«V Зимова Студреспубліка» відбулась з 22 по 24 лютого 2013 року в Карпатах (с. Гошів) у монастирі Згромадження Сестер Пресвятої Родини. Тема «Які кроки необхідно передбачити, щоб вийти з кризи та стати лідерами в передових трендах майбутнього?».
Ця Студреспубліка засвідчила значне погіршення освітнього рівня учасників.
Можна сказати, що це перші наочні приклади нищення освітнього потенціалу молоді Болонською системою освіти в країнах, які сприймають її як домінуючий підхід до освіти.
Болонська система закладає основи масової уніфікованої освіти для європейських країн. Всередині Болонської системи студент має вміти практично застосувати обмежені програмою вичитані знання. В основі такої системи лежить предметний підхід до засвоєння знань.
Водночас розвинуті країни (такі як Британія, Франція, Німеччина) мають освітні елітні заклади, що принципово діють за межами Болонської системи. Головна відмінність цих елітних закладів вищої освіти від освітніх закладів Болонської системи в тому, що студентів в них вчать працювати з майбутнім.
Це означає, що такі студенти читають інші книги, освоюють стратегічно-програмно-проектний підхід до майбутнього, вчаться будувати теорії на фундаментальному рівні науки. В основі такої елітної системи навчання лежить фундаментальний підхід до здобування знань, який забезпечує вміння будувати нові теорії, моделювати та сценувати майбутнє, детально описувати образи майбутнього, технологізувати їх та впроваджувати як інноваційні технології.
.jpg)
Саме Студреспубліка в Україні була покликана компенсувати недоліки відсутності елітної системи освіти. Водночас, якщо в попередні роки семінари та лекції зі студентами на Літній та Зимовій Студреспубліках можна було проводити, спираючись на доволі обмежені, але все ще наявні уявлення про роботу з майбутнім, які залишилися всередині освіти від ідеологічного підходу СРСР, то 2013 рік став першим роком, коли можна засвідчити майже повну відсутність уявлень у студентів щодо роботи з майбутнім.
Спроби виконати завдання по моделюванню, сценуванню та образотворенню майбутнього засвідчили, що студенти в принципі не знають, що таке моделювання, сценування та образотворення. Про стратегію навіть не йшлося. Від доповіді до доповіді повторювалася одна і та ж ситуація — студенти пропонували понятійні абстракції з позиції бажаного та належного.
Короткі мої пояснення того, що таке моделі, сценарії та образи майбутнього унаочнили наступну проблему — студенти в принципі не знайомі з технологічними інноваціями та футурологічними уявленнями, які зазвичай надавала раніше наукова фантастика та футурологічні книги.
В такій ситуації роботу з майбутнім нема на що обперти. Тобто змісту, всередині якого студент міг би моделювати, сценувати чи продукувати образи майбутнього, в його голові просто не існує.
В процесі роботи зі студентами я задав їм шість питань.
1. Хто з вас читав книжки Джона Роналда Руела Толкіна? (ліс рук).
2. Хто з вас читав книжки про Гаррі Поттера? (ліс рук).
3. Хто з вас читав книжки Стефані Маєр? «Сутінкова сага» про вампірів (ліс рук).
4. Хто з вас читав тетралогію Дена Сіммонса «Гіперіон», «Падіння Гіперіона», «Ендіміон», «Схід Ендіміона»? (практично ніхто).
5. Хто з вас читав книгу Ніла Стівенсона «Лавина»? (практично ніхто).
6. Хто з вас читав книгу Вернора Вінджа «Кінець веселки»? (практично ніхто).
На це я чесно сказав студентам, що у них мізки загаджені містико-магічною фентезі і у них нема ніякої можливості уявляти науково-технологічне майбутнє. Тобто книжки, які вони читають, не дають їм змісту для уявлень про майбутнє, а предметний підхід, всередині якого їх навчають в Болонській системі освіти, не дає їм можливості користуватися уявленнями якось інакше, ніж тільки всередині понятійних абстракцій.
Тобто ми наблизились до часу, коли ми змушені будемо передати роботу з нашим майбутнім якомусь зовнішньому суб’єкту. Не через те, що це буде наш свідомий вибір інтеграції на основі спільних уявлень про майбутнє. А просто через те, що ми вже не вміємо працювати з майбутнім.
В результаті рефлексії цієї ситуації було виявлено три різні стратегії, яких дотримуються студенти: 1) подовження теперішнього; 2) катастрофа як перехід до тривалого нисхідного тренду; 3) диво, яке дозволить перейти до висхідного тренду.
Відповідно до цього весь загал студентів був поділений на три групи. Найбільшою виявилась група «подовження теперішнього» (група подовження). Другою за величиною виявилася група тих, хто сподівається на диво (група дива). Зовсім маленькою була група, що готується до тривалого нисхідного тренду (катастрофічна група).
Вочевидь, це відображає настрої в суспільстві. Найбільше людей хоче, щоб все було, як раніше. Також існує досить значна кількість романтиків, які вірять в диво. І дуже незначна кількість тих, хто готується до катастрофи.
.jpg)
Кризовий світ розсипається на частини. Уряди та Парламенти країн світу намагаються перекласти всі проблеми кризи на середній клас, вивільняючи крупний бізнес від будь-якої відповідальності. Отже, щоб подовжити теперішнє, значній масі людства потрібно постійно бунтувати проти будь-яких спроб погіршення ситуації з боку держав та корпорацій. Тобто подовження теперішнього пов’язано з постійною протестною роботою.
Пропозиція «групи дива» полягали приблизно в тому, що от десь з’явиться лідер (відкриття, інновація, ЄС, Росія, США, Китай, прибульці з іншої планети), який вирішить наші проблеми, і все стане краще, ніж тепер. Намагання переконати, що диво для потопаючих справа рук самих потопаючих, дуже сильно розчарувало учасників групи.
.jpg)
Диво може відбуватися несподівано для обивателів. Але диво ніколи не буває несподіваним для тих, хто приймає рішення. Диво це добре продумана і підготовлена інновація, інструменти впровадження якої є або несподіваними для Урядів та Парламентів, або такими, які вони не можуть блокувати в своїй жадобі до влади на наживи. Диво це втаємничена робота, результати якої є несподіваними для більшості. До дива ми не готові, бо не вміємо його робити.
Пропозиції групи дива були настільки інфантильними, що вона майже в повному складі була переведена до «групи подовження»
Пропозиція «катастрофічної групи» за підказкою експертів виглядала найбільше розробленою. Вона полягала в тому, що потрібно шукати незаселені села на території країни, займати їх, облаштовувати і обносити парканом (найкраще залізобетонним), встановивши два КПВТ на діагональних баштах паркану, закупивши індивідуальну зброю та велику кількість патронів. Також потрібно вербувати на постійне проживання там військових та селян. В разі настання катастрофи можна буде господарювати на землі і відбиватися від голодранців, бандитів та мародерів.
Жодна з груп не змогла вийти за рамки домінуючих трьох підходів. Тобто не було жодного, хто б сказав, що навіщо все зводити до трьох сценаріїв-стратегій, оскільки можлива інша стратегія — радикальних перетворень в країні та світі, які принципово змінюють ситуацію нисхідного тренду і дозволяють перейти до висхідного тренду.
Сьогодні ситуація в світі набагато гірша, ніж ми собі уявляємо. Проблема не в тому, що світова еліта не здатна подолати тенденції нисхідного тренду. Проблема в тому, що молодь теж не готова до цієї роботи. Найбільший злочин західної споживацької цивілізації не в тому, що вона довели світ до кризи. Її найбільший злочин, що вона забрала майбутнє у своїх дітей, відучивши їх мислити і енергійно досягати цілей.
Масові молодіжні рухи втрачають свою ефективність через зниження кількості інтелектуалів. Єдина можливість вирости інтелектуалом сьогодні для молоді полягає у самоосвіті і в поверненні до практики особистісного навчання у Вчителя, оскільки офіційна освіта прямо і безпосередньо псує мислення.
Якщо раніше західна вища освіта виглядала більш привабливою, то не дивлячись на все ще високі стандарти, вона вже давно не формує інноваційне мислення і у європейців. Освіта пов’язана не тільки з обсягом знань. Повноцінна освіта можлива лише за наявності позитивної перспективи, яку виробляє еліта, і наявності пасіонарності, яку продукує соціальна система.
Сьогодні толерантність знищила пасіонарність. Як сказав не так давно відомий філософ Юрген Хабермас в Європарламенті — «ідіоти, просрали політику мультикультуралізма». Водночас Хабермас сам доклав великих зусиль до того, щоб толерантність подавляла пасіонарність — дітей в Європі змалечку привчали не до того, щоб мати та відстоювати власну думку, а до того, щоб бути толерантними.
Толерантність це зараз найбільше зло. Воно має безліч облич — зосередження життєвої енергії на споживанні та задоволеннях, політкоректність щодо упосліджених ідентичностей, лояльність до держав та корпорацій, толерування гомосексуалізму, правова держава, екологія, обмеження інтелектуального обміну шляхом перепон авторського права. Все це дійсно знижує пасіонарність, як і було задумано в післявоєнній Європі в 50–70 роки ХХ століття.
От тільки ця крайність не просто створює небезпеку перед більш пасіонарними емігрантами, бо вони, як правило, є непроектними і не здатними до творення нових перспектив. Ця крайність взагалі ставить білу расу перед небезпекою повного виродження.
Ця крайність, яка була покликана знизити небезпеку війни і скористатися синергетикою співробітництва, проявила свою онтологічну ваду. Синергетика може бути лише там, де є енергетика. Зборище неенергійних (не пасіонарних) складових не дасть ніякого синергетичного ефекту. Там, де немає енергії для дії, дія не є можливою, навіть коли ми знаємо, як діяти, і діємо спільно.
Тепер толерантність прийшла і до нас. А це означає, що пасіонарності у нас більше не буде, бо вона вбивається ще в дитячих садках і в школах. В студентській освіті ця духовна кастрація тільки закріплюється абстракціями предметного мислення, яке повністю імпотентне щодо майбутнього. Люди з таким мисленням можуть мати тільки прості мотивації — влада, нажива, задоволення.
Там, де немає сильних мотивацій, де немає мислення, де мислення не сягає рефлексії, там нема позитивного майбутнього. Найперше і найбільше від зникнення позитивного майбутнього потерпатиме молодь.
Тому молоді потрібно чесно сказати — якщо ви хочете мати майбутнє, якщо ви хочете бути пасіонарними, якщо ви хочете стати інтелектуалами, ви маєте спокійно (не агресивно, а впевнено і переконливо) не толерувати толерантність, ігнорувати лояльність до держави і до корпорацій, бунтувати проти системи в усіх її проявах — в телебаченні, в Інтернет, в реальності прийняття життєвих рішень.
Нульова терпимість до толерантності не означає тролити один одного, а замість мотиваторів продукувати демотиватори. Не бути толерантними це означає бути один до одного змістовно-критичними. Це означає самостійно мислити, опановувати рефлексію, продукувати осмислені мотивації.
У надзвичайно конективному світі нації перестали бути продуцентами пасіонарності. Продуцентами пасіонарності стали наддержавні структури, ТНК, світові мережі субкультур, соціальні мережі. Не шукайте національної ідеї, бо навіть коли ви її знайдете, вона не дасть вам нічого, окрім розчарування. Сьогоднішньому світу потрібні загальнолюдські ідеї, які відкривають нові горизонти та перспективи розвитку для всієї цивілізації планети. Шукайте ідей для всього людства. Тільки так ви отримаєте позитивне майбутнє.