Студреспубліка – локомотив українського майбутнього

По поверненню з фіналу Студреспубліки-2014 журналіст «Першого Національного» Людмила Джулай запропонувала «по гарячих слідах» відзняти програму «ТелеАкадемія», яка вийшла в ефір 11 вересня 2014р., де організатори, експерти й активні республіканці зробили аналіз оргдіяльнісної гри під час  події без жодних табу. Публікуємо важливі фрагменти стенограми даної програми, повну версію просимо переглядати всередині матеріалу [+ відео].

В сюжеті ви зможете також почути багато думок організаторів, експертів та учасників фіналу Студреспубліки-2014, зокрема Павла Вікнянського, Василя Томчишина, Олександра Щербу, В’ячеслава Ігрунова (Російська Федерація), о. Антонія Рудого, Сергія Дацюка, Максима Гардуса, Андрія Гедровича, Юлію Бобир, Романа Молдована. Ведучою була бренд-менеджер Студреспубліки Віра Андріюк.

Віра Андріюк: Вітаємо! На Першому національному працює «ТелеАкадемія» – виразник творчих ідей молоді. І сьогодні у нас в студії філософи, лідери експертної думки, учасники Міжнародної програми «Студентська республіка».

Ми всі разом працюємо над найбільшим і найважливішим соціальним проектом і це – Міжнародна програма «Студентська республіка». Вона нещодавно пройшла в Миколаївській області. Павле, розкажи, будь ласка, більш детальніше.    

Павло Вікнянський: Традиційно, наприкінці серпня місяця, до Дня Незалежності України, громадська організація Студреспубліка проводить фінал Міжнародної програми «Студентська республіка». Це – вінець, підсумок регіональних етапів і нашої цілорічної активності. Під час фіналу Студреспубліки збираються найкращі, найрозумніші і найактивніші, найбільш творчі молоді люди, студенти, які представляють практично всі виші України. Більше того, вони є демократично делегованими, бо є переможцями, кожен на своєму рівні, регіональних етапів. Під час фіналу Студреспубліки дуже в складних конкурентних умовах, але на березі моря під яскравим, гостинним південним сонцем, обираються Студентський президент і депутати Студентського парламенту України. Допомагають молодим лідерам у цьому експерти, спеціалісти, люди, які розуміються в останніх тенденціях футурології, політології, філософії, економіки, в багатьох інших науках. З усього цього цікавого «грецького салату» ми, в підсумку, отримуємо відповіді на питання, на які ніхто в Україні, та мабуть і в світі, не знає відповідей.

Цього року ми дискутували про «Модель України в умовах нового світового порядку». Так сталося, що Україна стала фактично один на один перед величезними викликами. Ми маємо війну, ми маємо економічний занепад, ми маємо постреволюційне суспільство, постреволюційну Україну. Ми маємо політичні еліти, які не дотягують до рівня розвитку українського народу, шкода… І молодь, переконаний, має бути магістральним елементом до змін. Ми це намагалися все втілити під час, власне, фіналу Студреспубліки.

Ще такий момент: раніше завжди, десять років поспіль, ми проводили, фінал Студреспубліки в Криму, в різних куточках Криму. Шкода, через  драматичні події, через анексію Кримського півострова, ми проводили на іншій території, але вона виявилася, мабуть, ще більш гостинною, ніж раніше нас приймали адміністративні органи Автономної Республіки Крим або міста Севастополя.

На території Миколаївській області, сподіваюся, у всіх були гарні враження. І [цьому сприяла] чудова, абсолютно сакральна територія України, звідки починалась європейська, антична цивілізація на теренах України – це територія біля о. Березань, це самий південь Миколаївській області, північне Причорномор’я. Ця сакральна територія нам усім разом допоможе зробити ривок у розвитку України як передової, а не архаїчної держави не тільки Європи, а і світу. І всі ми разом будемо задля цього працювати. Отже, у нас був і відпочинок (у когось менше, у когось більше), а в переважній більшості така серйозна інтелектуальна робота, яка завершилася, переконаний, успішно.

[…]

Віра Андріюк: Серед нас присутній і Студентський президент України Василь Томчишин, переможець цьогорічної Студреспубліки. Василь, скажи будь ласка, з якими кар’єрними сподіваннями ти пов’язуєш надалі Студреспубліку?

Василь Томчишин: Дякую, Віро. Не знаю, чи варто зараз говорити про кар’єрні сподівання, я думаю, зараз варто поговорити про те, що нас об’єднало на самій Студреспубліці. Ось, як вже говорили, окрім того, що всі зібралися на Студреспубліці: всі регіони, нас, молодь, на «Студентській республіці» об’єднала спільна біда, яку ми зараз маємо.

Усі групи, які працювали над різними [макро]регіонами, над різними геополітичними напрямками розвитку України, над різними векторами, нас об’єднало те, що кожен, зокрема, кожна група спільно розробляла модель України таку, де ми зможемо захистити себе і нашу соборність, де ми зможемо захистити наші кордони, де ми зможемо втримати наступ зовнішніх ворогів, але і крім того, ми будемо розвивати нашу державу. Нам потрібно розвивати свою економіку, нам потрібно розвивати свою армію, нам потрібно розвивати наші духовні цінності. І, думаю, молодь як абсолютно нове покоління, це студентство, воно показало, що воно єдине. Немає ніяких бар’єрів, ані мовних, ані культурних, ані регіональних.

Тому не готовий зараз говорити про якісь кар’єрні плани. Працюючи з новообраним Студентським парламентом, ми вирішили таку річ, вже після нагородження, інавгурації, після оголошення результатів, збиратися кожного місяця в іншому місті, поговорити про наші плани, попрацювати обов’язково. Ну, я наприклад, не був у багатьох регіонах України, у багатьох містах, ну, не вдавалося.

От, як раз «Студентська республіка» і організаційно-діяльнісна гра допомогли нам вийти за рамки своїх регіонів. Не тільки регіонів, а і за рамки України загалом, тому що потрібно було думати не про проблеми міста чи проблеми якогось депресивного регіону, який зараз є в Україні, а і про те, яке місце буде мати Україна. І от це глобальне мислення дозволило і, напевно, дало поштовх до того, що нам потрібно збиратися і цей дух, який дала Студреспубліка, його втримати, залишати і втримати, до наступної Студреспубліки і передати цей дух наступним гравцям як політичної, так і організаційно-діяльнісної гри, наступному парламенту і наступному президенту.

[…]

Павло Вікнянський: У нас відкрита позиція щодо відносин із нашими учасниками, і ми нічого нікому не вкладаємо штучно. На Студреспубліці ми завжди робимо таке поле, де є багато різних думок, і, навпаки, намагаємося, щоб його учасники, незалежно від віку, бо це дуже часто проблема і дорослих людей, розвивали критичне мислення. Бо нема істини яка іде, перепрошую, із телебачення, нема істини, яка іде з інтернету, і тим більше нема істини, яка іде від того, що думає в даний момент, там, якась переважна більшість знайомих та друзів. Є істина, яка тільки в голові, яка критично оцінена (тобто була спроба спростування самому собі). І для того, щоб мати більш-менш чесне об’єктивне прагнення до сприйняття дійсності, то треба, мабуть, знати цих декілька різних позицій, які є, а не стояти на одній.

Ми подібні умови намагаємося відтворити, знову таки, повторюся, здається досить успішно – і за підсумками Студреспубліки, завжди у нас люди виходять ще більше розвинуті, як з точки зору сприйняття різних теорій, так і з точки зору сміливості донесення власної позиції і аргументування її. І, звісно, що окрім різних суперечок, які були, інтелектуальних суперечок, дискусій, усіх з’єднало намагання дивитися один одному в Україні в очі, це намагання сприймати нашу Богом дану Батьківщину – Україну як той ресурс, який наш спільний, на якій ми, громадяни, маємо збудувати перфектні, чудові і суспільство, і державу, де буде всім зручно та добре. Незалежно від регіону, а бажано краще, щоб це було ліпше, ніж у наших сусідів.

[…]

Віра Андріюк: Сашо, ти у нас один із ігротехніків, безпосередньо проходив цю гру, був заступником керівника гри, спілкувався абсолютно з усіма учасниками. А як ти вважаєш,  яку ідею, яка народилася на Студреспубліці, варто сприйняти як керунок до дії?

Олександр Щерба: Ну, по-перше, я хочу сказати, про деякі емоційні висновки з гри. Якщо минулого року, коли гра закінчилася, то була така, знаєте, внутрішня стурбованість, таке внутрішнє очікування, що нас очікує щось дуже проблемне, дуже така важка ситуація в майбутньому, то зараз, на виході з гри, є трошки емоційний спокій, що держава відбудеться. Це поки що емоційний висновок, який треба осмислити і обґрунтувати на рівні ідей, на рівні отого, що відбулося – це по-перше.

По-друге, треба відмітити, що коли ми навіть проектували гру, ми зробили основу на 4-х геостратегічних виборах, із розумінням, що все ж таки, наші учасники зможуть віднайти свій шлях для України. Що вони зможуть сказати, що наш вибір буде не з кимось і бути другими в команді з кимось, але ж вибір — стати першим учасником в політиці і, в такому контексті, я хочу сказати, що це відбулося. Відбулося, знаєте, не так як нам би хотілось і мріялось, але це точно було сказано, і це було реалізовано принаймні в ідеї Балтійсько-Чорноморського союзу, де ми говорили про те, що потрібно ініціювати даний союз. І саме ця ідея стала основною: як ми бачимо, проголосували за президента, який виступав генератором цієї ідеї. То можна сказати, що саме цю суб’єктність України, саме робота над тим, щоб наша держава, стала і сказала що має самостійно приймати рішення в цьому світі, то цей тренд ми точно побачили. Але з цим треба буде працювати… 

Василь Томчишин: Я погоджусь, напевно, з Сашею, що зараз Україна повинна стати як раз не об’єктом, а суб’єктом геополітичних відносин. Саме тому, Балтійсько-Чорноморський союз, модель України, де Україна буде ініціатором, локомотивом нового військово-політичного союзу, в який будуть входити як раз країни Прибалтики та Причорномор’я, для того, щоб захищатися не одній Україні від зовнішнього ворога, а і цим країнам.

[…]

Віра Андріюк: о. Антоній, у мене запитання до Вас. Ви як учасник Студреспубліки багатьох років можете порівняти, так би мовити, якість самих учасників гри. На Вашу думку, якою постаттю вимальовується  сучасна молодь? Які в них є чесноти?

о. Антоній Рудий: Я бачу, що молодь виростає. Власне те, що Ви на початку говорили, що ця гра може бути таким великим поштовхом. І для мене найважливіше, що, от, коли хтось із окремо взятих учасників, коли він починає сам особисто зростати, розвиватися як особистість, як людина – при цьому він добре функціонує в загальному процесі, і ще краще функціонує самостійно. Починає з більшою енергією, цікавістю брати участь у цій грі і взагалі в усьому процесі.

Ну, в цей раз можу сказати, що дійсно, ну, як би, така якась консолідація відбулась українського суспільства, вона була помітна. Наприклад, минулі літа: ми бачили як Донецьк виступав якоюсь окремою такою колоною, можна сказати. В цей раз приїхав Донецьк і коли Сергій Кондрикінський сказав, що зараз мені потрібно повертатись, сьогодні ж назад і вивозити дальше людей, біженців, то наш колега проф. Васютинський, він людина емоційна – тож, він просльозився. І коли всі донеччани почали співати, спонтанно співати гімн України, то це було таке емоційне враження, і всі так емоційно включились в це, то, мабуть, більшість теж зі сльозою на очах. Це відбувалось, я бачу, що молодь зріла, молодь приймає відповідальність за те, що відбувається тепер. Тобто може не в такому політичному значенні, але як патріоти, як громадяни України, що не хочуть стояти осторонь. 

[…]

Хто гарно працює, той гарно відпочиває
Інші статті з розділу Аналітика-2014