Гострі питання 2 вересня 2018р. ставили Наталка Соколенко та Любомир Ференс. Для вас — розшифровка радіоефіру програми «Своїми руками», а також лінк на відеоверсію.
Маємо вже ціле Покоління Республіки
Але перед тим, як перейдемо до фіналу, давайте розкажемо нашим радіослухачам, що таке взагалі «Студентська республіка» і громадська організація «Студентська республіка», і чим вона займається. […]
Покоління — це вже у нас була 20-та, ювілейна Студреспубліка. І ми можемо прямо похизуватися навіть, що дуже-дуже багато людей, молодих лідерів пройшло крізь цю програму, які кожен день обстоюють Україну і роблять все, щоб вона сталася як країна-лідерка за рівнем життя громадян в сукупності інших цивілізованих держав світу. Отже, ми цим займаємося в нашій повсякденності, а також намагаємося цей дискурс, розмову про Україну майбутнього підтримувати, всіляко популяризувати серед українського політикуму, серед громадянського суспільства, залучаючи найкращих українських інтелектуалів, і це робимо з молодіжними лідерами абсолютно всіх регіонів України.
Україна мусить стати суб’єктом світової політики
Олександр Щерба: Якщо ми говоримо про мир, то говорити в розриві з контекстом світу немає сенсу. В принципі, ми живемо вже в тій ситуації, що Україна має виходити не об’єктом, а все ж таки суб’єктом світової політики. І виходити з ініціативами, щоб ми не були тими, кого ведуть. На жаль, це досить часто спостерігається в реаліях, коли нам нав’язують той порядок денний, який є у світі. Ми пробуємо це змінити. […] Як пропонували учасники Студреспубліки, ми маємо взагалі виходити на ініціативу пошуку примирення у світі. Тим паче, що ми держава, яка відмовилася від ядерної зброї. Якщо ми зможемо віднайти рецепт миру в себе в державі, то цей рецепт треба перекласти на весь світ.
Наталія Соколенко: Ну а ви вважаєте не мир саме в державі, а не тому що Росія на нас напала?
А з Росією, зрозуміло, що воно найбільш криваве, найбільш наочне. Ну і наочні інтервенція, анексія частини території, агресія.
Проте, треба завжди в цьому контексті не забувати, що все ж таки, є, ми це бачимо кожен день по політичних новинах, серйозна конфліктність усередині українського суспільства. Є питання, які розділяють громадянську націю, де немає консенсусу. Є питання, якими маніпулює політична верхівка, замість того, щоб спробувати шукати громадянського консенсусу, в т.ч. для реальної відсічі зовнішньому агресору. Тобто це дуже пов’язані питання: неможна відривати питання російської агресії від того, що ми мусимо постійно шукати компроміси, взаємодію всередині українського суспільства, зокрема між різними частинами його, як по регіональному контексту, так і по конфесійному, мовному і т.д.
«Потрібні дуже свіжі рішення!»
Те, що точно вдалося —це нам всередині зберегти громадянський мир. Ми намагалися чути один одного. І не було жодного цензурування яких би не було думок. Кожен абсолютно був почутий, і мав можливість об’єднати, згуртувати своїх прибічників.
Критичність — це мати думку, відповідальність і бути готовими протестувати
Це я про іншу гіпотеза Гри: є велика проблема, що Україні потрібне потужне нове громадянське просвітництво. Є велика проблема з тим, що в Ісландії, мабуть, люди і цей рибалка готові до серйозної відповідальності — а у нас не тільки президенти, виходить, неефективні, у нас громадянська підготовка дуже низька й у середньостатистичного українського громадянина. Її треба підвищувати, набагато підвищувати.
Любомир Ференс: А от що ви маєте на увазі — громадянська підготовка, Михайло? Що включає в себе це поняття? Критичне мислення, згуртованість?
Любомир Ференс: Михайле, а ви вважаєте що в інших країнах пересічний громадянин має це критичне мислення? Часом я читав, що ти коли запитаєш пересічного француза, хто є міністром певної галузі, він тобі може не відповісти.
Михайло Петров: Так, є такі моменти. Але там є рівень елементарної зацікавленості в політиці.
Любомир Ференс: Добре, зацікавленість. Наприклад, чим критичне мислення українця відрізняється від критичного мислення західноєвропейця? Я про це можу говорити, бо я вчився в середовищі 5 років.
Михайло Петров: Просто якщо брати Францію, то там були, наприклад, надзвичайно великі протести проти рішень уряду щодо змін трудового законодавства. І, власне, під цією критичністю, про котру ми зараз тут говоримо, я розумію наявність позиції щодо певних питань. Не того, хто яку посаду займає, а питань, якими живе суспільство, живе держава. І мати щодо них думку, і мати відповідальність щось робити. І якщо громадянин незгоден — виражати свій протест. А в нас?
Ну особисто я бачу таку ситуацію, що наші громадяни, «середні українці», якщо можна так виразитися, вони найчастіше не хочуть взагалі брати на себе суспільну відповідальність. Тобто вони чекають, що прийде якась там нова влада, «нові люди» встановлять правильні порядки, а вони просто будуть, скажімо так, знімати зливки.
Наталія Соколенко: А не прийде?
Михайло Петров: Тут, власне, починається з низів. Все починається з невеличкого масштабу. Тобто хтось прийде, звісно. Але, при цьому, треба організовувати, наприклад, ОСББ, займатися безпосередньо своєю громадою, своїми будинками. Потім цей підхід екстраполюється на більший рівень, ще більший і т.д. Елементарно, якщо середньостатистичний українець не буде брати відповідальність хоча би за своє власне життя і за те, що він робить, то й у великій політиці нічого не буде. Тоді знову будуть роздавати гречку на виборах — і фундаментально в системі нічого не зміниться.
Студреспубліка — це унікальний досвід розвитку молоді
Олександр Щерба: Это, наверное, уникальный опыт, когда у нас есть соединение и интеллектуальных каких-то активностей, и активностей, которые интересны молодежи, в формате Студреспублики есть и развлекательные мероприятия, которые направлены на широкие массы молодежи. Как раз приехав на Студреспублику, увидев, что есть и развлекательные, и интеллектуальные вещи, нечто иное — множество молодых людей идут по этому пути «перехода».
Даже могу личный пример рассказать, что когда я в первый раз приехал на Студреспублику, приехал играть в квест, посмотрел, что есть какие-то дискуссии, обсуждение серьезных тем — и заинтересовался другим. Такой уникальный формат позволяет делать переход от досуговой и развивающей активности к более интеллектуальным вещам: есть возможность общения с экспертами, посещения факультативов — своеобразных «лекций» внутри Студреспублики, работы в группах, участия в дискуссиях и т.д.
«Пхнути далі, копати далі — як би не було важко»
Я пам’ятаю, мені викладачка розповідала історію, що це все поєднане з економічним становищем певного регіону. От південь в Італії є бідний. І для мене як для студента було дуже велике здивування, коли вони робили розслідування, як купляють голоси на півдні Італії, в Сицилії. В нас якщо купляють за гречку і за певний продуктовий набір, то там купляють за €50. Але коли ми говоримо про Україну й Італію, то це різні нації, з різним сприйняттям, так? І в них, наприклад, поняття громадянського суспільства стоїть набагато сильніше. Тобто коли ми говоримо про гречку, цим не можна вимірювати свідомість громадянського суспільства, тому що і там людей можна купити. Розумієте, про що я говорю, так?
Тоді, як нам досягти єдності і певного усвідомлення громадянського суспільства? Ви сказали, що, наприклад, ОСББ — я з вами погоджуюсь, так: мої знайомі старалися зібрати 72-квартирний будинок. Не в Києві, а в регіоні. Вони раз спробували, другий раз, а потім сказали: «Ні, це не реально». В чому проблема? Важке питання, так?
Михайло Петров: Ну так…
Павло Вікнянський: Нормальне питання.
Любомир Ференс: Ми завжди критикуємо, розумієте? А виходу ніхто не дає… Як зібрати 72 квартири, а не понад 40 млн навколо якоїсь ідеї?
Любомир Ференс: Це права, яких треба добиватися і виборювати.
Павло Вікнянський: Постійно виборювати й утримувати. Досвід деградуючої Росії або навіть те, що відбувається зараз із США і Трампом, показує, що треба бути завжди пильними. І навіть розвинуті демократії або «романтична» Росія 90-х можуть згорнутися до карикатури, до жахливих речей. І саме тому ми наполягаємо, що якщо хочемо, щоб Україна була вільною і розвинутою, ми маємо бути дуже критичними до тих, хто при владі. Хто би не був при владі, маємо докопуватися і домагатися правди. І щодо питання ваших друзів із ОСББ: значить треба було пхнути далі, копати далі. Як би воно не було важко. Готові долучитися і підтримати, чим зможемо.
Наталія Соколенко: Підбиваючи підсумки і розмови, і цьогорічної «Студентської республіки», що відбулася на Миколаївщині, назвіть, будь ласка, 3 головних завдання, які визначили ви для себе, над чим працювати. От тільки 3, на найближчий час.
Підтримувати нові політичні суб’єкти в Україні, нові партії, нових політичних гравців і висувати, особливо перед ними, змістовні вимоги, щоб вони не ставали «балаболами» і демагогами кінцево, бо спокуса величезна. Це важливіше ніж те, що вони можуть співпрацювати з олігархами — це ще можна проконтролювати; але коли вони перестають дотримуватись своїх обіцянок — це найгірше, що тільки може бути.
І третє — не дозволяти, щоби мейнстримна інерція, цинізм проникали до нас усередину і поширювалися навколо нас, в українському народові. […]
Наталія Соколенко: Дякую дуже! Отже, сьогоднішня рубрика наша про активних людей, які змінюють країну на краще своїми руками, добігає кінця. Нашими гостями були Павло Вікнянський, Олександр Щерба та Михайло Петров, і ми говорили про громадську організацію Студреспубліка, і проект, власне, такий, збори щорічні. 20 років вони вже відбуваються, цього разу на Миколаївщині, де молоді, небайдужі люди говорили про те, як змінити країну на краще.
