Демотивація як діагноз освітній системі

2 листопада 2016р. в інформаційному агентстві «Укрінформ» відбувся експертний круглий стіл на тему: «Проблеми та перспективи вищої освіти в Україні. Освіта майбутнього». Участь у заході взяв один із лідерів Студреспубліки Олександр Щерба, представники влади й експерти, які дали свої рекомендації щодо зазначеної тематики. 

Круглі столи організовуються досить часто, але що потрібно зробити, щоб ці обговорення стали результативними і приносили користь для вирішення того чи іншого важливого питання? Відповідь республіканців – надання конкретних пропозицій. Нижче – стосовно питань освіти як магістрального напрямку розвитку України.

Народний депутат України, заступник голови парламентського Комітету з питань науки і освіти Олексій Скрипник розпочав розмову, піднявши питання автономності вишів і зміни системи державного замовлення у сфері вищої освіти. Там, на його думку, є ключова проблема — обмежені можливості у формуванні видаткової частини бюджетів вишів. Також нардеп говорив про проблему великої кількість молоді, яка здобуває вищу освіту, при шаленій нестачі робітничих спеціальностей. Такий дисбаланс, на думку Скрипника, є катастрофою і відтермінованим безробіттям.

Інна Совсун, екс-заступниця Міністра освіти і науки, повідомила, що нам потрібні зміни, але ніхто не хоче починати з себе, зокрема викладачі та ректорський склад не готові до якісних змін в освіті. З позитиву вона відмітила початок боротьби з плагіатом.

Однією зі структурних змін у системі вищої освіти повинна бути зміна фінансування та розподіл коштів на користь капітальних видатків в освіті — висловився експерт із освітніх питань Єгор Стадний. На думку Єгора, рушієм змін в освіті мусять бути структурні, системні зміни. Зокрема, однією з них є фінансування вищою освіти. За його словами, існує великий розрив у фінансуванні різних потреб освітньої сфери. Так, фінансування стипендій займає близько 31%, а капітальних видатків освітньої сфери лише 0,3%.

У свою чергу Євген Кудрявець, голова Громадської ради при Міносвіти, зазначив: «В Україні лише 20% працездатного населення має вищу освіту, тому говорити про велику кількість здобувачів вищої освіти зарано».

Один із лідерів Студреспубліки Олександр Щерба підтримав думку, що нам дійсно необхідно починати з системи фінансування освіти. Адже досі держзамовлення здійснюється без аналізу потреб ринку праці, відірване від реальності та формує ситуацію, коли студент обирає спеціальність, де простіше отримати бюджетне місце. А далі, навчаючись — розуміє, що він жодного дня не буде працювати за спеціальністю. Викладач також працює, усвідомлюючи, що студент не буде працювати за спеціальністю — все це демотивує учасників освітнього процесу.

Щодо стипендій, у країні, де більше 50% родин отримують субсидію (а з врахуванням сільського населення, яке не користується газом, ця цифра сягала би взагалі 65%), говорити про відміну, скорочення стипендій — злочин. Влада просто віднімає можливість здобути вищу освіту у більшості молоді. Паралельна робота студента не вирішує таку проблему, адже де ви знайдете, наприклад, на рівні обласного центра в 300 тис. населення додатково 15-20 тис. додаткових робочих місць?

Окреме питання до змін систем державного замовлення, що відбулися: такі речі фактично знищують якісні місцеві виші, бо студент не хоче здобувати хоч і гарну освіту, але в провінційному місті, краще поїхати до Києва або взагалі за кордон.