком Юрієм Левикіним він розповів, як живеться студентству в столиці, що студентство може дати Києву і що місто може дати студентству, а також який вплив на це має Студреспубліка і молодь.

Республіканський рух в Україні вийшов із середовища молоді, ґрунтується багато в чому кадрово, енергетично, програмово на молодих людях, студентах і їхніх ідеях. Окрім роботи «в полі», чим славиться Студреспубліка, в неї є чітка, часто незручна для влади та незрозуміла для кон’юктури позиція, тому є про що розказати. Павло Вікнянський 18 січня 2016р. проаналізував теперішній стан студентства в Києві, розповів про його проблеми, ситуацію в освітній галузі та про те, чому пасивність студентів і відстороненість їх від політики — то одна з причин кризи в Україні. Деталі — нижче.

«Хто буде дослуховуватись до тих, кого можна легко купити?!»

— Як сьогодні живеться студенту у Києві?

— Київ не тільки промислова й технологічна столиця, але й студентська. Сюди стікається здібна молодь із усієї країни, щоб отримати освіту і почати будувати кар’єру. Дехто розглядає Київ як сходинку до виїзду за кордон.

Ми знаємо, яка ситуація в державі, відбувається спад в економіці, батьки не завжди мають можливість допомагати дітям, не завжди у студентів є можливість підробляти (це окреме питання взагалі, чи мають студенти відволікатись, особливо на перших курсах, від навчання на те, щоби забезпечувати себе харчами, одягом і всім потрібним, десь підпрацьовуючи). Отже, дуже актуальна соціально-економічна проблематика — це невідповідність гаманця студента тому, як він має себе почувати. На жаль, криза б’є по самопочуттю студента. Тому є величезна кількість студентів, в т.ч., і київських, які хочуть поїхати на навчання (а в дужках позначаємо, що насправді вони залюбки хотіли б залишитись там на постійне місце проживання), в Європу, на Захід. Це не добре, бо як правило, ці люди там залишаються назавжди, не повертаються в Україну, ми втрачаємо величезний інтелектуальний потенціал.

Наступна річ, пов’язана з тим, як зараз жити студенту в Києві — це певне таке відсторонення від впливу, в т.ч., і на політичні процеси. На жаль, на останніх місцевих виборах багато студентів продавали свої голоси, або були частинами корупційних «пірамід» зі скуповування голосів. Як через свою бідність, так і тому що нема інструментів громадянської, політичної просвіти, які б пояснювали, що це є неправильна поведінка, негідна для людини, яка себе поважає, тим більше, для студентства — інтелектуального прошарку нашого суспільства. Хто буде дослуховуватись до тих, кого можна легко купити або за допомогою маніпулятивних інструментів на свою сторону перетягнути?!

Це значить, що студенти через громадські організації, через різноманітні громадські ініціативи, через студентське самоврядування мають гуртуватися і — дуже важливо — відстоювати свої права. Про це свідчить, зокрема, активізація останнім часом студентських протестів. Вони незадоволені т.зв. реформами освіти, які проводить Міністерство освіти, не враховуючи думку академічних громад, студентів. Студенти обурюються, виходять на досить масові мітинги, які збирають сотні, а у випадку протесту молодих науковців — і тисячі людей. Згадаймо останні грудневі протести проти реорганізації Українського інституту фінансів та міжнародної торгівлі і приєднання його до Київського національного торгово-економічного університету.

Ми підтримуємо ці процеси — як Студреспубліка, теж беремо в них активну участь, в т.ч. координуючи. Студентів не варто ламати через коліно, поставивши перед фактом. Якщо таке об’єднання доцільне, то рішення має прийматися згідно ґрунтовного аналізу гласно, за участі студентів та при їх підтримці. Це правильно, бо саме у такій боротьбі і діалозі виховується відповідальний громадянин, який буде розбудовувати в подальшому, сподіваймося, нову Українську державу, а не пасивного отримувача допомоги і паразита на державі.

Мабуть, я дві такі основні проблеми би окреслив: одна — це соціально-економічні проблеми, бідність, і друга — політична слабкість, не до кінця згуртованість і відстороненість студентського колективу від справ як у державі, так і в столиці, в Києві.

Україна в центр свого існування має покласти інтелект і креатив

— Як оцінюють студенти проблеми змісту освіти, які знання потрібні для майбутнього?

— Коли ми говоримо про зростаючу соціально-економічну напругу, то ми так само маємо приділяти увагу проблемам, притаманним освіті. Передусім, це абсолютно запущена проблема корупції в системі освіти і проблема профанації освіти. Ще у всіх на пам’яті скандал із відрахуванням двох студентів Київського національного університету ім. Т.Шевченка, які піднесли голос проти корумпованих викладачів.

Маємо досить розвинуту систему освіти, яка переважно залишилася у спадок ще з радянський часів. На жаль, жодної модернізації не відбувається. Зараз з оцим скандалом із ЗНО ми бачимо спроби відкочування ще більше назад. Що я маю на увазі, передусім?

Якщо ми говоримо про Україну як про передову країну, яка зобов’язана бути серед топ-20 найбільш розвинутих країн світу, то це має бути інтелектуальна держава. Це держава, яка робить центром свого не тільки розвитку, але й, узагалі, існування інтелект і креатив. Система освіти в такій державі має бути побудована інакше, ніж це є зараз в Україні. Акцент має робитися на тому, яким чином у сучасному мінливому світі молодій людині навчитися не тільки споживати знання, але й шукати їх. Кожен раз, фактично, це окреме завдання, як в океані інформації віднайти те, що саме потрібно, а потім це застосувати.

Виникає серйозна проблема – як же ж все це організувати, яким чином можна побудувати таку систему. По-перше, необхідна розмова про це, діалог. По-друге, найбільш розумні люди, громадяни-державники, активісти, політики мають згуртуватися навколо реформування системи освіти як однієї з найважливіших проблем існування нашої держави. Бо які будуть кордони у держави, чи хто тут буде жити — це, абсолютно переконаний, залежить від того, чи ми будемо освіченою, інтелектуально розвинутою, креативною країною, чи ми будемо й далі живитися залишками навіть не розкоші, а ось того недолугого псевдосоціалізму, який у нас був. Наступне, це, звісно, не просто аналіз сучасного світу — якихось західних, китайських, японських, бразильських досвідів, передових у світі, а й тих досвідів, які є експериментальними, які далі пропонують альтернативу кризовому мейнстриму. Брати звідти найкраще, долучати те, що, власне, нам необхідне, те, що буде стосуватися питань державотворення, питань активної громадянської позиції, і все це запроваджувати у реальне життя.

Ми ж розуміємо, що світ змінився кардинально у нас на очах. Відмирає стара система зайнятості. Не буде вже такого, що більшість людей за все життя матиме лише кілька записів про місце роботи. Треба бути готовими шукати нове робоче місце й адаптуватися до нових вимог дуже швидко. Більшу додану вартість дають не сировинні продукти, а плоди інтелектуальної праці. Люди дедалі менше прив’язані до робочого місця і можуть виконувати роботу віддалено, через інтернет. Закінчується доба гіперспоживання, коли люди жили для того, щоби все більше купувати. Ці зміни вимагають фундаментальних змін у змісті навчання.

Модернізація — це кодове слово, яке нам знадобиться для майбутнього, тоді з’явиться і перспектива в студента, тоді він буде вірити в те, що його зусилля для України є адекватними, що його зрозуміють, відчують і, як раніше казали: «Батьківщина буде вдячна» за те, що він залишається тут працювати і за те, що він хоче робити все задля гармонійного наповнення свого життя і життя тих людей, які є поряд.

Співпраця студенти-столиця, яким чином вона може бути ефективною?

— Що можуть зробити студенти для міста?

— Дуже слушне питання. Ми, республіканці, постійно наголошуємо, що студенти, молоді духом люди мають стати ядром створення нової країни і нового Києва. Так, іноді не вистачає знань студентам, іноді не вистачає, зрозуміло, життєвого досвіду, але дуже багато енергетики, дуже багато свіжого, оригінального підходу — те, чого не вистачає всім тим, хто намагається, якби, «реформувати» країну, але тільки заганяє її все глибше і глибше невідомо куди.

Отже, абсолютно переконані, що студентство має пропонувати зараз креативні, цікаві різні методи й інструменти для прогресивного розвитку столиці. Можливо силами студентів-активістів спробувати створити мережу просвіти молодого громадянина для старшокласників, для студентів коледжів і молоді, що не навчається в навчальних закладах. До слова, таку програму можна було би здійснити спільно з прогресивними медіями, зокрема, вашим виданням. Можливим є створення робочої групи для участі студентства в розробці Програми модернізації столиці.

Також студентам не варто боятися політичних інструментів, брати участь у політичній роботі, політичній боротьбі, обиратися до міської, а зараз і до районних рад, і там, де влада не хоче дослухатися, змушувати її або самостійно формувати порядок денний. Ми маємо напрацювання, зроблені на Київських міських мульти-фестивалях «Студентська республіка», їх можна втілювати в життя — було би бажання влади.

Окрема тема — це залучення студентів до генерації ідей щодо вирішення проблем містян. Хай це будуть «міські стартапи» — студенти згенерували ідею і разом з міською владою втілили її у життя. Тільки владі треба зійти на землю і навчитися співпрацювати з не зовсім керованими, але дуже динамічними й енергійними партнерами.

— Що може зробити місто для студентства?

— Місто може зробити дуже багато не тільки для студентів, а для всіх громадян. На жаль, функція відтворення себе в майбутньому в нашій столиці не є прерогативою для людей, які вважають себе «елітою» міста. Вони зрозуміло чим займаються — лобіюванням своїх питань, часто є корупційні прояви, не ставиться на перше місце задача обслуговування інтересів майбутнього покоління, тих, хто далі буде перебирати на себе важелі управління в місті, в країні — тобто для студентів. Але ми будемо користуватися тими можливостями, які наразі є — зокрема, роботою в рамках Громадських рад. А зараз треба йти і обиратися до районних рад і формувати безпосередньо порядок денний — реалізовувати різноманітні молодіжні, громадські, соціальні і гуманітарні проекти, які будуть використовувати найкращі західні надбання. Яким чином реалізовувати інноваційне і соціальне підприємництво і на своєму прикладі доводити, що можливе зовсім інше управління в місті.

Добре, якщо би місто під це формувало сприятливу політику, в т.ч. фінансову, щоби творилися фонди, які могли б підтримувати різноманітні молодіжні інновативні явища, проекти. З іншої сторони, треба долати відчуття відсторонення, невпливу молодих людей, студентів на те, що відбувається у рідному місті. І зрозуміло, треба втілювати у Києві західні демократичні інструменти, які працюють всюди в розвинутих країнах. Це максимальна демократизація управління в місті, це залучення якомога більшої кількості громадян, у т.ч. молодих, до управління містом. Треба навчитися вести діалог з молодими людьми, студентами, чути їх і створювати можливості для їхнього розвитку, стимулювати створення можливостей для подальшого працевлаштування, отримання житла, так, щоби люди могли заробити собі хоча б на частину свого житла і більше себе поважати і бути вдячними тій країні, громадянами якої ми є і яку ми хочемо любити, любимо! Хоч це не завжди взаємно…