Фінальна Студреспубліка-2012 by Олександр Щерба, Олег Деренюга: «якщо зробити проекцію студреспубліканських подій на реальне життя, ми побачимо вибори, які не влаштують усіх, боротьба за їх результати буде відбуватися на вулиці, на дільницях і в судах».
Ще на стадії проектування гри, яка мала відбутися на фіналі, ігротехнічна група зрозуміла, що завдання не з простих. Мрію не можна спроектувати, ми не знаємо жодних її характеристик, на які виклики вона має відповідати. Мрія – десь далеко попереду і ми бачимо лише її абриси, уявляємо подумки образ, який за нею ховається.
Щоб говорити про країну-мрію – ми опустилися до основ розуміння буття у спільноті, аналізуючи відносини людей до спільного й особистого, мотиви дій – від раціональних (матеріальних) до ірраціональних (не матеріальних).
Ми шукали країну мрій–країну з оптимальною моделлю управління спільним.
.jpg)
Гра розгорнулася на основі п’яти позицій (кластерів): капіталізм, соціалізм, духовна держава, націонал-патріотизм та «еволюційна держава».
За результатами гри у смисловій позиції перемогу отримав кластер духовності, який актуалізував прості цінності, у підсумку, на фінальній презентації ми отримали формулу: «Країна – це твій власний будинок, в якому ти живеш. Працюй над кожною справою по-совісті, дбай про спільне благо та не допусти всього, що зашкодить власному дому. Зберігай хороші стосунки з сусідами. Фундамент нашої країни – духовність нації».
Кластер капіталізму вірно відтворював модель того, що відбувається з західним світом, але це лише яскравіше підкреслювало негативні тенденції, пов’язані з суспільством споживання. Тому цей кластер так і не зміг зробити крок далі в майбутнє, прорвати системні проблеми, які поглинули світ, залишивши більше питань, аніж відповідей.
По-новому у грі прозвучали ідеї рівності, актуалізовані кластером соціалізму. В час війни всіх проти всіх завжди захоплює мрія про державу, яка забезпечує підтримку по основним напрямкам буття її громадян.
Націонал-патріоти запропонували ідею країни-братства, де кожен громадянин розглядає іншого як брата і на взаємній довірі всі рухаються вперед. Проте вони нікуди за горизонти класичної національної моделі не просунулись. Можна з впевненістю констатувати, що націоналістична ідеологія була спрощена до лозунгів, гімнів і вишиванок.
Концепт «еволюційної держави» запропонував техногенний підхід до буття майбутнього, де національна ідея – індивідуальне безсмертя. Завдяки технологіям – максимальне звільнення часу людини від рутинної праці для творчості та пізнання нової реальності (космос, паралельний світ). Тут держава — технократична структура, влада у професіоналів, які обираються професіоналами.
Не дивлячись на те, що відбувалось під час пленарних засідань кластерів, у грі повним ходом йшла модельна гра та підготовка до виборів. І хоча обов’язковим було визначити до якої кластерної ідеології найбільш прихильно ставиться та чи інша партія, все це перетворилось на імітацію ідейності, що так притаманно справжнім політичним партіям в Україні. В нас так, як і в Україні був цілий букет різноманітних за кольором партій:
— тих, хто за соціальну справедливість;
— тих, хто за вишиванки та рідну мову;
— тих, хто за вільне підприємництво та приватну власність і т.д.
Проте це закінчилось лише декларацією певної ідеї і ніяк не впливало на поведінку її носіїв і в результаті вилилось в формальний документ при реєстрації партій, де всі обрали капіталізм.
На грі відбулися й інші речі, які примушують нас замислитись. Як відомо, вибори-2012 на Студреспубліці проходили за мажоритарними округами, відкритими списками партій та традиційним голосуванням за президента.
Особливістю виборів за мажоритарними округами було те, що балотуватись і голосувати змогли лише активні громадяни Студреспубліки, які відвідали не менше 80% всіх пленумів. Така вимога не могла не спровокувати конфлікт із регіонами, які проігнорували змістовну роботу. За годину до мажоритарних виборів одна з коаліцій, яка розуміла, що вона має програшні позиції, влаштувала бунт – силовими методами захопивши головну сцену країни, вимагала скасування проведення виборів по мажоритарним округам. Влада в обличчі оргкомітету – проігнорувала бунт, опозиція, на змогла висунути уповноважених представників для проведення переговорів. Виливши енергію, бунтарі безрезультатно розійшлись. Нічого не нагадує?
Далі відбулося неймовірне — вибори по всім чотирьом мажоритарним округам були визнані не дійсними за рішенням суду! Підстава призначення перевиборів – невірне формування списків виборців, що суттєво вплинуло на результати виборів. Ініціатори позову до суду не робили ніяких бунтів, пікетів і страйків, а лише грамотно відпрацювали юридичну частину гри. Отже, перевибори по мажоритарним округам відбулися одночасно з виборами за партійними списками, в результаті яких 3 із 4 депутатів-переможців були змінені.
Якщо зробити проекцію студреспубліканських подій на реальне життя, ми побачимо вибори, які не влаштують усіх, боротьба за їх результати буде відбуватися на вулиці, на дільницях і в судах.
Юридична частина гри також була дзеркалом сучасної України, тому що необхідність читати закони, знати їх, так і не була належним чином актуалізована серед громадян Студреспубліки. І річ не в наявності законів, а вже в психологічній відсутності їх необхідності. Всі одночасно розуміють що закони є, і одночасно розуміють що де-факто необхідності в них немає. Причому, як гравці (громадяни), так і оргкомітет (влада).
Одна з знакових подій на Студреспубліці – це значна частина «тушок» – номінальних ОДГ-гравців, які балотувалися та пройшли, виконуючи мінімальні вимоги по відвідуванню пленумів. Кандидати були одними з найменш активних учасників смислової гри, концентруючи свою увагу на агітаційній роботі та переговорному процесі.
Саме так українські реалії віддзеркалились на Студреспубліці, що читається в цьому тексті між рядками. Залишилось лише перевірити чи відбудеться все насправді так.
Тож за результатами гри маємо наступне:
— Студентським президентом України-2012 став Володимир Палагнюк (47,4% голосів), студент Чернівецького національного університету ім. Ю.Федьковича;
— за мажоритарними округами до Студентського парламенту України обрані: Катерина Колесніченко (Миколаїв, 73,1% голосів у кластері), Олександр Лисий (Хмельницький, 44,4% голосів у кластері), Лілія Данікевич-Левіна (Київ, 47,1% голосів у кластері), Юлія Бобир (Полтава, 54,5% голосів у кластері);
— за партійними списками депутатами стали: Катерина Середа (Миколаїв), Марина Головко (Полтава), Юлія Ілащук (Чернівці) – депутатки від партії «Студентократи» (капіталізм, 50,7% голосів у багатомандатному окрузі); Олександр Прадіденко (Кіровоград), Олександр Кужель (Рівне) – переможці від «Нової сили» (капіталізм, 31,3% голосів у багатомандатному окрузі); Марина Гусакова (Київ) – представниця партії «Щаслива Україна» (капіталізм, 18,0% голосів у багатомандатному окрузі).