Site icon Студреспубліка

Освіта та нова індустріалізація — дві потужні точки зусиль для молоді

Прес-служба Студреспубліки

WIJPbXh46rk01За участі республіканців із різних куточків України нещодавно відбулося загальнонаціональне онлайн-обговорення на тему: «Освіта — ключовий напрямок нової індустріалізації України». Модерував відеодискусію лідер республіканців Павло Вікнянський, а експертами виступили інтелектуали Сергій Дацюк, Андрій Золотарьов та Євгенія Більченко [+ відео].

Фінал Студреспубліки все ближче. З метою заглиблення в проблематику освіти та нової індустріалізації, щоб краще підготуватися до ОДГ, у рамках батлу за ігрові бонуси між новообраними Студентськими магістратами та Студентськими мерами регіонів України, 9 серпня 2017р. був зорганізований відеоміст між регіонами України по темі Студреспубліки-2017. Отже, читайте та дивіться відео про те, що молодь думає по темі + стенограми змістовних позицій експертів.  

Чому без модернізації освіти та без нової індустріалізації ми приречені?

Розпочав відеоміст лідер республіканців Павло Вікнянський. Він підкреслив, що всі роки роботи Студреспубліки показують безальтернативність модернізації, але ті групи, яким в Україні належала і належить влада, не зацікавлені в ній і не здатні її втілити. Отже, прогресивні сили мусять зайнятися Майбутнім, а це можна зробити якраз за допомогою освіти.

Тим більше у нинішні драматичні часи, коли є величезне розшарування на мізерний відсоток надбагатих людей, як правило, пов’язаних із владою — і переважна більшість збіднілих громадян, яких тепер ще й поступово обмежують у правах і зіштовхують один із одним. Активні люди, молодь, як ті звірі з палаючого лісу, тікають із України за кордон. Наша відповідальність змінити це все!

«Освіта та нова індустріалізація — це два моменти, точки докладання зусиль, які до снаги молоді. Не лише думати, як кудись поїхати за кордон працювати на другорядних роботах, не лише бути подавачами мікрофону в караоке, а власне, бути тим, для чого створена людина — творцем. У нас є така наша чудова країна, і в нас є можливості робити в ній, у принципі, все, як ми захочемо, якщо, зрозуміло, ми будемо розумними, відповідальними та стратегічними.

Нова індустріалізація — це досить умовний термін, який означає новий рух економіки, яка здатна бути конкурентоспроможною у світовому розподілі праці, забезпечити нас якісною, достойною роботою і зробити так, щоб Україна була серед топ-20 найбільш розвинутих держав світу за рівнем життя громадян», — зазначив Вікнянський.

Чим відрізняється нова індустріалізація від просто-індустріалізації

Сергій Дацюк: Це зовсім не повернення індустріалізації нового часу чи навіть XX ст., це навіть не реіндустріалізація Китаю, «доганяюча» індустріалізація, якою Китай займався останні 20 років і досяг великих успіхів. Мається на увазі, перш за все, індустріалізація, в якій Китай показав, як здатен виробляти чи бути фабрикою, сказати так, запасною фабрикою світу, де виробляється більшість наших ґаджетів, різних пристроїв і навіть механічних речей побуту і розваг. [Отже], мова іде не про реіндустріалізацію китайську, мова йде про нову індустріалізацію, хотів би її окреслити як індустріалізацію за останніми технологіями, тобто через комп’ютерні технології, через інтернет речей, через 3D-, 4D- і 5D-принтери, через індивідуальне виробництво, через хмарні технології, через космічні технології, віртуальні і т.д. Тобто все те, що сьогодні становить основу новонародженої економіки, новонародженої тому, що вона досі була відсутня, навіть, скажімо, та ж космічна галузь — галузь є давно, а орбітальної економіки принаймні до винайдення Ілоном Маском кораблів справжнього багаторазового використання, тобто тих, які сідають вертикально — її існувати не могло.

Таким чином, ми говоримо про нову індустріалізацію, в якій Україна ще має знайти своє місце, тому що вона його сьогодні не має. Все, що ми можемо — це розвивати металургію в її старих технологіях, хімію в її технологіях ХХ ст., подекуди тільки в новітніх, ну, і сільське господарство, знову ж таки, не на передніх краях технологічного забезпечення. В цьому сенсі, коли ми говоримо про нову індустріалізацію, ми виходимо на якісь аспекти технології як такої, тобто, як виробництва, яке, перш за все, технологізоване. Але сьогодні виникає бачення, що значна частина людського, перш за все, соціального світу влаштована таким чином, що технологізується також і сам соціальний світ.

Яка освіта необхідна для нової індустріалізації

Ми мусимо визнати, що тієї освіти, яка була в світі індустріальному, її більше немає, тобто вона зараз вмирає, причому вмирає не десь, а в нашій країні, тому що та війна, яка зараз відбувається між Росією та Україною, це війна, в якій гине індустріальний шматок України — Донецька і Луганська області. Це був найбільший, в багатьох планах розвинений,  індустріальний район. У нас це не останній, звичайно, індустріальний регіон — залишились ще Миколаївська, Одеська області, які теж мають доволі сильний індустріальний розвиток, але Донецьк він завжди був унікальним, і, в цьому плані, війна, яка нав’язана нам Росією, це війна постіндустріального світу з індустріальним. В цій війні прямо на нашій території народжується цей новий постіндустріальний світ, з новою індустріальною економікою і, відповідно до цього, він повинен буде мати нову освіту.

Що це за освіта? Є багато компонентів у баченні освіти, і ці компоненти виходять на перший план в залежності від того, з якого фокусу ми дивимося на освіту. Якщо ми дивимося з боку суб’єкта надання освіти — це може бути держава, корпорація, сім’я, недержавні організації. Якщо ми дивимося з т.з. підходів, то це може бути освіта індустріального періоду і якась, умовно позначимо, постіндустріальна освіта, але що це таке, зараз ніхто не знає. З філософської точки зору, як я власне і хотів вам сьогодні сказати, це виглядає так: ми маємо світ, який змінюється, причому ці зміни у своїй швидкості наростають, і це наростання змін, де дистанція між кожною наступною зміною буде сягати нулю в часі, має означення сингулярності. З т.з. нашого життя сингулярність означитиме, що ми як людство опинимося в декількох реальностях або екзистенціях. Ці екзистенції ми теж зараз можемо роздивитися, вочевидь це будуть такі:

І от ми маємо вже уявлення про такі екзистенції, що це означає для освіти? Це означає, що єдиної освіти, яку ми знали, надалі її більше не буде. І це не означає, що освіта стане персоналізованою — хоча і це буде. Це не означає, що освіта стане корпоратизованою, тобто її будуть надавати корпорації — хоча це теж буде. Це означає, що освіта за тими трьома критеріями знань, які нам відомі має змінитися… Зроблю відступ: не вся інформація — це знання, знанням є лише та інформація, яка, по-перше, систематизована, тобто пов’язана, якось поєднана, логічно викладена, послідовна. По-друге, це інформація, яка може піддатися практичній перевірці та соціалізації, і третє — інформація, яка вбудована в якусь картину світу, модель світу.

Так, уявіть собі, що ми не матимемо єдиної освіти — ми матимемо освіти різні, для різних моделей: для віртуалів, які живуть в віртуальних світах, для актуалів, які залишаються жити і мають діло з фабрично-заводськими або навпаки індивідуальними способами виробництва, для космітів, тобто людей, які намагаються зробити експансію на Місяць, Марс, жити в орбітальній чи віддаленій пустоті — ми матимемо третій вид освіти. І це все освіти з різними моделями світу або позасвіту, або навіть міжсвітності. І отака картина — це не щось віддалене, це те, до чого більшість з вас доживе, можливо ваші діти, а вже точно внуки будуть таким чином навчатися. Освіта, яка не є єдиною, тому що ми з вами знали винятково масову освіту, з якої деякі з нас переходили в іншу освіту — ці часи зараз закінчилися, виникають принципово нові спрямування й освіта розподіляється відповідно до розподілення оцих нових реальностей, скільки реальностей — стільки й екзистенцій, стільки і моделей освіти.

Треба почати з постіндустріалізації, а не гнатися за Заходом чи Китаєм

От якщо коротко, такий погляд на найближче майбутнє, і що з того нам? Перш за все, Україні не потрібно гнатися за Західним світом чи Китаєм, опановувати і намагатися застрибнути в потяг [їхньої версії] нової індустріалізації. Можливо Україні варто піти уже з самого початку постіндустріальних технологій, не боячись створювати ці нові екзистенції: космічну, віртуальну, позасвітну, актуальну виробничу через 3D-, 4D-, 5D-принтер, тобто опановувати ці нові напрямки як перспективи різних моделей, через які людство буде розходитись, розмежовуватись, фрагментуватись, тому що ті, хто живуть у різних цих реальностях вони будуть рідко зустрічатися один із одним і навіть погано розуміти один одного. Тут нічого поганого немає, тому що якісь основні людські засади у них будуть спільні, і на рівні цих основних засад вони продовжуватимуть спілкуватися, але те, що ці екзистенції, ці реальності розійдуться, вже можна прогнозувати. Наслідок для України, що ми можемо не доганяти Захід, не намагатися зробити [їхню версію] нової індустріалізації, одразу почати з постіндустріалізації, одразу почати з опанування оцих різних реальностей, одразу почати зі спроб розвитку принципово різних освіт. От таке філософське, значною мірою, бачення, яке дає нам можливість здобути якісь масштабні проекції.

Без вирішення політичного питання ми не вирвемося з українського 3D останніх років: деіндустріалізації, деградації та депопуляції

Андрій Золотарьов: Тема «новая индустриализация», думаю, в ближайшем политическом цикле станет популярным расхожим местом в программах самых различных политических сил. Вопрос заключается в том, что, к сожалению, никто не пытается осмыслить, как это практически сделать. У всех на слуху реформа образования: не так давно, это было 3–6 июля, накануне лондонского спича премьера Гройсмана, три разных человека, премьер-министр, министр финансов и министр образования, говоря о реформе образования, назвали разные цифры того, что необходимо для проведения реформы. Гройсман назвал сумму $3 млрд, Данилюк — 160 млрд грн., Гриневич — 87 млрд грн. Сложно представить было, что речь идет о финансировании одной и той же реформы образования, о представителях одного и того же правительства, масштабы работы которого без зазрения совести рекламировал Гройсман в Лондоне. Как вы думаете, что может получиться у таких реформаторов? Я боюсь, что в сухом остатке окажется то, что украинских школьников приговорят к 12 годам патриотического воспитания — и больше ничего, а образование будет и дальше деградировать.

7 лет назад, встречаясь с ныне покойным Петром Лелыком, мы пришли к выводу, что основной проблемой Украины, которая ее толкает в цивилизационную воронку, является «Большой базар». Можно, конечно рассуждать о виртуальной реальности, о прорыве к звездам, но в стране, где дети умирают от бешенства, потому что нет вакцины, где средняя продолжительность жизни стремится к средней продолжительности жизни в странах тропической Африки — это будет выглядеть фантастикой. К сожалению, цивилизационная воронка может оказаться куда более реальной вещью, нежели самые амбициозные планы новой индустриализации страны. Увы! Вот эти последние несколько лет походят под знаком 3D: деиндустриализации, которая во многом является последствием российской агрессии, конфликта на Востоке, деградации социальной сферы и депопуляции населения Украины. Как результат, основное препятствие, которое может стать на пути попытки вернуть Украине статус аграрно-индустриальной державы — это катастрофический отток человеческого капитала.

Наши власть предержащие любят к месту и не к месту хвастаться тем, что Украина — ракетная держава, но никто не говорит о том, что средний возраст работающих на «Южмаше» и КБ «Южный» сегодня составляет 56–57 лет. Из 49 тыс. человек, работающих на «Южмаше» в 91-м году, как вы думаете, сколько осталось? 9 тыс.! Вот она, картина маслом!.. Можно с восторгом показывать нашу, созданную еще во времена СССР «Мрію», которая должна по своему предназначению быть транспортером космического корабля многоразового использования «Буран», но сколько самолетов выпустил «Антонов» за последний год? И еще один пример: буквально вчера пришла очередная трагическая новость с линии фронта — судя по всему, взрыв миномета унес жизни двоих солдат. Есть такой миномет «Молот», который выпускается на заводах нашего Президента. Это копия советского 120-мм миномета «Сани», который был создан еще в 38-м году. В 41-м немцы захватили его в Запорожье, на одном из заводов остались чертежи: гитлеровской Германии понадобилось 3 мес., чтобы сделать качественную копию советского миномета. 3 месяца! И вот эта история с «Молотом»… Обещания я слышу 3-й год, и 3-й год, вот, гибнут люди.

Это наглядное свидетельство того технологического уровня, на котором сегодня пребывает страна. 60-е годы: мы запускали космические корабли, 60-е годы: вплотную подошли в Институте Глушкова к созданию искусственного интеллекта, а теперь запускаем баржи с кавунами по Днепру… Поэтому, дорогие мои, вывод очень простой: пока не будет решена политическая задача — отстранение от власти представителей «Большого базара», все рассуждения о новой индустриализации, о цивилизационном прорыве не стоят и 1-копеечной монеты.

Еще пример из жизни есть два народа на Ближнем Востоке — бедуины и евреи, но евреи тоже неоднородные, есть сефарды и ашкенази, есть тайманцы, йеменские евреи, выходцы из стран Магриба. Ну, генетически они очень близки, но бедуинская молодежь по-прежнему пасет коз, занимается мелким криминалом, ну, и некоторые, самые успешные служат следопытами в Армии обороны Израиля. Израиль за последние 30 лет вошел в пятерку держав с наиболее высоким уровнем развития высоких технологий. Начиная от систем связи, заканчивая системами безопасности. Ну, и так, чтобы не быть многословным, имеет практически полный цикл, кроме авиастроения, производства всех видов вооружения. Правда, завозят, двигатели к танкам, но все остальное делается там. Страна, где 70 лет назад еще ничего не было. Ну, наверное, потому что, когда мне довелось побывать в кибуце, где закончил свои дни президент и премьер-министр Израиля Бен-Гурион, знаете, я видел его дом и, мне показалось, что вольер для собак у Петра Алексеевича Порошенко гораздо просторнее. Но это государство состоялось, и оно является успешным, численность населения за последние 50 лет выросла в 10 раз.

Треба зберегти в індустрії те, що ще залишилося, і підтримувати нові невеликі, компактні фірми

Я уже говорил о проблеме депопуляции — к чему? Собственно говоря, я не являюсь правильным адептом черной металлургии, и я абсолютно не верю в то, что в том же объеме сможет когда-нибудь работать «Южмаш», но хотя бы сохранить то, что осталось — это наша святая обязанность, ну, хотя бы следующим поколениям оставить хоть какой-то задел, чтобы мы не скатились в реалии «Третьего мира» и действительно «новой индустриализации».

Тут я абсолютно согласен с Сергеем, это уже не будут те предприятия, которые создавались в XX в. Ну, более 5 тыс. промышленных предприятий, созданных с 30-х по 70-е гг. в Украине — 2/3 этих предприятий так или иначе были завязаны на оборонку. Кстати, у россиян сейчас стало модно рассказывать о том, что Украина была дотационной, и Россия ее кормила… Ну, это как раз было связано с тем, что именно в Украине была такая колоссальная концентрация предприятий военно-промышленного комплекса: естественно, это не та сфера, которая приносит быстрые деньги, это не нефтегазовый комплекс, который является золотой жилой… Да, действительно приходилось вкладывать. Но и потенциала очень много из того, чем до сегодняшнего дня гордятся в Кремле и в Киеве, было создано тогда, при Советском Союзе.

Во многом последний шанс, который может дать Украине возможность зацепиться около «золотого миллиарда» — это прежде всего предприятия, я бы сказал, такого местного уровня занятости из 200–500 чел. Небольшие, достаточно компактные фирмы могут дать импульс Второй индустриализации. У страны по-прежнему очень большой потенциал развития IT–технологий, средств связи и, в конце концов, у нас не хуже потенциал, чем той же Словакии, которая за 20 лет стала «великой европейской державой», страна, которая практически не производила автомобили, сегодня производит 1 200 000 автомобилей в год. В Украине таких возможностей в избытке, вопрос только в том, сохраним ли мы наш человеческий капитал и будет ли политическая воля правящего класса реализовывать политические программы и идеи, а не набивать собственные карманы.

Павло Вікнянський: Друзі-республіканці, жоден інноваційний шлях не робиться в тепличних умовах. Це важка дорога, конкурентна. Як ми бачимо не лише на відносинах із Росією, а й із усім світом — просто знищують. Треба вміти долати неприємні ситуації.

Чотири хвилі освіти й Україна

Євгенія Більченко: […] Я почула точку зору двох експертів, які багато в чому займали протилежні позиції, тому що один говорив з точки зору метафізики, а інший — політики. Але, на жаль, для мене як освітянина не прозвучала думка з приводу освіти. Хочу сказати, що політична влада, звісно, що тимчасова, нинішня, багато в чому перешкоджає нормальному розвитку освіти. Не треба забувати, що освіта є соціокультурним інститутом. Я переконана, що розвиток освіти залежить від суспільного контексту і від тої культурної ідентичності споживача освіти, яку пропонує культурний контекст.

Я б хотіла свою невелику експертну репліку побудувати на тому, аби з’ясувати, які суспільні механізми нині керують розвитком освіти. Коли ми говоримо про сучасну освіту, індустріалізацію, ми мимоволі маємо дати чітке визначення, що таке індустріалізація, звідки почалася експлуатацію цього терміну. Всі ми пам’ятаємо, що існує прекрасна теорія 3-х хвиль, всі ці хвилі присутні в українському соціумі, які можна визначити як ознаки IV хвилі. Всі три хвилі синхронізовані, дають свої моделі, і вони змагаються між собою, що видно по тих рознарядках, які МОН дає на школи.

Давайте згадаємо, що являла І хвиля (фундаменталізму, аграрного суспільства), вона пропонувала докласичну, домодерну освіту, де знання передавалося від батьків до дітей. Було центральним мірилом. Зараз ми бачимо яскравий приклад відродження цієї моделі освіти. Тому намагаються відроджувати етнічні традиції, насичувати контент народознавством, апелювати до козаччини, до всіх видів націоналізму.

У ІІ хвилі ми маємо модерну освіту, зразок виховання Homo Soveticus. Тобто, людина засвоює раціональний пакет знань — виходить зручний гвинтик суспільства. Зараз ми бачимо, що в сучасній українській освіті присутня ІІ хвиля. Дається раціональний аспект освіти в ідеології, яку людина має засвоювати.

На ІІІ хвилі ми маємо інформаційне суспільство, інтерактивну освіту, діти випереджають батьків. Пам’ятаєте, був в історії України період у 90-х рр., який завершися нічим? Коли старі моделі не працювали, були спроби в освіті запровадити т.зв. неідеологічний підхід. Впевнена, що ви пам’ятаєте ці численні експерименти з соціумом діалогу, освіти діалогу, т.зв. суб’єкт-суб’єктної освіти. У нас були хороші надбання у цьому дискурсі, коли в Україні діяла школа Зязюна, він був моїм керівником, Петербурзька школа Біблера — вони до сих пір працюють, але їх експерименти обмежуються масштабами шкіл, де вони працюють. Коли була створена Асоціація вчителів України «Нова доба», з якими ми проводили разом із Радою Європи полікультурні студії, то це відображало конкретну інформаційну хвилю. Зараз все не так. Я знаю зі свого досвіду — то все лишилося на рівні факультативів, це не стало трендом.

Зараз ми маємо IV хвилю. Всі три хвилі синхронізовані. Всі ці моделі мають своїх споживачів. На цьому ґрунті ми бачимо, що студенти й учні поляризуються на студентів бідних і багатих батьків. Студенти багатих батьків ніяких проблем із моделями освіти не мають. Це люди часу, які можуть вільно пересуватися і споживати освіту в інших країнах. На тому рівні і з тими технологіями, які їм потрібні. Є багато людей І хвилі, які не те, що не пройшли індустріалізацію, які в домодерному стані. Вони нікуди не можуть поїхати. Виходять в освіту через віртуальний простір. У цій IV хвилі треба працювати для цієї категорії людей, треба їх підтягувати. Не через індустріалізацію, яка зараз ще утопія, а через віртуальну освіту: ми зайнялися проблемами віртуальної освіти, інтегральних курсів, тут потрібна практика.

[…]

Будьте адекватні!

Андрій Золотарьов: Интересные молодые люди с разными взглядами. […] Не должно быть никаких готовых догм и рецептов. Понятно, что тот, кто пытается вернуться в индустриализацию 30-х годов — неадекватен. Программа новой индустриализации должна сохранить функционирующее старое, при чем функционирующее из мобильных, наукоемких предприятий. Они должны быть ориентированы на экспорт. Украина очень выгодна как место для размещения производств — пускай нас не смущает — китайских, азиатских. Если не получилось стать сборочным центром Европы, возможно можно стать сборочным центром Азии, поскольку это выгодно — бизнес разговаривает на языке выгоды.

Образование. Вот говорят советское плохо… но оно было адекватно тому времени, и сейчас у нас опасность получить «школу двух коридоров». Здесь абсолютно справедливо затронули тему имущественного положения родителей — даже студенты ощущают, у кого какие стартовые возможности. Но в этой модели возможна «школа двух коридоров». В одной [школе] будут готовить людей, которые будут анализировать — это будет стоить денег. И «школа второго коридора», где будут готовить обслуживающий персонал. Чтобы не скатиться, должна быть политическая воля, хотя бы на протяжении 10 лет, чтобы сделать сдвиги. У нас нужно «декоммунизировать» социальные отношения, учитель — диктатор, который раньше навязывал марксизм-ленинизм, а теперь — ремейк интегрального национализма, идеологию начала ХХ в. Поэтому будьте адекватны. Как Финляндия, которая никогда не была центром науки, сумела создать систему, которая лучшая в мире. Поэтому нужно заниматься собой, и у нас все получится.

Євгенія Більченко: […] У 2010р. на одному з форумів освіти, один спікер сказав тезу, якою виклав скандал. Він сказав, що освіта і гуманітаристика в Україні після «смерті марксизму» будуть швидко ідеологізуватися, швидше ніж у РФ. Місце марксизму займе ідеологія національного толку. Тоді ніхто не вірив, але зараз це відбувається… Які я бачу перспективи? Мають бути дві мети: негативна і позитивна. Негативна: треба «розшивати» психіку людей, які приходять до освіти від метаісторії, від ідеології. Жорстокий психоаналіз допомагає звільняти психіку шляхом критичного мислення. Проте ми від ідеології повністю не позбавимося. А що буде замість неї? Тут повинна діяти позитивна програма: у нас же люди забули, що таке мораль, етика. Треба все робити паралельно.

Павло Вікнянський у заключному слові зауважив, що, чим більше ми зростаємо, тим більше нас б’ють, репресують, але ми обов’язково переможемо. Успішні приклади в світі були, і цей досвід показує, що наше, прогресистське кредо має бути таке: єдність, ставка на молодь, взаємодопомога, розвиток — у той же час, кредо влади має бути лише одне: зробити життя всіх громадян кращим. До зустрічі на фіналі Студреспубліки-2017, реєструйтеся:

Технічну модерацією здійснював один із лідерів республіканців Олександр Щерба.

Аналітика гри-2017