Contra spem spero!

З 22 по 26 вересня 2015р. у сонячному Тбілісі (Грузія) проходив семінар Московської школи громадянської просвіти та Тбіліської школи політичних досліджень Sapere Aude. Республіканці не вперше беруть участь у заходах Школи, цього разу нашу делегацію представляли: лідер республіканців Павло Вікнянський, а також Віра Андріюк, Олена Бояркіна, Катерина Білоконь, Наталія Давидова та Людмила Рудкевич.

Хто з експертів брав участь у семінарі Московської школи громадянської просвіти Sapere Aude, які теми обговорювалися протягом 5 днів,та про найбільш гостроактуальні запитання від республіканців і відповіді на них — читайте в нашому матеріалі.

Диявол грає з нами, коли ми не мислимо точно.
Мераб Мамардашвілі

Мандри в країну вільних громадян, де панує діалог, взаємоповага й особистісне зростання, — такими є візити республіканців на заходи Московської школи громадянської просвіти. На жаль, ця авторитетна і відома в світі організація не має змоги реалізувавати власну діяльність на території Росії, вимушена проводити заходи в інших країнах. На цей раз для понад сотні українців, грузин, росіян, британців, білорусів тощо двері відчинила гостинна столиця Грузії.

Перший день у Школі був повністю присвячений життю та діяльності Мераба Мамардашвілі, визначного радянського та грузинського філософа, засновника Московського логічного гуртка. День розпочався з вступного слова засновниці Школи Лєни Немировської, яка поділилася особистими спогадами дружби з Мерабом Костянтиновичем. Юрій Сенокосов, співзасновник Школи, закцентував увагу, що філософія — це була не професія для ‎Мамардашвілі, а саме життя. Він згадав декілька принципових для видатного грузина посилів, зокрема, що сенс життя в тому, що людина покликана, повинна народитися заново, а також, що свобода важливіша за патріотизм. Пілар Бонет, кореспондентка іспанської газети El Pais, до речі, експертка фіналу ‎Студреспубліки-2015, також згадала деякі моменти з життя філософа.

 

 

 

 

 

 

Наприкінці свого життя, до речі, Мераб Костянтинович зробив дуже серйозний громадянський вчинок, спробував зупинити катастрофу в його рідній Грузії та не допустити приходу до влади там націоналістів на чолі з Гамсахурдіа: заявив про свою участь у президентських виборах. На жаль, його життя зарано обірвалося і запобігти рікам крові не вдалося… Про розрив між теорією і практикою політичної роботи, про те, чому далеко не завжди благі наміри хороших людей стають політичною реальністю, чому не вийшло ефективної трансформації після розвалу СРСР, чому багато чого і зараз не вдається, поцікавився у всіх доповідачів Павло Вікнянський. Пілар Бонет на це зазначила, що тоді, в часи Мамардашвілі просто ще «не були відомі техніки модернізації, трансформації з одного в інше». Лєна Немировська підкреслила, що для цього потрібно «проробити особистий шлях, шлях розуму та мудрості тим, хто хоче відповідати за майбутнє своєї країни, конструювати її». Вона також зазначила, що не вся справа у ненависті, неприйнятті поганого порядку, дуже важливим є питання: «А що потім?» Зокрема, в пострадянській Росії, на думку співзасновниці Школи, треба багато міркувати не про демократію, а про формування ефективно діючих правових інститутів. «Без зусилля жити нічого не вийде ні в кожного з нас, ні у нас у всіх разом», — підкреслила Лєна. 

Далі Родіон Гаршин, молодий науковець із Казахстану, зробив аналіз доробку Мераба Костянтиновича з точки зору традиції аналітичної філософії. Леван Гігінеїшвілі, професор Тбіліського університету, зауважив, що Мамардашвілі був філософом в античному сенсі, тобто все знав про все. Від себе п. Леван зауважив, що філософія — то зусилля у часі, «традиція безсмертя» і запропонував такий рецепт вирішення проблем: подивитися на неї іронічно, без ритуальної урочистості. Після змістовної роботи важливо отримати культурний заряд, який би надав енергію: саме з таким відчуттям ми слухали грузинський етно-джаз гурт Iriao.

 

 

 

 

 

У Другий день обговорювали тему «Верховенства права». Розмову розпочали з колишнім депутатом Держдуми і мером, а нині адвокатом, який, до речі, захищав опального російського олігарха Ходорковського, Вадимом Клювгантом. Він зауважив, що право завжди вище закону, також застеріг, що, якщо ставити право у центр і не роз’ясняти глибокі, основоположні речі, то все марно, залишиться лиш юридичний формалізм. Далі режисер-документаліст із Норвегії Ерлінг Борген показав кілька сюжетів своїх розслідувань, де він висвітлював жахливі питання дитячої праці та рабства, сміливо розкривав у цих злочинах роль норвезького бізнесу. Ерлінг Борген закликав не вірити красивим прес-релізам, бо реальність краще дурощів політиків і бізнесменів; навів один із основних своїх принципів: усі факти треба ретельно перевіряти. Людмила Рудкевич, лідерка київських республіканців, запропонувала спікеру зробити в Україні антикорупційне розслідування.

Опісля цього слово мав відомий економіст Євген Гонтмахер, який говорив про соціальне самопочуття Росії і кваліфікував Росію як типову латиноамериканську країну, «велику Колумбію». На питання лідера республіканців України Павла Вікнянського щодо наявності у Росії адекватної програми модернізації, реформування, окрім одіозного плану Глазьєва, доповідач зазначив, що розробити її не проблема, якщо вона буде потрібна, проте інституту, який би її реалізовував і щось робив немає…

Ввечері 23 вересня ми переглянули неймовірно чуттєвий фільм «А чи є там театр?» і поспілкувалися з його творцями: режисером Наною Джанелідзе, автором музики Мішею Мдинарадзе та видатним актором, на основі його нелегкої долі, власне, і знятий фільм — Кахі Кавсадзе. Це, до речі, той самий, усім відомий Абдулла з «Білого сонця пустелі» й один із акторів епохального «Покаяння» Абуладзе.

 

 

 

 

 

 

Третього дня учасники семінару обговорюваливажливу тему історії, держави та суспільства. Аналізували владу, сучасний режим Росії з політологинею Тетяною Ворожейкіною. Вона акцентувала увагу на тому, про, що давно говорить Студреспубліка, що профспілки є важливою складовою громадянського суспільства. Далі згадали творчість великого Макіавеллі та її відбиток на сучасність із журналістом, ученим, екс-депутатом Держдуми Андрієм Захаровим. Республіканці «атакували» цікавих спікерів гострими й актуальними питаннями.

 

Історик Василь Жарков говорив про «вічне повернення» Росії в Європу, кожне з яких було пов’язано з війною, і кожен раз за це росіяни платили дорогу ціну. Стосовно україно-російського конфлікту, то фахівець провів паралель між ним і війною Йорданії та Ізраїлю: «Пройшли десятиліття і ці країни зараз є надійними і близькими партнерами».

 

 

 

 

 

 

Британський незалежний аналітик Бобо Ло підняв тему: «Росія і Захід: минуле, сучасне і майбутнє». Він зазначив, що не вірить у нову «холодну війну», бо немає, як раніше, системної ідеологічної конфронтації, а Росія і Захід стали дуже інтегровані. Звернемо увагу на важливу думку п. Ло: «Геополітичну риторику треба пригасити, її значення переоцінене». На думку доповідача, Захід очікує від України реальних дій, економічних, політичних і соціальних реформ, проте, професор Ло вважає членство в НАТО нереальним для України.

Відомий російський політолог, уродженець Києва Еміль Паїн говорив про те, коли і чому народ буває неправий. Науковець підкреслив, що ідентичність може змінюватися багато разів, а ми всі живемо в цікаві часи, коли «Саакашвілі — то ліберальний Че Гевара». Для нас, представників народу, що знаходиться в глибокому громадянському конфлікті, була важливою фраза метра, що «люди, які називають власний народ «ватою» — не мають права на успіх у політиці». Віра Андріюк, бренд-менеджер Студреспубліки,у своєму питанні провела паралель, що в Україні після кожної революції очікування не справджуються, і народ вкотре виявляється… неправим. Запитала, що зараз потрібно зробити, щоб нарешті український народ виявився правим. На це спікер відповів: «Потрібно проводити політику національної консолідації, самовиживання і припинити кричати: «Геть!», а потрібно вимагати у влади: «Схаменіться!».

Четвертого дня нам випала честь поспілкуватися з британським лордом, економістом Робертом Скідельськи на тему: «Перспективи глобалізації та демократії». Всесвітньовідомий науковець підкреслив, що незважаючи на поширення ірраціоналізму, він є прибічником теорії прогресу, і розповів про поєдинок між меритократичним підходом у традиційною електоральною демократією в сучасному дискурсі про демократію. При цьому лорд зауважив, що, направду, зв’язку між економічним розвитком і демократією немає. Нинішні часу він оцінив, як такі, коли ЗМІ тепер самі створюють новини, а надлишкова увага та віра в статистику є загрозою; потрібно не поспішати — ось його порада.

Далі дискутували з відомим журналістом Максим Трудолюбовим про надважливе питання для республіканців і всієї України — ‎модернізацію, і що буде, якщо модернізації не станеться. Він висловився, що українське суспільство створило запит на змінюваність влади, проте, на думку Максима, треба продовжувати, а не все нищити: «не потрібно кожному поколінню починати все спочатку».

Продовжила виступи естонська дослідниця Кадрі Лійк на тему: «Європа: між Україною і Сирією». Вона радила, що ж потрібно робити, щоб позбутися радянського минулого. При цьому вчена визнала, що в Європі криза демократії, а помилка Заходу в тому, що там думали, що демократія західного типу — це норма, якщо прибрати диктатора, то вона одразу ж з’явиться…

Цікавою була дискусія на тему пропаганди з російськими журналістами Михайлом Фішманом, ведучим на телеканалі «Дождь», та Андрієм Бабіцьким, заступником головного редактора РБК. Перший доповідач говорив про ЗМІ, пропаганду та її вплив на суспільство. Другий, відповідно, у формі, як він сказав, «загону» відстоював позицію, що пропаганда не працює, ніколи не досягає цілей, а насправді працює лише насилля. Олега Бояркіна поцікавилася у Михайла Фішмана, чи є відмінність у пропаганді, залежно від культурних особливостей країн.

 

 

 

 

 

 

 

Окремо відзначимо оригінальні «круглі столи» від соціолога Олександра Согомонова, котрі відбувалися щодня, але на різну тематику. Учасники дискутували про демократію, про громадянське суспільство, особливості сучасної цифрової реальності. А одного разу навіть писали світову історію за минулі 30 років, кожен зі сторони своєї країни: України, Росії, Грузії, Польщі, Білорусі, Великої Британії. Ми говорили про те, що смислом нашого покоління є домогтися миру та свободи!

Ранок заключного, П’ятого дня розпочався з розмови зі знаменитим турецьким мислителем, президентом Всесвітньої академії громадянськості Хаканом Алтинаєм про глобальне громадянство і про те, що довіра і порядність — це основа роботи. Свою доповідь експерт почав із вигуку, що нинішнє покоління є найбільш щасливим, бо за 100 років середня тривалість життя збільшилась у 2 рази і це є найбільш мирний час. Проте, якщо у нас не вистачить відваги побудувати суспільство більшої великодушності та порядності (а це дорога з 2-стороннім рухом, потребує взаємності та зусиль), то станемо поколінням, якому нічого не вдалося. Він запропонував своє визначення громадянськості: це те, що ми робимо, щоб співуправляти своєю країною. Як вважає п. Алтинай, справжній ліберальний підхід зводиться до допитливості, а не до самовпевненості.

 

 

 

 

 

 

Наступним доповідь читав Олексій Макаркін, експерт з енциклопедичними знаннями, перший віце-президент Московського центру політичних технологій. Нагадаємо, що цього року на фіналі Студреспубліки-2015 відбувався динамічний і цікавий скайп-міст за його участі: Олексій у Тбілісі фактично продовжив розмову, що сталася наприкінці серпня — тепер ми говорили про російське суспільство та Україну. Політолог зауважив, що незважаючи на кризу та війну, українське суспільство навіть зміцнилося, у той же час привабливість ідей «Руського миру» дуже сильно впала. Гостру конфліктну фазу ми вже завершуємо, а російська стратегія в тому, щоб зробити Україну максимально малопривабливою для Заходу. На запитання лідерки Херсонської Студреспубліки Катерини Білоконь, чи зможуть Україна і Росія повернутися у попередні добросусідські відносини і скільки часу для цього повинно пройти, експерт зауважив, що такого рівня відносин, навіть у довготерміновій перспективі, вже не буде, а покращитися вони зможуть лише тоді, коли Росія розпочне не ситуативно, а більш стратегічно співпрацювати з Заходом.

Чарльз Ґаті, політолог із США, підняв питання приниження в політиці, закцентував увагу на тому, що часто слабка зовнішня політика ведеться тому, що лідер держави переживав дитячі приниження, а держава мала зовнішнє приниження у якийсь із періодів своєї історії. Приниження є наймеш дослідженою силою. Він зазначив, що Росія все одно відчуває себе приниженою, ображені ж можуть застосовувати екстремальні засоби помсти. З іншого боку, професор відзначив параноїдальність теперішньої американської політики. Який же рецепт політики подолання приниження? Чарльз Ґаті надає декілька пропозицій: здійснювати просвіту; принцип «мати хоч щось краще, ніж не мати нічого взагалі»; «вмикати» голову; компроміс – то добре слово; потрібно домовлятися (у т.ч. із Росією). Тим же, хто пихатий, честолюбний, треба вчитися каналізувати негативну енергію.

Наприкінці Школи ми подивилися класичний фільм «Коріолан» (за мотивами трагедії Шекспіра) та мали унікальну можливість задати запитання творцю і виконавцю головної ролі у чудовому кінополотні — всесвітньо відомому актору та режисеру Ralph Fiennes. Актор підкреслив, що Шекспір вічний і його герої «не старіють», а знову й знову стають актуальними. Стосовно української кризи Файнс зауважив, що не можна ігнорувати сильні почуття інших, а націоналізм – то завжди дуже велика проблема, а коли з обох боків — то катастрофа. «Потрібно прибрати отруту!», — щиро сказав митець у імпровізованому зверненні до умовного українського «лідера» [розшифровку опублікуємо незабаром].

 

 

 

 

 

 

 

 

Під час урочистого закриття заключні слова сказали Армаз Ахвледіані, засновник і директор Тбіліської школи політичних досліджень; Тобі Ґаті, членкиня Піклувальної Ради і ради директорів Московської школи громадянської просвіти; Інна Бєрьозкіна, укладальниця програми цієї Школи, та Лєна Немировська і Юрій Сенокосов, засновники Школи. Вони підкреслили важливість проведення подібних семінарів просвітництва та наголосили на тому, що незважаючи на складні часи для Школи й надалі проводитимуться заходи.

 

 

 

 

 

 

 

Команда Студреспубліки подарувала круті республіканські футболку та сувеніри про Україну організаторам і спікерам, подякувала за надану змогу знову взяти участь у змістовних дискусіях Школи та представити позицію України. Наголосили, що діяльність Студреспубліки і Школи носять схожий характер, і що ми спільно працюємо над тим, щоб майбутнє громадян наших країн не просто було, а було гідним і модернізованим. Також республіканці вітають свою соратницю Віру Андріюк, яка цього року стала випускницею Московської школи громадянської просвіти.